Укладена угода про підготовку фахівців з медичною освітою з обов’язком відпрацювати не менше трьох років стала підставою для стягнення затрат на навчання (ВС/КЦС, справа № 617/640/16-ц, 11.02.19)

Фабула судового акта: Згідно наказу директора комунального закладу охорони здоров'я КЗОЗ (медичний колледж) відповідачка була зарахована до нього на навчання за державним замовленням. Між нею та коледжем була укладена угода про підготовку фахівців з вищою освітою, згідно з якою відповідачка зобов'язана була прибути після закінчення медичного коледжу на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років. По закінченню навчання у червні 2015 року студентці було присвоєно кваліфікацію молодшого спеціаліста - фельдшера та направлено на роботу до комунального закладу охорони здоров'я «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф».

Але 30 грудня 2015 року відповідачка звільнилась з роботи за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України, що і стало підставою для подання медичним коледжем позову про стягнення з відповідачки на користь медичного коледжу затрат на навчання в сумі 48 562,90 грн, з яких 26 562,90 грн - отримана стипендія, з перерахуванням коштів до державного бюджету.

В свою чергу відповідачка подала зустрічний позов про визнання вказаної угоди недійсною, мотивуючи його тим, що ст. 56 Закону України «Про освіту» (в редакції яка діяла на момент вступу до коледжу), не містила обов'язку випускника відпрацьовувати певний строк за направленням після закінчення коледжу та майнової відповідальності. Крім того, на момент укладання угоди вона була особою неповнолітньою і згода на її підписання мала бути одержана від батьків.

Розглянувши касаційну скаргу представника відповідачки, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду погодився з рішенням апеляційного суду, який частково задовольнив як первісний, так і зустрічний позов, стягнувши з відповідачки затрати на навчання, окрім отриманої стипендії, і, визнавши недійсним той пункт угоди, що передбачає відшкодування в державний бюджет коштів, витрачених на стипендію.

Судове рішення мотивоване наступним приписом законодавства в редакції, яка діяла на момент вступу відповідачки до коледжу, а саме - відповідно до ст. 56 Закону України «Про вищу освіту» випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи, однак, якщо випускник вищого навчального закладу навчався за кошти третьої особи, його працевлаштування здійснюється відповідно до укладеної між ними угоди.

Суд також послався на Указ Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», яким встановлено, що особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов'язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менш ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують у встановленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.

Відповідно до пункту 4 «Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992, (втратила чинність на підставі постанови КМУ від 31 травня 2017 р. N 376) керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду, згідно з якою випускники зобов'язані відпрацювати у замовника не менше трьох років, а вищий навчальний заклад зобов'язаний забезпечити відповідні якість та рівень підготовки фахівця з вищою освітою.

Відповідно до пункту 14 «Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» (із змінами, внесеними згідно Постанови КМУ № 511 від 17 липня 2013 року, яка також втратила чинність на підставі постанови КМУ від 31 травня 2017 р. N 376) передбачено, що у разі звільнення молодого фахівця за власним бажанням протягом трьох років, випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Що стосується стягнення отриманої стипендії, то суд зазначив - відповідно до п. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Отже Верховним Судом фактично сформовано правову позицію про стягнення з відповідачки затрат на навчання без надання оцінки наступним обставинам:

- на підставі Закону №1556-VII від 01 липня 2014 року ч.2 ст.52 Закону України «Про освіту», якою передбачено 3-х річний обовязок відпрацювання за направленням, виключено;

- згідно ч.2 ст.5 ЦК України, акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі крім випадків, коли він помякшує або скасовує цивільну відповідальність.

- внесення змін до ст.52 Закону України «Про освіту» має зворотну дію, що має скасовувати цивільну відповідальність;

- крім того, логічно стверджувати, що положення ст.52 Закону України «Про освіту» порушували конституційне право громадянина на вільний вибір праці (в тому числі і місця роботи), яке закріплено в ст. 43 Конституції України, яка є нормою прямої дії.

З огляду на це хотілось би прогнозувати, що зазначена тема ще буде предметом прискіпливого розгляду Верховного Суду.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Стягнув з випускника на користь державного ВНЗ вартість навчання з огляду на порушення добровільно взятого на себе цивільно-правові зобов'язання відпрацювати три роки відповідно до направлення (ВС/КЦС,справа № 607/3681/17-ц, 31.10.18)

Посадові особи ВНЗ, віднесених до категорії юридичних осіб публічного права, є суб'єктами, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» (ВС/КЦС, справа № 638/21180/15-ц. 13.06.18)

Постанова

Іменем України

11 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 617/640/16-ц

провадження № 61-27738св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В.М., ЧервинськоїМ.Є.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - комунальний заклад охорони здоров'я «Вовчанський медичний коледж» Харківської обласної ради,

відповідач (позивач за зустрічним позовом )- ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5 на рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 08 лютого 2017 року у складі судді Уханьової І. С. та рішення апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2017 року у складі колегії суддів: Колтунової А. І., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

28 квітня 2016 року комунальний заклад охорони здоров'я «Вовчанський медичний коледж» Харківської обласної ради (далі - КЗОЗ «Вовчанський медичний коледж») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування витрат на навчання.

Позов мотивовано тим, що згідно наказу директора КЗОЗ «Вовчанський медичний коледж» від 10 серпня 2011 року № 254/с ОСОБА_4 була зарахована до КЗОЗ «Вовчанський медичний коледж» на навчання за державним замовленням. Між нею та КЗОЗ «Вовчанський медичний коледж» була укладена угода № 17 від 04 січня 2012 року про підготовку фахівців з вищою освітою.

30 червня 2015 року наказом № 666/с студентці ОСОБА_4 було присвоєно кваліфікацію молодшого спеціаліста - фельдшера та направлено на роботу до комунального закладу охорони здоров'я «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» (далі - КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» ).

Згідно повідомлення КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» № 92 ОСОБА_4 була призначена на посаду фельдшера з медицини невідкладних станів з місячним окладом згідно штатного розпису.

30 грудня 2015 року ОСОБА_4 звільнена з роботи за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України.

Зважаючи на зазначене та з урахування уточнених позовних вимог, позивач просив стягнути з ОСОБА_4 на користь КЗОЗ «Вовчанський медичний коледж» 48 562,90 грн, затрати на навчання, з перерахуванням коштів до державного бюджету.

31 серпня 2016 року представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 було подано зустрічний позов до КЗОЗ «Вовчанський медичний коледж» про визнання правочину недійсним.

Зустрічний позов мотивовано тим, що угода № 17 про підготовку фахівців з вищою освітою від 04 січня 2012 року, укладена між КЗОЗ «Вовчанський медичний коледж» та ОСОБА_4, суперечить нормам Цивільного кодексу України (далі ЦК України), іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При укладенні цієї угоди порушені вимоги статті 56 Закону України «Про освіту», в редакції яка діяла на момент вступу ОСОБА_4 до коледжу, якою передбачалося укладення угоди між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником, але дана норма, не містила обов'язку випускника відпрацьовувати певний строк за направленням після закінчення коледжу та майнової відповідальності.

Крім того, на момент укладання угоди ОСОБА_4 була особою неповнолітньою і згода на її підписання мала бути одержана від батьків.

Посилаючись на вказані обставини, позивач за зустрічним позовом просила визнати недійсною угоду № 17 від 04 січня 2012 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 08 лютого 2017 року задоволено позовні вимоги КЗОЗ «Вовчанський медичний коледж» до ОСОБА_4 про відшкодування витрат на навчання.

Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до КЗОЗ «Вовчанський медичний коледж» про визнання правочину недійсним.

Стягнено з ОСОБА_4 на користь «Вовчанський медичний коледж» вартість навчання в сумі 48 562, 90 грн, перерахувавши кошти до державного бюджету.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 закінчивши бюджетну форму навчання у державному закладі КЗОЗ «Вовчанський медичний коледж», відмовилася працювати за місцем направлення на роботі у КЗОЗ «Центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», що відповідно до вимог законодавства та умов угоди є підставою для стягнення з неї державних коштів, затрачених на її навчання.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2017 року рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 08 лютого 2017 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним скасовано, а в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь КЗОЗ «Вовчанський медичний коледж» Харківської обласної ради відшкодування витрат на навчання змінено.

Ухвалено в зазначеній частині нове рішення, яким частково задоволено зустрічний позов ОСОБА_4 до КЗОЗ «Вовчанський медичний коледж» Харківської обласної ради про визнання правочину недійсним.

Визнано частково недійсною угоду про підготовку фахівців з вищою освітою № 17 від 04 січня 2012 року/, укладену між ОСОБА_4 та КЗОЗ «Вовчанський медичний коледж» Харківської обласної ради, в частині обов'язку ОСОБА_4 відшкодувати в державний бюджет кошти, витрачені на стипендію.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь КЗОЗ «Вовчанський медичний коледж» Харківської обласної ради вартість навчання у сумі 22 000,00 грн, перерахувавши кошти до державного бюджету.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь КЗОЗ «Вовчанський медичний коледж» Харківської обласної ради судовий збір у сумі 551,00 грн.

В іншій частині рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 08 лютого 2017 року залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що передбачений обов'язок зазначений в угоді від 04 січня 2012 року № 17 відшкодувати стипендію у разі відрахування з коледжу або не відпрацювання трьох років за направленням після закінчення коледжу, суперечить нормам статті 1215 ЦК України. Тому сума відшкодування підлягає зменшенню.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі:

У серпні 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 08 лютого 2017 року та змінити рішення апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2017 року в частині залишення в силі рішення суду першої інстанції, ухваливши в цій частині рішення про скасування рішення Вовчанського районного суду Харківської області в повному обсязі та відмовити в задоволенні позовних вимог КЗОЗ «Вовчанський медичний коледж» в повному обсязі і про задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_4 в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що перед вступом до навчального закладу ОСОБА_4 не була повідомлена про те, що надання освітньої послуги ставиться в залежність від укладення про підготовку фахівців з вищою освітою та про зміст такої угоди. До прийняття рішення про навчання ОСОБА_4 була повідомлена лише про зарахування до закладу, що підтверджується змістом наданого відповідачем до суду повідомлення. Не можна вважати волевиявлення ОСОБА_4 на укладення угоди № 17 вільним. Відповідні дії коледжу, згідно положень статті 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» є нечесною підприємницькою практикою.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Підпунктом 4 пунктом 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

18 травня 2018 року матеріали цивільної справи № 617/640/16-ц надійшли до Верховного Суду.

У травні 2018 року матеріали справи передано судді-доповідачу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи:

Згідно з наказом від 30 червня 2015 року № 666/с ОСОБА_4 було присвоєно кваліфікацію молодшого спеціаліста - фельдшера та направлено на роботу до КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф».

30 грудня 2015 року ОСОБА_4 звільнена з роботи за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України.

Згідно з угодою від 04 січня 2012 року № 17, укладеною між КЗОЗ «Вовчанський медичний коледж» та ОСОБА_4, передбачено, що ОСОБА_4 зобов'язана була прибути після закінчення медичного коледжу на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років.

Із розрахунку КЗОЗ «Вовчанський медичний коледж» вбачається, що розмір фактичних витрат, пов'язаних з навчанням відповідача у навчальному закладі, складає 48 562,90 грн., з яких : 22 000,00 грн. - вартість навчання з 01 вересня 2011 року по 30 червня 2015 року, 26 562,90 грн. отримана стипендія.

Судом встановлено, що ані батьки ОСОБА_4, ані сама відповідач, яка досягла повноліття ще в період навчання, не ставили питання про розірвання договору, визнання його недійсним чи визнання недійсними окремих його частин.

30 червня 2015 року при розподілі випускників КЗОЗ «Вовчанський медичний коледж» ОСОБА_4 отримала направлення до КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», з чим була згодна, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_4 в списку персонального розподілу молодих спеціалістів, які закінчили коледж.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини:

Відповідно до статті 56 Закону України «Про вищу освіту» випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи, однак, якщо випускник вищого навчального закладу навчався за кошти третьої особи, його працевлаштування здійснюється відповідно до укладеної між ними угоди.

Указом Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» встановлено, що особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов'язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менш ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують у встановленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.

Відповідно до пункту 4 «Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992, керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду, згідно з якою випускники зобов'язані відпрацювати у замовника не менше трьох років, а вищий навчальний заклад зобов'язаний забезпечити відповідні якість та рівень підготовки фахівця з вищою освітою.

Відповідно до пункту 14 «Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» (із змінами, внесеними згідно Постанови КМУ № 511 від 17 липня 2013 року) передбачено, що у разі звільнення молодого фахівця за власним бажанням протягом трьох років, випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Відповідно до пункту 1 статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційної скарги:

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що правові підстави для визнання недійсною угоди про підготовку фахівців з вищою освітою № 17 від 04 січня 2012 року, укладеної між КЗОЗ «Вовчанський медичний коледж» та ОСОБА_4, у повному обсязі відсутні.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_4 повинна відшкодувати вартість навчання на користь позивача, оскільки звільнилась з посади фельдшера з КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», не відпрацювавши за місцем призначення три роки.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь КЗОЗ «Вовчанський медичний коледж» вартості навчання з перерахуванням коштів до державного бюджету підлягає зміні, а сума відшкодування зменшенню до 22 000,00 грн, оскільки зазначене в угоді про обов'язок відшкодувати стипендію у разі відрахування з коледжу або не відпрацювання трьох років за направленням після закінчення коледжу, суперечить вимогам статті 1215 ЦК України.

Щодо доводів касаційної скарги:

Наведені в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, на підставі достатньо повно встановлених обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції яке змінене в частині рішенням апеляційної інстанції, - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 08 лютого 2017 року в його незміненій частині та рішення апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В.М. Коротун

М.Є. Червинська