Визнав належними і допустимими доказами укладення договору позики наявність матеріалів кримінального провадження та постанови про його закриття (ВС/КЦС, справа № 678/364/15-ц,17.10.19)

Фабула судового акта: Оцінюючи це судове рішення, варто спочатку нагадати зміст норми ст. 1047 ЦК України, відповідно до якої договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. А згідно із положеннями ст. 1051 ЦК України, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Втім, у справі, що пропонується увазі читачів, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду погодився з рішенням суду апеляційної інстанції, яким позов позикодавця до позичальника про стягнення коштів бу задоволений, - з останнього тягнуто грошові кошти у розмірі 20 752,00 грн. При цьому суд зазначив, що між сторонами у справі було укладено усний договір позики, згідно якого позивач передав відповідачеві 1 500,00 доларів США, а той прийняв ці кошти. Як далі зазначив суд «… факт укладення між сторонами у 2013 році договору позики підтверджено матеріалами кримінального провадження, зокрема протоколами допиту ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зокрема під час свого допиту ОСОБА_2 не заперечував факт отримання ним у позивача у 2013 році позики у розмірі 1 500,00 доларів США».

Отже, «суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що факт отримання у позику грошових коштів у розмірі 1 500,00 доларів США знайшов своє підтвердження під час розгляду справи, що підтверджується матеріалами кримінального провадження та технічними записами судових засідань першої та апеляційної інстанцій».

Як видно з рішення ВС/КЦС, він дійшов висновку про те, що наявність матеріалів кримінального провадження та постанови про його закриття є належними і допустимими доказами укладення договору позики.

Принагідно зазначити, що у справі № 303/5407/15-ц (постанова від 30.01.18) ВС/КСЦ сформував висновок, відповідно до якого матеріали перевірки, проведеної правоохоронними органами, не є належними доказами підтвердження договору позики.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, і засвідчуючи отримання грошей (ВС/КЦС, №604/1038/16-ц,12.09.19)

ВС/КЦС: Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів саме в позику (ВС/КЦС, справа № 369/3340/16-ц,22.08.19)

Право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку позики (ВС/КЦС, справа № 390/1875/16-ц, 03.10.18)

Не узгоджуються з законом вимоги позикодавця визнати за ним право власності на автомобіль замість стягнення заборговані за позикою, навіть, при наявності відповідного договору між сторонами (ВС/КЦС, № 369/1366/16-ц, 07.02.19)

За наявності у спадкоємця позикодавця оригіналу боргової розписки, і відсутності належних доказів повернення боргу, стягнення з відповідачів боргу на користь цього спадкоємця є обґрунтованим (Справа № 761/22776/15-ц, 12.06.17)

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 678/364/15-ц

провадження № 61-23758св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргоюОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 30 травня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що він у жовтні 2013 року передав відповідачу у позику грошові кошти у розмірі 1 500,00 доларів США для ремонту автомобіля до грудня 2013 року зі сплатою 3 % за користування коштами. Між ними була усна домовленість про позику, письмово договір позики не укладався. У визначений строк відповідач кошти так і не повернув. У 2014 році відповідач повернув кошти лише в розмірі 700,00 доларів США, тому його заборгованість перед ним становить 800,00 доларів США. Наявність заборгованості підтверджується записом розмови на диктофоні мобільного телефону та матеріалами кримінального провадження.

У зв`язку з викладеним та з урахуванням остаточно збільшених позовних вимог ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 20 752,00 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Останнім рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 21 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторонами не надано доказів на підтвердження укладення договору позики в письмовій формі, тому цей договір позики є неукладеним.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 30 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 21 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 20 752,00 грн та 2 214,08 грн судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що факт укладення між сторонами договору позики 1 500,00 доларів США підтверджується матеріалами кримінального провадження № 12015240010001883, а саме постановою про закриття кримінального провадження від 17 липня 2015 року та протоколами допиту ОСОБА_2 , як свідка, і ОСОБА_1 , як потерпілого, а також протоколом одночасного їх допиту в рамках цього кримінального провадження. Вказані протоколи допитів підписані особисто ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що визнається сторонами. Доводи ОСОБА_2 , що між ним та ОСОБА_1 не укладався договір позики і він не отримував у відповідача ніяких коштів суд оцінює, як намір відповідача ухилитися від обов`язку щодо повернення спірних коштів. Оскільки судом встановлено, що між сторонами було укладено договір позики на суму 1 500,00 доларів США із яких 700,00 доларів США ОСОБА_2 повернуто, то із останнього підлягає стягненню неповернута сума боргу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2017 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга

ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 30 травня 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Летичівського районного суду Хмельницької області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу № 678/364/15-ц передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки судом були з`ясовані всі фактичні обставини справи. Рішення апеляційного суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд апеляційної інстанції не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому розгляду. Зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в порушення частин третьої, четвертої статті 61 ЦПК України 2004 року незаконно взяв до уваги, як доказ укладення між сторонами договору позики матеріали кримінального провадження № 12015240010001883 та постанову про закриття кримінального провадження, оскільки встановлені у постанові обставини не мають преюдиційного значення та підлягають доказуванню при розгляді саме цієї справи в порядку цивільного судочинства. Також вказував, що він в рамках кримінального провадження мав статус свідка, а тому відповідно до пункту 3 частини першої статті 303 КПК України він не мав права оскаржувати постанову про закриття кримінального провадження, однак суд апеляційної інстанції на це уваги не звернув. На його думку, при ухваленні оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції знівелював принцип змагальності і безпосередності дослідження доказів та не оцінив докази в аспекті їх допустимості та достатності. Звертає увагу на те, що в матеріалах цієї справи відсутні належні і допустимі докази, які б підтверджували факт укладення між сторонами договору позики.

У серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у яких вказано, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм права та висновків Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, тому касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін. Вказує, що при першому розгляді цієї справи відповідач визнав факт укладення між ним та позивачем усного договору позики, згідно якого він отримав 1 500,00 доларів США, як і визнав ту обставину, що неповернута ним частина коштів становить 800,00 доларів США, однак стверджував, що вже повністю розрахувався з ним. При повторному розгляді справи відповідач всупереч первинним поясненням та доказам, змінив їх та почав зазначати, що будь-яких коштів у ОСОБА_1 він ніколи не брав. Також необґрунтованими є доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , що суд апеляційної інстанції послався на матеріали кримінального провадження, як на преюдицію відповідно до статті 61 ЦПК України 2004 року, оскільки такі доводи не відповідають дійсності та спростовуються самим оскаржуваним рішенням апеляційного суду. Зокрема вказав, що зі змісту оскаржуваного рішення апеляційного суду вбачається, що суд надав належної правової оцінки усім матеріалам кримінального провадження - як письмовим доказам (відповідно до статей 57 64 ЦПК України 2004 року), а не як встановленим обставинам відповідно до частин третьої, четвертої статті 61 ЦПК України 2004 року. Вказує, що відповідач у касаційній скарзі взагалі не виклав своєї позиції у справі та не надав жодних доказів на спростування позиції позикодавця та обґрунтованих висновків апеляційного суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що в жовтні 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено усний договір позики, згідно якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 кошти в розмірі 1 500,00 доларів США за умови сплати 3% за кожний місяць користування.

Позивач вказує, що ОСОБА_2 частково повернув йому позику в розмірі 700,00 доларів США, тому розмір невиконаного зобов`язання становить 800 доларів США.

Суд першої інстанції не взяв до уваги звукозапис наявний в матеріалах кримінального провадження № 12015240010001883 по факту шахрайства, вчиненого щодо ОСОБА_1 за частиною першою статті 190 КК України, оскільки той при його відтворенні не читався у зв`язку з його пошкодженням, а звукозапис з мобільного телефону ОСОБА_1 від 06 квітня 2015 року на якому зафіксована розмова з відповідачем, який підтвердив наявність боргу в розмірі 800,00 доларів США є неналежним та недопустимим доказом.

Судом апеляційної інстанції було взято до уваги як доказ на підтвердження факту укладення договору позики між сторонами матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 квітня 2015 року за №12015240010001883.

Також судом встановлено, що зі змісту постанови про закриття кримінального провадження від 17 липня 2015 року старшим слідчим СВ Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області було встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, однак ОСОБА_2 не в повному обсязі виконав умови укладеного договору (а. с. 4).

Вказана постанова є чинною, сторонами не оскаржувалася.

Апеляційним судом також було встановлено, що факт укладення договору позики між сторонами підтверджується протоколом допиту ОСОБА_2 в якості свідка від 05 червня 2015 року, відповідно до якого ОСОБА_2 показав, що позичив у ОСОБА_1 кошти в сумі 1 500,00 доларів США під 3%, кожного місяця повертав останньому гривні і долари та станом на 30 березня 2015 року повністю розрахувався з останнім (а. с. 48, 83).

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно протоколу допиту ОСОБА_1 від 12 квітня 2015 року в якості потерпілого останній вказав, що в жовтні 2013 року він погодився на прохання ОСОБА_2 позичити йому на 2 місяці 1 500,00 доларів США і того ж дня передав останньому зазначену суму коштів. ОСОБА_2 протягом 2014 року повернув йому лише 700,00 доларів США, а решту суми повертати відмовився (а. с. 82).

Також судом було досліджено й протокол одночасного допиту осіб від 08 червня 2015 року, згідно якого ОСОБА_1 підтримав свої покази, будучи допитаним в якості потерпілого, а ОСОБА_2 підтримав свої покази, які давав, будучи допитаним в якості свідка (а. с. 49-50, 84-85).

Суд апеляційної інстанції також встановив, що вказані протоколи допиту були підписані особисто ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що визнається сторонами.

Також апеляційний суд встановив, що вказані у вищезазначених протоколах допиту обставини визнавалися сторонами в суді першої інстанції при попередньому розгляді цієї справи, а саме в судовому засіданні суду першої інстанції від 17 лютого 2016 року та в судовому засіданні суду апеляційної інстанції від 19 квітня 2016 року, що підтверджується технічними записами судових засідань (а. с. 95, 138).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статей 15 16 ЦК України, статті 3 ЦПК України

2004 року кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, передбачений законом або договором, за умови належності особі, яка звертається до суду, прав, свобод або інтересів, про захист яких йдеться.

Частиною першою статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як було встановлено судами, між сторонами у справі було укладено усний договір позики, згідно якого ОСОБА_1 передав 1 500,00 доларів США, а ОСОБА_2 прийняв ці кошти.

Також факт укладення між сторонами у 2013 році договору позики підтверджено матеріалами кримінального провадження, зокрема протоколами допиту ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зокрема під час свого допиту ОСОБА_2 не заперечував факт отримання ним у позивача у 2013 році позики у розмірі 1 500,00 доларів США.

Судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій під час попереднього розгляду справи також було встановлено факт отримання ОСОБА_2 у позику 1 500,00 доларів США, і ця обставина не заперечувалася відповідачем, оскільки під час попереднього розгляду справи відповідач оспорював наявність у нього непогашеної заборгованості, а не сам факт отримання спірних коштів.

Також як вбачається з матеріалів справи, зокрема зі змісту заперечень відповідача (а. с. 135, 247), останній в них оспорює наявність саме непогашеної заборгованості.

Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що факт отримання у позику грошових коштів у розмірі 1 500,00 доларів США знайшов своє підтвердження під час розгляду справи, що підтверджується матеріалами кримінального провадження та технічними записами судових засідань першої та апеляційної інстанцій (а. с. 95, 138).

Доводи касаційної скарги стосовно того, що суд апеляційної інстанції незаконно послався на матеріали кримінального провадження № 12015240010001883 та постанову про закриття кримінального провадження, як на преюдицію відповідно до статті 61 ЦПК України 2004 року спростовується змістом оскаржуваного рішення.

Зокрема суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, матеріали вказаного кримінального провадження взяті ним до уваги як доказ укладення договору позики між сторонами, а не як преюдиційні обставини встановлені в постанові про закриття провадження.

Крім того, відповідно до статей 57 64 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі.

Враховуючи аналіз вказаних норм законодавства суд апеляційної інстанції обґрунтовано взяв до уваги матеріали вказаного кримінального провадження та на підставі них встановив факт існування спірних правовідносин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 30 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді : А. А. Калараш

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик