Незаконність рішення органу влади щодо вбуття земель із державної чи комунальної власності не відповідає суспільному інтересу, тому земельну ділянку в прибережній захисній смузі витребувано у набувача (ВС/КЦС,справа № 469/777/16-ц, 03.10.18)

Фабула судового акта: В цій справі за позовом прокурора про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, витребування земельної ділянки, суд касаційної інстанції в черговий раз підтвердив, що відповідач не міг законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку; він набув такого права власності в спосіб, який тільки за формальними ознаками має вигляд законного; юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади низки незаконних рішень.

Саме таким чином судами оцінена ситуація, в який відповідним розпорядженням Березанської районної державної адміністрації від 2013 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок зі зміною цільового призначення у власність та надання земельних ділянок у власність, відповідно до якого відповідачу надано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва площею 0,095 га із земель державної власності (запасу), яка в подальшому була ним відчужена другому відповідачу. Спірна земельна ділянка знаходиться в прибережній захисній смузі Чорного моря на приблизній відстані 30-40 м (південна межа) та 60-70 м. (північна межа) від урізу води Чорного моря.

Задвольняючи позов прокурора, суд зауважив, що прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. За своїм призначенням вона сприяє функціонуванню водного фонду.

Суд нагадав, що правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

У справі, рішення в якій переглядається, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідача є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатна передача у власність громадянам земель водного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу.

Рішення у справі було б більш знаковим, якщо мало місце дослідження питання позовної давності, але «як видно з матеріалів справи, судом апеляційної інстанції вмотивовано було відхилено посилання відповідача на пропуск строку позовної давності при зверненні до суду, оскільки під час розгляду справи жодна із сторін та учасників судового розгляду не заявляла клопотання про застосування позовної давності до правовідносин, що виникли між сторонами».

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Погодження меж земельної ділянки із суміжними власники (користувачами) є обов'язковим при виділенні земельної ділянки у власність (ВС/КЦС від 11 липня 2018р. у справі № 263/11779/16-ц)

Повернення земельної ділянки у комунальну власність: коли подається віндикаційний, а коли негаторний позов і коли для прокурора починається строк позовної давності для звернення із позовом (ВСУ від 17 лютого 2016 року № 6-2407цс15)

Відчуження земельної ділянки на підставі державного акту визнаного судом недійсним із проставленням відмітки про таке відчуження не змінює суті такого державного акта як недійсного (Постанова господарської та цивільної палати ВСУ, справа № 6-142)

Незазначення місця розташування земельної ділянки є порушенням порядку звернення та підставою для відмови в її наданні у зв'язку з фактичною відсутністю, тобто невизначеністю (справа № 369/3184/14-а, 23.01.18)

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 469/777/16-ц

провадження № 61-16739ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації,

представник позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач-1 - Березанська районна державна адміністрація Миколаївської області,

відповідач-2 - ОСОБА_3,

відповідач-3 - ОСОБА_4,

представник відповідача-3 - ОСОБА_5,

третя особа - державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, на рішення Березанського районного суду Миколаївської області у складі судді Гапоненко Н. О. від 13 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області у складі колегії суддів Царюк Л. М., Козаченка В. І., Прокопчук Л. М. від 10 листопада 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2016 року заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство», про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, витребування земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що розпорядженням Березанської районної державної адміністрації № 75 від 22 березня 2013 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок зі зміною цільового призначення у власність та надання земельних ділянок у власність, відповідно до якого ОСОБА_3 надано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва площею 0,095 га (кадастровий номер НОМЕР_1) із земель державної власності (запасу) за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області. На підставі вказаного розпорядження реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції 27 квітня 2013 року відповідачу видано свідоцтво про право власності. Зазначав, що в порушення частини 4 статті 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» відсутня обов'язкова державна експертиза вказаного проекту землеустрою; спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_3 з порушенням вимог чинного законодавства зі зміною цільового призначення, без попереднього вилучення у належного користувача - державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» (далі - ДП «Очаківське лісомисливське господарство»), і відповідачем не було отримано відповідного погодження з органом виконавчої влади з питань лісового господарства щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться у межах прибережної захисної смуги уздовж моря на відстані 30-40 м від урізу води, а будівництво на ній будь-яких споруд у відповідності до частини третьої статті 62 ЗК України, частини третьої статті 90 ВК України, пункту 10.17 ДБН України 360-92 заборонено. 20 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, предметом якого є вказана земельна ділянка. Посилаючись на викладене, прокурор просив: визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 22 березня 2013 року № 75 в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, розташованої на території Рибаківської сільської ради для індивідуального дачного будівництва; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності НОМЕР_2, видане 27 квітня 2013 року на ім'я відповідача; витребувати від ОСОБА_4 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1, розташовану за межами населеного пункту в межах Рибаківської сільської ради, Березанського району Миколаївської області.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 13 вересня 2016 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 75 від 22 березня 2013 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,095 га кадастровий номер НОМЕР_1 для індивідуального дачного будівництва в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності НОМЕР_2, видане 27 квітня 2013 року ОСОБА_3 реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1. Зобов'язано ОСОБА_4 повернути Миколаївській обласній державній адміністрації земельну ділянку площею 0,095 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності факту незаконного отримання відповідачем у власність земельної ділянки без згоди на її вилучення у попереднього користувача - ДП «Очаківське лісомисливське господарство» та з порушенням порядку, встановленого для вилучення земель лісового фонду і зміни їх цільового призначення. Також зазначив, що відсутність узгодження проекту такого відводу з уповноваженим органом лісового господарства, а також відсутність висновку державної експертизи землевпорядної документації призвели до того, що рішення голови райдержадміністрації щодо відводу та надання у власність відповідача спірної земельної ділянки, розташованої в межах прибережної захисної смуги уздовж моря, за рахунок земель ДП «Очаківське лісомисливське господарство» прийнятті поза межами його повноважень з вирішення земельних питань. Виходячи з того, що земельна ділянка вибула з володіння держави поза волею власника, повноваження якого здійснює Миколаївська обласна державна адміністрація, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо витребування її у добросовісного набувача, яким є відповідач ОСОБА_4, на підставі статті 388 ЦК України.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилено. Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 13 вересня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції про доведеність факту незаконного отримання відповідачем у власність земельної ділянки без згоди на її вилучення у попереднього користувача - ДП «Очаківське лісомисливське господарство» та з порушенням порядку, встановленого для вилучення земель лісового фонду і зміни їх цільового призначення, є правильними. Крім того, зазначив, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню положення про позовну давність, оскільки стороною не було заявлено клопотання про його застосування, а тому з огляду на приписи частини третьої статті 267 ЦК України суд першої інстанції не досліджував вказане питання.

У грудні 2016 представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 13 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суддів про належність земельної ділянки до земель лісового фонду та перебування її у користуванні ДП «Очаківське лісомисливське господарство» є необґрунтованими. Так, стаття 19 ЗК України на час прийняття оспорюваного розпорядження не було передбачено такої категорії земель, як землі державного лісового фонду; в оскаржуваних рішеннях відсутні посилання на докази прийняття рішень щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та надання її у користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство», а також погодження і затвердження матеріалів лісовпорядкування уповноваженими органами виконавчої влади відповідно до статті 48 ЛК України. Крім того, суди не застосували положення частини третьої статті 60 ЗК України, частини шостої статті 88 ВК України та дійшли помилкового висновку, що спірна земельна ділянка знаходиться в прибережній захисній смузі Чорного моря, скільки в матеріалах справи відсутнє рішення відповідного органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою прибережної захисної смуги Чорного моря в межах Рибаківської сільської ради. Стверджував, що судами витребувано майно від добросовісного набувача за відсутності встановлених статтею 388 ЦК України підстав, а також позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом порушеного права.

У березні 2017 року Миколаївська обласна державна адміністрація подала до суду заперечення, у яких посилалася на те, що судами попередніх інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин, у зв'язку із чим просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди установили, що розпорядженням Березанської районної державної адміністрації від 22 березня 2013 року № 75 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок зі зміною цільового призначення у власність та надання земельних ділянок у власність, відповідно до якого ОСОБА_3 надано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва площею 0,095 га (кадастровий номер НОМЕР_1) із земель державної власності (запасу) за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області. На підставі вказаного розпорядження реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції 27 квітня 2013 року на ім'я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності.

20 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, предметом якого є спірна земельна ділянка.

На час прийняття вказаного розпорядження спірна земельна ділянка входила до державного лісового фонду урочища «Рибаківка», відносилась до земель лісогосподарського призначення, перебувала у державній власності та у постійному користуванні державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» (до 2005 року - Очаківське державне лісомисливське господарство) відповідно до наказу Миколаївського обласного виробничого лісогосподарського підприємства «Миколаївліс» від 04 квітня 1989 року № 11, яким зі складу Миколаївського лісгоспзагу виділено та передано до складу Очаківського державного лісомисливського господарства Березанське лісництво загальною площею 2124 га, Василівське лісництво загальною площею 9597 га та Очаківське лісництво загальною площею 385 га з усіма основними фондами та оборотними засобами, товаро-матеріальними цінностями тощо.

У свою чергу, Миколаївський лісгоспзаг Миколаївського району Миколаївської області отримав спірну земельну ділянку у складі єдиного земельного масиву у постійне користування відповідно до акта про постійне користування землею від 15 листопада 1964 року.

Зазначені обставини підтверджені також повідомленнями виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» та державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство», а також фрагментом кадастрової карти України з нанесенням меж кварталів №№ 41, 44, 45 Березанского лісництва ДП «Очаківський ЛМГ» станом на 2003 рік.

Як вбачається з повідомлення ДП «Очаківське державне лісомисливське господарство» від 30 травня 2016 року № 179, станом на 01 січня 2003 року та станом на 01 січня 2013 року спірна земельна ділянка входила до земель державного лісового фонду і перебувала в постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ»; станом на 01 січня 2015 року і станом 01 січня 2016 року до Держлісфонду не входить. Заяву про відмову від права постійного користування чи згоду на вилучення з постійного користування зазначеної земельної ділянки ДП «Очаківське ЛМГ» не надавало.

Згідно з повідомленням відділу Держгеокадастру у Березанському районі Миколаївської області від 07 червня 2016 року інформація щодо надання висновків про погодження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки відсутня. Відповідно до даних Національної кадастрової системи приблизна відстань спірної земельної ділянки від урізу води до південної межі становить 30-40 м, до північної межі - 60-70 м.

Судами установлено, що згода на вилучення вказаної земельної ділянки з постійного користування чи відмова від постійного користування земельною ділянкою ДП «Очаківське лісомисливське господарство» не надавались, інформація про наявність погоджень на зміну цільового призначення, вилучення, відмову від користування спірною земельною ділянкою Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства відсутня. Розпоряджень Миколаївської обласної адміністрації про вилучення або припинення права постійного користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство» земельними ділянками в урочищі «Рибаківка» Березанського лісництва не приймалось.

При цьому проектом районного планування Березанського сільського адміністративного району Миколаївської області, затвердженим постановою Державного комітету Української РСР з питань будівництва № 112 від 23 жовтня 1985 року, встановлено заборону на будівництво в трьох кілометровій зоні Чорноморського узбережжя промислових об'єктів, не пов'язаних з розвитком та обслуговуванням курорту, а також індивідуальне будівництво поза межами території існуючих населених пунктів.

Спірна земельна ділянка знаходиться в прибережній захисній смузі Чорного моря на приблизній відстані 30-40 м (південна межа) та 60-70 м. (північна межа) від урізу води Чорного моря (а.с. 15, 16, 17, 26).

Згідно статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 58 ЗК України, статті 4 Водного Кодексу України (далі - ВК України) до земель водного фондуналежать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами.

Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду. До таких земель відносяться землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Відповідно до статей 60 ЗК України та 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (статті 1, 88, 89 ВК України).

З метою збереження та дотримання особливого режиму використання земель водного фонду статтею 84 ЗК України заборонено передавати їх у приватну власність.

Заборона щодо будівництва індивідуальних дачних будинків встановлена пункту 10.17 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, які відповідно до статті 1 Закону України «Про будівельні норми» є обов'язковими у сфері будівництва, містобудування та архітектури, та зазначено, що у трикілометровій зоні узбережжя Азовського і Чорного морів забороняється будівництво, в тому числі індивідуального житла, крім населених пунктів, вказаних у розпорядженні Кабінету Міністрів України.

Проаналізувавши встановлені обставин справи, та надавши їм належну правову оцінку, суди попередніх інстанцій, з урахуванням зазначених вище положень діючого законодавства, дійшли правильного висновку про те, що на час передачі землі у власність ОСОБА_3 та видачі державного акта на право власності, право користування спірною земельною ділянкою ДП «Очаківське лісомисливське господарство» припинено не було, спірна земельна ділянка обліковувалась як землі лісового фонду та є прибережною захисною смугою, а тому її передача у приватну власність відповідача для будівництва індивідуального житла відбулася з порушенням діючого законодавства.

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол до Конвенції), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Перевіряючи доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій права заявника на мирне володіння майном, передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та непропорційне втручання держави в право власності заявника, Верховний Суд зазначає наступне.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_4 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на таке, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За таких обставин у справі, рішення в якій переглядається, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування спірних земельних ділянок із володіння ОСОБА_4 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатна передача у власність громадянам земель водного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не грунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист право на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. За своїм призначенням вона сприяє функціонуванню водного фонду.

Таким чином, відповідач не міг законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку. Натомість він набув такого права власності в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади низки незаконних рішень.

Наведені вище норми Конституції України, ВК України та ЗК України з подібними правилами або в такій самій редакції діяли і на час виникнення спірних правовідносин, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів є публічними та загальнодоступними.

З огляду на наведене, ОСОБА_4 не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги на якій індивідуальне будівництво заборонено, а тому вона вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність поведінки відповідача під час набуття земельної ділянки у власність під обгрунтований сумнів.

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною третьою статті 34 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

З огляду на наведене суди обґрунтовано виходили з того, що розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 22 березня 2013 року № 75 в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, а також виданий на його ім'я державний акт є незаконними та підлягають скасуванню. Ураховуючи, що земельна ділянка вибула з володіння держави незаконно, і позивачем заявлено вимогу про її витребування в порядку статті 388 ЦК України, така вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Разом із тим, судом апеляційної інстанції вмотивовано відхилено посилання відповідача на пропуск строку позовної давності при зверненні до суду, оскільки під час розгляду справи жодна із сторін та учасників судового розгляду не заявляла клопотання про застосування позовної давності до правовідносин, що виникли між сторонами.

Також слід зазначити, що прокурором при зверненні до суду із указаним позовом дотримано вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо наявності повноважень на представництво інтересів держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, оскільки прокуратурою Миколаївської області було повідомлено Миколаївську обласну державну адміністрацію про наявність порушень земельного законодавства (а.с. 49).

Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року було зупинено дію рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 13 вересня 2016 року та ухвали апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому дія вказаних судових рішень підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від13 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 13 вересня 2016 року та ухвали апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило