28.10.2019 | Автор: Олександр Б.
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВС/КЦС: Підстави для виселення іпотекодавця без надання іншого житла відсутні, якщо предмет іпотеки був не у повному обсязі придбаний за рахунок кредитних коштів, а частково вже належав йому (ВС/КЦС,справа № 295/4514/16-ц, 19.10.19)

ВС/КЦС: Підстави для виселення іпотекодавця без надання іншого житла відсутні, якщо предмет іпотеки був не у повному обсязі придбаний за рахунок кредитних коштів, а частково вже належав йому (ВС/КЦС,справа № 295/4514/16-ц, 19.10.19) - 0_14293700_1572253337_5db6ae9922efe.jpg

Фабула судового акта: В цій справі судами було встановлено, що 04 квітня 2007 році між Банком (позивач) та відповідачем було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 50 тис. доларів США на купівлю житла, а також на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передаченому цим договором. З метою забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором між Банком і відповідачем (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, згідно умов якого він передав в іпотеку Банку квартиру, 1/4 частина якої належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло від 2002 року, 3/4 частин цієї квартири належить іпотекодавцю на підставі укладеного ним договору купівлі-продажу квартири від 04 квітня 2007 року.

Рішенням районного суду, ухваленим ще у 2013 році, звернуто стягнення на вищевказане нерухоме майно шляхом продажу предмета іпотеки Банком, але надіслана іпотекодавцю вимога про добровільне звільнення ним та всіма зареєстрованими особами предмета іпотеки залишилась без виконання.

Виходячи з наведеного, Банк і звернувся до іпотекодавця з позовом про виселення мешканців із предмета іпотеки – квартири .

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив Банку у задоволенні позову оскільки зазначена квартира була не в повному обсязі придбана за рахунок кредитних коштів, а належала відповідачеві у розмірі 1/4 частини на підставі свідоцтва про право власності на житло.

Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду відхилив касаційну скаргу Банка і погодився з висновками судів.

ВС/КЦС звернув увагу на те, що іпотекодавець за кредитні кошти придбав лише частку у праві спільної часткової власності на квартиру (3/4), при цьому інша частка (1/4) у праві спільної часткової власності належала іпотекодавцю з 2002 року. В такому випадку відсутні підстави для виселення іпотекодавця із предмета іпотеки без надання йому іншого житлового приміщення.

При цьому касаційний суд спирався на приписи Глави 26 ЦК України, аналіз яких дає змогу зробити висновок, що частка в праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об’єктом цивільних прав.

За висновком суду, тлумачення частини другої статті 109 ЖК УРСР з урахуванням змісту статті 379, Глави 26 ЦК України свідчить про те, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об’єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного житлового приміщення не допускається.

Аналізуйте судовий акт: Не підлягають виселенню з іпотечної квартири зареєстровані особи, якщо квартира НЕ була придбана за кредитні кошти, без надання іншого жилого приміщення (ВССУ від 10 жовтня 2016р.)

ВС/КЦС: Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності (ВС/КЦС, справа № 329/398/18, 23.09.19)

Висловився про незаконність виселення з службового житла без надання іншого житлового приміщення одиноких осіб, які проживають разом з їхніми малолітніми дітьми та не мають іншого житла (ВС/КЦС,справа № 357/3258/16-ц, 28.03.18)

Житлові спори - особливий різновид спорів, що стосується житлових прав та інтересів громадян і організацій.Такі спори є цивільними спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача (ВАСУ від 27 липня 2016р.)

Постанова

Іменем України

10 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 295/4514/16-ц

провадження № 61-29115сво18

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого (судді-доповідача) - Синельникова Є. В.,

суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д.,

Сімоненко В. М.,Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - служба у справах дітей Житомирської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Богунського районного суду міста Житомира, у складі судді

Чішман Л. М., від 15 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області, у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І., від 25 липня 2017 року,

Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування

У березні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 про виселення, посилаючись на те, що 04 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ZRZ0GK00003699, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі 50 тис. доларів США строком до 03 квітня 2027 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 04 квітня 2007 року між банком і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 25 листопада 2013 року у справі № 295/1299/13-ц звернуто стягнення на вищевказане нерухоме майно шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк». Незважаючи на це рішення суду та письмову вимогу банку про виселення з іпотечного майна, відповідачі відмовляються її виконати. Враховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило виселити відповідачів з предмета іпотеки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 15 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що передбачені законом підстави для виселення відповідачів з іпотечної квартири без надання їм іншого постійного житла відсутні, оскільки предмет іпотеки був не у повному обсязі придбаний за рахунок кредитних коштів, а належав відповідачу у розмірі 1/4 частини на підставі свідоцтва про право власності на житло.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 25 липня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено. Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 15 червня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що передана в іпотеку банку квартира була придбана за кредитні кошти, відповідачі вселилися та були зареєстровані у цій квартирі без згоди банку після укладення договору іпотеки та після прийняття судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому на них не поширюється встановлений частиною другою статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) порядок виселення з одночасним наданням іншого житла. Суди попередніх інстанцій не сприяли всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, не перевірили наявності у відповідача іншого житла. Крім цього, надання житлових приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради віднесено до компетенції виконавчого комітету міської ради, тому місцевий суд повинен був залучити до участі у справі як третю особу відповідну міську раду.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), який набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного суду від 08 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

21 серпня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2019 року справу № 295/4514/16-ц прийнято до розгляду Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 04 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ZRZ0GK00003699, за умовами якого

ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 50 тис. доларів США строком до 03 квітня 2027 року на купівлю житла, а також на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передаченому цим договором.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 04 квітня 2007 року між банком і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, згідно умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 33.3 договору іпотеки від 04 квітня 2007 року взабезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , 1/4 частина якої належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлового фонду від 21 серпня 2002 року

№ 41862, та 3/4 частин квартири належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного між іпотекодавцем, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 від 04 квітня 2007 року, право власності на яку буде зареєстровано за іпотекодавцем у комунальному підприємстві «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської міської ради.

Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 25 листопада 2013 року у справі № 295/1299/13-ц звернуто стягнення на вищевказане нерухоме майно шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк».

22 січня 2016 року банк надіслав ОСОБА_1 вимогу про добровільне звільнення ним та всіма зареєстрованими особами предмета іпотеки. Вимога залишилась без виконання.

Суди встановили, що предмет іпотеки був не у повному обсязі придбаний за рахунок кредитних коштів, а належав іпотекодавцю у розмірі 1/4 частини на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлового фонду від 21 серпня 2002 року № 41862.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходила із необхідності відступити

від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухвалених: постанові Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня

2019 року у справі № 727/10734/16-ц (провадження № 61-25745св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року у справі № 725/5032/18 (провадження № 61-11023св19).

Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах, викликана тим, що колегії суддів Першої та Третьої судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за обставин пред`явлення позивачем вимог про виселення з житлового приміщення, яке є предметом іпотеки і придбано іпотекодавцем не лише за рахунок кредитних коштів, а й за власні, дійшли висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 109 ЖК УРСР, яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення.

На думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, за змістом положень статей 39-40 Закону України «Про іпотеку» та

статті 109 ЖК УРСР виселення з предмета іпотеки без надання іншого житла можливе у випадку придбання житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, повністю або частково за рахунок кредитних коштів, незалежно

від того, що інша частина такого приміщення була придбана за рахунок власних коштів іпотекодавця або належала йому до укладення договору іпотеки. В такому випадку при укладенні кредитного та іпотечного договорів позичальник та іпотекодавець усвідомлюють наслідки, які можуть настати при невиконанні або порушенні ними своїх зобов`язань за договорами, у вигляді виселення з предмета іпотеки без надання іншого житла. Інше тлумачення наведених норм матеріального права відкриває позичальнику за кредитним договором та іпотекодавцю можливість недобросовісного здійснення своїх прав та порушення зобов`язань за вищевказаними договорами, оскільки в такому випадку внесення в рахунок оплати придбаного за кредитні кошти приміщення будь-якої, навіть незначної частини власних коштів або наявність у власності іпотекодавця будь-якої, навіть незначної частини приміщення, що є предметом іпотеки, призведе до фактичної неможливості для іпотекодержателя повноцінно розпорядитися предметом іпотеки. Тобто за таких обставин буде знівельовано мету і сутність вищенаведених правових норм щодо права іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу у спосіб, передбачений законом.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР).

Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеним у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15,

від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині другій статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону України «Про іпотеку».

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з частиною другою статті 39 цього Закону одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки без винесення рішення про виселення мешканців, не позбавляє іпотекодержателя права звернутися з таким позовом окремо.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, в частині першій якої передбачені підстави виселення.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і частини другої статті 109 ЖК УРСР.

Особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР).

Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеним у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.

Відповідно до частини першої статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Аналіз глави 26 ЦК України дозволяє зробити висновок, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не є конкретною часткою майна. Тобто, частка в праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об`єктом цивільних прав.

Тлумачення частини другої статті 109 ЖК УРСР, з урахуванням змісту статті 379, глави 26 ЦК України свідчить, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного житлого приміщення не допускається.

У справі, що переглядається, суди встановили, що за кредитні кошти позичальником була придбана тільки частка в праві спільної часткової власності на квартиру (3/4), при цьому інша частка (1/4) в праві спільної часткової власності належала іпотекодавцю з 2002 року. За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відстуність підстав для виселення позивачів з предмета іпотеки без надання їм іншого житлового приміщення.

Ураховуючи те, що у справі, яка переглядається, та у справах, в якій ухвалено постанови Першої судової палати Касаційного цивільного суду

від 08 липня 2019 року справі № 727/10734/16-ц (провадження

№ 61-25745св18) і від 01 серпня 2019 року у справі № 725/5032/18 (провадження № 61-11023св19), встановлені різні фактичні обставини, оскільки у цій справі позичальником придбавалась частка у праві спільній властності, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступлення від висновку, викладеного у зазначених постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків суду по суті спору.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Висновки про правильне застосування норм права

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.

Аналіз глави 26 ЦК України дозволяє зробити висновок, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не є конкретною часткою майна. Тобто, частка в праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об`єктом цивільних прав.

Тлумачення частини другої статті 109 ЖК УРСР, з урахуванням змісту статті 379, глави 26 ЦК України свідчить, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного житлого приміщення не допускається.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 15 червня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 25 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: В. С. Висоцька

Б. І. Гулько

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

В. М. Сімоненко

М. Є. Червинська

826
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


1
Популярные судебные решения
Популярные события
ЕСПЧ