Надіслання листів та заяв до державних органів, перш за все, з метою перевірки незаконної, на думку заявника, діяльностю, є реалізацією особою конституційного права, а не поширенням недостовірної інформації (ВС/КЦС,справа № 207/1161/17, 15.08.18)

Фабула судового акта: Досліджуючи позовні вимоги про захист ділової репутації та відшкодування моральної шкоди підприємству (позивач), суди встановили, що протягом останніх двох років відповідач подавав до різних установ, організацій, державних органів і місцевих органів самоврядування ряд листів та заяв, у яких повідомляв інформацію про незаконну діяльність цього підприємства та забруднення ним навколишнього середовища.

Зокрема, відповідач подав заяву до прокуратури району, у якій повідомив інформацію про, на його погляд, незаконну діяльність підприємства та забруднення ним навколишнього середовища. За результатами проведених перевірок ця інформація не підтвердилась. Відповідач також подавав відповідне звернення до обласного ГУ МВС України, але а результатами перевірки і ця інформація не підтвердилась. Надсилав він подібну інформацію і до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Адміністрації Президента України, інших державних органів.

Але за результатами проведених перевірок позивача достовірність вказаної інформації підтверджена не була.

Рішенням районного, залишеним без змін апеляційним судом позов підприємства був задоволений частково. Суди визнали інформацію про незаконну діяльність підприємства, недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію і зобов'язали відповідача припинити дії з розповсюдження недостовірної інформації, з відповідача стягнуто з на користь підприємства суму на відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 500,00 грн.

Втім, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду з цими рішеннями не погодився, скасував їх, і в позові відмовив, сформувавши правову позицію про те, що надіслання листів та заяв до різних установ, організацій, державних органів і місцевих органів самоврядування, перш за все, з метою перевірки компетентними органами незаконної, на думку заявника, діяльностю це не свідчить про те, що заявник не діяв в рамках, установлених законом для подання подібних листів та заяв, оскільки подібні дії є реалізацією особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширенням недостовірної інформації.

Верхновний Суд зауважив, що вимоги захисту за статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно оцінювати не у відношенні інтересів свободи преси або відкритого обговорення питань, які становлять гострий громадський інтерес, а стосовно права повідомляти про можливі порушення, тому часткове задоволення позову слід сприймати як порушенням цього припису Конвенції та статті 40 Конституції України.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Суд має обгрунтувати чому він важає певну фразу оціночним судженням (ВС/КЦС у справі № 369/1052/16-ц від 08.05.2018 р.)

Критика публічної особи, навіть і перебільшена, не є розповсюдженням недостовірної інформації (ВС/КЦС № 761/8035/16-ц від 28.03.2018)

Образи висловлені нецензурною лайкою навіть у присутності сторонніх осіб не є інформацію, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію (Самбірський міськрайонний суд у справі № 466/4312/17 від 07.12.2017)

Поширену на сторінці у мережі «Facebook» інформацію слід розцінювати лише як критику дій, спірний вислів, що є оціночним судженням, а не фактичним твердженням (Апеляційний суд м. Києва, Справа № 755/11966/16-ц, 22.02.17)

Обізвати особу «шлюхою» та «проституткою» - це образа, тому у позові про захист честі та гідності, а головне у стягненні моральної шкоди слід відмовити (Яготинський районний суд Київської області)

Постанова

Іменем України

15 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 207/1161/17

провадження № 61-12828св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - приватне виробничо-комерційне підприємство «Ряба-Схід»,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 вересня 2017 року у складі судді: Тюлюнової В. Г. та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Бараннік О. П., Пономарь З. М., Посунся Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ПВКП «Ряба-Схід» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що протягом останніх років ОСОБА_2 постійно надсилає до різних установ, організацій, державних органів та місцевих органів самоврядування листи і заяви з недостовірною інформацією, про те, що ПВКП «Ряба-Схід» нібито здійснює незаконну діяльність та забруднює навколишнє середовище, що не відповідає дійсності та принижує ділову репутацію ПВКП «Ряба-Схід».

Посилаючись на ці обставини, а також на те, що в результаті здійснених різними інстанціями перевірок, в тім числі і тимчасовою робочою групою Криничанської РДА від 30 жовтня 2015 року, комісією сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області від 30 грудня 2015 року та висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 8 від 22 грудня 2011 року, в діяльності підприємства порушень щодо забруднення навколишнього середовища виявлено не було, ПВКП «Ряба-Схід» вимушено було звернутись з позовом до суду.

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2018 року, позов ПВКП «Ряба-Схід» задоволено частково. Визнано інформацію про незаконну діяльність підприємства, яку розповсюджує ОСОБА_2 недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію ПВКП «Ряба-Схід». Зобов'язано ОСОБА_2 припинити дії з розповсюдження недостовірної інформації про незаконну діяльність ПВКП «Ряба-Схід» та стягнуто з ОСОБА_2 на користь підприємства суму на відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 500,00 грн і судові витрати по справі у розмірі 1 600 грн. В іншій частині вимог відмовлено.

Рішення мотивовані тим, що ОСОБА_2 тривалий час, протягом двох років, умисно поширювала недостовірну інформацію щодо ПВКП «РЯБА-СХІД», яка принижує ділову репутацію підприємства, повідомляла її досить широкому колу осіб, що призвело до значних зусиль і тривалого строку відновлення позивачем своєї ділової репутації.

У квітні 2018 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2018 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення і ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди порушити статтю 40 Конституції України, статті 6, 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки звернення ОСОБА_2 не містили недостовірної інформації, а лише оціночні судження. Інформація, які містилася у зверненнях ОСОБА_2 підтверджена довідками комісій органів місцевого самоврядування та районної державної адміністрації.

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У червні 2018 року ПВКП «Ряба-Схід» надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржені рішення залишити без змін.

У червні та липні 2018 року ОСОБА_2 надала письмові пояснення до касаційної скарги, в яких просить скасувати оскаржені рішення і ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що протягом останніх двох років ОСОБА_2 подала до різних установ, організацій, державних органів і місцевих органів самоврядування ряд листів та заяв, у яких повідомила інформацію про нібито незаконну діяльність ПВКП «РЯБА-СХІД» та забруднення ним навколишнього середовища.

У вересні 2015 року відповідач подала заяву до прокуратури Криничанського району Дніпропетровської області, у якій повідомила інформацію про, на її погляд, незаконну діяльність підприємства та забруднення ним навколишнього середовища. За дорученням прокуратури діяльність позивача було перевірено працівниками Криничанського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області і Криничанською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області. За результатами проведених перевірок інформація, повідомлена ОСОБА_2, про незаконну діяльність підприємства та забруднення ним навколишнього середовища не підтвердилась, що підтверджується висновком Криничанського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 28 вересня 2015 року та листом Криничанської РДА Дніпропетровської області від 04 грудня 2015 року.

28 вересня 2015 року відповідач подала звернення до ГУ МВС України в Дніпропетровській області, у якому повідомила інформацію про нібито незаконну діяльність ПВКП «РЯБА-СХІД». За результатами перевірки, проведеної працівниками ГУМВС України в Дніпропетровській області, інформація ОСОБА_2 не підтвердилась.

Також, звернення з інформацією про нібито незаконну діяльність ПВКП «РЯБА-СХІД» та забруднення ним навколишнього середовища відповідач надсилала до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Адміністрації Президента України, Криничанської РДА Дніпропетровської області, Української сільської ради, Криничанської РДА Дніпропетровської області. За результатами проведених перевірок позивача достовірність вказаної інформації підтверджена не була.

При частково задоволенні позову суди зробили висновок, що протягом останніх двох років ОСОБА_2 подала до різних установ, організацій, державних органів і місцевих органів самоврядування ряд листів та заяв, у яких повідомила інформацію про нібито незаконну діяльність ПВКП «РЯБА-СХІД» та забруднення ним навколишнього середовища, і відповідачем не надано доказів, які б підтверджували достовірність інформації, повідомленої нею у зазначених зверненнях.

Колегія суддів не погоджується із цим висновком судів з таких підстав.

За змістом частини першої статті 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, яка порушує право на ділову репутацію юридичної особи.

Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Тлумачення вказаних статей свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації. Аналогічне роз'яснення висловлено і Верховним судом України (абзац 2 пункту 16 постанови Пленуму № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з рішенням Конституційного Суду від 10 квітня 2003 року звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію. Хоча Конституційний Суд дійшов такого висновку у контексті тлумачення положень Цивільного кодексу 1963 року (стаття 7), який втратив чинність до того, як відбулися оскаржувані події, заявниця могла обґрунтовано сподіватися, що цей висновок так само буде застосовний і до «нового» Цивільного кодексу 2003 року. Така правова позиція підтверджується постановою Пленуму Верховного Суду від 27 лютого 2009 року (SIRYK v. UKRAINE, N 6428/07, § 37, ЄСПЛ, від 31 березня 2011 року).

Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

ОСОБА_2 стверджує, що її право дотримуватися своїх поглядів і поширювати їх було порушено та що її було незаконно покарано судами.

Суди встановили, що ОСОБА_2 подавала до різних установ, організацій, державних органів і місцевих органів самоврядування ряд листів та заяв, у яких повідомила інформацію про нібито незаконну діяльність ПВКП «РЯБА-СХІД» та забруднення ним навколишнього середовища. Отже, вимоги захисту за статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно оцінювати не у відношенні інтересів свободи преси або відкритого обговорення питань, які становлять гострий громадський інтерес, а стосовно права ОСОБА_2 повідомляти про можливі порушення у діяльності ПВКП «РЯБА-СХІД».

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 надсилала листи та заяви до різних установ, організацій, державних органів і місцевих органів самоврядування, перш за все, з метою перевірки компетентними органами незаконної, на її думку, діяльності ПВКП «РЯБА-СХІД» та забруднення цією юридичною особою навколишнього середовища. І це не свідчить про те, що ОСОБА_2 не діяла в рамках, установлених законом для подання подібних листів та заяв. Надсилання листів та заяв є реалізацією особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширенням недостовірної інформації.

За цих обставин колегія суддів робить висновок, що часткове задоволення позову про визнання інформації недостовірною, зобов'язання припинити дії з розповсюдження недостовірної інформації, стягнення компенсації моральної шкоди за подання ОСОБА_2 до різних установ, організацій, державних органів і місцевих органів самоврядування листів та заяв щодо стверджуваних порушень у діяльності ПВКП «РЯБА-СХІД» та забруднення навколишнього середовища, є порушенням статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 40 Конституції України.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2018 року скасувати.

У задоволенні позову приватного виробничо-комерційного підприємства «Ряба-Схід» до ОСОБА_2 про захист ділової репутації та відшкодування моральної шкоди відмовити.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 вересня 2017 року та постанова апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2018 року втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. І. Крат

В. П. Курило