Аліменти на утримання одного з подружжя призначаються лише за наявності сукупності умов, в тому числі, - потреба в матеріальній допомозі і нижчий від прожиткового рівень матеріального забезпечення справа (ВС/КЦС, № 161/16931/16-ц, 11.10.18)

Фабула судового акта: Суди установили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 лютого 2004 року по 20 травня 2016 року. Згідно довідки МСЕК від 02 червня 2015 року позивачці встановлена третя група інвалідності за загальним захворюванням строком до 08 травня 2017 року. Цими обставинами і був мотивований позов, в якому вона зазначала, що за станом здоров'я потребує значних витрат на лікування, яких їй недостатньо, оскільки інших доходів, крім пенсії по інвалідності, не отримує. Відповідач же отримує пенсію у розмірі понад 3 000 грн та продовжує працювати, на утриманні інших осіб не має, тому має можливість надавати їй матеріальну допомогу.

Рішенням суду першої інстанції позов був задоволений частково, - стягнуто з колишнього чоловіка аліменти у розмірі 1/10 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 16 грудня 2016 року, на період встановлення інвалідності. Судове рішення обгрутовано нормою частини другої статті 75 СК України, відповідно до якої право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. А частинами першою та другою статті 76 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Але Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду погодився саме з рішення апеляційного суду, який в позові відмовив. Заслуговує на увагу висновок суду касаційної інстанції що застосування норм права, а саме.

Аналіз норм статей 75 і 76 СК України дає підстави для висновку про те, що аліментні зобов'язання на утримання одного з подружжя можуть бути призначені лише за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, а саме: перебування в зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу; непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового рівень матеріального забезпечення. Таким чином право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.

Вказаний висновок вже викладався у постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-3066цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-1111цс17.

Втім отримує пенсію по інвалідності у розмірі, що забезпечує визначний законодавством прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність.

Аналізуйте судовий акт: Формула розрахунку пені на прострочені платежі із присуджених аліментів (Постанова ВСУ у справі № 6-300цс16 від 16 березня 2016р.)

Суд НЕ в праві самостійно визначати спосіб стягнення аліментів (ВС/КЦС № 490/4522/16-ц від 04.07.2018)

Верховний Суд визнав законним зменшення розміру аліментів, не дивлячись на визання позову відповідачем (ВС/КЦС № 588/11/17 від 10 вересня 2018 року)

Право перевіряти цільове витрачання аліментів має у тому числі і суд (Святошинський райсуд № 759/9476/17 від 06.02.2018)

Постанова

Іменем України

11 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 161/16931/16-ц

провадження № 61-23149св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Волинської області від 01 червня 2017 року у складі суддів: Здрилюк О. І., Стрільчука В. А., Бовчалюк З. А.,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання колишньої дружини.

Позов мотивовано тим, що до травня 2016 року перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, під час якого стала інвалідом третьої групи загального захворювання. Вказувала, що за станом здоров'я потребує значних витрат на лікування, яких їй недостатньо, оскільки інших доходів, крім пенсії по інвалідності, не отримує. Відповідач отримує пенсію у розмірі понад 3 000 грн та продовжує працювати, на утриманні інших осіб не має, тому має можливість надавати їй матеріальну допомогу.

Посилаючись на викладені обставини, просила стягнути з відповідача на її користь аліменти у розмірі .. частки його заробітку (доходу) щомісячно.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 березня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти у розмірі 1/10 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 16 грудня 2016 року, на період встановлення інвалідності. Вирішено питання щодо судових витрат. Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць звернуто до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивач ще до розірвання шлюбу стала інвалідом третьої групи, потребує матеріальної допомоги, яку відповідач спроможний їй надати у розмірі 1/10 частки від усіх видів його заробітку (доходу), є підстави для задоволення позову.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 01 червня 2017 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивач ОСОБА_4 отримує пенсію по інвалідності у розмірі, що забезпечує її прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, а тому її не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги у розумінні частини четвертої статті 75 СК України та частини 2 статті 76 СК України.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є неповним та не відповідає вимогам матеріального права. Позивачем надавались до суду письмові докази того, що вона потребує щорічного амбулаторного лікування. Також, у квітні 2017 року ОСОБА_4 отримано консультаційний висновок спеціаліста щодо додаткового лікування, що також потягне додаткові витрати, які вона не зможе забезпечити самостійно за рахунок призначеної пенсії. Таким чином, встановлений прожитковий мінімум не є достатнім для нормального функціонування та збереження здоров'я позивача. Апеляційним судом не взято до уваги дійсних потреб у лікуванні позивача з урахуванням розміру її пенсії. Також не прийнято до уваги розмір доходів відповідача, який має змогу надавати позивачу матеріальну допомогу.

У запереченні на касаційну скаргу представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - зазначив, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим. Судом повно, всебічно досліджені та вірно встановлені всі обставини, які мають значення для справи, висновки узгоджуються з матеріалами справи та правовою позицією Верховного Суду України, яка висловлена у постановах від 13 квітня 2016 року у справі № 6-3066цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-1111цс17. Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм матеріального права, тому є необґрунтованими.

14 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суди установили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 лютого 2004 року по 20 травня 2016 року.

Згідно довідки МСЕК від 02 червня 2015 року ОСОБА_4 встановлена третя група інвалідності за загальним захворюванням з ураженням опорно-рухового апарату строком до 08 травня 2017 року.

За положеннями частини другої статті 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Згідно із частинами третьої, четвертою статті 75 СК України непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частинами першою та другою статті 76 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов'язання на утримання одного з подружжя можуть бути призначені за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, а саме: перебування в зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу (стаття 76 СК України); непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового рівень матеріального забезпечення.

Таким чином право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.

Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-3066цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-1111цс17.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» визначено на 2017 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2017 року - 1247 гривень, з 1 травня - 1312 гривень, з 1 грудня - 1373 гривні.

Установлено, що розмір пенсії позивача становить - 1 247 грн.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено згідно вимог процесуального закону, встановивши, що ОСОБА_4 отримує пенсію по інвалідності у розмірі, що забезпечує її прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що її не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги у розумінні частини четвертої статті 75 СК України.

Наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не дають підстав вважати неправильним застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи наявними порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Волинської області від 01 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв