Відповідно до Закону громадяни можуть реалізувати конституційне право на житло шляхом приватизації житла у гуртожитку (ВС/КЦС,справа № 591/6623/16-ц, 30.05.18)

Фабула судового акта: Позивачка звернулась до Управління обліку, розподілу та приватизації житла міської ради з заявою про приватизацію кімнати в гуртожитку, який передано до комунальної власності територіальної громади міста. Але питання приватизації розглянуто не було, а надано формальну відписку про неможливість визнати її наймачем вказаної кімнати.

Посилаючись на вищезазначене, позивачка просила зобов'язати міську раду в особі Управління обліку, розподілу та приватизації житла Сумської міської ради вчинити дії по приватизації нею цієї кімнати.

Рішенням районного суду позов був задоволений, з чим також погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, що при цьому скасував негативне для позивачки рішення апеляційного суду.

При цьому Верховний Суд зазначив, зокрема, що Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» поширюється на громадян, у тому числі військовослужбовців і працівників Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, осіб рядового і начальницького складу та працівників Міністерства внутрішніх справ України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, рятувальників, поліцейських та працівників Національної поліції, а також членів їхніх сімей, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них (частина перша статті 1 Закону).

Відповідно до ст. 2 Закону громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитку (у випадках, передбачених цим Законом), або шляхом отримання соціального житла (відповідно до цього Закону та Закону України «Про житловий фонд соціального призначення»), або шляхом самостійного (на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішення свого (своєї сім'ї) житлового питання (відповідно до цивільного законодавства України).

Поряд з наведеними питаннями теоретичного характеру, заслуговує на увагу наступний висновок суду - вина позивача у тому, що документи, на підставі яких вона заселялася до спірного приміщення, а саме: копії ордерів на вселення, рішення щодо отримання ліжко-місця не збереглися - відсутня. В свою чергу, відповідно до картки прописки встановленої форми позивач була заселена в гуртожиток з тих підстав, що працювала фельдшером у товаристві, що володів будівлею.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Виселення особи з гуртожитку, яким вона тривалий час користувалась, є невиправданим втручанням у її право на повагу до житла (№ 521/10070/14ц від 23.01.2018)

ВССУ: Приватизація державного житлового фонду здійснюється також і органами, створеними державними підприємствами, організаціями, установами, у господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться цей фонд (спр. № 638/13219/16-ц, 09.11.17)

Житлові спори - особливий різновид спорів, що стосується житлових прав та інтересів громадян і організацій.Такі спори є цивільними спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача (ВАСУ від 27 липня 2016р.)

Військовослужбовці та їх сім’ї не позбавлені права на приватизацію квартири на території військового містечка, маючи на увазі, що на цей час відсутній перелік закритих військових містечок (ВССУ, справа № 183/7852/15ц,08.02.17)

Спори про поновлення на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства (ВСУ у справі № 6-14цс16 від 2 березня 2016р.)

Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 591/6623/16-ц

провадження № 61-21628св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С.,

Усика Г. І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - Сумська міська рада,

третя особа - Управління обліку, розподілу та приватизації житла Сумської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, на рішення Апеляційного суду Сумської області від 01 березня 2017 року, у складі суддів: Собини О. І., Левченко Т. А., Криворотенка В. І,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2015 року ОСОБА_3, в особі представника ОСОБА_4, звернулась до суду із позовом до Сумської міської ради, третя особа - Управління обліку, розподілу та приватизації житла Сумської міської ради, про зобов'язання вчинити дії.

Вимоги за позовом мотивовані тим, що з 14 листопада 2007 року і по теперішній час безперервно та на законних підставах проживає в кімнаті АДРЕСА_1.

У вказаній кімнаті вона зареєстрована одна та є її наймачем, на неї відкритий особовий рахунок НОМЕР_1 за яким вона оплачує надані житлово-комунальні послуги.

Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 02 лютого 2010 року №75 гуртожиток по АДРЕСА_1 було передано до комунальної власності територіальної громади м. Суми на баланс Управління житлової політики, комунального господарства та благоустрою Сумської міської ради.

В серпні 2016 року вона звернулась до Управління обліку, розподілу та приватизації житла Сумської міської ради з заявою про приватизацію кімнати АДРЕСА_1, але питання приватизації розглянуто не було, а надано формальну відписку про неможливість визнати її наймачем вказаної кімнати.

Посилаючись на вищезазначене, просила зобов'язати Сумську міську раду в особі Управління обліку, розподілу та приватизації житла Сумської міської ради вчинити дії по приватизації нею кімнати АДРЕСА_1.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 01 лютого 2017 року, у складі головуючого-судді Кривцової Г. В., позов ОСОБА_3 задоволено.

Зобов'язано Сумську міську раду в особі Управління обліку, розподілу та приватизації житла вчинити дії по приватизації житла - кімнати АДРЕСА_1 за ОСОБА_3

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що частиною 10 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено вичерпний перелік для відмови в приватизації, який на спірну квартиру не розповсюджується. При цьому враховано, що ордер на заселення ОСОБА_3 в гуртожиток не був в судовому порядку визнаним недійсним, відповідач не спростував факту, що ордер дійсно видавався, не спростував факту законного заселення позивача у гуртожиток, не приймав вмотивованого рішення щодо відмови в визнанні позивача наймачем кімнати в гуртожитку, а тому не мав права відмовляти у приватизації.

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 01 березня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач не надала доказів на підтвердження того, що вона є наймачем кімнати АДРЕСА_1 з нею відповідно до статті 61 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) укладався договір найму зазначеного жилого приміщення, тому на даний час відсутні підстави для зобов'язання відповідача вчинити дії по приватизації зазначеного житлового приміщення позивачем у справі.

Проживання та реєстрація у даному житловому приміщенні на день звернення із відповідною заявою до відповідача про приватизацію цього житла лише позивача у справі і сплата нею комунальних витрат за користування усією спірною кімнатою у гуртожитку ще не свідчить про передачу позивачу цієї кімнати у користування на умовах найму.

Вселення позивача попереднім власником гуртожитку у дану кімнату на умовах найму лише ліжко-місця не тягне за собою автоматичного визнання її наймачем усієї кімнати у випадку виселення та зняття з реєстрації інших мешканців гуртожитку, які проживали у цій кімнаті, оскільки порядок укладення договору найму житлового приміщення визначений статтею 61 ЖК Української РСР.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, в особі представника ОСОБА_4, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 проживає в кімнаті АДРЕСА_1 на законних підставах, фактично користується всією кімнатою одна й більше п'яти років, має право на приватизацію цієї кімнати, а відповідач безпідставно це право не визнає.

05 квітня 2017 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року справу за позовом ОСОБА_3 до Сумської міської ради, третя особа - Управління обліку, розподілу та приватизації житла Сумської міської ради про зобов'язання вчинити дії, призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26 квітня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскільки апеляційним судом скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ордер на заселення ОСОБА_3 в гуртожиток не був в судовому порядку визнаним недійсним, відповідач не спростував факту видачі ордера та законного заселення позивача у гуртожиток, не прийняв вмотивованого рішення щодо відмови у визнанні позивача наймачем кімнати в гуртожитку, а тому не мав законних прав відмовляти у приватизації.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач не надала доказів на підтвердження того, що вона є наймачем кімнати АДРЕСА_1, і з нею, відповідно до статті 61 ЖК Української РСР, укладався договір найму вищезазначеного жилого приміщення, тому відсутні підстави для зобов'язання відповідача вчинити дії щодо приватизації зазначеного житлового приміщення ОСОБА_3.

Проживання та реєстрація у даному житловому приміщенні на день звернення із відповідною заявою до відповідача про приватизацію цього житла лише позивача у справі і сплата нею комунальних витрат за користування усією спірною кімнатою у гуртожитку ще не свідчить про передачу позивачу цієї кімнати у користування на умовах найму.

Вселення позивача попереднім власником гуртожитку у дану кімнату на умовах найму лише ліжко-місця не тягне за собою автоматичного визнання її наймачем усієї кімнати у випадку виселення та зняття з реєстрації інших мешканців гуртожитку, які проживали у цій кімнаті, оскільки порядок укладення договору найму житлового приміщення визначений статтею 61 ЖК Української РСР.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна виходячи з наступного.

Судом установлено, що відповідно довідки (виписки із будинкової книги про склад сім'ї і прописку) від 15 листопада 2016 року ОСОБА_3 є наймачем ліжко-місця у кімнаті АДРЕСА_1 (а.с. 42).

Згідно довідки (виписки із будинкової книги про склад сім'ї і прописку) від 11 січня 2017 року ОСОБА_3з 14 листопада 2007 року проживає та зареєстрована у кімнаті № 48 гуртожитку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, як наймач кімнати (а.с. 10).

Відповідно довідки ТОВ КК «Сумитехнобудсервіс» від 15 листопада 2016 року вбачається, що ОСОБА_5 станом на 15 листопада 2016 року зареєстрована у вказаній кімнаті одна (а.с. 9).

Позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 до 22 листопада 2016 року, після розірвання якого їй присвоєне прізвище ОСОБА_3 (а.с. 36).

На час вселення позивача до вищезазначеного житлового приміщення гуртожиток за вищезазначеною адресою перебував у власності Відкритого акціонерного товариства «Сумихімпром».

Згідно відповіді на запит Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» від 30 січня 2017 року № 19-333 копії ордера на вселення до жилого приміщення у зазначеному гуртожитку та рішення про надання позивачу в цьому гуртожитку ліжко-місця в архіві підприємства відсутні (а.с. 37).

За час проживання позивача в кімнаті АДРЕСА_1 були зареєстровані й інші мешканці, які займали ліжко-місця у цій кімнаті, а саме: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 Згідно копії поквартирної картки, на час звернення з даним позовом до суду, зазначені особи зняті з реєстрації у вказаному житловому приміщенні (а.с. 46).

На підставі рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 28 вересня 2007 року № 475 зі змінами та доповненнями на підставі рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 2 лютого 2010 року № 75 будинок, в якому розташована кімната, знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Суми (а.с. 11).

Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (далі - Закон) регулює правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які тривалий час на законних підставах проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей.

Сфера дії цього Закону поширюється на громадян, у тому числі військовослужбовців і працівників Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, осіб рядового і начальницького складу та працівників Міністерства внутрішніх справ України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, рятувальників, поліцейських та працівників Національної поліції, а також членів їхніх сімей, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них (частина перша статті 1 Закону).

Відповідно до статті 2 Закону громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитку (у випадках, передбачених цим Законом), або шляхом отримання соціального житла (відповідно до цього Закону та Закону України «Про житловий фонд соціального призначення»), або шляхом самостійного (на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішення свого (своєї сім'ї) житлового питання (відповідно до цивільного законодавства України).

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону, громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до закону.

Приватизація житлових приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Громадяни, які на законних підставах проживають у гуртожитках державної форми власності, гуртожитках, що були включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), набувають право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

До об'єктів приватизації, належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму (частина перша статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно статті 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Згідно частини десятої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону, а саме не підлягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на ЧАЕС.

Даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, і вбачається, що на спірні правовідносини цей перелік не розповсюджується.

За змістом статей 128 129 ЖК Української РСР підставою для вселення на жилу площу у гуртожиток є спеціальний ордер, що видається адміністрацією підприємства, установи, організації на підставі спільного рішення адміністрації та відповідного профспілкового комітету.

Відповідно статей 130 131 ЖК Української РСР порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається Примірним положенням про гуртожитки.

Частиною 1 статті 61 ЖК Української РСР передбачено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Відповідно до картки прописки форми А, наданої ТОВ «КК «Сумитехнобудсервіс», вбачається, що позивач заселена в гуртожиток по АДРЕСА_1 з тих підстав, що працювала фельдшером у ПАТ «Сумихімпром» (а.с. 46).

Вина позивача у тому, що документи, на підставі яких вона заселялася до спірного приміщення, а саме: копії ордерів на вселення, рішення щодо отримання ліжко-місця не збереглися - відсутня.

Позивач зверталася до Управління обліку, розподілу та приватизації житла Сумської міської ради з проханням визнати її наймачем кімнати в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1.

На час звернення ОСОБА_3 із вищезазначеною заявою в даній кімнаті вона одна проживала та була зареєстрована. Всі інші особи, які протягом часу були зареєстровані на ліжко-місцях у даній кімнаті були зняті з реєстрації, і в кімнаті фактично не проживали (а.с. 46).

Однак листом Управління обліку, розподілу та приватизації житла Сумської міської ради від 20 вересня 2016 року за № 242/11.04-11 їй було відмовлено у визнанні її наймачем спірної кімнати (а.с. 12).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, встановивши, що ордер на заселення ОСОБА_3 в гуртожиток не був в судовому порядку визнаним недійсним, відповідач не спростував факту законного заселення позивача до кімнати гуртожитку, та того, що ордер позивачу дійсно видавався, не ухвалив вмотивованого рішення про відмову у визнанні позивача наймачем спірної кімнати, тому відповідач не мав законних підстав відмовляти позивачу у приватизації цієї кімнати у зв'язку з відсутністю ордера.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач вселений до кімнати гуртожитку на законних підставах, законність її проживання в даній кімнаті не оспорена, враховуючи, що у позивача є всі необхідні документи для проведення приватизації вищезазначеного житлового приміщення, крім ордеру, тому що в архіві Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» такий відсутній, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, суд апеляційної інстанції, вдався фактично до переоцінки доказів, дійшовши помилкового висновку про те, що позивач не надала доказів на підтвердження того, що вона є наймачем кімнати АДРЕСА_1, і з нею укладався договір найму спірного жилого приміщення. Натомість суд першої інстанції, оцінивши всі належні у справі докази, дійшов правильного висновку про те, що позивач вселилася у кімнаті гуртожитку на законних підставах, на час звернення до Управління обліку, розподілу та приватизації житла Сумської міської ради про приватизацію приміщення проживала та була зареєстрована в ній одна, тому вона має право на приватизацію цього житла, з урахуванням вимог Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», при цьому не допустив жодних порушень норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 141 402 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Сумської області від 01 березня 2017 року скасувати.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 лютого 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

Г. І. Усик