Нещасним випадком на виробництві є і виконання дій в інтересах підприємства, запобігання аваріям, рятування людей та майна, будь-які дії за дорученням роботодавця, навіть, участь масових заходах, акціях (ВС/КЦС, № 242/3471/17, 14.11.18)

Фабула судового акта: Предметом розгляду в цій судовій справі став позов працівниці лікарні про встановлення факту нещасного випадку, визнання акту проведення розслідування нещасного випадку недійсним, зобов'язання вчинити певні дії. Вимоги позивачки, що працює молодшою медичною сестрою лікарні (відповідач), мотивовані тим, що 01 листопада 2016 року під час генерального прибирання у тамбурі службового входу дитячого інфекційного відділення вона звернула увагу на те, що вхідні двері до цього приміщення щільно не зачиняються і вирішила натягнути пружину на вхідних дверях, стала на стілець та стала натягувати пружину. Пружина зіскочила з гачка, і вона впала на кахельну підлогу, спочатку вдарившись лівим боком, а потім головою. Внаслідок падіння вона отримала черепно-мозкову травму.

За результатами розслідування нещасного випадку був складений акт за формою Н-5 від 17 листопада 2016 року, відповідно до якого комісія прийшла до висновку, що нещасний випадок, який стався із нею, не пов'язаний з виробництвом.

Рішенням міського суду, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, позов задоволено, - визнано недійсним та скасовано акт проведення розслідування нещасного випадку. З таким висновком погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, зазначивши, що доводи касаційної скарги відповідача про те, що працівниця під час настання нещасного випадку, не виконувала свої трудові (посадові) обов'язки, є безпідставними.

Адже згідно з функціональними обов'язками, серед іншого, молодша медична сестра зобов'язана проводити поточне та генеральне прибирання, а завданням для неї є - дотримання санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режиму на робочому місці. Дії, які виконувала позивачка з прибирання дитячого відділення, видалення бродячої собаки, закриття вхідних дверей і закріплення на них пружини, що притягувала двері, з метою виключення проникнення тварин та запобігання витоку тепла із приміщення дитячого інфекційного відділення лікарні, не свідчать про те, що вона виконувала дії, що не пов'язані з її трудовими обов'язками.

Заслуговує на увагу посилання Верховного Суду на Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року N 1232. Відповідно до підпункту 7 пункту 15 зазначеного Порядку обставинами, за яких нещасний випадок визнається таким, що пов'язаний з виробництвом і складається акт за формою Н-1, зокрема є виконання дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий, зокрема із запобігання виникненню аварій або рятування людей та майна підприємства, будь-які дії за дорученням роботодавця; участь у спортивних змаганнях, інших масових заходах та акціях, які проводяться підприємством самостійно або за рішенням органів управління за наявності відповідного розпорядження роботодавця.

Аналізуйте судовий акт: Шкода, завдана працівником під час виконання трудових обов'язків, має бути відшкодована юридичною особою, з якою заподіювач перебував у трудових відносинах (ВС/КЦС, справа № 542/684/16-ц, 18.04.18)

ВСУ на підставі ст. 233 КЗпП України визначив, що є днем виявлення шкоди заподіяної працівником підприємству з якого починається строк в один рік позовної давності, незважаючи на наявність кримінальної справи

Встановлено факт перебування позивача у трудових відносинах з підприємством оскільки саме директор цього підприємства організовував трудову діяльність, тоді як підрядник виконує її на власний ризик (ВС/КЦС,№ 350/403/16-ц, 18.01.18)

Постанова

Іменем України

18 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 542/684/16-ц

провадження № 61-11512св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2016 року в складі судді Гавриленко Т. Г. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 20 квітня 2017 року в складі суддів: Бондаревської С. М., Кривчун Т. О., Пилипчук Л. І.,

встановив:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, внаслідок злочину.

Позовна заява мотивована тим, що дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_6, працюючи майстром житлового фонду Кобеляцького комунального підприємства «Водоканал» (далі - Кобеляцьке КП «Водоканал»), ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок нещасного випадку на виробництві загинула від отруєння каналізаційними газами. Вироком Новосанжарського районного суду Полтавської області від 12 лютого 2016 року директора Кобеляцького КП «Водоканал» ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, що спричинило смерть дружини позивача. Смертю близької людини ОСОБА_4 завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, які тривають по цей час, що кардинально змінило його звичайний спосіб життя і призвело до суттєвої втрати здоров'я. Вказував, що під час кримінального провадження ним понеено витрати, а саме на проїзд до суду.

На підставі викладеного ОСОБА_4, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_5 200 000 грн моральної шкоди та вирішити питання витрат, понесених позивачем у кримінальному провадженні.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2016 року в задоволенні позову про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за вимогами осіб, що ґрунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов'язків, зокрема відшкодування моральної шкоди, відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства. Оскільки ОСОБА_5 завдано шкоду під час виконання своїх трудових обов'язків, тому відсутні правові підстави для стягнення з останнього на користь позивача моральної шкоди.

Додатковим рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 22 лютого 2017 року в задоволенні позовних вимог про відшкодування витрат у кримінальному провадженні відмовлено.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами судових витрат під час кримінального провадження, зокрема понесених витрат на проїзд від його місця проживання до Новосанжарського районного суду Полтавської області.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 20 квітня 2017 року рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позивач реалізував своє право, звернувшись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди до Кобеляцького КП «Водоканал», працівником якого на час настання нещасного випадку був відповідач та якого за вироком суду визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другої статті 272 КК України, а саме в порушенні правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на підприємстві, що спричинило загибель людей, в тому числі дружини позивача. Судовим рішення з Кобеляцького КП «Водоканал» на користь ОСОБА_4 стягнуто моральну шкоду, завдану працівником указаного підприємства. Судові витрати за розгляд справи в кримінальному провадженні не можуть бути відшкодовані за правилами ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що дружина позивача загинула саме з вини ОСОБА_5, тому останній зобов'язаний відшкодувати завдану моральну шкоду. Також судом безпідставно відмовлено у відшкодуванні судових витрат під час кримінального провадження.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

28 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6, яка була дружиною позивача.

ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок нещасного випадку при виконанні трудових обов'язків, загинула майстер житлового фонду Кобеляцького КП «Водоканал» - ОСОБА_6

Відповідно до акта про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, від 16 липня 2008 року, нещасний випадок з ОСОБА_6 стався у зв'язку з порушенням Кобеляцьким КП «Водоканал» законодавства про охорону праці щодо незабезпеченості працівників засобами індивідуального захисту.

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 29 квітня 2011 року, яке набрало законної сили, з Кобеляцького КП «Водоканал» на користь ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди стягнуто 25 000 грн.

Встановлено, що вироком Новосанжарського районного суду Полтавської області від 12 лютого 2016 року ОСОБА_5, який на час настання вказаного нещасного випадку працював на посаді директора Кобеляцького КП «Водоканал», визнано винним в порушенні правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на підприємстві особою, яка зобов'язана їх дотримувати, що спричинило загибель людей, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 272 КК України. Цивільний позов ОСОБА_4 за цим вироком задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 05 травня 2016 року вирок Новосанжарського районного суду Полтавської області від 12 лютого 2016 року в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_4 скасовано та призначено в цій частині новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства, в іншій частині вирок суду залишено без змін.

Частиною першою статті 1177 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (частина перша статті 1172 ЦК України).

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про практику в справах про відшкодування маральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130 132-134 КЗпП України), якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого.

Отже, суди врахували вимоги вказаних норм права й обставини справи та дійшли правильного висновку, що шкода, завдана працівником під час виконання трудових обов'язків, має бути відшкодована юридичною особою, з якою заподіювач перебував у трудових відносинах, тому обґрунтовано відмовили у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_5

Також суди вірно відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення судових витрат, понесених під час кримінального провадження, оскільки відсутні підстави для стягнення витрат на проїзд до суду з наведених позивачем підстав. Витрати, понесені під час кримінального провадження, не підлягають відшкодуванню за правилами ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 20 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк

Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 242/3471/17

провадження № 61-40058св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

ЛуспеникаД. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - комунальна лікувально-профілактична установа Селидівська центральна міська лікарня,

представник відповідача - МаруценкоСергій Валерійович,

третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області в особі Селидівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області,

представник третьої особи - ШашковВолодимир Вікторович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до комунальної лікувально-профілактичної установи Селидівська центральна міська лікарня, третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області в особі Селидівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про встановлення факту нещасного випадку, визнання акту проведення розслідування нещасного випадку недійсним, зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Селидівського міського суду Донецької області у складі судді Капітонова В. І. від 23 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Донецької області у складі колегії суддів: Будулуци М. С., Космачевської Т. В., Соломахи Л. І. від 07 червня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до комунальної лікувально-профілактичної установи Селидівська центральна міська лікарня (далі - КЛПУ Селидівська ЦМЛ), третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області в особі Селидівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про встановлення факту нещасного випадку, визнання акту проведення розслідування нещасного випадку недійсним, зобов'язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що з 1989 року працює молодшою медичною сестрою (санітаркою-прибиральницею палатною) у КЛПУ Селидівська ЦМЛ.

01 листопада 2016 року під час генерального прибирання у тамбурі службового входу дитячого інфекційного відділення вона звернула увагу на те, що вхідні двері до цього приміщення щільно не зачиняються.

Приблизно о 10 годині 10 хвилин вона вирішила натягнути пружину на вхідних дверях, стала на стілець та стала натягувати пружину на дверях. Пружина зіскочила з гачка, і вона впала на кахельну підлогу, спочатку вдарившись лівим боком, а потім головою. Внаслідок падіння вона отримала черепно-мозкову травму.

За результатами розслідування нещасного випадку був складений акт за формою Н-5 від 17 листопада 2016 року, відповідно до якого комісія прийшла до висновку, що нещасний випадок, який стався із нею, не пов'язаний з виробництвом.

04 квітня 2017 року вона звернулася до Головного управління Держпраці у Донецькій області із заявою про видання припису за формою Н-9 та зобов'язати відповідача провести повторне розслідування нещасного випадку, який стався з нею 01 листопада 2016 року.

17 липня 2017 року відповідач повторно провів розслідування нещасного випадку за результатами якого був складений акт за формою Н-5. Акт за формою Н-1 відповідач не складав, оскільки комісія не встановила, за яких обставин вона отримала травму, та прийшла до висновку, що нещасний випадок, який стався з нею 01 листопада 2016 року, не пов'язаний з виробництвом та не підлягає обліку у КЛПУ Селидівська ЦМЛ.

Позивач зазначала, що обставини отримання нею тілесних ушкоджень, викладені у висновках комісії, не відповідають дійсності. Крім того, відповідачем не було взято до уваги данні, які містяться в її медичних документах, які підтверджують отримання нею травми під час перебування на робочому місці.

ОСОБА_4 зазначала, що розслідування було проведено не об'єктивно, що призвело до невірного висновку, про те, що нещасний випадок, який стався із нею, не пов'язаний із виробництвом, відповідач порушив її право на проведення об'єктивного розслідування нещасного випадку та відшкодування шкоди.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд визнати недійсним акт проведення розслідування нещасного випадку за формою Н-5 від 17 липня 2017 року, що стався з нею 01 листопада 2016 року о 10 годині 10 хвилин, визнати цей нещасний випадок таким, що пов'язаний із виробництвом, зобов'язати відповідача скласти акт про нещасний випадок за формою Н-1.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 23 березня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним та скасовано акт проведення розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_4 01 листопада 2016 року о 10 годині 10 хвилин, за формою Н-5, затверджений головним лікарем КЛПУ Селидівська ЦМЛ 17 липня 2017 року.

Визнано нещасний випадок, який стався з ОСОБА_4 01 листопада 2016 року о 10 годині 10 хвилин під час виконання трудових обов'язків, таким, що пов'язаний із виробництвом.

Зобов'язано КЛПУ Селидівська ЦМЛ скласти та видати акт розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_4 01 листопада 2016 року о 10 годині 10 хвилин під час виконання нею трудових обов'язків, за формою Н-1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_4 01 листопада 2016 року, допущено з порушенням пункту 14 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року N 1232 (далі - Порядок), не з'ясовано обставини і причини нещасного випадку, не досліджено первинну медичну документацію, що було підставою для визнання акту за формою Н-5 недійсним та його скасування.

Наданими позивачем доказами підтверджено, що травму ОСОБА_4 отримала в робочий час, під час перебування на робочому місці, при виконанні трудових обов'язків в інтересах лікарні, а тому нещасний випадок, який стався з позивачем 01 листопада 2016 року о 10 год. 10 хв., визнано таким, що пов'язаний із виробництвом та задовольнив її позовні вимоги в повному обсязі.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2018 року апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області залишено без задоволено.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 23 березня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, їх не спростовують, то відсутні підстави для скасування рішення міського суду.

У липні 2018 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інастанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, не мав права перебирати на себе права та обов'язки комісії з розслідування нещасного випадку. Окрім того, комісія з розслідування нещасного випадку, за приписом Держпраці за формою Н-9, провела повторне розслідування та дійшла до повторного висновку, що травмування ОСОБА_4 01 листопада 2016 року на підприємстві КЛПУ «Селидівська ЦМЛ не встановлено через відсутність підстав для визнання нещасного випадку з ОСОБА_4 таким, що пов'язаний з виробництвом. Свідки падіння ОСОБА_4 на кахельну підлогу в приміщенні дитячого інфекційного відділення КЛПУ «Селидівська міська лікарня» відсутні. Також, на думку Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області ОСОБА_4 виконувала роботу, що не пов'язана з її трудовими (посадовими) обов'язками, під час якої і стався нещасний випадок. У зв'язку з наведеним, суди дійшли до невірного висновку про те, що нещасний випадок, що стався з ОСОБА_4 є таким що пов'язаний з виробництвом.

У серпні 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що судові рішення є законними і обґрунтованими, оскільки розслідування нещасного висновку було проведено не об'єктивно, що призвело до невірного висновку, що нещасний випадок, який стався із нею, не пов'язаний з виробництвом, відповідач порушив її право на проведення об'єктивного розслідування нещасного випадку та відшкодування шкоди.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про охорону праці», роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об'єднаннями профспілок. За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов'язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування. У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов'язковим для роботодавця. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.

Судами установлено, що 17 липня 2017 року головним лікарем КЛПУ Селидівська центральна міська лікарня затверджено акт за формою Н-5 проведення розслідування нещасного випадку, що стався 01 листопада 2016 року о 10 год.10 хвилин з ОСОБА_4 Комісія за результатами розслідування дійшла до висновку, що нещасний випадок є таким, що не пов'язаний із виробництвом, та не підлягає обліку у закладі. Акт за формою Н-1 не складається.

Процедуру проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що сталися з працівниками на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності або в їх філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах, визначено Порядком проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року N 1232.

Згідно положень пункту 7 Порядку, розслідування проводиться у разі виникнення нещасного випадку, а саме обмеженої в часі події або раптового впливу на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких зафіксовано шкоду здоров'ю, зокрема від одержання поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, які призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше.

Відповідно до пункту 14 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, комісія зобов'язана протягом трьох робочих днів з моменту її утворення, зокрема, з'ясувати обставини і причини нещасного випадку, а також вивчити первинну медичну документацію (журнал реєстрації травматологічного пункту лікувально-профілактичного закладу, звернення потерпілого до медичного пункту або медико-санітарної частини підприємства, амбулаторну картку та історію хвороби потерпілого, документацію відділу кадрів, відділу (служби) охорони праці тощо); скласти у п'яти примірниках акт проведення розслідування нещасного випадку за формою Н-5 згідно з додатком 3 та акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1 згідно з додатком 4 (у разі, коли нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом) і передати їх роботодавцеві для затвердження. У разі, коли нещасний випадок визнаний комісією таким, що не пов'язаний з виробництвом, складається акт за формою Н-5.

Згідно з пунктом 15 Порядку, обставинами, за яких нещасний випадок визнається таким, що пов'язаний з виробництвом, і складається акт за формою Н-1, є, серед іншого, виконання потерпілим трудових (посадових) обов'язків за режимом роботи підприємства, у тому числі у відрядженні; перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці для виконання потерпілим трудових (посадових) обов'язків чи завдань роботодавця з моменту прибуття потерпілого на підприємство до його відбуття, що фіксується відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, в тому числі протягом робочого та надурочного часу; виконання дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий, тобто дій, які не належать до його трудових (посадових) обов'язків, зокрема із запобігання виникненню аварій або рятування людей та майна підприємства, будь-які дії за дорученням роботодавця.

Копіями медичних документів позивача підтверджено, що ОСОБА_4 01 листопада 2016 року зверталася до лікарів невропатолога та хірурга, де зазначала, що отримала травму 01 листопада 2016 року близько 11 години.

Суди дійшли до вірного висновку про те, що розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_4 01 листопада 2016 року, допущено з порушенням пункту 14 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, не з'ясовано обставини і причини нещасного випадку, не досліджено первинну медичну документацію, що було підставою для визнання акту за формою Н-5 недійсним та його скасування.

Судами встановлено, що наданими позивачем доказами підтверджено, що травму ОСОБА_4 отримала в робочий час, під час перебування на робочому місці, при виконанні трудових обов'язків в інтересах лікарні,

Відповідно до Порядку у разі, коли нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний із виробництвом, комісія зобов'язана скласти у п'яти примірниках акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно застосувавши положення Закону України «Про охорону праці», Порядку, правильно встановивши правовідносини, що виникли між сторонами, давши їм належну правову оцінку, дійшов вірного висновку, про те, що нещасний випадок, який стався з ОСОБА_4, є таким, що пов'язаний із виробництвом, а тому задовольнив її позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи касаційної скарги про те, що суд перебрав на себе права та обов'язки комісії з розслідування нещасного випадку, є безпідставними та спростовується наступним.

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-яким не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статей 3 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про охорону праці», пункту 10 Порядку, роботодавець повинен організувати розслідування нещасного випадку, для чого зобов'язаний негайно своїм наказом утворити комісію з розслідування нещасного випадку. Зазначена комісія зобов'язана з'ясувати обставини і причини нещасного випадку, визначити, чи пов'язаний цей випадок з виробництвом, та скласти акт розслідування за відповідною формою.

У разі незгоди потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, зі змістом акта за формою Н-5 або формою НПВ чи незгоди з висновком розслідування про обставини та причини нещасного випадку рішення комісії може бути оскаржено до суду.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України в постанові від 17 квітня 2013 року у справі № 6-29цс13.

Судами установлено, що позовні вимоги ОСОБА_4 фактично зводилися до оспорювання рішення комісії з розслідування нещасного випадку, яке міститься в затвердженому акті за формою Н-5, складеному за наслідками повторного розслідування нещасного випадку, що трапився з потерпілою в листопаді 2016 року, та зобов'язання роботодавця скласти акт за формою Н-1, такі вимоги підлягають розгляду в суді в порядку цивільного судочинства.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 під час настання нещасного випадку, не виконувала свої трудові (посадові) обов'язки, є безпідставними та спростовуються сукупністю досліджених при розгляді справи доказів, яким суди надали належну правову оцінку.

Згідно з положенням підпункту 1 пункту 15 Порядку, нещасний випадок визнається таким, що пов'язаний з виробництвом, і складається акт за формою Н-1, є виконання потерпілим трудових (посадових) обов'язків за режимом роботи підприємства, у тому числі у відрядженні.

Судами встановлено, що 01 листопада 2016 року о 10 годині 10 хвилин молодша медична сестра ОСОБА_4 знаходилась у дитячому відділені лікарні на своєму робочому місці та виконувала трудові обов'язки.

Доводи касаційної скарги, про те, що ОСОБА_4 виконували на той момент дії, що не входять до її трудових (посадових) обов'язків, суперечать функціональним обов'язкам молодшої медичної сестри, що наведені в її посадовій інструкції, є безпідставними, оскільки, згідно з функціональними обов'язками, серед іншого, молодша медична сестра зобов'язана проводити поточне та генеральне прибирання, а завданням для неї є - дотримання санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режиму на робочому місці (а.с. 10-11).

Дії, які виконувала ОСОБА_4 з прибирання дитячого відділення, видалення бродячої собаки, закриття вхідних дверей і закріплення на них пружини, що притягувала двері, з метою виключення проникнення тварин та запобігання витоку тепла із приміщення дитячого інфекційного відділення лікарні, не свідчать про те, що вона виконувала дії, що не пов'язані з її трудовими обов'язками.

Окрім того, відповідно до підпункту 7 пункту 15 Порядку, обставинами, за яких нещасний випадок визнається таким, що пов'язаний з виробництвом і складається акт за формою Н-1, зокрема є виконання дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий, зокрема із запобігання виникненню аварій або рятування людей та майна підприємства, будь-які дії за дорученням роботодавця; участь у спортивних змаганнях, інших масових заходах та акціях, які проводяться підприємством самостійно або за рішенням органів управління за наявності відповідного розпорядження роботодавця.

Отже, ОСОБА_4 виконувала в інтересах медичної установи дії, що безпосередньо пов'язані з її трудовими (посадовими ) обов'язками на своєму робочому місці.

Інші доводи касаційної скарги є безпідставними, спростовуються сукупністю досліджених при розгляді справи доказів, висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

Верховний Суд вважає, що висновки судів є правильними, ґрунтується на нормах матеріального права та узгоджуються з нормами процесуального права.

Оскільки судами повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законні й обґрунтовані рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області увід 23 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк