Невихід на роботу в зв'язку з самовільним використанням відпустки, відгулів без попередження власника відповідною заявою у паперовій формі визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника (ВС/КЦС,справа № 686/21222/16-ц, 3.12.18)

Фабула судового акта: Відмовивши в позові працівника про поновлення його на посаді, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, зазначив позивач був відсутній на робочому місці з 25 липня 2016 року по 09 серпня 2016 року без поважних причин, що підтверджено актами про відсутність на робочому місці, тому дії роботодавця щодо звільнення його з роботи у відповідності до положень п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є правомірними.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду зазначені судові рішення залишив без змін. Деякі теоретичні висновки касаційного суду заслуговуються на увагу, хоча їх не можна назвати новими, а саме:

- невихід на роботу в зв'язку з самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, вихід на пенсію без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника. Вказана правова позиція свого часу була висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1412цс17.

- відповідно до норм трудового законодавства електронні листи, які містять прохання конкретної особи про надання відпустки із подальшим звільненням, не вважаються належним підтвердженням такого волевиявлення. За відсутності попередньої згоди сторін трудових правовідносин на обмін офіційними документами засобами електронного зв'язку, такі документи мають подаватись у паперовій формі з оригінальним підписом автора документу, оскільки направлення заяви засобами електронного зв'язку не дає можливості іншій стороні встановити справжнє волевиявлення заявника.

Отже, у судів були всі законні підстави звільнити за прогул позивача, який перебуваючи у відпустці за кордоном, вирішив розірвати трудові відносини із відповідачем з власної ініціативи, у зв'язку з чим направив електронну копію заяви за допомогою мережі Інтернет на електронну адресу відповідача про надання йому невикористаної частини відпустки з подальшим звільненням із займаної посади, та у визначений строк до роботи не повернувся.

Аналізуйте судовий акт: Не застосовується одночасне (подвійне) стягнення з роботодавця середнього заробітку і за ст. 117 КЗпПУ, і за ст. 235 КЗпПУ у випадку порушення прав звільненого працівника – обираємо щось одне (ВСУ від 18 січня 2017р. у справі № 6-2912цс16)

Суд повинен встановити, що вимоги роботодавця були доведені до відома працівника, в іншому випадку звільнення внаслідок невиконання цих вимог є незаконним (ВС/КЦС від 18 червня 2018 р. у справі № 396/1560/16-ц)

Законодавство не передбачає строк позовної давності для стягнення працівником заборгованості із заробітної плати (ВСУ від 26 жовтня 2016р. у справі № 6-1395цс16)

Вимоги про стягнення середнього заробітку є вимогами, пов’язаними з виплатою заробітної плати (ВСУ у справі №6-1395цс16 від 26 жовтня 2016р.)

Постанова

Іменем України

03 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 686/21222/16-ц

провадження № 61-18573св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., ХоптиС. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - будинок тимчасового перебування громадян, які втратили зв'язок з сім'ями «Центр реабілітації бездомних (безпритульних) «Промінь надії»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, яка подана ОСОБА_5, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, у складі судді Мороз В. О., від 26 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області, у складі колегії суддів: Пастощука М. М., П'єнти І. В., Ярмолюка О. І., від 02 червня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до будинку тимчасового перебування громадян, які втратили зв'язок з сім'ями «Центр реабілітації бездомних (безпритульних) «Промінь надії», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що у листопаді 2008 року він був прийнятий на посаду соціального працівника до Будинку тимчасового перебування громадян, які втратили зв'язок з сім`ями «Центр реабілітації бездомних (безпритульних) «Промінь надії». 09 серпня 2016 року згідно наказу № 57 його було звільнено з 25 липня 2016 року із займаної посади за тривалі прогули без поважних причин у період з 25 липня 2016 року по 09 серпня 2016 року на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. ОСОБА_4 вважає такі дії відповідача незаконними та безпідставними, вважав, що його звільнено за власним бажанням. Перебуваючи у відпустці за кордоном, він розпочав пошуки роботи і 22 липня 2016 року вирішив розірвати трудові відносини із відповідачем з власної ініціативи, у зв'язку з чим направив електронну копію заяви за допомогою мережі Інтернет на електронну адресу відповідача Promin nadii km@ukr.net про надання йому невикористаної частини відпустки у зв'язку із шкідливими та важкими умовами праці за 2015 рік тривалістю сім календарних днів з подальшим звільненням із займаної посади. Однак, припустився помилки у формулюванні підстави подальшого звільнення. У заяві від 22 липня 2016 року він вказав, що просить надати відпустку з подальшим звільненням за угодою сторін, насправді ж його воля була спрямована на розірвання трудового договору з ініціативи працівника згідно положень статті 38 КЗпП України. Вважав, що його переїзд на роботу за кордон є поважною причиною для розірвання трудового договору з ініціативи працівника в указаний ним строк в розумінні частини першої статті 38 КЗпП України. Трудовим законодавством України не врегульовано чіткого порядку листування між працівником та роботодавцем, а тому він керувався нормами законодавства про звернення громадян. Вказує, що умисного невиходу на роботу не допускав. У період з 25 липня 2016 року по 31 липня 2016 року він вважав, що перебуває у відпустці у зв'язку із шкідливими та важкими умовами праці, а з 01 серпня 2016 року - звільнений з роботи за його заявою від 22 липня 2016 року.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_4 просив суд поновити його на посаді соціального працівника Будинку тимчасового перебування громадян, які втратили зв'язок з сім`ями «Центр реабілітації бездомних (безпритульних) «Промінь надії» та стягнути на його користь з роботодавця середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 6 953, 80 грн та 6 000, 00 грн у відшкодування моральної шкоди.

У заяві від 10 березня 2017 року ОСОБА_4 заявив про збільшення позовних вимог та просив стягнути на його користь з Будинку тимчасового перебування громадян, які втратили зв'язок з сім`ями «Центр реабілітації бездомних (безпритульних) «Промінь надії» середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 19 499, 43 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 квітня 2017 року ОСОБА_4 відмовлено у задоволення заявлених позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 був відсутній на робочому місці з 25 липня 2016 року по 09 серпня 2016 року без поважних причин, що підтверджено актами про відсутність на робочому місці, тому дії роботодавця щодо звільнення ОСОБА_4 з роботи у відповідності до положень пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є правомірними.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 02 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки звільнення позивача відбулось з дотриманням трудового законодавства.

У червні 2017 року представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 02 червня 2017 року, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставини справи, не надали правової кваліфікації дисциплінарному поступку, безпідставно визнали направлення заяви про надання відпустки із подальшим звільненням електронною поштою неналежним способом повідомлення роботодавця.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що сторони перебували у трудових правовідносинах. 25 листопада 2008 року згідно наказу № 36К ОСОБА_4 прийнято до Будинку тимчасового перебування громадян, які втратили зв'язок з сім`ями «Центр реабілітації бездомних (безпритульних) «Промінь надії» на посаду юриста з окладом згідно штатно-посадового розпису, з випробувальним терміном 1 місяць, а згідно наказу від 22 грудня 2008 року № 44-К переведено на посаду соціального працівника з випробувальним терміном два місяці.

Відповідно до наказу від 11 січня 2010 року № 131 ОСОБА_4 призначено відповідальним за ведення кадрової документації та трудових книжок працівників Будинку тимчасового перебування громадян, які втратили зв'язок з сім`ями «Центр реабілітації бездомних (безпритульних) «Промінь надії».

17 червня 2016 року згідно наказу № 46 ОСОБА_4 надано щорічну основну відпустку тривалістю 22 календарних дні з 29 червня по 20 липня 2016 року включно за період роботи з 25 листопада 2015 року по 25 листопада 2016 року (2 календарних дні використав згідно наказу № 39 від 06 травня 2016 року) та надано частину щорічної додаткової відпустки у зв`язку з шкідливими та важкими умовами праці тривалістю 2 календарних дні з 21 липня по 22 липня 2016 року включно за період роботи з 25 листопада 2015 року по 25 листопада 2016 року. Тобто до роботи він мав приступити 25 липня 2016 року.

З доповідних записок працівників Будинку тимчасового перебування громадян, які втратили зв'язок з сім`ями «Центр реабілітації бездомних (безпритульних) «Промінь надії» ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 від 29 червня 2016 року, адресованих директору Будинку тимчасового перебування громадян, які втратили зв'язок з сім`ями «Центр реабілітації бездомних (безпритульних) «Промінь надії», вбачається, що вони встановили відсутність частини документації в установі.

Із акту проведення службового розслідування від 29 червня 2016 року встановлено, що при огляді кабінету головного бухгалтера та соціального працівника виявлено відсутність особових справ останніх та їх трудових книжок, що також підтверджено актом від 29 червня 2016 року про вилучення документів.

Актами про відсутність працівника на робочому місці від 25, 26, 27, 28 та 29 липня 2016 року, а також від 01, 02, 03, 04 серпня 2016 року встановлено, що соціальний працівник ОСОБА_4 протягом робочого часу у дані дні був відсутній на робочому місці.

28 липня 2016 року роботодавцем на адресу ОСОБА_4 було направлено лист про надання пояснення причин відсутності трудових книжок та особових справ, який було отримано останнім 29 липня 2016 року.

Адміністрація Городоцької центральної районної лікарні листом від 08 серпня 2016 року на запит № 80 від 03 серпня 2016 року повідомила, що з 25 липня 2016 року по 03 серпня 2016 року ОСОБА_4 на амбулаторному лікуванні у центральній районній лікарні не перебував.

З копії закордонного паспорту ОСОБА_4 вбачається, що 06 липня 2016 року він в'їхав до Фінляндської Республіки, а виїхав 07 липня 2016 року, потім знову в`їхав до Фінляндської Республіки 17 липня 2016 року та виїхав 25 вересня 2016 року.

Наказом № 57 від 09 серпня 2016 року ОСОБА_4 з 25 липня 2016 року звільнено за тривалі прогули без поважних причин у період з 25 липня 2016 року по 09 серпня 2016 року на підставі актів про відсутність на роботі.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

На підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у разі вчинення працівником прогулу без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно або в цілому). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня.

Невихід на роботу в зв'язку з самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, вихід на пенсію без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1412цс17.

Встановивши, що позивач був відсутній на робочому місці з 25 липня 2016 року по 09 серпня 2016 року без поважних причин місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність у роботодавця законних підстав для звільнення ОСОБА_4 з роботи у відповідності до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до норм трудового законодавства електронні листи, які містять прохання конкретної особи про надання відпустки із подальшим звільненням, не вважаються належним підтвердженням такого волевиявлення. За відсутності попередньої згоди сторін трудових правовідносин на обмін офіційними документами засобами електронного зв'язку, такі документи мають подаватись у паперовій формі з оригінальним підписом автора документу, оскільки направлення заяви засобами електронного зв'язку не дає можливості іншій стороні встановити справжнє волевиявлення заявника.

Норми Закону України «Про звернення громадян», які визначають вимоги до звернень, не регулюють порядку надання відпустки та припинення трудових відносин.

З огляду на зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про законність звільнення позивача у зв'язку з тим, що він допустив прогул без поважних причин.

Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги статті 212 ЦПК України, 2004 року, щодо оцінки доказів і статті 213 ЦПК України, 2004 року, щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Апеляційний суд відповідно до вимог статті 303 ЦПК України, 2004 року, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржених судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка подана ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 02 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников О. В. Білоконь С. Ф. Хопта