Сам по собі факт непроживання особи за місцем реєстрації протягом тривалого часу та фактична відсутність відомостей про його місце перебування не є безумовною підставою для визнання його безвісно відсутнім (ВС/КЦС, справа № 225/1297/17 07.05.18)

Фабула судового акта: Ця, досить життєва ситуація, що була викликана погіршенням шлюбних стосунків між заявницею та її чоловіком, залишенням останнім родини і втратою з ним зв’язку, закінчилась зверненням жінки до суду із заявою про визнання чоловіка безвісно відсутнім. Свою заяву жінка мотивувавала, зокрема, прагненням оформити державну допомогу на дітей.

Рішенням міського суду заяву було задоволено, - встановивши факт відсутності особи за адресою постійного місця проживання з 2014 року, суд визнав його безвісно відсутнім на підставі статті 43 ЦК України. Але апеляційним судом зазначене судове рішення скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовлено, з чим погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду.

Мотивація судів апеляційної і касаційної інстанції може бути корисною, а саме.

Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються: а) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання; б) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості; в) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦК України; г) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.

Безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.

Зазначена норма передбачає перш за все з`ясування місця постійного проживання особи на час її зникнення, заходів, які приймала заявник для встановлення місця знаходження особи, щодо якої ставиться питання про визнання безвісно відсутнім, та чи були вичерпані усі можливості для її знаходження.

Той факт, що чоловік знаходиться у розшуку як злочинець, який скоїв тяжкий злочин передбачений ч. 5 ст. 260 КК України (створення не передбачених законами України воєнізованих формувань або участь у їх діяльності), та переховується від органів досудового розслідування не виключає його відсутність в місці постійного проживання у зв'язку з переховуванням та унеможливлює встановлення юридичного складу, який необхідний для визнання особи безвісно відсутньою.

Аналізуйте судовий акт: Особа, яку судом визнано безвісно відсутньою НЕ може бути відповідачем у інших справах (ВС/КЦС № 317/3139/15-ц від 28.02.2018)

ВС/КЦС: Підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу є ЛИШЕ наявність ФАКТИЧНИХ шлюбних стосунків (№ 337-5266/1-ц від 25.01.2018)

ВССУ: Визначаючи правовий режим майна, набутого в «цивільному шлюбі», слід, зокрема, доводити факт його спільного створення та наявності в сторони відповідних коштів на момент придбання майна та джерела їх походження (справа № 712/14246/15-ц, 19.07.17)

Під час встановлення у суді факту проживання однією сім’єю виник спір про право, тому заяву слід залишити без розгляду, ухвалені у справі рішення скасувати, а окреме провадження припинити (ВССУ від 8 лютого 2017р. у справі № 127/16445/15-ц)

Постанова

Іменем України

07 травня 2018 року

м. Київ

справа № 225/1297/17

провадження № 61-3902св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В.І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_4,

заінтересована особа - Управління Пенсійного фонду України у місті Дзержинську Донецької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Донецької області від 07 грудня 2017 року у складі колегії суддів Новосьолової Г. Г., Новосядлої В. М., Будулуци М. С.,

встановив:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду із заявою про визнання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, безвісно відсутнім.

На обґрунтування своїх вимог зазначала, що з 07 вересня 2002 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5, від якого мають двох неповнолітніх доньок: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, які проживають разом із нею.

Зазначала, що навесні 2014 року шлюбні стосунки між нею та чоловіком погіршилися, останній у червні 2014 року зібрав свої речі та пішов з родини, не повідомивши про своє місцезнаходження, будь-який зв'язок із ним утрачений.

Посилаючись на те, що визнання ОСОБА_5 безвісно відсутнім необхідно їй для оформлення державної допомоги на дітей, просила заяву задовольнити.

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 11 жовтня 2017 року заяву ОСОБА_4 задоволено.

Визнано ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Щербинівка міста Дзержинська Донецької області, безвісно відсутнім.

Встановивши факт відсутності ОСОБА_5 за адресою постійного місця проживання з 2014 року, суд першої інстанції визнав його безвісно відсутнім на підставі статті 43 ЦК України.

Факт внесення даних щодо вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 260 КК України, до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ініціативою слідчого, за відсутності доказів пред'явлення останньому підозри у його вчиненні та, відповідно, за відсутності доказів оголошення ОСОБА_5 у розшук, як особи, що підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення й переховується від органів досудового слідства, суд вважав недостатньою підставою для відмови у визнанні особи безвісно відсутньою.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 07 грудня 2017 року рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 11 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_4 відмовлено.

Апеляційний суд виходив із відсутності підстав для задоволення заяви з огляду на те, що ОСОБА_5 знаходиться у розшуку як злочинець, який скоїв тяжкий злочин передбачений частиною п'ятою статті 260 КК України, та переховується від органів досудового розслідування. Вказана обставина не виключає його відсутність в місці постійного проживання у зв'язку з переховуванням та унеможливлює встановлення юридичного складу, який необхідний для визнання особи безвісно відсутньою.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга аргументована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про навмисну відсутність ОСОБА_5 за місцем його постійного проживання. Вина ОСОБА_5 у скоєні злочинів не доведена, існує лише підозра про наявність у його діях складу злочину.

Крім того, відсутність рішення суду про визнання ОСОБА_7 безвісно відсутнім позбавляє її права на утримання комунальної субсидії, державної допомоги малозабезпеченій родині та будь-яких інших державних пільг.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 225/1297/17 передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.

За положеннями статті 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Зазначена норма передбачає перш за все з`ясування місця постійного проживання особи на час її зникнення, заходів, які приймала заявник для встановлення місця знаходження особи, щодо якої ставиться питання про визнання безвісно відсутнім, та чи були вичерпані усі можливості для її знаходження.

Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються:

а) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання;

б) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості;

в) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦК України;

г) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи), врахувавши вищезазначені норми права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що сам по собі факт непроживання ОСОБА_5 за місцем реєстрації протягом тривалого часу та фактична відсутність відомостей про його місце перебування не є безумовною підставою для визнання його безвісно відсутнім.

Аргументи касаційної скарги колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду щодо їх оцінки, що відповідно до положень статті 400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Докази та обставини, на які посилаються заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом, їм надано належну оцінку у сукупності з іншими доказами у справі, а при їх дослідженні та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду Донецької області від 07 грудня 2017 року, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 07 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат