26.12.2019 | Автор: Олександр Б.
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВС/КЦС: Якщо невчинення забудовником умов договору пайової участі у фінансуванні будівництва унеможливлює реалізацію інвестором його майнових прав на квартиру, вони можуть бути визнані судом (ВС/КЦС, № 761/5598/15-ц, від 24.04.19)

ВС/КЦС: Якщо невчинення забудовником умов договору пайової участі у фінансуванні будівництва унеможливлює реалізацію інвестором його майнових прав на квартиру, вони можуть бути визнані судом (ВС/КЦС, № 761/5598/15-ц, від 24.04.19) - 0_23702200_1577355364_5e04886439e33.jpg

Фабула судового акта: З огляду на реалії ринку нового будівництва житлових та громадських будівель, поширених порушень прав інвесторів будівництва та досить мінливої судової практики у подібних справах, ця судова справа заслуговує на увагу.

Як установлено судами, 07 травня 2003 року між ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» (відповідач) та позивачем був укладений договір пайової участі у фінансуванні будівництва, відповідно до умов якого сторони зобов`язались спільно діяти для досягнення спільної мети: будівництво багатоквартирного житлового будинку та введення його в експлуатацію. Об`єктом пайової участі, згідно з умовами договору, стала двокімнатна квартира проектною площею 83, 8 кв. м. Згідно з умовами договору позивач зобов`язався сплатити на рахунок відповідача 72 765,00 доларів США у національній валюті за курсом Національного банку України на момент оплати протягом десяти банківських днів із моменту підписання договору. Орієнтовний строк закінчення будівництва об`єкту визначений - І квартал 2005 року. Позивач виконав свої зобов`язання за договором та вніс кошти на рахунок відповідача у повному обсязі.

21 лютого 2013 року між сторонами договору було укладено додаткову угоду, за умовами якої, зокрема, змінився запланований термін завершення будівництва об`єкту - на «2 квартал 2013 року». У 2014 році був складений акт прийому-передачі, за яким відповідач передав, а позивач прийняв двокімнатну квартиру. 26 січня 2015 року позивач звернувся до реєстраційної служби із заявою про реєстрацію за собою права приватної власності на квартиру, але рішенням від 11 лютого 2015 року державного реєстратора йому було відмовлено у державній реєстрації права власності на нерухоме майно.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з вимогою про визнання майнових прав на квартиру. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що у позивача виникли майнові права на спірну квартиру, які не можуть бути реалізовані у зв`язку з тим, що відповідач не подав до реєстраційної служби необхідних документів для реєстрації права власності після прийняття об`єкта в експлуатацію. Однак Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що відповідач не оспорював набуття майнових прав позивача на об`єкт будівництва і спору з цього приводу між сторонами не існує.

Втім, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду погодився саме з рішенням суду першої інстанції, виходячи, зокрема, з наступного.

Ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. В абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Особа може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи не встановлені, то вона має право обрати спосіб із передбачених ст. 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Отже, за висновком ВС/КЦС, - оскільки невчинення відповідачем дій на виконання умов укладеного з позивачем договору, унеможливлює реалізацію позивачем його майнових прав на об`єкт інвестування у встановленому законом порядку, такі права підлягають захисту, в тому числі, і шляхом їх визнання в судовому порядку.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року № 14-606цс18 та від 20 березня 2019 року № 14-39 цс19.

Разом з цим, висвітлюючи цю тему, логічно було б звернути увагу на наявність і протилежного рішення Верховного Суду, наприклад, у справі № 466/9105/14-ц (постанова від 16 січня 2019 року) за позовом про про визнання майнових прав на квартиру.

В ній ВС/КЦС зазначив, що за правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути предявлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності. Указаними нормами права визначено порядок оформлення права власності (здійснення державної реєстрації права власності) на обєкт інвестування після прийняття такого обєкта до експлуатації. З огляду на це суд дійшов обґрунтовано висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на квартиру, оскільки позивачі за договорами будівництва (завершення) обєкта інвестування отримали лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно, то підстав для визнання за ними права власності на обєкт завершеного будівництва - спірну квартиру немає.

Аналізуйте судовий акт:  У разі невиконання взятих на себе зобов'язань, невведення будинку в експлуатацію, з урахуванням сплати пайових внесків, ефективним способом захисту є визнання майнових прав на об'єкт інвестування (ВС/КЦС, № 760/17864/16-ц, 13.05.19)

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває це право, але до нього переходять майнові права, які належали спадкодавцеві (справа № 638/6703/16-ц, 19.10.17)

У разі невиконання взятих на себе зобов'язань, невведення будинку в експлуатацію, з урахуванням сплати пайових внесків, ефективним способом захисту є визнання майнових прав на об'єкт інвестування (ВС/КЦС, № 760/17864/16-ц, 13.05.19)

Постанова

Іменем України

24 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 761/5598/15-ц

провадження № 61-28304св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_2 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Консоль ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Гіпек»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 липня 2017 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Консоль ЛТД» (далі - ТОВ Фірма «Консоль ЛТД»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпек» (далі - ТОВ «Гіпек») про визнання майнових прав на квартиру.

Позовна заява мотивована тим, що 07 травня 2003 року між ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» та ОСОБА_2 укладений договір № 0630/322-38 про спільну діяльність із пайової участі у будівництві багатоквартирного житлового будинку, згідно із яким ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» та ОСОБА_2 зобов`язалися спільно діяти для досягнення спільної господарської мети: будівництва багатоквартирного жилого будинку по АДРЕСА_1 та введення його в експлуатацію. ОСОБА_2 свої зобов`язання щодо внеску у спільну діяльність коштів у розмірі 72 765,00 доларів США у національній валюті України за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на момент оплати протягом десяти банківських днів виконала. Після будівництва багатоквартирного будинку відповідач зобов`язався передати ОСОБА_2 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

21 лютого 2013 року між ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору від 07 травня 2003 року № 0630/322-38 щодо пайової участі у фінансуванні будівництва, відповідно до якої внесені зміни до пункту 3.2. договору від 07 травня 2003 року № 0630/322-38 щодо пайової участі у фінансуванні будівництва.

Між ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» та ОСОБА_2 складений акт прийому-передачі (про виконання договору «Про спільну діяльність коштів щодо пайової участі у будівництві»), за яким ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» передало, а ОСОБА_2 прийняла двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 83,8 кв. м, житловою - 41,7 кв. м, на шостому поверсі житлово-громадського комплексу по АДРЕСА_1 (І черга будівництва, 4-секційний будинок). 26 січня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві із заявою про реєстрацію за собою права приватної власності на квартиру. Державний реєстратор прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Гриценко Л. Л. винесла рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 лютого 2015 року № 19041288. Підставою зупинення розгляду заяви слугувало неподання особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовник будівництва) документу, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку; документу, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; документу, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; затверджений такою особою перелік фізичних та юридичних осіб, кошти яких залучалися на інвестування (фінансування) об`єкта будівництва. Неподання відповідачем до Реєстраційної служби необхідних документів унеможливлює реєстрацію за позивачем права власності на спірну квартиру.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 просила визнати за собою майнові права на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 83,8 кв. м, що знаходиться на 6 поверсі житлово- АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 майнові права на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 83,8 кв. м , що знаходиться на шостому поверсі житлово- громадського комплексу по АДРЕСА_1 (І черга будівництва, 4 - секційний будинок).

Рішення мотивоване тим, що невиконання ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» зобов`язань, прийнятих на себе згідно із договором призводить до порушення прав ОСОБА_2 , а неподання належних документів для реєстрації права власності позбавляє позивача можливості зареєструвати право власності на вказаний об`єкт у встановленому законом порядку.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 05 липня 2017 року апеляційну скаргу ліквідатора ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» в особі арбітражного керуючого Венської О. О. задоволено частково. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що договір пайової участі у фінансуванні будівництва від 07 травня 2003 року № 0630/322-28, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Фірма «Консоль ЛТД», не визнаний судом недійсним, є чинним, а тому позивач є і продовжує бути володільцем майнових прав на об`єкт нерухомості на підставі зазначеного правочину. Оскільки ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» не оспорювало набуття майнових прав ОСОБА_2 на об`єкт будівництва, то і спору з цього приводу між сторонами не існує.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 липня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що вона є інвестором з інвестування нерухомого майна, виконала свої зобов`язання у повному обсязі та правомірно набула майнові права на нерухоме майно, оскільки це майно є власністю інвестора, яка має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю інвестицією, проте відповідач у односторонньому порядку відмовився від виконання своїх зобов`язань, що свідчить про його посягання на абсолютні права позивача щодо її майнових прав на зазначений об`єкт. Крім того, апелянт звертаючись до апеляційного суду із скаргою не зазначила жодної об`єктивної обставини, яка б свідчила про допущені судом першої інстанції порушення процесуальних норм під час розгляду справи, або що висновки суду, покладені в основу рішення, є завідомо неправильними.

У листопаді 2017 року від ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції правильно та законно застосовані норми процесуального та матеріального права.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду вказану цивільну справу.

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судом установлено, що Спільним українсько-хорватським підприємством «Гіпек», правонаступником якого є ТОВ «Гіпек», і ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» укладений договір спільної діяльності з будівництва житлово-громадського комплексу по АДРЕСА_1 від 24 жовтня 2001 року № 0991/241-252.

На підставі пункту 4.3.2 цього договору ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» отримало право залучати кошти юридичних і фізичних осіб для інвестування будівництва зазначеного об`єкту.

07 травня 2003 року між ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» та ОСОБА_2 укладений договір пайової участі у фінансуванні будівництва № 0630/322-28, відповідно до умов якого ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» та ОСОБА_2 зобов`язуються спільно діяти для досягнення спільної мети: будівництво багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 » та введення його в експлуатацію.

Об`єктом пайової участі, згідно з умовами договору, є двокімнатна квартира будівельний АДРЕСА_1 на шостому поверсі, проектною площею 83, 8 кв. м.

Згідно з умовами пункту 3.1 договору ОСОБА_2 зобов`язалася сплатити на рахунок ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» суму 72 765,00 доларів США у національній валюті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на момент оплати протягом десяти банківських днів із моменту підписання договору.

Орієнтовний строк закінчення будівництва об`єкту визначений - І квартал 2005 року. ОСОБА_2 виконала свої зобов`язання за договором та внесла кошти на рахунок ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» у повному обсязі.

Спільне українсько-хорватське підприємство «Гіпек» на підставі пункту 27 рішення Київської міської ради від 10 липня 2003 року за № 638/798 уклало з Київською міською радою договір оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-громадського комплексу з підземним паркінгом.

Дозвіл на виконання будівельних робіт від 28 травня 2008 року № 0384-Шв/Р виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві.

03 грудня 2013 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України виданий Сертифікат відповідності закінченого будівництвом об`єкта серії НОМЕР_2 : «Будівництво житлово-громадського комплексу по АДРЕСА_1 (І черга будівництва, 4-секційний будинок)».

Згідно із цим сертифікатом замовником об`єкта є ТОВ «Гіпек».

21 лютого 2013 року між ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду, за умовами якої загальна площа спірної квартири змінилася на «83,8 кв. м», номер квартири на «43», назва об`єкту будівництва змінилася на «Житлово-громадський комплекс по АДРЕСА_1 » (І черга будівництва, 4-секційний будинок)», а запланований термін завершення будівництва об`єкту змінився на «2 квартал 2013 року».

У 2014 році складений акт прийому-передачі, за яким ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» передала, а ОСОБА_2 прийняла двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 83,8 кв. м, що знаходиться на 6 поверсі житлово- громадського комплексу по АДРЕСА_1 (1 черга будівництва, 4 - секційний будинок).

26 січня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві із заявою про реєстрацію за собою права приватної власності на квартиру з реєстраційним номером 43, що розташовано за адресою:

АДРЕСА_1 . Вказана заява ОСОБА_2 зареєстрована 26 січня 2015 року за № 9911770.

Рішенням від 11 лютого 2015 року № 19271445 державного реєстратора

Володковича В. В. відмовлено ОСОБА_2 у державній реєстрації за нею права власності на нерухоме майно.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що у позивача виникли майнові права на спірну квартиру, які не можуть бути реалізовані у зв`язку з тим, що відповідач не подав до реєстраційної служби необхідних документів для реєстрації права власності після прийняття об`єкта в експлуатацію.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» не оспорювало набуття майнових прав ОСОБА_2 на об`єкт будівництва і спору з цього приводу між сторонами не існує, так і ТОВ «Гіпек» не оспорює майнових прав ОСОБА_2

Проте із вказаними висновком апеляційного суду не можна погодитися з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються Законом України

від 18 вересня 1991 року № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закон

N 1560-XII).

Відповідно до частини п`ятої статті 7 Закону № 1560-XII інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів.

Згідно зі статтею 4 Закону № 1560-XII об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь яке майно, а також майнові права.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права та обов`язки, при цьому майнові права визнаються речовими правами.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 13 квітня 2011 року № 461, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Згідно статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення

від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

В абзаці десятого пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні заходи не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення. Наявність недоліків у застосуванні судами способів захисту цивільних прав та інтересів спричинена неповним врегулюванням цього питання у законодавстві. Трапляються також випадки застосування судами іншого способу захисту, ніж той, який передбачений законом або договором.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Висновки апеляційного суду про те, що позивачу, як інвестору, належать майнові права на об`єкт будівництва і такі права ОСОБА_2 не оспорюються ТОВ Фірма «Консоль», а тому не потребують судового захисту, є помилковим, оскільки подання відповідачем апеляційної скарги на судове рішення, яким визнано за позивачем майнові права на об`єкт будівництва само по собі свідчить про існування спору між сторонами та невизнання відповідачем таких прав позивача.

Суд апеляційної інстанції правильно визначив що таке майнові права, відрізнивши їх від права власності, проте, відмовляючи у позові, застосував положення статей 331 ЦК України (набуття права власності на новостворене майно), залишивши поза увагою предмет позову у цій справі - визнання майнових прав, а не права власності на проінвестований позивачем об`єкт.

Отже позивачем обрано ефективний спосіб захисту невизнаних майнових прав, який відповідає змісту та характеру правовідносин, які виникли між сторонами.

Отже, апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин норми статей 328, 331 ЦК України, що призвело до скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції. Майнові права позивача як речові права на вказаний об`єкт інвестування підлягають захисту в судовому порядку на загальних підставах цивільного законодавства (статті 526 ЦК України), оскільки спеціальний порядок захисту майнових права законом не визначений.

Оскільки невчинення відповідачем дій на виконання умов укладеного з позивачем договору, унеможливлює реалізацію позивачем свої майнові права на об`єкт інвестування у встановленому законом порядку, тому такі права підлягають захисту, в тому числі, і шляхом їх визнання в судовому порядку.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 27 лютого 2019 року № 14-606цс18 та від 20 березня 2019 року № 14-39 цс19.

Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги шляхом скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, то сплачений при її подачі судовий збір у розмірі 4 384,80 грн підлягає стягненню з ТОВ Фірма «Консоль ЛТД»,

ТОВ «Гіпек» на користь ОСОБА_2

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 липня 2017 року скасувати, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2015 року залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Консоль ЛТД», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпек» на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі по 2 192,40 грн із кожного.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик

1141
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
Популярные события
ЕСПЧ