26.11.2018 | Автор: Олександр Боков
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВС/КЦС: Визнання договору дарування недійсним у частині одного обдарованого законом не передбачене, а помилка щодо мотивів цього правочину істотного значення не має (ВС КЦС, справа № 641/1102/17, 24.10.18)

Фабула судового акта: Одразу ж слід зазначити, що в цій справі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду скасував попередні судові рішення і у задоволенні позову дарувальники до обдарованої про визнання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки частково недійсними відмовив.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначав, що уклав спірні договори дарування унаслідок помилки, оскільки сподівався на те, що відповідачка буде піклуватись про їх спільних дітей, проживаючи разом з ними у подарованому будинку. Проте після укладення спірних правочинів відповідачка вирішила розірвати зареєстрований з ним шлюб, пред'явивши у січні 2017 року позов до суду, та не хоче проживати у цьому будинку і має намір його продати.

Скасовані рішення були мотивовані тим, що позивач, укладаючи спірні договори дарування на ім'я відповідачки, припустився помилки щодо обставин, які мають істотне значення, прав та обов'язків сторін за цим договором (ст. 229 ЦК України). Крім того, за висновками судів «існують обставини, які свідчать про наявність підстав для визнання договорів дарування недійсними, а саме відповідачка разом з дітьми проживати у подарованому їм будинку відмовляється, має у власності інше житло».

Скасовуючи вказані судові рішення, Верховний Суд  зазначив, що суди не врахували відсутність у  законодавстві норм, які б передбачали визнання договору дарування недійсним у частині одного обдарованого (в цьому випадку, дружини), вчиненого під впливом помилки, а помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Такі висновки суперечать положенням законодавства та правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постановах: від 16 березня 2016 року № 6-93 цс 16, від 27 квітня 2016 року    № 6-372 цс 16, у частині визнання договорів дарування недійсними, вчинених під впливом помилки.

Крім того, Верховний Суд звернув увагу на те, що для визнання договорів недійсними позивач посилався на обставини, які виникли через два роки після укладення правочинів і не існували на момент їх вчинення, і зазначене не є підставою для визнання договорів недійсними, а можуть бути підставою для застосування іншого способу судового захисту, передбаченого ЦК України.

Аналізуйте судовий акт: Перебування з обдарованим у добрих стосунках, проживання разом, відсутність конфліктів під час укладення договорів обумовили відмову у позові дарувальника про визнання недійсними договорів дарування будинку (спр. № 127/26187/15-ц, 08.11.17)

Юридичні факти для визнання договору дарування нерухомості удаваним та визначення його договором купівлі-продажу (ВСУ від 7 вересня 2016 р. у справі № 6-1026цс16)

Помилка при укладанні договору дарування, яка має істотне значення і є підставою для визнання укладеного договору недійсним (ВСУ у справі 6-372цс16 від 27 квітня 2016р.)

Що треба розуміти під терміном «вплив тяжкої обставини» та «вкрай невигідні умови» для визнання недійсним правочину за ст. 233 ЦК України (Постанова ВСУ у справі № 6-551цс16 від 06 квітня 2016р.)

Постанова

Іменем  України

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 641/1102/17

провадження № 61-28347 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

представник відповідача - ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Комінтернівського районного суду  м. Харкова від 18 квітня 2017 року у складі судді Колодяжної І. М. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 01 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Бровченка І. О., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до   ОСОБА_5про визнання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки частково недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що з 20 грудня 1997 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, від якого вони мають двох дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та малолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

20 травня 2015 року між ним та ОСОБА_5,неповнолітньою - ОСОБА_7, малолітнім - ОСОБА_8 укладено договір дарування, відповідно до якого він подарував своїй дружині та двом дітям, кожному по 1/3 частці, у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями по   АДРЕСА_1 20 травня 2015 року між ним та    ОСОБА_5, неповнолітньою - ОСОБА_7, малолітнім - ОСОБА_8 укладено договір дарування, згідно з яким він подарував своїй дружині та двом дітям, кожному по 1/3 частці, у праві власності на земельну ділянку площею 0,15 га по АДРЕСА_1

При укладенні вищевказаних договорів дарування він помилився щодо обставин, які мають істотне значення, а саме сподівався на те, що його дружина - ОСОБА_5 буде піклуватися про їх спільних дітей, проживаючи разом з ними у зазначеному подарованому житловому будинку. Проте, після укладення спірних договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, ОСОБА_5, отримавши 1/3 частку вказаного нерухомого майна у свою власність, вирішила розірвати зареєстрований між ними шлюб, пред'явивши у січні 2017 року позов про розлучення, разом з дітьми проживати не хоче у цьому будинку, має намір переїхати для проживання за межі території України. Відповідачка також звернулася до суду із позовною заявою до власних дітей (співвласників) про припинення права спільної власності і виділ частки в натурі. Став відомим той факт, що відповідачка має намір продати свою частку нерухомого майна.

Таким чином, у нього не було наміру надавати фінансову підтримку відповідачці, а спірні правочини укладені тому, що ОСОБА_5 є рідною матір'ю їхніх спільних дітей, які у силу свого віку потребують стороннього догляду, зокрема виховання та підтримки. Так як відповідачка не має наміру використовувати спільне житло зі своїми дітьми за цільовим призначенням, тобто для виховання дітей, відмовляється належним чином піклуватися про них, тому позивачем були невірно сприйняті обставини спірних правочинів. Вказані обставини вплинули на його волевиявлення щодо укладення договорів дарування від 20 травня 2015 року. Діти проживають разом з ним у будинку по АДРЕСА_1 і він вимушений сам піклуватися про них. 24 листопада 2016 року рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова стягнуто з ОСОБА_5 аліменти на його користь на утримання дітей. Ураховуючи викладене вважав, що припустився помилки при укладенні 20 травня 2015 року на ім'я відповідачки договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки.

З урахуванням викладеного ОСОБА_3 просив суд визнати два договори дарування житлового будинку та земельної ділянки від 20 травня 2015 року, які розташовані по АДРЕСА_1, у частині дарування 1/3 їх частки ОСОБА_5, недійсними.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 квітня            2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір дарування від 20 травня 2015 року про передачу ОСОБА_3 у дарунок ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_8, житлового будинку літ. «а-2» з господарськими будівлями, що розташовані по АДРЕСА_1 у частині передачі у дарунок 1/3 частки вказаного житлового будинку ОСОБА_5

Визнано недійсним договір дарування від 20 травня 2015 року про передачу ОСОБА_3 у дарунок ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_8, земельної ділянки площею 0,15 га по АДРЕСА_1 у м. Харкові, у частині передачі у дарунок 1/3 частки зазначеної земельної ділянки  ОСОБА_5

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач, укладаючи спірні договори дарування на ім'я відповідачки, припустився помилки щодо обставин, які мають істотне значення, прав та обов'язків сторін за цим договором (стаття 229 ЦК України). Крім того, існують обставини, які свідчать про наявність підстав для визнання договорів дарування недійсними, а саме відповідачка разом з дітьми проживати у подарованому будинку відмовляється, має у власності інше житло.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 01 серпня 2017 рокуапеляційна скарга представника ОСОБА_5 відхилена, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачем доведено неправильне сприйняття ним фактичних обставин спірних правочинів, що вплинуло на його волевиявлення та має істотне значення, а саме він сподівався на те, що відповідачка буде піклуватись про їх спільних дітей, проживаючи разом з ними у подарованому будинку. Проте після укладення спірних правочинів відповідачка вирішила розірвати зареєстрований з ним шлюб та не хоче проживати у цьому будинку і має намір його продати, маючи у власності інше житло.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не встановлено у чому саме полягала помилка позивача при укладенні спірного правочину, оскільки між сторонами було укладено два нотаріально посвідчених договори дарування земельної ділянки та житлового будинку, в яких позивач зазначив про те, що укладення цих договорів відповідає інтересам його сторін, волевиявлення яких є вільним і усвідомленим. Отже, позивачем належними і допустимими доказами не підтверджено неправильне сприйняття ним фактичних обставин спірних правочинів, у тому силі з тих підстав, що з позовом до суду він звернувся через два роки після укладення таких договорів. Посилання на те, що після укладення спірних правочинів відповідачка вирішила розірвати зареєстрований з позивачем шлюб, безпідставні, так як з позовом до суду про розірвання шлюбу вона звернулась через два роки після укладення спірних договорів дарування, а обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мала існувати на момент укладення договору. Висновки про те, що вона не хоче проживати у спірному будинку, безпідставні, так як суди не звернули уваги на перешкоди позивача відповідачці у праві розпорядження та користування цим нерухомим майном.  

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що з 20 грудня 1997 року ОСОБА_3 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, від якого вони мають двох дітей ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та малолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

20 травня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5,неповнолітньою - ОСОБА_7, малолітнім - ОСОБА_8укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_3 подарував своїй дружині та двом дітям: кожному по 1/3 частці у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 у м. Харкові (а.с. 16-17).

20 травня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5,неповнолітньою - ОСОБА_7, малолітнім - ОСОБА_8укладено договір дарування, згідно з яким ОСОБА_3 подарував своїй дружині та двом дітям кожному   по 1/3 частці у праві власності на земельну ділянку площею 0,15 га по  АДРЕСА_1 у м. Харкові (а.с. 19-21).

Згідно зі статтею 717 ЦК Україниза договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування квартири, позивач зазначав, що уклав спірні договори дарування унаслідок помилки, оскільки сподівався на те, що відповідачка буде піклуватись про їх спільних дітей, проживаючи разом з ними у подарованому будинку. Проте після укладення спірних правочинів відповідачка вирішила розірвати зареєстрований з ним шлюб, пред'явивши у січні 2017 року позов до суду, та не хоче проживати у цьому будинку і має намір його продати.

У статті 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин, вчинений під впливом помилки відповідно до статті 229 ЦК України, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Тобто, суди, посилаючись лише на те, що позивач вважав, що відповідачка буде проживати у спірному нерухомому майні разом з їх спільними дітьми й піклуватись про них, проте остання відмовлялась проживати у будинку та мала намір його продати, тому спірний правочин є недійсним на підставі  статті 229 ЦК України.

При цьому суди у порушення вимог статей 212-214, 303, 315 ЦПК України    2004 року не надали належної оцінки наявним у справі доказам, зокрема, не надали належної оцінки змісту нотаріально посвідчених договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку, згідно з якими позивач вказав про те, що укладення цих договорів відповідає інтересам його сторін, їх волевиявлення є вільним і усвідомленим, після чого вказані договори були підписані у тому числі ОСОБА_3 У тексті договорів дарування не міститься застережень (умов) щодо зобов'язання відповідачки проживання з дітьми у спірному будинку та піклування про них.

Відповідно до статті 60 ЦПК України2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною другою статті 59 ЦПК України2004 року встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, доводи позивача щодо не проживання відповідачки у спірному будинку та не піклування нею про дітей та посилання на вказану обставини як на підставу того, що він помилився щодо підстав укладення договорів дарування, не є беззаперечними доказами зазначеної ним підстави визнання договору недійсним.

Аналіз положень статей 203, 717 ЦК України свідчить про те, що договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Суди, визнали недійсними спірні договори дарування, у зв'язку з помилкою, у частині дарування 1/3 частки житлового будинку та земельної ділянки відповідачці, а в іншій частині ці договори не оспорюються. Тобто позивач нібито припустився посилки лише у частині дарування майна своїй дружині, відповідачці, а в іншій частині його дарування дітям він добре розумів природу вказаного договору, умови, права та обов'язки за цим правочином.

Проте суди не врахували, що такі висновки суперечать положення законодавства та правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постановах: від 16 березня 2016 року № 6-93 цс 16, від 27 квітня 2016 року    № 6-372 цс 16, у частині визнання договорів дарування недійсними, вчинених під впливом помилки, оскільки законодавством не передбачено визнання договору дарування недійсним у частині одного обдарованого, вчиненого під впливом помилки. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Крім того, суди у порушення вищевказаних вимог закону не звернули уваги на те, що відповідачка з позовом до суду про розірвання шлюбу звернулася лише у січні 2017 року, а не після укладення у травні 2015 року спірних договорів дарування. ОСОБА_3 звернувся з цим позовом до суду у лютому 2017 року, тобто після звернення у січні 2017 року ОСОБА_5 до останнього з позовом про поділ майна подружжя, а саме через майже два роки після укладення спірних договорів дарування.

З урахуванням установлених судами фактичних обставин та наданої оцінки доказам, які не потребують переоцінки, суди невірно застосували норми матеріального права. Оскільки для визнання договорів недійсними позивач посилався на обставини, які виникли через два роки після укладення правочинів і не існували на момент їх вчинення, то зазначене не є підставою для визнання договорів недійсними, а можуть бути підставою для застосування іншого способу судового захисту, передбаченого ЦК України.

Таким чином, у порушення зазначених вище положень закону суди не врахували, що позивач розумів природу спірних правочинів, права та обов'язки сторін за договором дарування та наслідки вчинення цих правочинів.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв'язку з цим з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5підлягає стягненню 711 (сімсот одинадцять) грн 04 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого нею за подання апеляційної скарги та 775 (сімсот сімдесят п'ять) грн 68 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого за подання нею касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 01 серпня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3до ОСОБА_5 про визнання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки частково недійсними відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3на користь ОСОБА_5711 (сімсот одинадцять) грн 04 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого нею за подання апеляційної скарги та 775 (сімсот сімдесят п'ять) грн 68 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого за подання нею касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                                            Д. Д. Луспеник

Судді:                                                                                                           О. В. Білоконь

                                                                                                                        Б.І. Гулько

                                                                                                                        С.Ф. Хопта

                                                                                                                        Ю.В. Черняк

1
Нравится
  
2511 Просмотров
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення