Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, і засвідчуючи отримання грошей (ВС/КЦС, №604/1038/16-ц,12.09.19)

Фабула судового акта: І знову про юридичні тонкощі договору позики і оформлення боргової розписки Судова справа, що пропонується увазі читачів, стане в нагоді при вивченні цієї теми.

В цій справі рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду про стягнення з позичальника на користь позикодавця суму боргу у розмірі 1 424 820,50 грн, з яких: 963 000 грн - основного боргу, 44 403,10 грн - 3% річних; 92 448 грн - інфляційні витрати; 324 969,40 грн - проценти від суми позики, мотивовані тим, що між сторонами існують договірні відносини з повернення позики, отриманої відповідачем від позивача, але не повернутої, про що свідчить наявність у позикодавця оригіналу розписки. При цьому, як зазначили суди, доказів на спростування невірності нарахування позивачем суми інфляційних втрат, 3% річних за невиконання вчасно грошового зобов`язання відповідачем суду не надано. Отже, судом вірно застосована до відповідача цивільно-правова відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки останнім прострочено виконання саме грошового зобов`язання.

Основний довід касаційної скарги відповідача зводяться до того, що і його розписці зазначено, що він отримав позичково від позивача 963 000 грн, тобто у даному випадку взагалі йдеться про договір позички, який врегульовано Главою 60 ЦК України, а не про договір позики (параграф 1 Глави 71 ЦК України), як вказали суди у своїх рішеннях.

Вирішуючи даний спір, суди не врахували, що текст розписки взагалі не містить інформації про грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, про будь-які умови їх отримання, а також про зобов`язання щодо повернення отриманих коштів. У даному випадку відсутня така істотна умова договору, як предмет договору, що свідчить про неукладення договору між сторонами.

Як далі вказує відповідач, згідно зі ст. 827 ЦК України, за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду скаргу залишив без задоволення, а судові рішення без змін, зазначивши, зокрема, наступне.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Зміст власноручно написаної відповідачем розписки про отримання грошових коштів від позивача свідчить про фактичне отримання грошей та про наявність у ній зобов`язання їх повернення.

Судом правильно застосовано до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів саме в позику (ВС/КЦС, справа № 369/3340/16-ц,22.08.19)

Право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку позики (ВС/КЦС, справа № 390/1875/16-ц, 03.10.18)

Не узгоджуються з законом вимоги позикодавця визнати за ним право власності на автомобіль замість стягнення заборговані за позикою, навіть, при наявності відповідного договору між сторонами (ВС/КЦС, № 369/1366/16-ц, 07.02.19)

За наявності у спадкоємця позикодавця оригіналу боргової розписки, і відсутності належних доказів повернення боргу, стягнення з відповідачів боргу на користь цього спадкоємця є обґрунтованим (Справа № 761/22776/15-ц, 12.06.17)

Постанова

Іменем України

12 вересня 2019 року

м . Київ

справа №604/1038/16-ц

провадження №61-42076св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 січня

2018 року у складі судді Сташківа Н. Б. та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 03 липня 2018 року у складі колегії суддів Парандюк Т. С.. Дикун С. І., Храпак Н. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідача на його користь суму боргу за договором позики у розмірі 1 424 820,50 грн, з яких: 963 000 грн основного боргу, 44 403,10 грн - три проценти річних; 92 448,00 грн - інфляційні витрати; 32 4969,40 грн проценти від суми позики.

Позов мотивовано тим, що 09 квітня 2015 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики у формі розписки, відповідно до умов якого відповідач отримав у позику строком до 15 квітня 2015 року у розмірі 963 000 грн та зобов`язався повернути отримані кошти.

У визначений сторонами строк, відповідач, кошти не повернув, на вимоги позивача щодо їх повернення не реагує, що є підставою для стягнення вказаної суми із застосуванням положень частини другої статті 625 ЦК України та стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 січня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Тернопільської області від 03 липня 2018 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 1 424 820,50 грн, з яких: 963 000 грн - основного боргу, 44 403,10 грн -

3% річних; 92 448 грн - інфляційні витрати; 324 969,40 грн - проценти від суми позики.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 6890 грн.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що між сторонами існують договірні відносини з повернення позики, отриманої ОСОБА_2 від ОСОБА_1 , але не повернутої, про що свідчить наявність у позикодавця оригіналу розписки. Доказів на спростування невірності нарахування позивачем суми інфляційних втрат, 3% річних за невиконання вчасно грошового зобов`язання відповідачем суду не надано. Договір позики за його безгрошовістю відповідачем не оспорювався. Отже, судом вірно застосована до відповідача цивільно-правова відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки останнім прострочено виконання саме грошового зобов`язання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у позові.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що відповідач не отримував грошових коштів від позивача, договору позики з ним не укладав, грошові кошти не отримував.

Вирішуючи даний спір, суди не врахували, що текст розписки взагалі не містить інформації про грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, про будь- які умови їх отримання, а також про зобов`язання ОСОБА_2 щодо повернення отриманих коштів. У даному випадку відсутня така істотна умова договору, як предмет договору, що свідчить про неукладення договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Висновки судів про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 саме грошових коштів в сумі 963 000 грн та про зобов`язання ОСОБА_2 повернути такі грошові кошти, не підтверджено жодними належними, допустимими і достовірними доказами, а тому є виключно припущеннями суду.

Так, у розписці ОСОБА_2 вказує що він отримав позичково від ОСОБА_1 963 000 грн, тобто у даному випадку взагалі йде мова про договір позички, який врегульовано Главою 60 ЦК України, а не про договір позики (параграф 1 Глави 71 ЦК України), як вказали суди у своїх рішеннях.

Згідно зі статтею 827 ЦК України, за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

За таких обставин, у позивача не було підстав для звернення до суду з вимогами про стягнення з ОСОБА_2 боргу за договором позики.

Відзив на касаційну скаргу позивачем не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, судами установлено, що 09 квітня 2015 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 963 000 грн, і зобов`язався повернути отримані кошти в строк до 15 квітня 2015 року.

Борг у визначений договором позики строк не повернув.

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Зміст власноручно написаної ОСОБА_2 розписки про отримання грошових коштів від ОСОБА_1 свідчить про фактичне отримання грошей та про наявність у ній зобов`язання їх повернення.

При цьому, висновком судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи від 20 жовтня 2017 року, проведеної у цій справі, встановлено, що текст боргової розписки та підпис від імені ОСОБА_2 виконано ОСОБА_2 , що спростовує доводи заявника про те, що складена ним розписка не підтверджує отримання грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, а отже відсутні підстави для повернення боргу.

Відповідач договір позики не оспорював, в тому числі за його безгрошовістю. Презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину у встановленому порядку відповідачем не спростована.

В силу положень статті 204 ЦК України договір позики, укладений між сторонами у справі є правомірним та чинним, тому підлягав виконанню сторонами.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, дав належну оцінку борговій розписці, встановив її правову природу та дійшов обґрунтованого висновку про наявність між сторонами - позивачем та відповідачем відносин, які виникли із боргового зобов`язання останнього щодо повернення коштів, які боржником не виконано, що є підставою для стягнення боргу з урахуванням 3% річних та індексу інфляції, відповідно до положень частини другої статті 625 ЦУ України, а також процентів, оскільки договір між сторонами не є безпроцентним та сума позики перевищує розмір, передбачений статтею 1048 ЦК України, за яким позика вважалась би безпроцентною.

Судом правильно застосовано до спірних правовідносин положення частини другої статті 625 ЦК України, оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання.

Під час розгляду справи, відповідач не спростував правильність нарахування позивачем суми інфляційних втрат, 3% річних за невиконання грошового зобов`язання, а також процентів.

Доводів щодо неправильності чи безпідставності таких нарахувань касаційна скарга також не містить.

Доводи касаційної скарги щодо неотримання грошових коштів від позивача є аналогічними доводам апеляційної скарги відповідача та належним чином перевірені апеляційним судом, який дійшов обґрунтованого висновку, що такі аргументи спростовуються змістом боргового документу, яким підтверджується наявність між сторонами правовідносин позики.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що судами не встановлено правову природу правочину між сторонами, є необґрунтованими, оскільки судами дано належну правову оцінку зібраним доказам, в тому числі змісту розписки та умов надання позики, з яких вбачається зобов`язання позичальника повернути борг позикодавцю.

При цьому відповідач не надав суду жодних доказів і не обґрунтував свої доводи про іншу правову природу укладеного між сторонами правочину, зокрема, договору позички, правовідносини щодо якого врегульовано Главою 60 ЦК України, а також не довів безгрошовість укладеного між сторонами правочину.

Аргументи касаційної скарги зводяться до необхідності дослідження і переоцінки правовідносин, які виникли з розписки, в тому числі переоцінки її змісту саме в тому контексті, як їх розуміє заявник, що в силу приписів статті 400 ЦК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 03 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді : В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська