25.03.2020 | Автор: Олександр Б.
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВС/КЦС: У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття (ВС/КЦС, справа № 464/1723/14-ц,27.03.19)

ВС/КЦС: У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття (ВС/КЦС, справа № 464/1723/14-ц,27.03.19) - 0_39146200_1585133655_5e7b38575f9cf.jpg

Фабула судового акта: Судами було встановлено, що батьком позивача є особа, яка 20 травня 2003 року склала заповіт, за яким на випадок своєї смерті зробив розпорядження, відповідно до якого все своє майно, в тому числі і квартиру, заповів відповідачеві. Після смерті спадкодавця, а той момент позивач був малолітньою дитиною, відповідач прийняв спадщину за заповітом, отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 14 серпня 2006 року та зареєстрував своє право власності на вказану квартиру. При цьому на день видачі свідоцтва нотаріус не мав відомостей про наявність інших спадкоємців.

Наведені обставини обумовили звернення позивача у лютому 2014 року до суду з позовом, у якому він просив визнати частково недійсним вказане свідоцтво про право на спадщину у частині права на спадкування частини квартири. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що квартира, право на частку якої оспорюється, належала на праві власності покійному батькові позивача, він є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, спадщину прийняв, оскільки був малолітньою дитиною на момент відкриття спадщини, однак оформити свої права не може, оскільки під час звернення до нотаріальної контори йому стало відомо, що у спадковій справі містяться відомості про видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім'я відповідача.

Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, позов задоволений, - визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину на ім'я відповідача у частині права на спадкування частини квартири.

Свою касаційну скаргу відповідач обґрунтовував, зокрема, тим, що позивачу було відомо про наявність оспорюваного свідоцтва з 2007 року, відтак ним пропущено строк звернення до суду.

Однак Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду скаргу залишив без задоволення, а судові рішення – без змін, оскільки малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Враховуючи те, що у разі спадкування за законом позивачу належала б уся спадщина як єдиному спадкоємцю першої черги за законом, і він на момент смерті був малолітньою дитиною, то за умови наявності заповіту на користь відповідача, позивач має право на обов'язкову частку у спадщині, що становить визначену судовим рішенням частину у праві власності на оспорювану квартиру (ч. 1 ст. 1241, ч. 4 ст. 1268 ЦК України)

ВС/КЦС також визнав необґрунтованими доводи касаційної скарги про пропуск позивачем позовної давності, оскільки згідно із ч. 4 ст. 261 ЦК України у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. У цьому випадку позивач звернувся до суду за захистом своїх прав у чотирнадцять років, тобто до досягнення ним повноліття.

Аналізуйте судовий акт: Відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем (ВС/КЦС,справа № 484/747/17, 10.01.19)

Необізнаність про смерть спадкодавця, проживання в іншій державі, направлення нотаріусом повідомлення спадкоємцю на адресу, за якою він вже не проживає, не є поважними причинами пропуску відповідного строку (ВС/КЦС, № 459/295/16-ц, 13.12.18)

Спадкоємцю обґрунтовано визначено додатковий строк для прийняття спадщини за заповітом у три місяці після смерті спадкодавця (ВС/КЦС, справа № 526/223/17, 13.12.18)

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває це право, але до нього переходять майнові права, які належали спадкодавцеві (справа № 638/6703/16-ц, 19.10.17)

Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

місто Київ

справа № 464/1723/14-ц

провадження № 61-22593св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

треті особи: Орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, Орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, Шоста Львівська державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну ОСОБА_3на заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21 грудня 2015 року у складі судді Борчака М. В. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Шумської Н. Л., Левика Я. А., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У лютому 2014 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду, у якому просив визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину на ім'я ОСОБА_3 від 14 серпня 2007 року № 2-1397 у частині права на спадкування Ѕ частини квартири, що знаходиться у АДРЕСА_1.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що квартира, право на частку якої оспорюється, належала на праві власності його покійному батькові, він є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, спадщину прийняв, оскільки був малолітньою дитиною на момент відкриття спадщини, однак оформити свої права не може, оскільки під час звернення до нотаріальної контори йому стало відомо, що у спадковій справі містяться відомості про видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім'я відповідача.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач поданий позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 грудня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено; визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину на ім'я ОСОБА_3 від 14 серпня 2006 року № 2-1327 у частині права на спадкування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Враховуючи те, що у разі спадкування за законом позивачу ОСОБА_2 належала б уся спадщина як єдиному спадкоємцю першої черги за законом, і він на момент смерті був малолітньою дитиною, то за умови наявності заповіту на користь відповідача, ОСОБА_2 має право на обов'язкову частку у спадщині, що становить Ѕ частину у праві власності на оспорювану квартиру.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21 грудня 2015 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що ОСОБА_2 на момент смерті свого батька ОСОБА_4 був малолітньою дитиною, від спадщини не відмовлявся та, враховуючи наявність заповіту, який є чинним, має право на обов'язкову частку у спадковому майні, що становить Ѕ частини квартири № АДРЕСА_1. Також зазначив, що доводи апеляційної скарги про те, що в іншому провадженні оспорюється запис про батьківство в актовому записі про народження дитини, а тому розгляд цієї справи є неможливим до вирішення справи по суті про оспорення запису про батьківство є необґрунтованими. Заявником про проведення реєстрації народження дитини та запису батьків виступив саме ОСОБА_4, який, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_5, не заперечував проти такого запису. Згідно з відповіддю Міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції від 06 серпня 2014 року, що обґрунтовано взятий судом до уваги, підставою запису відомостей про батька дитини відповідно до чинного сімейного законодавства був актовий запис про шлюб від 20 червня 1987 року № 1793, складений на ОСОБА_4 та ОСОБА_5

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що позивачу було відомо про наявність оспорюваного свідоцтва з 2007 року, відтак ним пропущено строк звернення до суду. Також зазначив, що судами неналежним чином з'ясовані обставини видачі довіреностей представникам позивача та можливих наслідків у вигляді залишення позову без розгляду. Також зазначив, що суд помилково взяв до уваги відповідь Міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції від 06 серпня 2014 року, відповідно до якої підставою запису відомостей про батька дитини відповідно до законодавства був актовий запис про шлюб від 20 червня 1987 року № 1793, складений на ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Окрім іншого, заявник посилався на те, що суди безпідставно не зупинили провадження до закінчення розгляду іншої справи за позовом ОСОБА_7 про оспорення запису про батьківство в актовому записі про народження ОСОБА_2

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 31 травня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що батьками позивача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно зі свідоцтвом про народження від 09 червня 1999 року, серії НОМЕР_1, є ОСОБА_4 та ОСОБА_5

20 травня 2003 року ОСОБА_4 склав заповіт, за яким на випадок своєї смерті зробив розпорядження, яким все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, в тому числі квартиру АДРЕСА_1, заповів ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 25 червня 2010 року, серії НОМЕР_2. Після його смерті відкрилась спадщина на спадкове майно, в тому числі квартиру АДРЕСА_1

На момент смерті ОСОБА_4 його син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, був малолітньою дитиною.

ОСОБА_3, прийнявши спадщину за заповітом, отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 14 серпня 2006 року № 2-1397 та зареєстрував своє право власності на квартиру АДРЕСА_1.

На день видачі свідоцтва нотаріус не мав відомостей про наявність інших спадкоємців.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу (частина четверта статті 1268 ЦК України).

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 вважається таким, що прийняв спадщину, яка б належала йому за законом як малолітній дитині померлого ОСОБА_4

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

З огляду на наведене, враховуючи, що суди встановили відсутність інших спадкоємців, частка, яка належала би позивачу у разі спадкування за законом складає 100 відсотків, а тому, з огляду на положення частини першої статті 1241 ЦК України, суди дійшли вірного висновку про право позивача на обов'язкову частку у спадковому майні у розмірі Ѕ частини спірної квартири.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій, належно оцінивши зібрані докази, повно та всебічно дослідивши обставини, щодо яких виник спір, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину на ім'я ОСОБА_3 від 14 серпня 2006 року № 2-1327 у частині права на спадкування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1

Верховний Суд визнає необґрунтованими доводи касаційної скарги про пропуск позивачем позовної давності, оскільки згідно із частиною четвертою статті 261 ЦК України у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. У цьому випадку позивач звернувся до суду за захистом своїх прав у чотирнадцять років, тобто до досягнення ним повноліття.

Стосовно доводів про те, що суди безпідставно не зупинили провадження до розгляду іншої цивільної справи Верховним Судом враховано таке.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України 2004 року у разі неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, суд зобов'язаний зупинити провадження у цій справі.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Така підстава зупинення провадження застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у цій справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Відповідні норми спрямовані, зокрема, на попередження ухвалення судових рішень, виходячи з доказів і встановлених на їх підставі обставин, які можуть бути спростованими рішенням у іншій справі, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про зупинення провадження, суди обґрунтовано виходили з того, що відповідач не довів, що розгляд цієї справи є неможливим до завершення розгляду іншої справи. При цьому у разі задоволення позову ОСОБА_7 про оскарження запису про батьківство в актовому записі про народження ОСОБА_2, відповідач не позбавлений можливості звернутись до суду із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не надали належної оцінки довіреностям, на підставі яких представники представляли інтереси позивача, та що відповідь Міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції від 06 серпня 2014 року є неналежним доказом батьківства ОСОБА_4, фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суди розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Виконання заочного рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21 грудня 2015 року зупинено ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2017 року, тому у зв'язку із залишенням його без змін необхідно поновити виконання оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21 грудня 2015 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

А.С.Олійник

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

703
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные статьи
Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0