Розцінювати виконання чи невиконання обов'язків за договором довічного утримання, ураховуючи лише спосіб виконання матеріального забезпечення, не відповідатиме засадам справедливості та розумності (справа № 686/2676/15-ц, 14.02.18)

Фабула судового акта: Між відповідачкою та померлою на час розгляду справи особою було укладено договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним. Згідно з умовами вказаного договору ця особа передала у власність відповідачки квартиру, а та зобов'язалася довічно її утримувати та матеріально забезпечувати, зберігаючи в її безкоштовному довічному користуванні зазначену квартиру, а також зобов'язалася поховати її. Вартість матеріального забезпечення сторони за договором довічного утримання (догляду) встановили в розмірі 2000 грн на місяць не пізніше 20 числа.

Позов про розірвання цього договору у зв'язку з його невиконанням відповідачем пред’являвся сестрою померлої, що була визнана правонаступником остатньої. Вимоги мотивувались тим, що відповідачка не виконувала своє зобов’язання щодо надання грошової допомоги у розмірі 2000 грн, а розмір витрат, понесених нею на придбання лікарських засобів, є значно меншим, ніж визначений договором - 2000 грн. Відповідачка також не виконала своє зобов’язання щодо поховання померлої.

Суд відмовив у задоволенні позову, з чим погодились і суди апеляційної та касаційної інстанції. Ухвалюючи постанову, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, зокрема зазначив наступне.

Враховуючи строк дії договору довічного утримання (догляду), потреби під час дії договору забезпечити сторону договору іншими видами забезпечення та догляду, крім сплати їй коштів у розмірі 2000 грн, розцінювати виконання чи невиконання відповідачем обов'язків за договором, ураховуючи лише спосіб виконання матеріального забезпечення відповідачем, не відповідатиме засадам справедливості та розумності. Виконання договору довічного утримання за час його дії було зумовлено хворобою, тобто виникла потреба забезпечити її також і іншими видами матеріального забезпечення, ніж передбачено договором.

Відсутність розписок про прийняття речей та послуг у рахунок вартості матеріального забезпечення не свідчить про невиконання відповідачем умов договору довічного утримання (догляду).

Доводи ж касаційної скарги про те, що відповідачка не виконала умови договору щодо поховання не є достатніми для висновку про незаконність і необґрунтованість судового рішення.

Довідка, - відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Частиною першою статті 749 ЦК України встановлено, що у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

За правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.

Аналізуйте судовий акт: Помилка при укладанні договору дарування, яка має істотне значення і є підставою для визнання укладеного договору недійсним (ВСУ у справі 6-372цс16 від 27 квітня 2016р.)

Спадковий договір розірвано, оскільки його умовами не передбачено можливість невиконання набувачем умов цього договору за певних обставин, навіть поважних (Справа № 638/2581/16-ц, ухвала від 23.02.17)

ВССУ: Перебування з обдарованим у добрих стосунках, проживання разом, відсутність конфліктів під час укладення договорів обумовили відмову у позові дарувальника про визнання недійсними договорів дарування будинку (спр. № 127/26187/15-ц, 08.11.17)

Постанова

Іменем України

14 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 686/2676/15-ц

провадження № 61-3126 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О.,

ОлійникА. С. (суддя-доповідач),

ПогрібногоС. О.,

Усика Г. І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у складі судді Козак О. В. від 19 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області у складі колегії суддів: Спірідонової Т. В., Купельського А. В., Янчук Т.О. від 25 жовтня 2016 року,

В С Т А Н О В И В:

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про розірвання договору довічного утримання (догляду).

Позов обґрунтовано тим, що з 3 січня по 6 січня 2015 року, з 9 січня по 16 січня 2015 року, з 22 січня по 27 січня 2015 року вона перебувала на лікуванні у Хмельницькій міській лікарні. Вона не мала наміру на укладення договору довічного утримання (догляду), тим більше з сторонньою особою. Про укладення договору вона не пригадує у зв'язку із станом здоров'я. Від сестри ОСОБА_4 їй випадково стало відомо, що 6 січня 2015 року між нею та ОСОБА_5 було укладено договір довічного утримання (догляду), за умовами якого вона передала у власність ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1, а остання зобов'язалась довічно утримувати її. Від розірвання договору довічного утримання в позасудовому порядку відповідач ухиляється. Договір довічного утримання підлягає розірванню у зв'язку з його невиконанням відповідачем.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 лютого 2015 року у зв'язку із смертю ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 року залучено до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_4 (а.с. 26).

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 вересня 2016 року у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання договору довічного утримання (догляду) відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів про невиконання обов'язків відповідачем договору довічного утримання (догляду). Суд дійшов висновку про відмову у позові через його недоведеність.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2016 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 вересня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_5 на виконання умов договору довічного утримання (догляду) від 6 січня 2015 року здійснювала матеріальне забезпечення ОСОБА_6 грошима, а також придбанням їй ліків для лікування. Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин позивач не надала. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду із касаційною скаргою на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2016 року, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

21 листопада 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

6 вересня 2017 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу обгрунтовано тим, що висновки судів не відповідають обставинам та доказам у справі. Цитуючи зміст пункту 16 договору довічного утримання (догляду), суди не взяли до уваги його буквальний зміст у сукупності з іншими умовами договору. Судові рішення не містять повноти та всебічності з'ясованих обставин у справі, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень. Судами не досліджено тих обставин, що ОСОБА_5 не надавала матеріальне забезпечення та догляд ОСОБА_6 Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження надання нею грошової допомоги ОСОБА_6 у розмірі 2000 грн. щомісячно до 20 числа відповідно до умов договору. Надані відповідачем чеки про придбання ліків є неналежними доказами, тому суди необґрунтовано взяли їх до уваги на підтвердження виконання обов'язку утримання та догляду ОСОБА_6 В матеріалах справи відсутні відомості, що відповідач надавала лікарські препарати для лікування ОСОБА_6, і такі було придбано для ОСОБА_6 Розмір витрат, понесених ОСОБА_5 на придбання лікарських засобів, є значно меншим, ніж визначений договором - 2000 грн. Судами не взято до уваги показання свідків щодо ненадання матеріального забезпечення та догляду ОСОБА_6 за договором довічного утримання (догляду). Суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів та взяв до уваги показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 З урахуванням підстав позову та презумпції вини боржника за договором, відповідач має довести належне виконання зобов'язань. В порушення умов договору відповідач не поховала ОСОБА_6, а її посилання про перебування на стаціонарному лікуванні у кардіолога з 2 лютого по 13 лютого 2015 року, що унеможливило поховання ОСОБА_6, є неправдивими.

Судами порушено норми процесуального права. Суд вирішив питання про долучення відповідачем чеків про придбання ліків тільки під час розгляду справи і лише після надання Хмельницькою міською лікарнею відомостей про лікарські препарати, які призначалися ОСОБА_6 Під час з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд повторно допитав свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 Після проголошення представником позивача змісту письмових пояснень ОСОБА_4 суд запропонував відповідачу заявити клопотання про повторний допит свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 Такі дії суду є упередженими, порушують принципи диспозитивності та змагальності. Суди мали надати оцінку кожному доказу та доводам позивача та її представника, а не лише доказам відповідача, якими обґрунтовано рішення.

У грудні 2016 року ОСОБА_5 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Заперечення на касаційну скаргу мотивовано тим, що касаційна скарга ґрунтується на суб'єктивному ставленні ОСОБА_4 до подій. Позовна заява про розірвання договору довічного утримання (догляду) подана від імені ОСОБА_6 в останній день її життя, проте підпис на заяві не її. Заповіт від імені ОСОБА_6 був підписаний свідком ОСОБА_11 у зв'язку з хворобливим станом позивача. Водночас позовна заява підписана і подана в суд особисто ОСОБА_6 Відповідні обставини ОСОБА_4 не змогла пояснити в суді.

У матеріалах справи наявна написана особисто ОСОБА_6 заява від 30 січня 2015 року про примушення ОСОБА_4 її розірвати договір, а також розписка для органів внутрішніх справ про добровільність зберігання її документів у відповідача. Вона забезпечувала позивача необхідною їжею, ліками, медичною допомогою та доглядом. Мета ОСОБА_4 полягала у розірванні договору довічного утримання (догляду) та укладенні заповіту на її користь на майно, що належало ОСОБА_6 ОСОБА_4 не надавала матеріальної допомоги сестрі та не доглядала її. Надуманими є твердження позивача та її представника про безпорадний та немічний стан ОСОБА_6, оскільки остання самостійно вела домашнє господарство, оплачувала комунальні послуги, вона не була лежачою хворою, розуміла значення своїх дій і надавала їм правильну оцінку. За життя ОСОБА_6 не мала наміру розірвати договір довічного утримання (догляду), оскільки отримувала належну матеріальну та моральну підтримку від неї. За законом вона мала поховати ОСОБА_6, проте ОСОБА_4 приховала факт її смерті. Тому ОСОБА_4 було запропоновано відшкодувати понесені витрати на поховання.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судові рішення - без змін.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 на праві власності належала квартира № АДРЕСА_2

6 січня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ПаляницеюЛ. С., зареєстрований у реєстрі за № 2.

Згідно з умовами вказаного договору довічного утримання (догляду) ОСОБА_6 передала у власність ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_5 зобов'язалася довічно утримувати ОСОБА_6 та матеріально забезпечувати її, зберігаючи в її безкоштовному довічному користуванні зазначену квартиру, а також зобов'язалася поховати її. Вартість матеріального забезпечення сторони за договором довічного утримання (догляду) встановили в розмірі 2000 грн на місяць не пізніше 20 числа. Набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати її (пункт 5 договору довічного утримання).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла.

В ухвалі від 24 лютого 2015 року про залучення правонаступника суд першої інстанції зазначив, що згідно заповіту від ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 заповіла ОСОБА_4 все своє майно, де б воно не було, із чого б воно не складалось і взагалі все, те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право (а.с. 26).

Відповідно до свідоцтва про поховання №І-БВ № 251200 від 7 лютого 2015 року за реєстраційним № 2141, ОСОБА_4 здійснила поховання ОСОБА_6

Пунктом 16 договору довічного утримання (догляду) передбачено, що договір може бути розірваний за рішенням суду: на вимогу відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків незалежно від вини; на вимогу набувача.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду, зокрема, на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).

У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження надання нею матеріального забезпечення ОСОБА_6 у розмірі 2000 грн. щомісячно до 20 числа відповідно до умов договору не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

На підставі досліджених письмових доказів, показань свідків судами встановлено, що ОСОБА_5 на виконання зобов'язань за договором довічного утримання (догляду) від 6 січня 2015 року здійснювала матеріальне забезпечення ОСОБА_6

Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Частиною першою статті 749 ЦК України встановлено, що у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

За правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.

Складовою частиною матеріального забезпечення за договором довічного утримання є догляд за відчужувачем майна.

Пунктом 5 договору довічного утримання (догляду) передбачено, що набувач зобов'язана надавати відчужувачу довічно матеріальне забезпечення 2000 грн. на місяць, а також визначено спосіб його надання: сплата коштів не пізніше 20 числа кожного місяця за наступним місяцем.

Відповідно до частини другої статті 749 ЦК України, якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

Судами встановлено, що відповідач здійснювала забезпечення позивача протягом строку дії договору грошима, а також шляхом придбання ліків.

Враховуючи строк дії договору довічного утримання (догляду), потреби під час дії договору забезпечити ОСОБА_6 іншими видами забезпечення та догляду, крім сплати їй коштів у розмірі 2000 грн, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що розцінювати виконання чи невиконання відповідачем обов'язків за договором, ураховуючи лише спосіб виконання матеріального забезпечення відповідачем, не відповідатиме засадам справедливості та розумності.

Виконання договору довічного утримання за час його дії було зумовлено хворобою ОСОБА_6, тобто виникла потреба забезпечити їй іншими видами матеріального забезпечення, ніж передбачено договором.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суди дійшли висновку про недоведеність ОСОБА_4 обставин невиконання або неналежного виконання ОСОБА_5 своїх обов'язків за договором довічного утримання (догляду), що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Відсутність розписок ОСОБА_6 про прийняття речей та послуг у рахунок вартості матеріального забезпечення не свідчить про невиконання відповідачем умов договору довічного утримання (догляду).

Доводи касаційної скарги про те, що суди не надали повну і всебічну оцінку доказам у справі спростовуються змістом судових рішень. Досліджуючи надані відповідачем оригінали чеків, суд першої інстанції взяв до уваги ті, якими підтверджено придбання ліків для ОСОБА_6 Інші чеки судом не було взято до уваги і викладено мотиви їх відхилення, а саме, що не надано доказів на підтвердження призначення зазначених препаратів лікарями саме ОСОБА_6 Суд першої інстанції відхилив докази на підтвердження придбання відповідачем одягу, постільної білизни, продуктів харчування з тих підстав, що вона не довела, що ці товари придбавалися для ОСОБА_6

Оцінюючи показання свідків, суд першої інстанції надав оцінку показанням свідків не лише зі сторони відповідача, але й зі сторони ОСОБА_4, вказавши, що показання останніх не спростовують надання матеріального забезпечення ОСОБА_6

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів та взяв до уваги показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 спростовуються висновками суду, оскільки зазначені свідки були допитані судом першої інстанції, а тому суд апеляційної інстанції на обґрунтування законності та обґрунтованості рішення суду послався на докази досліджені судом, що відповідає вимогам статті 303 ЦПК України (в редакції від 18 березня 2004 року № 1618-IV).

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не виконала умови договору щодо поховання ОСОБА_6 не є достатніми для висновку про незаконність і необґрунтованість судового рішення. Судом першої інстанції встановлено, що позивачем не надано належних і допустимих доказів про те, що відповідачу було відомо про смерть ОСОБА_6, а отже, вона не здійснила її поховання.

Враховуючи встановлені обставини в їх сукупності судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що не поховання відповідачем ОСОБА_6 не може бути підставою для розірвання договору довічного утримання, а може бути підставою для відшкодування збитків особі, яка здійснила поховання. Із матеріалів справи випливає, що 10 лютого 2015 року ОСОБА_13 направила ОСОБА_4 заяву-пропозицію про повернення витрат на поховання ОСОБА_6 ( а.с. 40, 41).

Посилаючись у касаційній скарзі на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ОСОБА_4 не навела переконливих аргументів порушення процесуальних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції.

Доводи касаційної скарги про те, що під час з'ясування обставин справи суд повторно допитав свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не заслуговують на увагу, оскільки як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій підтверджено факт надання матеріальної допомоги та підтримки ОСОБА_6 з боку відповідача, а повторний допит свідків за власною заявою свідка, заявою сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду передбачено цивільним процесуальним законом (частина одинадцята статті 180 ЦПК України в редакції від 18 березня 2004 року №1618-IV).

З огляду на викладене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, перевіряючи законність та обгрунтованість судових рішень, аргументи та доводи касаційної скарги, а також відзиву на касаційну скаргу виходить із засад справедливості та розумності (стаття 3 ЦК України), бере до уваги строк дії договору довічного утримання (догляду) з 6 січня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року (один місяць) та встановлені судами обставини і вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про наявність підстав для розірвання договору довічного утримання (догляду).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а томукасаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409-415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: О. В. Кузнєцов

А.С. Олійник

С.О. Погрібний

Г.І. Усик