Висновок судів про законність звільнення з огляду на те, лікарняний лист відкрито хоч і у день звільнення, але після видання наказу про звільнення, є помилковим. Працівника поновлено на роботі (ВС/КЦС,справа № 127/21890/16-ц, 12.09.18)

Фабула судового акта: В цій судовій справі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду поновив права позивача, скасувавши негативні для останнього рішення міського суду та постанову апеляційного суду, позов до Державного агентства автомобільних доріг України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі задовольнив.

При цьому Верховний Суд дійшов висновку про те, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Оскільки в день звільнення позивач перебував на лікарняному, що підтверджує його тимчасову непрацездатність, посилання судів на те, що лікарняний лист було відкрито хоч і у день звільнення, але після видання наказу про його звільнення, а відтак відсутні підстави й для визнання його звільнення незаконним, є помилковим.

Отже позивач був звільнений з посади з порушенням вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

Верховний Суд також підтвердив правову позицію, яка була викладена ще постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» про те, що правила про недопустимість звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КАС: Законодавством встановлено гарантію обмеження звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років; їх звільнення можливе лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування (ВС/КАС, №820/11570/15,14.03.18)

ВС/КАС: Суд повинен з’ясувати чи було в момент видачі наказу про звільнення волевиявлення працівника, що оскаржив своє звільнення (ВС/КАС, справа №821/761/17, 11.07.18)

ВС/КЦС: Звільнення за появу на роботі у нетверезому стані, належність і допустимість доказів алкогольного сп’яніння (ВС/КЦС, справа № 333/5649/16-ц, 25.07.18)

Довідка про заборгованість із виплати заробітної плати є підставою для звільнення від сплати судового збору за подання позову оскільки підтверджує скрутний стан позивача (ВАСУ від 03 листопада 2016р. у справі № К/800/18502/16)

СУД: Звільнення з роботи працівника за скороченням на період лікарняного – порушення ч.3, ст. 40 КЗпПУ (Апеляційний суд м. Києва у справі № 756/8927/15-ц)

Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 127/21890/16-ц

провадження № 61-10837св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представники позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідач - Державне агентство автомобільних доріг України,

представники відповідача - Діденко Антон Олександрович, Костенко Оксана Антонівна, ЛісковАнатолій Ігорович, Хомець Світлана Олександрівна, Дуфінець Михайло Михайлович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Сичука М. М. від 03 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Вінницької області у складі колегії суддів: Медвецького С. К., Копаничук С. Г., Оніщука В. В. від 29 грудня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного агентства автомобільних доріг Українипро визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.

Позов мотивовано тим, що наказом Державного агентства автомобільних доріг № 520-К від 10 жовтня 2016 року його було звільнено з посади начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області за пунктом 3 статті 40 КЗпП України на підставі наказів Державного агентства автомобільних доріг України № 330 від 10 грудня 2015 року, № 176 від 21 червня 2016 року, № 199 від 18 липня 2016 року та службової записки від 10 жовтня 2016 року.

Позивач вважає, що його звільнення проведено з порушенням законодавства про працю, оскільки відповідач не зажадав від нього надання письмових пояснень, не повідомив в чому саме полягає порушення трудових обов'язків, не ознайомив з службовою запискою, що зазначена як підстава для прийняття наказу про звільнення. Крім цього, йому не було видано трудову книжку із записом про його звільнення та не проведено з ним розрахунок. Також зазначив, що звільнення відбулося в період його тимчасової непрацездатності, що заборонено законом та за умови непогодження такого звільнення органом місцевої влади.

З огляду на вказане у сукупності позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ № 520-К від 10 жовтня 2016 року про звільнення та поновити його на посаді начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуваний наказ № 520-К від 10 жовтня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 є правомірним, складений у відповідності до вимог чинного законодавства, а відтак не підлягає скасуванню.

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 29 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2017 року без змін.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відмову у позові, апеляційний суд виходив з того, що рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності прийнято на підставі проведеного аудиту й ураховано, що ОСОБА_1 не було виконано своїх посадових обов'язків, встановлених у п. 4.2 Положення «Про службу автомобільних доріг у Вінницькій області», затвердженого наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 12 вересня 2016 року № 261 (далі - Положення). Також судом врахована правова позиція Верховного Суду України, висловлена в постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15, відповідно до якої невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами. Крім того судом визнано необґрунтованими доводи позивача про те, що звільнення відбулося в період його тимчасової непрацездатності, оскільки позивач звернувся за медичною допомогою по завершенню робочого часу.

У лютому 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили, який саме посадовий обов'язок не виконано позивачем; не звернули уваги на те, що його не було ознайомлено з наказом про звільнення, яке також не було узгоджено у встановленому порядку; крім того судами не взято до уваги того факту, що звільнення проведено в період тимчасової непрацездатності позивача.

У березні 2018 року Державне агентство автомобільних доріг України звернулося до суду із відзивом на касаційну скаргу, у якому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що ті обставини, на які посилається заявник були предметом дослідження судами і висновки, зроблені ними з даного приводу, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд установив, що ОСОБА_1 працював на посаді начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області та наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 10 жовтня 2016 року № 520-к його було звільнено з роботи на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України.

Підставами для його звільнення є накази Державного агентства автомобільних доріг України від 10 грудня 2015 року № 330, від 21 червня 2016 року № 176, від 18 липня 2016 року № 199 та службова записка від 10 жовтня 2016 року.

Наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 10 грудня 2015 року № 330 до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за допущені грубі порушення фінансової та виробничої дисципліни при організації виконання робіт з поточного середнього ремонту автомобільних доріг загального користування у Вінницькій області, що призвело до збільшення боргових зобов'язань Укравтодору перед підрядником, поставило під загрозу підготовку до експлуатації у зимовий період мережі доріг загального користування у Вінницькій області.

Наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 21 червня 2016 року № 176 за невиконання вимог плану-заходів, затвердженого наказом Укравтодору від 14 квітня 2015 року № 100 та пункту 5 вказаного наказу до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за відсутність контролю за виконанням директивних документів Укравтодору.

Наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 18 липня 2016 року № 199 за невиконання вимог пунктів 2.1, 2.2 наказу Укравтодору від 04 квітня 2016 року № 89 «Про забезпечення координації ремонтно-будівельних робіт на автомобільних дорогах загального користування у 2016 році», пункту 3.1 наказу Укравтодору від 17 червня 2016 року № 174 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», пункту 2.1 Окремого доручення від 01 квітня 2016 року № 69 щодо забезпечення належного інформування, до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Наказом відповідача від 10 жовтня 2016 року позивач звільнений з роботи за пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався по дисциплінарної відповідальності та порушив її знову.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що в день звільнення 10 жовтня 2016 року він перебував на лікарняному.

Згідно з частиною 3 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом п'ятим цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Із матеріалів справи вбачається, що з 10 жовтня 2016 року ОСОБА_1 знаходився на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АЕУ № 709153, виданим Вінницьким обласним клінічним високоспеціалізованим ендокринологічним центром.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили із того, що згідно з листом Вінницького обласного клінічного високоспеціалізованого ендокринологічного центру № 1675 від 09 грудня 2016 року позивач був госпіталізований 10 жовтня 2015 року о 19:15 год., доставлений в заклад машиною швидкої медичної допомоги підстанції № 2 Вінницької станції швидкої медичної допомоги; згідно інформації супровідного листа, виклик № 45772 було прийнято о 18:24 год., тобто позивач звернувся за медичною допомогою після закінчення робочого часу, а листи ТОВ «Медичний центр Статус» щодо його тимчасової непрацездатності саме 10 жовтня 2016 року (у день звільнення) не є документами, що засвідчують тимчасову непрацездатність. Також суди врахували, що з табеля обліку робочого часу за 10 жовтня 2016 року, навпроти прізвища ОСОБА_1 є відмітка про відпрацьований час - 8,15.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що правила про недопустимість звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина третя статті 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40 41 КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Оскільки в день звільнення позивач перебував на лікарняному, що підтверджує його тимчасову непрацездатність, висновок судів про те, що оскільки відкриття лікарняного листа ОСОБА_1 було здійснено хоч і у день звільнення, але після видання наказу про його звільнення, а відтак відсутні підстави й для визнання його звільнення незаконним, є помилковим.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що 10 жовтня 2016 року, тобто у день звільнення, ОСОБА_1 знаходився на лікарняному, а тому був звільнений з посади з порушенням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, ухвалені судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову, визнання незаконним та скасування наказу № 520-К від 10 жовтня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_1.» та поновлення його на посаді начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області.

Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 29 грудня 2017 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Державного агентства автомобільних доріг України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Державного агентства автомобільних доріг України № 520-К від 10 жовтня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_1.».

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:В. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат В. П. Курило