Постійне проживання спадкоємця за заповітом за кордоном за певних обставин може бути визнано поважною причиною пропущення строку для подання заяви для прийняття спадщини (ВС/КЦС,№ 629/1886/18, 07.08.19)

Фабула судового акта: Ще не так давно юридичний інтернет-ресур «Протокол» публікував огляд рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі № 592/9058/17-ц від 06.06.2018, відповідно до якого постійне проживання за кордоном не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Суд нагадав , що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, які має оцінити суд з урахуванням доводів та заперечень учасників справи та врахувавши її фактичних обставин. Проте, на думку ВС/КЦС, позивач в тій справі не надала належних та допустимих доказів того, що протягом чотирьох років їй не було відомо про смерть її батька, а також доказів того, що її проживання за межами України в указаний період було пов'язано з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї на вчинення дій щодо прийняття спадщини у встановлений законом строк.

Справа, що пропонується читачів, містить протилежний висновок, оскільки характеризується дещо іншими обставина, що дозволили суду задовольнити позов спадкоємиці, яка з 2002 року постійно проживає на території Російської Федерації, про визнання поважними причин пропущення строку для подання заяви для прийняття спадщини і визначення додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом.

Суд нагадав, що правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.

З огляду на це суд визнав підставними посилання позивачки на те, що непереборною обставиною, яка перешкоджала їй своєчасно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк, стало постійне, з січня 2002 року, проживання на території Російської Федерації, і той факт, що про смерть баби дізналася лише у квітні 2017 року. Після цього вона попросила своїх знайомих, які є мешканцями міста, де проживала її бабуся, у наданні допомоги в оформленні документів на спадщину, оскільки особисто приїхати вона не мала можливості, у зв’язку з необхідністю догляду за хворим вітчим, який потребує догляду, а її мати в той період працювала, тому оформлення документів на відстані зайняло тривалий час.

Безумовно, судом був врахований і той факт, що при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру встановила наявність заповіту, складеного на користь позивачки, однак не вчинила усіх необхідних дій для повідомлення позивача про відкриття спадщини, не здійснила виклик позивача як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця, хоча достовірні дані про обізнаність позивача про існування заповіту у нотаріуса були відсутні.

ВС/КЦСН зауважив, що необхідність вчинення нотаріусом дії для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, здійснити виклик спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі відповідає правовому висновку Верховного Суду України викладеному у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Постійне проживання за кордоном не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини (ВС/КЦС № 592/9058/17-ц від 06.06.2018)

Спадкоємцю обґрунтовано визначено додатковий строк для прийняття спадщини за заповітом у три місяці після смерті спадкодавця (ВС/КЦС, справа № 526/223/17, 13.12.18)

ВС/КЦС: Складання заповіту, яким змінено обсяг спадщини без зміни спадкоємця скасовує попередній заповіт (ВС/КЦС № 369/3186/17 від 26.06.2019)

ВС/КЦС: Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини (ВС/КЦС,справа № 565/1145/17, 26.06.19)

Постанова

Іменем України

07 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 629/1886/18

провадження № 61-11600св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - виконуюча обов`язки державного нотаріуса Лозівської державної нотаріальної контори Харківської області Мірошниченко Олена Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - виконуюча обов`язки державного нотаріуса Лозівської державної нотаріальної контори Харківської області Мірошниченко Олена Миколаївна,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 грудня 2018 року у складі судді Ткаченка О. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом та просила визнати поважними причини пропущення строку для подання заяви для прийняття спадщини і визначити їй додатковий строк, достатній для подання заяви до нотаріальної контори для прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 та стягнути з відповідачів понесені судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_5 , яка на день смерті проживала за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті якої відкрилася спадщина, що складається з вищевказаної квартири. Згідно із заповітом, складеним на її ім`я та посвідченим приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області 05 жовтня 2010 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3489 вона є спадкоємцем майна померлої. У квітні 2017 року вона через свого представника звернулася до виконуючої обовязки державного нотаріуса Лозівської державної нотаріальної контори Харківської області Мірошниченко О. М. із заявою про прийняття спадщини, але у вчиненні нотаріальної дії їй було відмовлено, оскільки вона пропустила встановлений законом строк для звернення з такою заявою. Також нотаріусом було зазначено, що після смерті ОСОБА_5 на підставі заяв про прийняття спадщини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 17/2017. У встановлений законом шестимісячний строк вона не зверталася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, так як з 2002 року вона постійно проживає на території Російської Федерації, а про смерть бабусі дізналася лише у квітні 2017 року від ОСОБА_3 . Після чого вона попросила своїх знайомих, які є мешканцями міста, де проживала її бабуся у наданні допомоги в оформленні документів на спадщину, оскільки особисто приїхати вона не мала можливості, оскільки вона доглядала за хворим вітчимом, а її мати ОСОБА_9 в той період працювала, тому оформлення документів на відстані зайняло тривалий час.

ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні позову та зазначила, що ОСОБА_1 не надала суду будь-яких доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , а також те, що ці причини пропуску строку пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї на вчинення дій щодо прийняття спадщини у встановлений законом строк.

ОСОБА_3 позов визнав пославшись на те, що у квітні 2017 року повідомив позивача про смерть її бабусі ОСОБА_5 через соціальні мережі, які на даний час заборонені в Україні, про це йому стало відомо від його колишньої дівчини, яка разом з ним надавала ОСОБА_5 допомогу по господарству. На час подання ним заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, він не знав адресу місця проживання позивачки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Лозівський міськрайонний суд Харківської області рішенням від 19 грудня 2018 року позов задовольнив. Визначив ОСОБА_1 додатковий строк, достатній для подання заяви до нотаріальної контори на прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що причини пропуску ОСОБА_1 строку для подання заяви про прийняття спадщини є поважними, оскільки з 2002 року вона постійно проживає на території Російської Федерації, а про смерть бабусі дізналася лише у квітні 2017 року від ОСОБА_3 . Після чого вона попросила своїх знайомих, які є мешканцями міста, де проживала її бабуся у наданні допомоги в оформленні документів на спадщину, оскільки особисто приїхати та оформити документи вона не має можливості через хворобу вітчима, який потребував стороннього догляду. При цьому суд виходив із свободи заповіту ОСОБА_5 як фундаментального принципу спадкового права.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Харківський апеляційний суд постановою від 16 травня 2019 року рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 грудня 2018 року залишив без змін.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У червні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 грудня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту догляду за хворим вітчимом саме ОСОБА_1 . Суди не перевірили адресу проживання вітчима у спірний період, осіб, які з ним проживали, а також не з`ясували чи дійсно позивач мала реальну можливість доглядати за ним. Суди не звернули уваги на докази, які підтверджують повідомлення ОСОБА_9 (матір позивачки) про смерть спадкодавця. При цьому у жовтні 2016 року ОСОБА_9 надіслала у місто Лозова на ім`я ОСОБА_11 грошові кошти для проведення поминок. Нею було заявлено клопотання про витребування доказів з банківської установи на підтвердження цієї обставини, однак місцевим судом безпідставно відмовлено в задоволенні цього клопотання. Суди не врахували того, що позивач була повідомлена про смерть бабусі через соціальні мережі. Не врахували суди і того, що позивачу було відомо про існування заповіту складеного на її ім`я, оскільки вона про це не заперечувала в позовній заяві, а також це підтверджується тим, що саме ОСОБА_1 - онука спадкодавця, а не матір останньої - ОСОБА_9 як спадкоємець першої черги звернулася із заявою про прийняття спадщини. Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду в аналогічних справах які є обов`язковими для застосування при вирішені цього спору.

У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_12 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що ці рішення є законними і обґрунтованими. Позивачем доведено, що пропуск строку для подання заяви про прийняття спадщини пропущений з поважних причин і цей строк складає менше одного місяця. При цьому зазначив, що після відкриття спадкової справи нотаріусом не вчинено жодних дій для повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

09 липня 2019 року справа № 190/1605/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивачки ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Лозівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

Згідно з довідкою від 18 травня 2017 року, виданою Комунальним підприємством «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради на час смерті ОСОБА_5 мешкала за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, яка складається з двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та яка належала спадкодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Лозівською міською радою Харківської області 30 листопада 2004 року.

За життя ОСОБА_5 склала заповіт від 05 жовтня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Завадою М. В., за реєстровим № 3489, за яким ОСОБА_5 все своє майно, яке буде їй належати на день смерті, де б воно не знаходилося і з чого не складалось, та все те, на що вона за законом матиме право заповіла ОСОБА_1 .

З матеріалів спадкової справи № 17/2017, заведеної після смерті ОСОБА_5 встановлено, що до Лозівської державної нотаріальної контори Харківської області із заявами про прийняття спадщини за законом звернулися ОСОБА_2 та ОСОБА_3

25 квітні 2017 року позивач через представника ОСОБА_3 звернулася до виконуючої обовязки державного нотаріуса Лозівської державної нотаріальної контори Харківської області Мірошниченко О. М. із заявою про прийняття спадщини, тобто після спливу шестимісячного строку, а саме пропустила цей строк на 24 дні.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії державним нотаріусом Гавриловій М. С. було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом через пропуск шестимісячного строку на звернення з заявою про прийняття спадщини.

Звертаючись з цим позовом позивачка посилалася на те, що у встановлений законом шестимісячний строк вона не звернулася до нотаріальної контори з відповідною заявою, оскільки з січня 2002 року вона постійно проживає на території Російської Федерації та про смерть баби дізналася лише у квітні 2017 року від ОСОБА_3 . Після чого вона попросила своїх знайомих, які є мешканцями міста, де проживала її бабуся у наданні допомоги в оформленні документів на спадщину, оскільки особисто приїхати вона не має можливості, так як у неї хворий вітчим, який потребує догляду, а її мати ОСОБА_9 в той період працювала, тому оформлення документів на відстані зайняло тривалий час.

На підтвердження своїх доводів позивачкою надано: копію паспорта, з якого встановлено, що вона є громадянкою Російської Федерації та з 31 січня 2002 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ; копію свідоцтва про укладання шлюбу між ОСОБА_9 (матір позивачки) та ОСОБА_14 (вітчим позивачки); медичні довідки видані на ім`я ОСОБА_14 , згідно з якими останній є інвалідом І групи, йому встановлено діагноз ДЕП-2 на фоні перенесення ішемічного інсульту, правосторонню геміплегію, моторну афозію. Рекомендовано на спостереження у невропатолога у поліклініці за місцем проживання; довідку з місця роботи ОСОБА_9 від 20 грудня 2017 року з якої встановлено, що остання з 01 вересня 2016 року по час видачі довідки працює в Закритому акціонерному товаристві «Протон-імпульс», що знаходиться за адресою: 302040, Російська Федерація, місто Орел, вулиця Лескова, 19 на посаді монтажника радіоелектронної апаратури та приборів 4 розряду.

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_3 пояснив, що позивачка є рідною онукою померлої ОСОБА_5 , а ОСОБА_2 він взагалі не знає та не знає ступінь її споріднення зі спадкодавцем. Судом не встановлено ступеня спорідненості відповідачів з померлою ОСОБА_5 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1233 статті 1224 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220 1222 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої 1272 ЦК України про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, позивачка непереборною обставиною, яка перешкоджала їй своєчасно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини зазначила, що у встановлений законом шестимісячний строк вона не звернулася до нотаріальної контори з відповідною заявою, оскільки з січня 2002 року вона постійно проживає на території Російської Федерації, а про смерть баби дізналася лише у квітні 2017 року від ОСОБА_3 . Після чого вона попросила своїх знайомих, які є мешканцями міста, де проживала її бабуся у наданні допомоги в оформленні документів на спадщину, оскільки особисто приїхати вона не має можливості, так як у неї хворий вітчим, який потребує догляду, а її мати ОСОБА_9 в той період працювала, тому оформлення документів на відстані зайняло тривалий час.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачкою надано докази на підтвердження своїх вимог щодо поважності причин пропуску встановленого законом шестимісячного строку і ці докази суд визнав достатніми для визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, а тому доводи касаційної скарги про недоведеність поважності причин пропущення строку для подання заяви для прийняття спадщинизводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

В оцінці спірних правовідносин Верховний Суд також виходить з того, що у позовній заяві ОСОБА_1 зокрема зазначала, що вона не проживала зі спадкодавцем, а нотаріус не вчиняв дій щодо розшуку і повідомлення її як спадкоємця за заповітом.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме.

Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Згідно з пунктами 2.2 та 3.2 Глави 10 Розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту.

Щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.

При заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру встановила наявність заповіту, складеного ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , однак не вчинила усіх необхідних дій для повідомлення позивача про відкриття спадщини, не здійснила виклик позивача як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця, хоча достовірні дані про обізнаність позивача про існування заповіту у нотаріуса були відсутні.

Необхідність нотаріусом вчинити дії для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, здійснити виклик спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі відповідає правовому висновку Верховного Суду України викладеному у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17.

За вказаних обставин правильними є висновки судів попередніх інстанцій про доведеність позовних вимог.

Аргументи касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду в аналогічних справах які є обов`язковими для застосування при вирішені цього спору, не заслуговують на увагу, оскільки у справах, на які послалася заявниця, спадкування здійснювалося за законом, а не за заповітом, що має місце у спірних правовідносинах та при різних фактичних обставинах. При цьому вирішуючи спір у цій справі судами обґрунтовано враховано свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права та дотримано принцип пропорційності між застосованим заходом і переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи аналогічні наведеним в апеляційній скарзі та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 рокуу справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 грудня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. П. Курило