Суд, посилаючись на Конвенцію, підставно відмовив фізичній особі громадянину України у відкритті провадження у справі за позовом до юридичної особи РФ про відшкодування шкоди, завданої на території РФ (ВС/КЦС, справа № 640/5522/187, 27.12.18)

Фабула судового акта: Позивач звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовом до ВАТ «Саратовнафтогеофізика» (місцезнаходження якого: Російська Федерація, м. Саратов) про відшкодування шкоди, яка була завдана йому в результаті ДТП, що відбулася 10 березня 1990 року в Тюменській області Російської Федерації. На обгрунтування позовних вимог він зазначав, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, він отримав тілесні ушкодження, у зв'язку з якими йому було встановлено інвалідність третьої групи. Від отриманих травм він втратив загальну працездатність на 45 процентів, професійну на 60 процентів. Вироком Нефтеюганського районного суду Тюменської області від 31 червня 1990 року водій автомобіля, що належав відповідачу, визнаний винним у вчиненні ДТП. Посилаючись на те, що відповідач є власником джерела підвищеної небезпеки, яким йому завдано ушкодження здоров'я, просив стягнути з ВАТ «Саратовнафтогеофізика» на його користь на відшкодування шкоди 58 745 106,00 російських рублів.

Але ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін апеляційним судом, відмовлено у відкритті провадження у справі, з чим також погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду.

Заслуговує на увагу наступний висновок суду касаційної інстанції, а саме. Судам загальної юрисдикції України підвідомчі справи у спорах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України, а також у справах за участю іноземних фізичних осіб, що мають місце проживання в Україні, про відшкодування шкоди. Справи за участю позивача фізичної особи громадянина України до юридичної особи відповідача, який є іноземним елементом і не має місцезнаходження в Україні, як це має місце в даному випадку щодо відшкодування шкоди завданої на території Російської Федерації, мають розглядатись відповідним судом Російської Федерації.

Суд також зазначив, що за змістом ч. 2 ст. 3 ЦПК правила про підсудність, передбачені в міжнародних договорах, мають пріоритет перед нормами внутрішнього права.

Згідно з ч.2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 28 ЦПК України, якою визначено підсудність справ за вбором позивача, позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди.

Разом з тим, ст. 20 Конвенціі про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, яка підписана Україною та Російською Федерацією, ратифікована Україною Законом 240/94-ВР від 10 листопада 1994 року Конвенції, передбачено, що якщо в частинах II-V цього розділу не встановлено інше, позови до осіб, які мають місце проживання на території однієї з Договірних Сторін, подаються, незалежно від їх громадянства, в суди цієї Договірної Сторони, а позови до юридичних осіб подаються в суди Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган управління юридичної особи, його представництво або філія.

А ст. 42 Конвенції передбачено, що зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають з договорів і інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мало місце дія або інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Наведені висновки суді заслуговують на увагу також з огляду на таке. 28 Грудня 2018 р. на сайті Міністерства соціальної політики України була озвучена кількість українських трудових мігрантів: на постійній основі за кордоном перебуває – 3 мільйони 200 тисяч громадян України. Водночас, ця цифра є постійною, але не сталою. Оскільки ці 3 мільйони 200 тисяч чоловік – різні люди: серед них є ті, хто живе там постійно, а є ті, котрі приїжджають і від’їжджають. І в цьому рухливому міграційному процесі беруть участь у середньому від 7 до 9 мільйонів чоловік на рік.

Як видно з аналітичного огляду МВФ, Фонд оцінює кількість трудових мігрантів з України у 2-3 млн осіб.

Що стосується Росії, то, як у квітні 2018 р. повідомив глава МЗС України Павло Клімкін на зустрічі з українською громадою в Канаді, в цій державі живуть близько трьох мільйонів українців.

Аналізуйте судовий акт: Для притягнення до цивільної відповідальності власника ТЗ суд повинен встановити виконання водієм в момент ДТП трудових обов’язків, а не тільки наявність цих обов’язків (трудового договору) (ВСУ у справі № 6-1376ц16 21 вересня 2016р.)

Потерпілий у ДТП має право стягнути шкоду безпосередньо з особи, яка її завдала, навіть якщо цивільно-правова відповідальність цієї особи застрахована (ВСУ від 26 жовтня 2016р., у справі № 6-954цс16)

ВГСУ: Продаж земельної ділянки зареєстрованому в Україні і за законодавством України підприємству, власником істотної участі якого та кінцевим бенефіціаром є іноземне підприємство, здійснюється за погодженням з КМУ (ВГСУ, № 910/2707/17. 31.10.17)

Іноземець, який набув громадянство України і не подав у порядку, передбаченому законом, документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього, втрачає громадянство України (справа № П/800/230/17, 31.10.17)

Постанова

Іменем України

27 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 640/5522/187

провадження № 61-37898 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., ОлійникА. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Відкрите акціонерне товариство «Саратовнафтогеофізика»,

третя особа - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2018 року у складі судді Бородіна Н. М. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 29 травня 2018 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Саратовнафтогеофізика» (далі ВАТ «Саратовнафтогеофізика»), третя особа - ОСОБА_5, про відшкодування шкоди.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі ДТП), яка сталася 10 березня 1990 року в Тюменській області Російської Федерації, він отримав тілесні ушкодження, у зв'язку з якими йому було встановлено інвалідність третьої групи. Від отриманих травм він втратив загальну працездатність на 45 процентів, професійну на 60 процентів. Вироком Нефтеюганського районного суду Тюменської області від 31 червня 1990 року водій автомобіля Саратовської промислової геофізичної експедиції ПТ «Саратовнафтагеофізика», правонаступником якого є ВАТ «Саратовнафтогеофізика», ОСОБА_5, визнаний винним у вчиненні ДТП.

Посилаючись на те, що відповідач є власником джерела підвищеної небезпеки, яким йому завдано ушкодження здоров'я, просив стягнути з ВАТ «Саратовнафтогеофізика» на його користь на відшкодування шкоди 58 745 106,00 російських рублів.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, яка підписана Україною та Російською Федерацією, ратифікована Україною Законом 240/94-ВР від 10 листопада 1994 року (далі Конвенція), зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають з договорів і інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мало місце дія або інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Ураховуючи, що зобов'язання про відшкодування шкоди виникли внаслідок неправомірних дій, які сталися на території Російської Федерації, даний спір підлягає розгляду за законодавством Російської Федерації.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 29 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2018 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що системний аналіз змісту норм статей Закону України «Про міжнародне приватне право» дає підстави для висновку, що судам загальної юрисдикції України підвідомчі справи у спорах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України, а також у справах за участю іноземних фізичних осіб, що мають місце проживання в Україні. Справи за участю позивача фізичної особи громадянина України до юридичної особи відповідача, який є іноземним елементом і не має місцезнаходження в Україні, як це має місце в даному випадку, щодо відшкодування шкоди, завданої на території Російської Федерації, мають розглядатись відповідним судом Російської Федерації.

У червні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Київського районного суду

м. Харкова від 10 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 29 травня 2018 року, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції у порушення статей 368 369 ЦПК України здійснив розгляд справи без його повідомлення про час, дату та місце судового засідання, чим порушив його процесуальні права. Крім того, суди не урахували, що відповідно до частини третьої статті 28 ЦПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди, а тому ураховуючи, що предметом його позову є відшкодування шкоди, завданої злочином, він має право на звернення до суду за своїм місцем проживання.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення попередніх інстанцій ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

ОСОБА_4 звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовом до ВАТ «Саратовнафтогеофізика» (місцезнаходження якого: Російська Федерація, м. Саратов, вул. Крайня, 129), третя особа - ОСОБА_5, про відшкодування шкоди, яка була завдана йому в результаті ДТП, що відбулася 10 березня 1990 року в Тюменській області Російської Федерації.

Відповідно до статті 9 Конституції України, частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (частина друга статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України»).

Розглядаючи справи за участю іноземного елемента, судам слід з'ясовувати наявність чинного між державами договору та за його наявності - порядку регулювання спірних правовідносин, що виникли.

Вирішуючи питання про підсудність цивільних справ з іноземним елементом, судам слід враховувати не тільки норми внутрішньодержавного права, але й колізійні норми, які містяться в конвенціях і двосторонніх договорах України та інших держав про правову допомогу.

За змістом частини другої статті 3 ЦПК правила про підсудність, передбачені в міжнародних договорах, мають пріоритет перед нормами внутрішнього права.

Згідно з частиною другою статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб.

Відповідно до частини третьою статті 28 ЦПК України, якою визначено підсудність справ за вбором позивача, позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди.

Разом з тим, статтею 20 Конвенції, передбачено, що якщо в частинах II-V цього розділу не встановлено інше, позови до осіб, які мають місце проживання на території однієї з Договірних Сторін, подаються, незалежно від їх громадянства, в суди цієї Договірної Сторони, а позови до юридичних осіб подаються в суди Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган управління юридичної особи, його представництво або філія.

Статтею 42 Конвенції передбачено, що зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають з договорів і інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мало місце дія або інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Якщо особа, що спричинила шкоду і потерпілий є громадянами однієї Договірної Сторони, застосовується законодавство цієї Договірної Сторони.

У справах, згаданих у пунктах 1 і 2 цієї статті, компетентний суд Договірної Сторони, на території якої мало місце дія або інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Потерпілий може пред'явити позов також у суді Договірної Сторони, на території якої має місце проживання відповідач.

Узагальнюючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про те, що судам загальної юрисдикції України підвідомчі справи у спорах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України, а також у справах за участю іноземних фізичних осіб, що мають місце проживання в Україні, про відшкодування шкоди. Справи за участю позивача фізичної особи громадянина України до юридичної особи відповідача, який є іноземним елементом і не має місцезнаходження в Україні, як це має місце в даному випадку щодо відшкодування шкоди завданої на території Російської Федерації, мають розглядатись відповідним судом Російської Федерації.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, залишена без змін судом апеляційної інстанції, відповідає вимогам закону, підстави для її скасування відсутні.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме щодо проведення судового засідання за відсутності позивача є безпідставними, оскільки ОСОБА_4 про час та місце розгляду справи був повідомлений належно, та був присутнім у судовому засіданні 29 травня 2018 року, що підтверджується протоколом судового засідання.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 29 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник