Одинока мати, колишній член сім’ї військовослужбовця, не може бути виселена із гуртожитку без надання іншого жилого приміщення (ВС/КЦС, справа № 493/1942/15-ц, 26.06.18)

Фабула судового акта: В цій справі суди відмовили в позові військовій частині про розірвання договору найму житла, стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та проживання, виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення.

Судові рішення, зокрема , мотивовані тим, що виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення є незаконним, оскільки відповідач – одинока мати, має двох неповнолітніх дітей, які проживають з нею та перебувають на її утриманні.

Верховний Суд у складі колегії Касаційного цивільного суду з такими висновками судів погодився, виходячи з наступного.

Питання виселення з гуртожитку має свої особливості, пов’язані з забезпеченням охорони житлових прав мешканців гуртожитків від одностороннього розірвання договору найму і виселення без законних підстав, та регулюється ст. 132 ЖК УРСР, Положенням про гуртожитки і Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». У ч. 3 ст. 1 цього Закону зазначено, що сфера його дії поширюється на гуртожитки, що є об’єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні, зокрема, військових частин.

Разом з цим, як зазначив ВС, посилання судів на наведений закон не впливає на законність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про безпідставність цього позову в цілому.

До спірних правовідносин щодо виселення з гуртожитку підлягає застосуванню стаття 132 ЖК УРСР за правилами якої сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

У ст. 125 ЖК УРСР, крім іншого, зазначено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст. 124 цього Кодексу, не може бути виселено: сім'ї військовослужбовців; одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

До категорії одиноких осіб можуть бути віднесені й одинокі матері (які не перебувають у шлюбі).

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Виселення особи з гуртожитку, яким вона тривалий час користувалась, є невиправданим втручанням у її право на повагу до житла (№ 521/10070/14ц від 23.01.2018)

Для зняття особи, в тому числі неповнолітньої, з реєстрації необхідно рішення суду із приписом «позбавити права користування житловим приміщенням» - приписи «визнати право власності, звільнити та передати квартиру» такого права не дають (ВСУ)

Без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено з службового жилого приміщення одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними (ВССУ, справа № 495/4400/15-ц, 26.04.17)

Особа не втратила право на користування жилим приміщенням, оскільки не проживала у спірному житловому приміщенні з поважних причин, зокрема, заміни без його відому та згоди вхідних дверей та замку (ВССУ, справа № 296/6485/15-ц, 30.11.16)

Фізичне видворення власником і подальший недопуск особи до квартири, викидання її речей та заміна вхідних замків ще не означає юридичне позбавлення права особи на користування квартирою, якщо вона там зареєстрована (ВССУ, № 552/46/16-ц)

Власник житла усуває перешкоди в користуванні цим житлом зареєстрованою особою шляхом подання позову про визнання цієї особи такою, що втратила право на користування житлом та зняття з реєстрації (ВСУ від 16 листопада 2016 р., № 6-709цс16)

Постанова

Іменем України

26 червня 2018 року

м. Київ

справа № 493/1942/15-ц

провадження № 61-4203 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач-Військова частина А 1559, відповідач-ОСОБА_6,третя особа-Орган опіки та піклування Балтської районної державної адміністрації Одеської області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Військової частини А 1559 на рішення Балтського районного суду Одеської області у складі судді Мясківської І. М. від 21 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області у складі суддів: Калараш А. А., Гірняк Л. А., Заїкіна А. П., від 14 квітня 2016 року.

Встановив:

У вересні 2015 року Військова частина А 1559 (далі - ВЧ А 1559) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа - Орган опіки та піклування Балтської районної державної адміністрації Одеської області, про розірвання договору найму житла, стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та проживання, виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення.

Позовні вимоги ВЧ А 1559 обґрунтувала тим, що за договором найму житлової площі від 01 березня 2013 року № 7, укладеного між позивачем і відповідачем, ОСОБА_6 тимчасово проживає в кімнаті № 6 гуртожитку за генеральним планом № 39 по АДРЕСА_1, будівля якого перебуває у користуванні позивача. За умовами пункту 10,3 цього договору ВЧ А 1559 має право в односторонньому порядку розірвати договір у разі несплати за проживання протягом двох місяців. Станом на 16 вересня 2015 року відповідачем не вносилася плата за комунальні послуги та за проживання протягом чотирьох попередніх місяців та існує відповідна непогашена заборгованість. Крім того, у відповідності до вимог пункту 5.1 Наказу Міністра оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 у гуртожитках мають право на проживання особи, пов'язані зі Збройними Силами України, однак ОСОБА_6 на час звернення позивача до суду з цим позовом до таких осіб не відноситься. Вимоги позивача щодо погашення заборгованості, щодо розірвання договору найму в двосторонньому порядку і виселення залишилися без реагування ОСОБА_6, а тому ВЧ А 1559 звернулася до суду з цим позовом в порядку, передбаченому статтями 825 826 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та умовами укладеного між сторонами договору найму житлової площі.

На підставі наведеного ВЧ А 1559 просила суд розірвати укладений між сторонами у справі договір найму житлової площі від 01 березня 2013 року № 7, виселити відповідача ОСОБА_6 з кімнати № 6 гуртожитку по АДРЕСА_1, стягнути з відповідача на користь позивача 1 938 грн 74 коп. заборгованості по оплаті за житло та судові витрати у справі.

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 21 січня 2016 року (з урахуванням ухвали Балтського районного суду Одеської області від 22 січня 2016 року про виправлення описки в рішенні суду) в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що до моменту ухвалення судом першої інстанції рішення у справі відповідачем було повністю погашено заборгованість за проживання та комунальні послуги, а тому, пославшись на положення статті 108 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК УРСР), частину другу статті 825 ЦК України, суд дійшов висновків, що відповідний договір не може бути розірваний в односторонньому порядку з підстав наявності заборгованості.

Відмовляючи в позові в частині виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення, суд першої інстанції керувався положеннями статей 109 125 132 ЖК УРСР і виходив з того, що відповідач не може бути виселена без надання їй іншого житлового приміщення з житлової площі у гуртожитку, оскільки вона є одинокою матір'ю двох неповнолітніх дітей які проживають з нею та перебувають на її утриманні. Також суд керувався статтю 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (далі - ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), яка дублюється пунктом 5.12 Наказу Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року за № 737, вказуючи на неможливість виселення відповідача з гуртожитку.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року рішення Балтського районного суду Одеської області від 21 січня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив у справі законне і обґрунтоване судове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ВЧ А 1559 просить скасувати рішення Балтського районного суду Одеської області від 21 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року і ухвалити у справі нове рішення суду про задоволення позовних вимог щодо розірвання договору найму житлового приміщення та виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення.

Касаційна скарга ВЧ А 1559 обґрунтована обставинами, аналогічними з підставами позову в частині позовних вимог про розірвання договору. Тим, що суди попередніх інстанцій належним чином підстави позову не дослідили і дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для розірвання договору.

У касаційній скарзі ВЧ А 1559 зазначає, що діти відповідача є малолітніми, а положення статті 125 ЖК УРСР забороняють виселяти одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, тому застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору в частині вимог про виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення є безпідставними.

Також ВЧ А 1559 не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині необхідності застосування до спірних правовідносин положень ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» з посиланням на те, що дія цього закону на спірні правовідносини не поширюється.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2016 року крім іншого відкрито касаційне провадження у справі, надано сторонам у справі строк для подачі заперечень на касаційну скаргу.

Правом на подання відзиву (заперечення) на касаційну скаргу сторони не скористалися.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Положеннями статті 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

31 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ВЧ А 1559 підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 108 ЖК УРСР договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду може бути розірвано на вимогу наймодавця лише з підстав, установлених законом, і тільки в судовому порядку, крім випадків виселення з будинків, що загрожують обвалом.

Главами 58 59 ЦК України визначено правове регулювання договорів майнового найму і найму житла, а положеннями ст. 391 ЦК України захищено права власника від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач проживає у гуртожитку ВЧ А 1559 на підставі діючого цивільно-правового договору - договору найму житлової площі від 01 березня 2013 року № 7. У цьому випадку власник гуртожитку наділений правом звернення до суду за захистом своїх прав на підставі положень ЦК України і таким правом позивач у справі скористався.

За правилами пункту й частини другої статті 825, статті 826 ЦК України договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі - понад два рази. У разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла.

Як зазначено вище, підставою позову в частині вимог про розірвання договору найму житлової площі від 01 березня 2013 року № 7, ВЧ А 1559 вказала несплату наймачем плати за житло протягом чотирьох попередніх місяців.

У цьому випадку спірний договір не може бути розірваний на підставі частини другої статті 825 ЦК України, оскільки договір не є короткостроковим (укладений на строк, що становить один рік - пункт 10.1 договору; договір з подальшою пролонгацією; частина друга статті 821 ЦК України) і невнесення наймачем плати за житло відбулося не за шість місяців, а за чотири. Крім того, ці порушення було усунуто під час розгляду справи судом першої інстанції.

Питання виселення з гуртожитку має свої особливості, пов'язані з забезпеченням охорони житлових прав мешканців гуртожитків від одностороннього розірвання договору найму і виселення без законних підстав, та регулюється статтею 132 ЖК УРСР, Положенням про гуртожитки і ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Сфера застосування ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» визначена у статті 1 цього Закону. Зокрема, у частині третій цієї статті роз'яснено, що сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об'єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей).

Між сторонами існує спір про виселення з гуртожитку, що перебуває у господарському віданні чи в оперативному управлінні військової частини і при розгляді справи не встановлено, що цей гуртожиток знаходяться поза межами військової частини, а тому суди дійшли передчасних висновків про поширення на спірні правовідносини ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Разом з тим, ці передчасні висновки не впливають на законність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про безпідставність цього позову в цілому.

Пунктом 11 розділу І Положення про гуртожитки (в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено, що виселення з гуртожитків здійснюється відповідно до статті 132 ЖК УРСР.

Таким чином, до спірних правовідносин щодо виселення з гуртожитку підлягає застосуванню стаття 132 ЖК УРСР. За правилами цієї норми права сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

У статті 125 ЖК УРСР крім іншого зазначено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: сім'ї військовослужбовців; одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

ЖК УРСР не містить поняття одинокої особи. статтею 32 ЦК України встановлено, що неповнолітньою є особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Пленум Верховного Суду СРСР у пункті 19 постанови від 03 квітня 1987 року N 2 роз'яснив, що до одиноких осіб крім одиноким матерів, які не створили в подальшому сім'ю, можуть відноситися, зокрема, розлучене подружжя, який залишився проживати в службовому приміщенні після вибуття з нього іншого з подружжя, удовець, усиновитель, опікун (піклувальник). Крім того, враховуючи положення Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та пункт 16 постанови Пленуму Верховного суду СРСР від 09 грудня 82 року N 8 «Про практику застосування судами Основ житлового законодавства Союзу СРСР і Союзних Республік», до категорії одиноких осіб можуть бути віднесені і одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини (рішенні про усиновлення дитини) відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку державним органом реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини (особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом вона не набуває прав повнолітньої раніше).

При розгляді справи судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач є колишнім членом сім'ї військовослужбовця і проживає у спірному приміщенні гуртожитку з двома дітьми 2004 та 2014 років народження, а тому суди дійшли обґрунтованих висновків про неможливість виселення ОСОБА_6 без надання іншого житлового приміщення.

Посилання касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи не врахували вимог пункту 5.1 Наказу Міністра оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 не впливають на правильність оспорюваних в касаційному порядку судових рішень у справі, оскільки у пункті 5.12 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої цим Наказом Міністра оборони України від 30 листопада 2011 року № 737, передбачено, що не можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення особи, зазначені у статті 125 ЖК УРСР, і суди попередніх інстанцій при розгляді справи це врахували.

Оскільки посилання касаційної скарги та наявні у матеріалах справи документи не спростовують законних і обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а оспорювані судові рішення без змін як це передбачено статтею 410 ЦПК України.

Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судовий збір за розгляд справи судом касаційної інстанції слід віднести на рахунок особи, яка її подала.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу Військової частини А 1559 залишити без задоволення.

Рішення Балтського районного суду Одеської області від 21 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд касаційної скарги покласти на Військову частину А 1559.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А.О. Лесько

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик