Право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку позики (ВС/КЦС, справа № 390/1875/16-ц, 03.10.18)

Фабула судового акту: Майже одинадцять років тривала ця «історія» зі стягненням процентів за договором позики, укладеним між фізичними особами. Отже, судом було встановлено, що 21 жовтня 2007 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, відповідно до умов якого останній отримав у борг від позивача 1 100 дол. США з кінцевим терміном повернення боргу 01 серпня 2008 року. Відповідно до укладеного між сторонами договору позики цей борг має зростати щомісячно на 10% від вказаної суми. Оскільки в установлений договором строк позичальник не повернув суму позики, у квітні 2010 року позикодавець звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за вказаним договором. Рішенням районного суду 18 листопада 2010 року з позичальника стягнуто борг за основним зобов'язанням та проценти за договором позики за період з 01 серпня 2008 року по 01 квітня 2010 року у розмірі 3 190 дол. США, що еквівалентно 25 468,96 грн.

Рішенням районного суду від 21 квітня 2015 року задоволено ще один позов позикодавця. В цей раз стягнуто з позичальника проценти за договором позики за період з квітня 2010 року по грудень 2014 року у розмірі 98 877,90 грн.

У листопаді 2016 року позикодавець знову звернувся до суду з позовом до позичальника, в цей раз, - про стягнення процентів за договором позики у розмірі 59 200 грн, і суд першої інстанції 13 лютого 2017 року цей позов задовольнив.

Рішення суду, залишене без змін апеляційним судом, мотивоване тим, що в установлений договором строк позичальник не тільки не повернув суму позики і не сплатив відсотки та у подальшому не виконав судове рішення про стягнення з нього заборгованості за договором позики, що у свою чергу є підставою для стягнення на користь позивача 59 200 грн відсотків за користування позикою за період з 01 січня 2015 року по жовтень 2016 року.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду о останніми судовими рішеннями не погодився, скасував їх і у задоволенні позову про стягнення процентів за договором позики відмовив.

При цьому Верховний Суд зауважив, що за умовами договору позики від 21 жовтня 2007 року сторони погодили щомісячну сплату відсотків від суми позики, яку надано до 01 серпня 2008 року.

Виходячи з цього, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку позики. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Оскільки зі спливом строку, на який була надана позика, припинилося право позивача нараховувати проценти за договором позики, то після 01 серпня 2008 року позивач не міг нараховувати такі проценти.

Своє рішення Верховний Суд аргументував також посиланням на висновок, що був викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), хоча останній стосується взаємовідносин, що виникли між банком і його клієнтом у зв’язку з укладеннім кредитного договору. Адже, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Слід думати, що наявність такої правової позиції у 2015 року унеможливила б задоволення позову про стягнення з позичальника процентів за договором позики у розмірі 98 877,90 грн.

Аналізуйте судовий акт: Після закінчення строку дії договору позики на борг нараховуються проценти на рівні облікової ставки НБУ і застосовується відповідальність передбачена ст. 625 ЦК України (ВСУ від 7 вересня 2016р. у справі за № 6-1412цс16)

Неоднакове застосування судами норм у спорах з приводу договорів позики та боргових розписок ( Постанова ВСУ №6-63цс13)

Наявність судового рішення про стягнення боргу за договором позики не припиняє нарахування санкцій за ст. 625 ЦК України (ВСУ у справі № 6-2311цс16 від 22 березня 2017р.)

Особу, яка має боргову розписку без зазначення в ній даних про позикодавця, можна вважати позикодавцем при відсутності доказів, що спростовують зміст боргового документу (Апеляційний суд Одеської області справа № 509/5118/15-ц від13.07.16)

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 390/1875/16-ц

провадження № 61-19255св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

представник відповідача - адвокат ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області у складі судді Пасічника Д. І. від 13 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області в складі колегії суддів: Мурашка С. І., Гайсюка О. В., Голованя А. М. від 06 квітня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення процентів за договором позики у розмірі 59 200 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 21 жовтня 2007 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до умов якого він позичив ОСОБА_2 1100 дол. США зі сплатою 10% щомісячно від вказаної суми, із зобов'язанням повернути кошти до 01 серпня 2008 року. Проте у вказаний строк ОСОБА_2 не повернув грошові кошти, у зв'язку із чим він змушений звернутись до суду із указаним позовом за захистом своїх порушених прав.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 13 лютого 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти за договором позики у розмірі 59 200 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в установлений договором строк ОСОБА_2 не повернув суму позики, не сплатив відсотки та у подальшому не виконав судове рішення про стягнення з нього заборгованості за договором позики, що у свою чергу є підставою для стягнення на користь позивача 59 200 грн відсотків за користування позикою за період з 01 січня 2015 року по жовтень 2016 року.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 06 квітня 2017 року апеляційного суду ОСОБА_2 відхилено, рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 13 лютого 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

У квітні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій розглянули вказану справу упереджено, належної оцінки наданим доказам не надали, мотивів відхилення аргументів відповідача не навели та не застосували позовну давність, про яку клопотав відповідач. Визнавши обґрунтованими позовні вимоги про стягнення процентів за договором позики, суди не врахували, що домовленість про їх сплату у визначеному в позові розмірі розписка не містить.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд установив, що 21 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до умов якого останній отримав у борг від ОСОБА_1 1 100 дол. США з кінцевим терміном повернення боргу 01 серпня 2008 року. Встановлено, що цей борг буде зростати щомісячно на 10% від вказаної суми.

Оскільки в установлений договором строк ОСОБА_2 не повернув суму позики, у квітні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за вказаним договором.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 листопада 2010 року у справі № 2-4725/10 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за основним зобов'язанням та проценти за договором позики за період з 01 серпня 2008 року по 01 квітня 2010 року у розмірі 3 190 дол. США, що еквівалентно 25 468,96 грн.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 березня 2013 року у справі № 390/186/13-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики грошей від 21 жовтня 2007 року в частині щомісячного нарахування відсотків.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2015 року у справі № 390/97/15 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти за договором позики за період з квітня 2010 року по грудень 2014 року у розмірі 98 877,90 грн.

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач посилався на те, що вказані судові рішення відповідачем не виконано.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку процентів за користування позикою, сума процентів за період з січня 2015 року по жовтень 2016 року, яка розраховувалась від суми позики 1 100 дол. США, становить 59 200 грн, яку позивач і просив стягнути на свою користь.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно статтей 526 527 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору позики від 21 жовтня 2007 року сторони погодили щомісячну сплату відсотків від суми позики, яку надано до 01 серпня 2008 року.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку позики. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Оскільки зі спливом строку, на який була надана позика, припинилося право позивача нараховувати проценти за договором позики, то після 01 серпня 2008 року позивач не міг нараховувати такі проценти.

Такий висновок узгоджується з висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову є помилковими та не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, а тому оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в позові.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судом касаційної інстанції задоволено касаційну скаргу ОСОБА_2, скасовано ухвалені в справі судові рішення та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, то понесені відповідачем судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 141 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 13 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 06 квітня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за договором позики відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 651,20 грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, та 710,40 грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані судові рішення судів попередніх інстанцій втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило