Видача обмежувального припису створює умови уникнення конфліктних ситуацій, втім законом не перебачено такого виду обмежувального припису, як заборону особі входити до місця реєстрації (ВС/КЦС,№ 638/17813/18,04.07.19)

Фабула судового акта: Суди встановили, що учасники цієї справи з 1990 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина. За твердження заявниці її чоловіком відносно неї вчиняється домашнє, фізичне, економічне, психологічне насильство, а саме він ображає, принижує її перед сином, знущається, наносить тілесні ушкодження. З цього приводу вона неодноразово зверталася до медичних закладів, правоохоронних органів, а за її зверненнями відкриті кримінальні провадження, відомості про які внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, а також до служби у справах дітей. Суди також встановили, що 26 листопада 2018 року у квартирі між ними відбулась конфліктна ситуація. Згідно з висновком фахівця з питань судово-медичної експертизи від 28 листопада 2018 року заявниця отримала тілесні ушкодження. Відповідно до консультативного висновку лікаря-спеціаліста від того ж дня її чоловік також має тілесні ушкодження. Таким чином вказані вище обставини свідчать, що між подружжям відбуваються конфліктні ситуації. На підставі викладеного заявниця просила зобов`язати чоловіка залишити строком на шість місяців квартиру, заборонити йьому входити до вказаної квартири та перебувати у ній.

Рішенням районного суду обмежувальний припис було видано. Ним чоловікові заборонено перебувати у місці спільного проживання з дружиною строком на один місяць. В задоволенні інших вимог заяви відмовлено. Судовий збір за вказаною справою віднесено на рахунок держави. Рішення у вказаній цивільній справі направлено до відділу поліції для взяття винуватця на профілактичний облік.

Рішення суду мотивоване тим, що видача обмежувального припису надасть можливість родині уникнути конфліктних ситуацій та вирішити питання спільного проживання. Між тим, законом не перебачено такого виду обмежувального припису, як заборону особі входити до місця реєстрації (квартири), тому правильним буде заборонити особі перебувати у місці спільного проживання строком на один місяць.

З таким рішенням погодився не тільки апеляційний, але й касаційний суд.

При цьому рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду заслуговує на увагу також і з огляду на те, що в постанові суду докладно окреслено правове поле запобігання та протидії домашньому насильству, заходи, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, передбачені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Принагідно зазначити, що відповідно до ст. 26 зазначеного закону (Обмежувальний припис стосовно кривдника) обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов’язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.

Аналізуйте судовий акт: Суд: До спеціальних заходів протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника, що приймається на підставі оцінки ризиків для постраждалої особи (Черняхівський райсуд, справа № 293/656/19, 26.04.19)

Не може розцінюватись як насильство в сім’ї і бути підставою для видачи обмежувального припису наявність між батьками спору про визначення місця проживання дітей та порядку участі в їх вихованні (ВС/КЦС, справа № 756/2072/18, 21.11.18)

Пояснення дитини, яка постраждала від домашнього насильства, за відсутності інших доказів є недостатнім доказом для видачі обмежувального припису (Ленінський райсуд м. Миколаєва № 489/6391/18 від 22.10.2018)

Постанова

Іменем України

04 липня 2019 року

м. Київ

справа № 638/17813/18

провадження № 61-6759св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 грудня 2018 року в складі судді Штих Т. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Овсяннікова А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_2 .

Заява мотивована тим, що ОСОБА_4 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який вчиняє психологічне, фізичне насильство в сім`ї проти неї.

З даного приводу вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів та за вказаними зверненнями відкрито кримінальні провадження, відомості про які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Однак, психологічне і фізичне насилля щодо заявника з боку ОСОБА_2 не припиняються.

ОСОБА_4 з ОСОБА_2 проживають разом у квартирі АДРЕСА_1 . В цій квартирі зареєстровані ОСОБА_4 та її син ОСОБА_8 .

В зазначеному помешканні й виникають конфліктні ситуації, зокрема у присутності малолітнього сина.

На підставі викладеного ОСОБА_4 просила зобов`язати ОСОБА_2 залишити строком на шість місяців квартиру АДРЕСА_1 , заборонити ОСОБА_2 входити до вказаної квартири та перебувати у ній.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 грудня 2018 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково.

Видано обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 відносно ОСОБА_4 у вигляді обмеження, а саме заборонити перебувати ОСОБА_2 у місці спільного проживання з нею, строком на один місяць.

В задоволенні інших вимог заяви відмовлено.

Судовий збір за вказаною справою віднесено на рахунок держави.

Рішення у вказаній цивільній справі направлено до Шевченківського відділу поліції Головного управління національної поліції у Харківській області для взяття ОСОБА_2 на профілактичний облік.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що видача обмежувального припису надасть можливість родині уникнути конфліктних ситуацій та вирішити питання спільного проживання. Між тим, законом не перебачено такого виду обмежувального припису, як заборону особі входити до місця реєстрації (квартири), тому правильним буде заборонити ОСОБА_2 перебувати у місці спільного проживання з ОСОБА_2 , строком на один місяць.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 з 2013 року зареєстрований за іншою адресою, тому має інше житло. Суду не надано доказів, що в указаному житлі триває ремонт, що унеможливлює перебування там.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що у сім`ї ОСОБА_4 та ОСОБА_2 виникають конфліктні ситуації.

Саме з метою уникнення у майбутньому домашнього насильства у будь-якому прояві судом першої інстанції обґрунтовано заборонено ОСОБА_2 протягом місяця перебувати у місці проживання позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що заявник не довела в суді вчинення відносно неї домашнього насильства, настання тяжких наслідків його вчинення. Рішення судів ґрунтуються на припущеннях. ОСОБА_2 ніколи не вчиняв домашнього насильства.

Саме ОСОБА_4 вчиняє щодо ОСОБА_2 словесні образи, погрози, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення останнього.

Доводи інших учасників справи

У червні 2019 року ОСОБА_4 подала до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що зібраними у справі доказами підтверджено, що ОСОБА_2 застосовує до неї фізичне насильство, зокрема це підтверджується висновком експерта, довідкою медичною установи та зверненнями з цього приводу до правоохоронних органів.

Судові рішення є законними та справедливими, тому їх необхідно залишити в силі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

27 червня 2019 справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 21 квітня 1990 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 мають сина ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_4 зазначала, що її чоловіком відносно неї вчиняється домашнє, фізичне, економічне психологічне насильство, а саме він ображає, принижує її перед сином, знущається, наносить тілесні ушкодження.

З цього приводу ОСОБА_4 неодноразово зверталася до медичних закладів, правоохоронних органів, а за її зверненнями відкриті кримінальні провадження, відомості про які внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, а також до служби у справах дітей.

ОСОБА_2 також звертався до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, посилаючись на те, що 23 вересня 2018 року та 26 листопада 2018 року його дружиною були нанесені йому тілесні ушкодження.

Суди також встановили, що 26 листопада 2018 року у квартирі АДРЕСА_1 відбулась конфліктна ситуація між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Згідно з висновком фахівця з питань судово-медичної експертизи від 28 листопада 2018 року ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження.

Відповідно до консультативного висновку лікаря-спеціаліста від 28 листопада 2018 року ОСОБА_2 також має тілесні ушкодження.

Вказані вище обставини свідчать, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 відбувають конфліктні ситуації.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

П… зазначала, що ОСОБА_2 відносно неї вчиняє домашнє, фізичне, економічне психологічне насильство, а саме: ображає, принижує її перед сином, знущається, наносить тілесні ушкодження.

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

На підтвердження заявлених вимог ОСОБА_4 надала належні та допустимі докази, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів учасників судового процесу.

На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що в сім`ї ОСОБА_4 та ОСОБА_2 виникають конфліктні ситуації. Саме з метою уникнення у майбутньому домашнього насильства у будь-якому прояві судом обґрунтовано заборонено ОСОБА_2 протягом місяця перебувати у місці проживання позивача.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що заявник не довела в суді вчинення відносно неї домашнього насильства, настання тяжких наслідків його вчинення, оскільки такі доводи спростовані зібраними у справі доказами, які досліджені належним чином, а результат указаної процесуальної дії викладено у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм процесуального права на правильність висновків судів також не впливають та спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що ОСОБА_2 у повній мірі скористався наданими йому процесуальними правами, в тому числі щодо подання доказів та доведення обставин, на які він посилався, справу вирішено відповідно до норм процесуального закону та принципу змагальності сторін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків судів.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 грудня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді : І. М. Фаловська

А . І. Грушицький

В . В. Сердюк