Положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на законних підставах, в тому числі, і транспортним засобом на підставі довіреності (ВС/КЦС, № 597/1070/15-ц, 06.06.18)

Фабула судового акта: Вірогідно, не має потреби нагадувати про очевидну популярність генеральної довіреності серед користувачів транспортних засобів, яка пояснюється тим, що певним чином мінімізує витрат при купівлі автомобіля у колишнього власника. Втім, слід пам’ятати і про можливі наслідки такої «мінімізації» - власник залишається колишнім, у разі його смерті власність переходить до спадкоємців, на автомобіль може бути звернене за борги власника і т.п.

В справі, що пропонується увазі читачів, ця обставина врешті - решт не вплинула на остаточне рішення суду, але суттєво ускладнила життя користувача автомобіля (позивач, володілець).

Отже, судами установлено, що на підставі довіреності від 26 грудня 2012 року позивач має право володіти, користуватися і розпоряджатися транспортним засобом марки Peugeout-Boxer, який зареєстрований на ім'я іншої особи (власник) на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Також цією довіреністю володільцю надано право за необхідності продати, обміняти, здавати в оренду транспортний засіб, отримувати страхове відшкодування у випадку спричинення шкоди в результаті ДТП тощо.

У жовтні 2015 року володілець звернувся до суду з позовом до відповідача про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (ДТП). Позовна заява мотивована тим, що внаслідок ДТП, зазначений автомобіль, яким керував відповідач, отримав механічні пошкодження. Вартість матеріальної шкоди складає 84 329,66 грн.

Рішенням апеляційного суду позитивне для позивача рішення районного суду було скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Це судове рішення мотивоване тим, що на день вчинення ДТП позивач не був ні власником, ні володільцем пошкодженого транспортного засобу.

Майже три роки знадобилось позивачеві для того, щоб отримати справедливе і законне рішення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду залишив в силі рішення суду першої інстанції, зазначивши наступне.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За ст. 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Враховуючи те, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Незалучення до участі у справі власника транспортного засобу не може бути у цьому випадку підставою для відмови у задоволенні цих вимог, враховуючи, що на момент вчинення ДТП позивач користувався транспортним засобом на законних підставах.

Аналізуйте судовий акт: МТСБУ відшкодовує шкоду заподіяну у ДТП потерпілому невстановленим транспортним засобом, який втік та зник (ВССУ у справі №6-2328св13)

Величина втрати товарної вартості автомобілю після ДТП має враховуватись судами при визначенні фактичного розміру заподіяної шкоди власнику (Постанова ВСУ від 16 грудня 2015р. у справі №6-760цс15)

Верховний Суд визначив три способу відшкодування шкоди внаслідок ДТП (ВС/КЦС у справі № 910/9029/17 від 27 квітня 2018р.)

Після ДТП страховку (ОСЦПВ) не виплатять, якщо особа, яка була за кермом застрахованого автомобілю не мала посвідчення водія (ВС/КЦС у справі №161/8578/16 від 10 жовтня 2018р.)

Постанова

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа № 597/1070/15-ц

провадження № 61-9445св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 14 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Сташківа Б. І., Жолудька Л. Д., Кузьми Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

Позовна заява мотивована тим, що внаслідок ДТП, яка мала місце 11 квітня 2012 року у напрямку м. Заліщики Тернопільської області, автомобіль марки Peugeout-Boxer, державний номерний знак НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_3, отримав механічні пошкодження. Вироком Заліщицького районного суду Тернопільської області від 03 грудня 2012 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.На підставі довіреності від 26 грудня 2012 року ОСОБА_2 має право володіти, користуватися і розпоряджатися транспортним засобом марки Peugeout-Boxer. Вартість матеріальної шкоди на момент проведення оцінки транспортного засобу з урахуванням фізичної зносу автомобіля марки Peugeout-Boxer складає 84 329,66 грн. Позивач також вказував, що ДТП йому спричинено моральну шкоду.

На підставі викладеного, з урахуванням змінених позовних вимог, ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду в сумі 84 329,66 грн, заподіяну внаслідок ДТП; 520 грн витрат за проведення експертного товарознавчого дослідження, 654 грн витрат за утримання пошкодженого автомобіля на спецмайданчику, 700 грн витрат за доставку евакуатором пошкодженого автомобіля та відшкодувати моральну шкоду внаслідок пошкодження автомобіля у розмірі 10 000 грн.

Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 21 січня 2016 року (у складі судді Дудяка С. В.) позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 86 203,66 грн матеріальної шкоди. У решті позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 03 березня 2016 року доповнено резолютивну частину рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 21 січня 2016 року.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 862,03 грн судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до статей 386 395 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. Тому на користь позивача підлягає відшкодуванню різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також інші підтверджені витрати. Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог в цій частині.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 14 квітня 2016 року рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 21 січня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на день вчинення ДТП, 11 квітня 2012 року ОСОБА_2 не був ні власником, ні володільцем пошкодженого транспортного засобу.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд залишив поза увагою, що особа, яка хоч і не є власником, але володіє майном на правовій підставі, має право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому автомобілю в результаті ДТП.

В серпні 2016 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим. Зазначив, що ОСОБА_2 не наділений правом вимоги відшкодування шкоди, завданої автомобілю внаслідок ДТП, оскільки у позивача відсутнє право на володіння, користування і розпорядження цим транспортним засобом.

23 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 квітня 2012 року на автодорозі Доманове-Ковель-Чернівці-Тереблячев у напрямку до м. Заліщики Тернопільської області автомобіль марки Peugeout-Boxer, яким керував ОСОБА_3, отримав механічні пошкодження внаслідок ДТП.

Вироком Заліщицького районного суду Тернопільської області від 03 грудня 2012 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

Відповідно до висновку з визначення вартості матеріальної шкоди транспортного засобу від 16 лютого 2013 року, внаслідок ДТП, вартість матеріальної шкоди на момент проведення оцінки з урахуванням фізичного зносу автомобіля марки Peugeout-Boxer складає 84 329,66 грн.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції чинній на час розгляду справи судами) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Установлено, що на підставі довіреності від 26 грудня 2012 року ОСОБА_2 має право володіти, користуватися і розпоряджатися транспортним засобом марки Peugeout-Boxer, 14 червня 2011 року який зареєстрований на ім'я ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Також цією довіреністю надано право ОСОБА_2, за необхідності продати, обміняти, здавати в оренду транспортний засіб, отримувати страхове відшкодування у випадку спричинення шкоди в результаті ДТП тощо.

Місцевим судом установлено, що на момент ДТП автомобіль, яким керував ОСОБА_3, перебував на підставі домовленості у користуванні ОСОБА_2 та підтверджується наявністю в останнього свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, документів на підтвердження понесених позивачем витрат на його відновлення після ДТП. Законним власником автомобіля на той момент, яким був ОСОБА_4, це не заперечується.

Пунктом 1 частини першої статті 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За статтею 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Враховуючи те, що відповідно до статей 386 395 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Встановивши, що розмір майнової шкоди, завданої позивачу внаслідок пошкодження автомобіля Peugeout-Boxer, всього складає 86 203,66 грн, що підтверджується висновком експертного автотоварознавчого дослідження від 16 лютого 2013 року, квитанцією від 26 грудня 2012 року за утримання пошкодженого автомобіля, рахунком від 26 грудня 2012 року за доставку евакуатором пошкодженого автомобіля, квитанцією від 21 лютого 2013 року за проведення експертного товарознавчого дослідження, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що завдана матеріальна шкода підлягає стягненню з винної у скоєнні ДТП особи на користь позивача, який був законним користувачем транспортного засобу.

Апеляційний суд не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування встановлених судом першої інстанції обставин. Незалучення до участі у справі власника транспортного засобу не може бути у цьому випадку підставою для відмови у задоволенні цих вимог, враховуючи, що на момент вчинення ДТП позивач користувався транспортним засобом на законних підставах, що належним чином з'ясовано судом першої інстанції.

Частиною першою статті 15 ЦК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Висновки суду першої інстанції відповідають принципу справедливості та забезпечують ефективне поновлення порушеного права позивача на відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ухвалено відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з'ясованих обставин справи, а тому це рішення відповідно до статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.

Керуючись статтями 402 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 14 квітня 2016 року скасувати, рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 21 січня 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик