Недобросовісність поведінки позивача (вихід за межі здійснення цивільних прав) призводить до відмови у захисті його прав (ВС/КЦС № у справі № 202/12824/14-ц від 23.05.2018р.)

Фабула справи: Позивач звернувся до суду із позовом про визнання договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок, в яких він виступав продавцем, недійними з підстав, встановлених ст. 233 Цивільного кодексу України. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю впливом тяжкої для нього обставини, яка зумовила укладання таких договорів на вкрай невигідних для себе умовах. При цьому в якості тяжкої обставини Позивачем зазначено необхідність уникнення можливого звернення стягнення на належне йому майно, яке стало предметом оспорюваних договорів через неповернення ним заборгованості за договором позики, який той уклав з третьою особою.

Суд першої та апеляційної інстанції задовольнив позов, проте Касаційний цивільний суд рішення судів попередніх інстанцій скасував і передав справу на повторний розгляд до суду першої інстанції. Висновки касаційного суду полягають в тому, що суди першої та апеляційної інстанції задовольняючи позов не надали оцінку тому, чи була поведінка позивача добросовісною (чи переслідувала вона законну мету), і чи підлягають в такому випадку захисту права особи, яка оспорює вчинені нею ж правочини, метою яких було уникнення відповідальності за зобов'язаннями.

З приводу практичного застосування у судочинстві презумпції добросовісності поведінки особи, встановленої частиною п'ятою статті 12 Цивільного кодексу України, доречним було б звернути увагу також на ухвалу ВССУ від 02.11.2011 року по справі № 6-2648св11 (№ в ЄДРСР 19519940), http://reyestr.court.gov.ua/Review/19519940. В цій справі ВССУ дійшов висновку про недобросовісність поведінки банку та вказав про зловживання правом, що полягало в тому, що останній знаючи про набрання з 10 січня 2009 року чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року, 6 січня 2009 року направив відповідачу немотивоване нічим повідомлення, у якому вказав про збільшення процентної ставки з 1 лютого 2009 року.

Отже, в разі спростування судом презумпції добросовісності поведінки особи під час здійснення нею свого права, за захистом якого вона звернулася до суду, що втілюється у доведенні у суді факту здійснення такого права особою поза межами, встановленими частинами другою - п’ятою статті 13 Цивільного Кодексу України, суд відмовляє у його захисті, що узгоджується із приписами частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України.

Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 202/12824/14-ц

провадження № 61-5332св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенська Інна Романівна, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Дніпропетровського міського управління юстиції, орган опіки та піклування - служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2016 року у складі судді

Мороза В. П. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року у складі суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4,

ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенська І. Р., відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Дніпропетровського міського управління юстиції, орган опіки та піклування - служба у справах дітей Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради, ОСОБА_10, ОСОБА_8, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, зобов'язання повернути майно за недійсними правочинами, визнати право власності, усунути перешкоди у користуванні.

Позовна заява мотивована тим, що 22 жовтня 1999 року він уклав шлюб з ОСОБА_5 Через два місяці, 05 січня 2000 року, після укладання шлюбу позивач за особисті кошти, отримані ним від підприємницької діяльності, а саме: здійснення маршрутних перевезень, придбав 13/100 частин домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3, за

6 500,00 доларів США у ОСОБА_12

ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача та ОСОБА_5 народилася донька

ОСОБА_13

У 2004 році за рахунок коштів від продажу однокімнатної квартири за адресою:

АДРЕСА_4, яка належала ОСОБА_3 на праві особистої власності, останній здійснив перебудову та добудову мансардного поверху домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3.

Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 20 вересня

2001 року № 2160 ОСОБА_3 надано у власність дві земельні ділянки площею 0,0883 га та 0,0157 га за адресою: АДРЕСА_3.

З 2002 року він, його дружина та донька ОСОБА_13 зареєстровані в цьому домоволодінні.

10 листопада 2010 року позивач, за згодою дружини, взяв позику у ОСОБА_14 у сумі 718 200,00 грн, що було еквівалентно 90 000,00 доларів США, про що було укладено відповідний договір.

09 грудня 2010 року позивач терміново (угоди оформлялися за терміновим замовленням) під впливом тяжкої для нього обставини (під загрозою втратити єдине житло, на яке можливо було звернуто стягнення за зобов'язаннями за договором позики від 10 листопада 2010 року) і на вкрай невигідних умовах (вартість нерухомого майна, зазначеного в договорах купівлі-продажу, вказана не за ринковими цінами, а фактично в десять разів нижче ринкових цін) вчинив продаж власного нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3, своїй тещі ОСОБА_4

Того ж дня ОСОБА_3 подарував своєму батьку ОСОБА_15 квартиру АДРЕСА_2.

Зазначав, що ОСОБА_4 було відомо, що в домоволодінні, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3, зареєстрована та мешкає дитина ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, так як ОСОБА_4 після смерті чоловіка тривалий час проживала в цьому домоволодінні, однак ні

ОСОБА_3, ні ОСОБА_5, ні ОСОБА_4 не звертались до органу опіки та піклування за згодою на продаж домоволодіння.

При укладанні зазначених договорів між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було обумовлено, що після погашення ОСОБА_3 позики в сумі 90 000,00 доларів США, ОСОБА_4 продасть назад нерухоме майно ОСОБА_3 або угоду купівлі-продажу буде розірвано. При цьому при укладанні договорів нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3, жодних розрахунків за нібито продане нерухоме майно не проводилося, а тільки в договорах було зроблено стандартний запис нотаріусом про проведення розрахунку, який не відповідав дійсності.

Позивач посилається на те, що у ОСОБА_4 не було ніколи грошових коштів у сумі 131 162,00 грн, вона все життя працювала поштаркою з мінімальною заробітною платою і на момент вчинення угоди була пенсіонеркою і жодних доходів, крім мінімальної пенсії, у неї немає.

Вважає, що оскільки договір купівлі-продажу 13/100 домоволодіння укладено без згоди органу опіки та піклування, то він є таким, що не відповідає вимогам закону, а отже є недійсним.

ОСОБА_3 в період з кінця 2011 року по кінець 2014 року вчиняв дії щодо догляду за домоволодінням по АДРЕСА_3, як власник та господар. З грудня 2014 року ОСОБА_3 не може потрапити в будинок за адресою: АДРЕСА_3, а також на територію цього домоволодіння, у зв'язку з тим, що в будинку, без повідомлення його як співмешканця цього домоволодіння, замінено ключі від замків.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня

2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу 13/100 частки домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., зареєстрований у реєстрі за № 6028, та скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на 13/100 частки домоволодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_3.

Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,0883 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., зареєстрований у реєстрі за № 6031, та скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2 площею 0,0883 га, що розташована за адресою:

АДРЕСА_3.

Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,0157 га, від 09 грудня

2010 року, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., зареєстрований у реєстрі за № 6034, та скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,0157 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3.

Зобов'язано ОСОБА_4 повернути ОСОБА_3 майно, передане за недійсними правочинами: 13/100 частки домоволодіння, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_3, земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_4, площею 0,0157 га, що розташована за адресою:

АДРЕСА_3, земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_5, площею 0,0883 га, що розташована за адресою:

АДРЕСА_3.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 13/100 частки домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3, яке складається з: у житловому будинку А-1 прим. 1-3, 1-4, 1-5, в прибудові а-1 приміщення 1-2, 1-1, тераса а'-1, убиральня - З, споруди № 1, 2, 7, I, житлова площа 23,1 кв. м, загальна площа 40,9 кв. м; земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_4, площею 0,0157 га, що розташована за адресою:

АДРЕСА_3, земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_5, площею 0,0883 га, що розташована за адресою:

АДРЕСА_3.

Усунуто ОСОБА_3 перешкоди у користуванні домоволодінням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3, шляхом вселення його у це домоволодіння та зобов'язано ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не чинити перешкод ОСОБА_3 у користуванні домоволодінням, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_3, та у доступі на територію цього домоволодіння, і зобов'язано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надати повний комплект ключів від дверей та воріт домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3.

В іншій частині позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенська І. Р., відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Дніпропетровського міського управління юстиції, орган опіки та піклування - служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, зобов'язання повернути майно за недійсними правочинами, визнання права власності, усунення перешкод у користуванні відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що під загрозою втрати житла через борги позивач був вимушений укласти договори купівлі-продажу належного йому нерухомого майна на вкрай невигідних умовах, позбавивши себе єдиного житла, і що за відсутності тяжких обставин позивач взагалі на зазначених умовах не уклав би спірні правочини, що є підставою для визнання цього договору недійсним у порядку статті 233 ЦК України. ОСОБА_5 не надано до матеріалів справи доказів накопичення грошових коштів до шлюбу та доказів придбання спірного домоволодіння по АДРЕСА_3 за спільні кошти. При цьому суд відмовив у частині позовних вимог про повернення правовстановлюючих документів у зв'язку з тим, що позивач у позові не конкретизував, які саме правовстановлюючі документи просить повернути позивач, та врахував, що позивачем заявлено вимогу про визнання за ним права власності на нерухоме майно на підставі частини першої статті 392 ЦК України, у зв'язку з втратою ним документа, який засвідчує його право власності.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилено. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2016 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У квітня 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня

2017 року, в якій просять скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої і апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем була недоведена фіктивність правочинів, оскільки продавець при підписанні спірного договору своїм підписом підтвердив проведення розрахунку та відсутність у нього претензій до покупця в частині фінансового характеру, а тому судами безпідставно задоволені вимоги позивача. Крім того, зазначає, що сторони підтвердили, що умови договорів їм зрозумілі та роз'яснені нотаріусом, та підтвердили, що зазначені договори не носять фіктивного характеру та не є удаваними правочинами.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У червні 2017 року від ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_16надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в яких заявники просять відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, оскільки фактично зводиться до переоцінки доказів, яким суди надали належну оцінку.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану цивільну справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 22 жовтня 1999 року ОСОБА_3 уклав шлюб з

ОСОБА_5 (після укладання шлюбу - ОСОБА_5 (свідоцтво про одруження

від 22 жовтня 1999 року серії НОМЕР_6)).

До 01 січня 2000 року згідно з комп'ютерною базою ЦНП № 1201 м. Дніпропетровськ, на ім'я ОСОБА_3 зареєстровано три транспортних засоби: ВАЗ-2107, державний номер НОМЕР_7; ВMW 316І, державний номер НОМЕР_1, РАФ-22031, державний номер НОМЕР_8 (лист ЦПН № 1201 від 01 квітня 2015 року № 14/1ЦПН-А-276).

05 січня 2000 року ОСОБА_3 придбав 13/100 частки домоволодіння що розташоване за адресою: АДРЕСА_3, у

ОСОБА_12 згідно з договором купівлі-продажу квартири, посвідченим державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори

Сидоревич В. А. Згідно з нотаріально засвідченою заявою ОСОБА_18

від 08 квітня 2015 року завдаток за проданий будинок ОСОБА_3 надав у жовтні 1999 року у розмірі 2 500,00 доларів США.

25 лютого 2000 року згідно з відповіддю Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 06 квітня 2015 року № 3514 - ОСОБА_3 продав квартиру АДРЕСА_1, яка була його особистою власністю.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_3 та ОСОБА_5 народилася донька

ОСОБА_13 (свідоцтво про народження від 14 червня 2000 року серії НОМЕР_9).

10 квітня 2001 року Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради видане ОСОБА_3 свідоцтво про право власності, яке зареєстроване 10 квітня 2001 року Дніпропетровським МБТІ, про що здійснено запис у реєстрову книгу № 663 за реєстровим № 2691-536.

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради

від 20 вересня 2001 року № 2160 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_10 ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,0883 га, та земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,0157 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3.

З 2002 року ОСОБА_3, ОСОБА_5 проживали та зареєстровані в домоволодінні що розташоване за адресою:, АДРЕСА_3. Разом з ними проживала їхня донька ОСОБА_13

19 жовтня 2004 року матір ОСОБА_5 - ОСОБА_4 звільнилася з посади листоноші за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (наказ від 19 жовтня 2004 року № 113).

У 2008 році помер чоловік ОСОБА_4- ОСОБА_19 (лист сільського голови від 30 червня 2015 року № 152).

10 листопада 2010 року ОСОБА_3, за наявності згоди дружини взяв позику у ОСОБА_14 у сумі 718 200,00 грн, що еквівалентно 90 000,00 доларів США, про що було укладено договір позики від 10 листопада 2010 року. Строк оплати за договором позики - 21 листопада 2010 року.

09 грудня 2010 року ОСОБА_3 отримав витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно № 28299329 для продажу 13/100 частки будинку, що складається з: житлового будинку А-1 приміщення 1-3, 1-4, 1-5, у прибудові а-1 прим. 1-2, 1-1, тераса а'-1, убиральня, споруди № 1, 2, 7, І, житлова площа 23,1 кв. м, загальною площею

40,9 кв. м, вартістю 55 427,00 грн.

09 грудня 2010 року ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу 13/100 частки домоволодіння АДРЕСА_3. За цим договором ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 13/100 частин домоволодіння, що складається з: житловий будинок А-1 приміщення 1-3, 1-4, 1-5, в прибудові а-1 приміщення 1-2, 1-1, тераса а'-1, убиральня, споруди № 1, 2, 7, І, житлова площа 23,1 кв. м, загальна площа 40,9 кв. м. Продаж здійснено за

55 427,00 грн.

09 грудня 2010 року ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,0883 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., зареєстрований у реєстрі за № 6031.

За цим договором ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,0883 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3. Грошова оцінка земельної ділянки - 70 287,00 грн. Земельну ділянку продано за 70 287,00 грн.

09 грудня 2010 року ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,0157 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., зареєстрований у реєстрі за № 6034. За цим договором ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,0157 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3. Грошова оцінка земельної ділянки - 5 448,00 грн. Земельну ділянку продано за 5 448,00 грн.

Згідно з листом КП «ДМБТІ» від 06 квітня 2015 року № 3514 - замовлено проведення технічної інвентаризації та витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно для продажу 13/100 частини нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3, були виконані у скорочений термін згідно із заявою

ОСОБА_3

09 грудня 2010 року ОСОБА_3 подарував своєму батьку ОСОБА_15 квартиру АДРЕСА_2, згідно з договором дарування квартири, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., зареєстрований у реєстрі за № 6001. Витяг з КП «ДМБТІ» на дарування виконувався згідно з терміновим замовленням від 06 грудня 2010 року № 07/22616.

Станом на 09 грудня 2010 року за адресою: АДРЕСА_3, була зареєстрована та проживала донька ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В подальшому, згідно з договором дарування квартири, за терміновим замовленням

від 10 грудня 2010 року № 07/22616, проведено 13 грудня 2010 року реєстрацію права власності за ОСОБА_15 на квартиру АДРЕСА_2.

Відповідно до статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, задовольняючи позов частково, виходив з доведеності факту наявності тяжкої обставини у позивача, що примусило позивача укласти спірні договори, а також вкрай невигідність їх умов, що стало підставою для визнання цих договорів недійсними на підставі статті 233 ЦК України.

Однак до таких висновків суди дійшли при неповному встановленні обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому із указаними висновками судів не можна погодитися виходячи з наступного.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Відповідно до положень статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до вимог статті 1 ЦПК України 2004 рокузавданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Аналогічне положення міститься у статті 2 ЦПК України, згідно з частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року(нині - стаття 5 ЦПК України).

Однак вищевказані положення норм матеріального та процесуального права залишилися поза увагою судів як першої, так і апеляційної інстанцій, які не дослідили належним чином зібрані у справі докази, не надали належної оцінки обставинам, які мають істотне значення для вирішення справи, зокрема, тому, що позивач зазначав як причину укладення оскаржуваних договорів - бажання уникнути звернення стягнення на майно при наявності боргу, отже судами не надано оцінку тому, чи була така поведінка позивача добросовісною (переслідувала законну мету), і чи підлягають захисту права особи, яка оспорює вчинені ж нею правочини, метою яких було уникнення відповідальності за зобов'язаннями.

Крім того, поза увагою судів залишилось те, що дружина ОСОБА_3 -

ОСОБА_5 надавала згоду на отримання як позики, так і на продаж спірного будинку, тобто знала про існування обставин, на які посилається позивач у своєму позові, крім того, надавала згоду на продаж будинку на умовах, які визначить чоловік (т. 4 а. с. 62).

Отже суду належало встановити чи існували тяжкі обставини для дружини позивача, яка надавала згоду на відчуження майна, як спільного сумісного, на умовах, визначених чоловіком, оскільки надаючи таку згоду, вона також повинна була перебувати під впливом тяжких обставин і надавати згоду на укладення угоди на вкрай невигідних умовах.

Без з'ясування вказаних обставин і встановлення фактичних обставин справи, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та підстав, на які посилався позивач на їх обґрунтування, висновки судів про задоволення вищевказаного позову не можна вважати обґрунтованими і вважати, що у цій справі виконано завдання цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішені справ з метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права.

Отже, вирішуючи спір на підставі ЦПК України 2004 року, суд усупереч вищевказаних положень норм процесуального права не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не встановив повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи предмет і підстави поданого позову, а також характер спірних правовідносин.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Виходячи з викладеного, касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

С. О.Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик