Суд не може примушувати подружжя проживати разом, цікавитися їх приватним життям, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків, а надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду (ВС/КЦС,№ 761/33261/16-ц,26.11.18)

Фабула судового акта: Касаційна скарга відповідачки була мотивована тим, що суд, ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу, не з'ясував обставини сімейних стосунків, висновки судів не відповідають обставинам справи, зокрема, суди не встановили причин та час припинення сімейних відносин, не взято до уваги наявність двох малолітніх дітей. Вона також зазначила, що апеляційний суд розглянув справу без неї та її представника, вважає, що для з'ясування фактичних обставин та дійсних сімейних стосунків між сторонами суди повинні були повторно надати строк для примирення та зупинити провадження у справі.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду Колегія суддів наведені аргументи відхилиа, з таких мотивів. Ухвалою суду першої інстанції від 23 лютого 2017 року сторонам надавався строк для примирення до 25 квітня 2017 року. Проте примирення між сторонами не відбулося, а позивач фактично створив нову сім'ю.

Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. У ч.ч. 3,4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Встановивши, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача, суди зробили правильний висновок про задоволення позову.

ВС/КЦС також зазначив, що аргумент касаційної скарги про те, що суд не надав додаткового строку для примирення, є необґрунтованим, оскільки:

- згідно зі ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства;

- тлумачення норми цієї статті СК України свідчить, що примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком.

Твердження про те, що апеляційний суд розглянув справу без участі відповідачки та її представника і відхилив клопотання про відкладення розгляду справи, ВС/КЦС вважав безпідставним, оскільки вона не зазначала, що це позбавило її можливості надати докази чи пояснення, з урахуванням того, що про судове засідання її було належним чином і своєчасно повідомлено.

Аналізуйте судовий акт: Без варіантів: відповідно до ст. 110 СК України суд не розглядає заяви про розірвання шлюбу під час вагітності подружжя, навіть якщо позов подано ще до виникнення вагітності (ВС/КЦС у справі № 753/8546/17 від 17 жовтня 2018 р.)

Окреме проживання подружжя та не проведення святкової церемонії укладання шлюбу, наявність будь-яких фінансових зобов'язань сторін самі по собі не можуть бути підставою для визнання шлюбу недійсним (справа № 285/720/16-ц, 18.01.18)

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя, воно залишається їх спільною сумісною власністю і може бути передано в іпотеку лише за згодою співвласників (ВС/КЦС,справа № 442/8645/14-ц, 12.12.18)

Постанова

Іменем України

26 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 761/33261/16-ц

провадження № 61-33349св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 квітня 2017 року у складі судді: Волошина В. О. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2017 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу.

Позивач просив розірвати шлюб, посилаючись на те, що сімейне життя з відповідачем не склалося, відносини між ними фактично припинені, виникають постійні конфліктні ситуації та сварки, спільного господарства не ведуть. Збереження шлюбу вважає неможливим.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2017 року, позов задоволено. Шлюб, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано.

Рішення судів мотивовані тим, що шлюб між сторонами носить формальний характер, збереження їх сім'ї є неможливим, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача.

У липні 2017 року ОСОБА_5 подала касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не з'ясували обставини сімейних стосунків і висновки судів не відповідають обставинам справи, зокрема, суди не встановили причин та час припинення сімейних відносин та не взято до уваги наявність двох малолітніх дітей. Зазначає, що апеляційний суд розглянув справу без неї та її представника. Вважає, що для з'ясування фактичних обставин та дійсних сімейних стосунків між сторонами суди повинні були повторно надати строк для примирення та зупинити провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У січні 2018 року ОСОБА_4 через представника ОСОБА_6 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Відзив мотивований безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки суди належним чином з'ясували фактичні обставини та дійсні сімейні стосунки між сторонами, і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року ОСОБА_5 через представника ОСОБА_7 надала додаткові пояснення на касаційну скаргу, в яких вказує, що справа розглядалася неповноважним складом суду, оскільки порушено правила територіальної підсудності.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 жовтня 2007 року, від якого мають дітей, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2.

Між сторонами склались неприязні стосунки, які негативно впливають як на позивача, так і на відповідача. ОСОБА_7 не проживають разом, не ведуть спільного господарства, не підтримують подружніх стосунків.

Ухвалою суду першої інстанції від 23 лютого 2017 року сторонам надавався строк для примирення до 25 квітня 2017 року. Проте примирення між сторонами не відбулося, а позивач фактично створив нову сім'ю.

Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

У частинах третій та четвертій статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Встановивши, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача, суди зробили правильний висновок про задоволення позову.

Аргумент касаційної скарги про те, що суд не надав додаткового строку для примирення, є необґрунтованим.

Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Тлумачення статті 111 СК України свідчить, що примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком.

Судом першої інстанції сторонам надавався строк для примирення, проте, як встановили суди, примирення між сторонами не відбулося.

Посилання у поясненнях на касаційну скаргу про те, що справа розглядалася неповноважним складом суду, оскільки розглядалася із порушенням правил територіальної підсудності, колегія суддів відхиляє.

Відповідно до частини другої статті 411 ЦПК України судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи. Аналіз змісту матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_5 при розгляді справи у суді першої та апеляційної інстанцій не заявляла про непідсудність справи Шевченківського районного суду м. Києва.

Твердження про те, що апеляційний суд розглянув справу без неї та її представника і відхилив клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає безпідставним. Оскільки ОСОБА_5 не зазначає, що це позбавило її можливості надати докази чи пояснення, з урахуванням того, що по судове засідання її було повідомлено 27 травня 2017 року, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 137), а також її представника ОСОБА_7 29 травня 2017 року, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 139).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Оскільки оскаржені рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат