Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном, тому ухвалити рішення про тлумачення заповіту він може лише при розгляді спору між сторонами (ВС/КЦС, справа № 335/9398/16-ц, 05.12.18)

Фабула судового акта: В цій справі судами було встановлено, що спадкодавець за життя набув право власності на житловий будинок, та на земельну ділянку. Право власності на зазначене майно виникло на підставі мирової угоди у судовій справі. За життя померлий залишив заповіт, посвідчений державним нотаріусом, відповідно до якого заповів належне йому на праві приватної власності домоволодіння. Позивачка у шестимісячний термін звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак отримала роз'яснення відповідно до змісту якого видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом буде суперечити нормам чинного законодавства України, оскільки житловий будинок та домоволодіння не є тотожними поняттями, нею не надані документи на домоволодіння, яке належало померлому.

З огляду на ці обставини почивачка і просила суд здійснити тлумачення заповіту у частині складу та характеристики спадкового майна, складеного на її користь, і тлумачити його наступним чином: до складу спадкового майна відноситься житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка, а також відповідні права щодо цього нерухомого майна, що відповідно до закону можуть бути включені до складу спадщини.

Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні заявлених позовних вимог відмовлено, з чим погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, що зазначив.

Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з’ясування волі заповідача після його смерті.

ВС/КЦС нагадв, що згідно зі ст. 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до ст. 213 ЦК України.

Виходячи зі змісту вказаних норм, суд може ухвалити рішення про тлумачення заповіту лише при розгляді юридичного спору між сторонами. Спору між сторонами щодо права спадкування заявлено не було.

Такого ж висновку свого часу дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в результаті перегляду справи № 335/9398/16-ц у постанові від 5 грудня 2018 року.

Надаючи характеристику цьому судовому рішенню, варто сказати, що в ньому, нажаль, не зазначено, хто саме є відповідачем у справі і до чого зводиться його позиція, адже йдеться про наявність чи відсутність спору.

Не зайвим було б також і надання судом визначення поняттю домоволодіння. Між тим, згідно з усталеною практикою, під домоволодінням розуміється два і більше будинків із приналежними до них надвірними будівлями (чи без таких), що розташовані на одній земельній ділянці під одним по рядковим номером по вулиці, провулку, площі.

Але ця практика базувалась на приписах Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 та погодженої Заступником Голови Верховного суду Української РСР Р. 15.01.1966, що втратила чинність ще у 1995 р.

Відповідно п. 2 Інструкції об'єктами реєстрації є будинки та домоволодіння з окремим порядковим номером по вулиці, провулку, площі. Під будинком, як об'єктом правової реєстрації, розуміється один будинок з приналежними до нього службовими будівлями та спорудами (чи без таких), що розташовані на одній земельній ділянці, під самостійним порядковим номером по вулиці, провулку, площі. Під домоволодінням розуміється два і більш будинків з приналежними до них надвірними будівлями (чи без таких), що розташовані на одній земельній ділянці під одним порядковим номером по вулиці, провулку, площі.

Аналізуйте судовий акт: Заповіт є одностороннім правочином і може бути визнаний судом нікчемним тільки при зазначенні в рішенні спеціальної підстави передбаченої ст. 1257 ЦК України (ВСУ від 6 вересня 2017р. у справі № 6-2424цс16)

ВС/КЦС: Заповіт не може бути скасований судом, правильною позовною вимогою є визнання заповіту недійсним (ВС/КЦС у справі № 2-1201/2005 від 28 листопада 2018р.)

Заповіт, складений з порушенням вимог щодо його посвідчення, зокрема, - за межами нотаріального округу нотаріуса, є нікчемним (справа № 401/3540/15-ц, 18.05.16)

ВС/КЦС: Необізнаність про смерть спадкодавця, проживання в іншій державі, направлення нотаріусом повідомлення спадкоємцю на адресу, за якою він вже не проживає, не є поважними причинами пропуску відповідного строку (ВС/КЦС, № 459/295/16-ц, 13.12.18)

Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 335/9398/16-ц

провадження № 61-20484св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

представник позивача - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

представник відповідача - ОСОБА_5,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Третя Запорізька державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, яка подана представником ОСОБА_3, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, у складі судді Калюжної В. В., від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області, у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А., від 16 березня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Третя Запорізька державна нотаріальна контора, про тлумачення заповіту.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6, який за життя залишив заповіт, за змістом якого заповів їй належне йому на праві приватної власності домоволодіння АДРЕСА_1. На підставі правовстановлюючих документів за померлим ОСОБА_6 були зареєстровані: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2, та земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1. Вона звернулася у шестимісячний термін до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак отримала роз'яснення від 17 червня 2016 року, відповідно до змісту якого видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом буде суперечити нормам чинного законодавства України, оскільки житловий будинок та домоволодіння не є тотожними поняттями, нею не надані документи на домоволодіння, яке належало померлому. Позивач зазначила, що при складанні заповіту державним нотаріусом було допущено помилку у частині зазначення літери «В» житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1. Через вказану неточність вона позбавлена можливості успадкувати майно за заповітом.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просила суд здійснити тлумачення заповіту, складеного ОСОБА_6, а саме: зміст заповіту ОСОБА_6 від 15 квітня 2014 року у частині складу та характеристики спадкового майна, складеного на користь ОСОБА_2, тлумачити наступним чином: до складу спадкового майна ОСОБА_6 відноситься житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2, та земельна ділянка, площею 0, 0313 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку, серія НОМЕР_1, а також відповідні права щодо цього нерухомого майна, що відповідно до закону можуть бути включені до складу спадщини.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2016 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що текст заповіту не містить ані суперечностей, ані неточностей, складений зі слів заповідача. З урахуванням того, що при тлумаченні заповіту не допускається внесення змін до змісту заповіту, місцевий суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16 березня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що суд правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні даного спору.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2

У квітні 2017 року представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 16 березня 2017 року.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 16 березня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставини справи. Висновок суду першої інстанції про те, що текст заповіту не містить ані суперечностей, ані неточностей є необґрунтованим. При вирішенні спору по суті суди не врахували, що заявник просила розтлумачити заповіт, а не вносити до нього зміни.

12 червня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

У червні 2017 року представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подано заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в яких вказано на її необґрунтованість та безпідставність.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Третя Запорізька державна нотаріальна контора про тлумачення заповіту, за касаційною скаргою ОСОБА_2, яка подана представником ОСОБА_3, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 16 березня 2017 року призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6, який за життя набув право власності на житловий будинок літ. В, адреса нерухомого майна: АДРЕСА_1, та на земельну ділянку, площею 0,0313 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий НОМЕР_2.

Право власності на зазначене майно виникло на підставі мирової угоди по справі № 2-1291/2006 від 10 березня 2006 року, визнаною ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

За життя померлий ОСОБА_6 залишив заповіт, посвідчений державним нотаріусом Третьої Запорізької державної нотаріальної контори 15 квітня 2014 року, відповідно до якого заповів належне йому на праві приватної власності домоволодіння АДРЕСА_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).

Згідно частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилалася на те, що вона звернулася у шестимісячний термін після смерті ОСОБА_6 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак отримала роз'яснення нотаріуса від 17 червня 2016 року, відповідно до змісту якого видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом буде суперечити нормам чинного законодавства України, оскільки житловий будинок та домоволодіння не є тотожними поняттями та нею не надані документи на домоволодіння, яке належало померлому. Заявник вважає, що при складанні заповіту державним нотаріусом було допущено помилку у частині зазначення літери «В» житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, і через вказану неточність вона позбавлена можливості успадкувати майно за заповітом.

Заповітом, відповідно до положень статті 1233 ЦК України, є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до положень статті 213 ЦК України зміст правочину може бути юридично розтлумачений.

Оскільки правочином відповідно до українського законодавства є дія особи, що спрямовується на придбання, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, необхідність тлумачення змісту правочинів виникає у випадках нечіткого виявлення волі сторонами. У таких випадках необхідно встановити дійсні наміри сторін. Це означає, що суб'єкт тлумачення повинен встановити загальне для усіх сторін значення слів і понять.

Особливості тлумачення заповіту викладені у статті 1256 ЦК України.

Згідно статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями, тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.

Виходячи зі змісту вказаних норм, суд може ухвалити рішення про тлумачення заповіту лише при розгляді юридичного спору між сторонами (пункт 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9).

Місцевий суд, розглядаючи вимогу про тлумачення змісту заповіту, послався на те, що заповіт не містить суперечностей чи неточностей, а також вказав, що якщо у тексті заповіту була допущена помилка, то сам заповідач мав можливість її усунути.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Оцінюючи ефективність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід враховувати, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з'ясування волі заповідача після його смерті. Суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

Неточне відтворення у заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов'язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту у цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини.

При тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає можливості з'ясувати зміст окремих частин правочину, останній встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що неточності та помилки у тексті заповіту щодо адреси нерухомого майна, яке передається у спадщину, за обставин цієї справи не можуть бути усунути шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень статей 213 1256 ЦК України.

Вимоги про визнання права власності на майно у порядку спадкування, визнання неправомірними дій нотаріуса позивачем не заявлялись.

Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги статті 212 ЦПК України, 2004 року, щодо оцінки доказів і статті 213 ЦПК України, 2004 року, щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Апеляційний суд, відповідно до вимог статті 303 ЦПК України, 2004 року, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

За правилами частини першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Керуючись статтями 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка подана представником ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 16 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник СуддіО. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта