При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходженнянеможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер (ВС/КЦС,справа № 225/2576/17,29.08.19)

Фабула судового акта: Звертаючись до суду із заявою про визнання колишнього чоловіка безвісно відсутнім, заявниця обґрунтувала як причину звернення необхідність оформлення державної допомоги трьом їхнім дітям, як таким, що позбавлені батьківського піклування.

Як встановлено, приблизно в травні 2015 року він «зібрав свої речі та виїхав у невідомому напрямку. З того часу жодних відомостей від нього їй не надходило». Рішенням міського суду заяву було задоволено, - особу визнано безвісно відсутнім із 01 жовтня 2015 року. Ухвалюючи таке рішення про задоволення заяви, суд першої інстанції виходив із доведеності факту відсутності останнього за місцем реєстрації та фактичного не проживання за цією адресою понад один рік.

Але рішенням апеляційного суду це рішення суду скасовано та ухвалено новее, - яким у задоволені заяви відмовлено. При цьому апеляційний суд виходив із того, що обставини справи, зокрема, внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань даних щодо вчинення особою кримінального правопорушення, не виключають припущення про навмисність відсутності його в місці постійного проживання та унеможливлюють встановлення юридичного складу, який необхідний для визнання особи безвісно відсутньою.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду наведене рішення апеляційного суду залишив без змін, виходячи з наступних приписів чинного законодавства. Відповідно до ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.

Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються: відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання; відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості; сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦК України; наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.

Аналізуйте судовий акт: Сам по собі факт непроживання особи за місцем реєстрації протягом тривалого часу та фактична відсутність відомостей про його місце перебування не є безумовною підставою для визнання його безвісно відсутнім (ВС/КЦС, справа № 225/1297/17 07.05.18)

Особа, яку судом визнано безвісно відсутньою НЕ може бути відповідачем у інших справах (ВС/КЦС № 317/3139/15-ц від 28.02.2018)

ВС/КЦС: Підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу є ЛИШЕ наявність ФАКТИЧНИХ шлюбних стосунків (№ 337-5266/1-ц від 25.01.2018)

Постанова

Іменем України

29 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 225/2576/17

провадження № 61-30491св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В., Грушицького А. І., Фаловської І. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - управління Пенсійного Фонду України в м. Дзержинську Донецької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 09 листопада 2017 року в складі колегії суддів: Санікової О. С., Кішкіної І. В., Новікової Г. В.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про визнання особи безвісно відсутньою.

В обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 зазначила, що 06 вересня 2003 року вона зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 . Після реєстрації шлюбу вони проживали за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 28 листопада 2016 року шлюб розірвано. Від шлюбу вони мають неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які проживають разом із нею.

Приблизно в травні 2015 року ОСОБА_2 зібрав свої речі та виїхав у невідомому напрямку. З того часу жодних відомостей від нього їй не надходило.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила визнати безвісно відсутнім громадянина України - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з метою оформлення державної допомоги дітям, позбавленим батьківського піклування.

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 08 вересня 2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2 безвісно відсутнім із 01 жовтня 2015 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви, суд першої інстанції виходив із доведеності факту відсутності ОСОБА_2 за місцем реєстрації та фактичного не проживання за цією адресою понад один рік.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 09 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволені заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні заяви, апеляційний суд виходив із того, що обставини внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань даних щодо вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення не виключають припущення про навмисність відсутності ОСОБА_2 в місці його постійного проживання та унеможливлюють встановлення юридичного складу, який необхідний для визнання особи безвісно відсутньою.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Донецької області від 09 листопада 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме положення статті 43 ЦК України, оскільки при відсутності відомостей про місце перебування ОСОБА_2 судом все ж відмовлено у визнанні його безвісно відсутнім. Крім того, судом неправильно застосовано положення статті 248 ЦПК України. Висновок апеляційного суду про ухилення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності не підтверджено жодним доказом.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у зазначеній справі призначено повторний автоматизований розподіл.

07 червня 2019 року справу розподілено судді-доповідачу.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Виклад фактичних обставин справи

Судом установлено, що ОСОБА_1 перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 , який розірваний рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 28 листопада 2016 року.

Від шлюбу колишнє подружжя мають неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після розірвання шлюбу діти продовжують жити разом із ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1

ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Факт відсутності ОСОБА_2 з за адресою місця реєстрації та постійного проживання з кінця травня 2015 року по 30 березня 2017 року підтверджений наявними в матеріалах справи листами за підписом депутата Щербинівської селищної ради ОСОБА_6 від 10 листопада 2016 року та від 30 березня 2017 року, а також поясненнями сусідів ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , допитаними судом першої інстанції в якості свідків, та поясненнями свідка ОСОБА_9 - матері ОСОБА_2

Відповідно до інформаційних довідок дошкільного навчального закладу № 4 «Дзвіночок» Торецької міської ради від 2016 року № 90 та від 30 березня 2017 року № 12 ОСОБА_2 з кінця травня 2015 року не відвідує батьківські збори, не приводить та не забирає неповнолітню дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дитячого садка.

Згідно з довідками загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів № 21 Торецької міської ради Донецької області від 27 жовтня 2016 року № 286 та від 30 березня 2017 року № 97 ОСОБА_2 школу не відвідує, на загальношкільні та класні збори не з`являється, в житті школи та класу участі не приймає, успіхами неповнолітніх дочок - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не цікавиться.

Відповідно до довідки Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відділення виконавчої дирекції фонду у м. Торецьк Донецької області від 29 травня 2017 року №01-04/870 ОСОБА_2 на обліку у відділенні Фонду м. Торецьк не перебуває, страхові виплати не отримує.

Крім того, як вбачається з довідки управління Пенсійного фонду України м. Дзержинська Донецької області від 26 травня 2017 року №4854/02 згідно з відомостями Центральної республіканської бази даних отримувачів пенсії ОСОБА_2 на обліку не перебуває, пенсію та інші виплати не отримує.

Також відповідно до довідки департаменту соціального захисту населення Торецької міської ради від 31 травня 2017 року №07 ОСОБА_2 на обліку не перебуває, жодних видів допомоги в департаменті не отримує.

Згідно з даними Державної міграційної служби України у відповідь на запит №2.3-1145 від 20 червня 2017 року відсутні відомості щодо документування паспортом громадянина України факту реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування ОСОБА_2 .

Відповідно до відомостей управління Пенсійного фонду України про застраховану особу - ОСОБА_2 останній єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на ім`я останнього дорівнює 1 822,14 грн та датований вереснем 2015 року.

04 листопада 2016 року ОСОБА_12 зверталася до начальника Торецького відділення поліції Бахмутського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області Мирошниченка О. О. із заявою про встановлення місцезнаходження ОСОБА_2 Зазначену заяву прийнято та зареєстровано в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події.

Крім того, згідно з дорученням слідчого Торецького відділення поліції від 11 листопада 2016 року та наказу № 700, з метою встановлення місцезнаходження ОСОБА_2 працівниками Торецького відділення поліції заведено оперативно-розшукову справу від 14 листопада 2016 року № 32-64 .

Із повідомлення Торецького відділення поліції від 08 вересня 2017 року №14853/202/0317, яке надано на запит суду першої інстанції, вбачається, що в провадженні слідчого відділення Торецького відділення Бахмутського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 , відомості щодо якого внесені до ЄРДР за №12017050220000936 від 13 червня 2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 260 КК України.

У повідомленні також зазначено, що під час досудового розслідування виявлено факт участі ОСОБА_2 в діяльності так званого окремого розвідувального батальйону «Спарта» незаконного збройного формування «ДНР»; слідством встановлено достатньо доказів для повідомлення ОСОБА_2 підозри у вчинені вказаного кримінального правопорушення, однак місце його знаходження не встановлено, у зв`язку із чим досудовим слідством підготовлено повідомлення про підозру ОСОБА_2 (для заочного повідомлення), а Торецьким відділенням поліції заведено оперативно-розшукову справу № 32-64 від 14 листопада 2016 року.

Звертаючись до суду із заявою про визнання особи безвісно відсутньою, ОСОБА_1 посилалась на те, що визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім необхідно їй для оформлення державної допомоги їх дітям, позбавленим батьківського піклування: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.

Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються: відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання; відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості; сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦК України; наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.

При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.

Згідно із статтею 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду із заявою про визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім, ОСОБА_1 обґрунтувала як причину звернення необхідність оформлення державної допомоги їхнім дітям, як таким, що позбавлені батьківського піклування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Враховуючи наведене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви з підстав її недоведеності.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо установлення обставин справи, тобто зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 09 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. В. Сердюк А. І. Грушицький І. М. Фаловська