Засудження за дезертирство оособи, що призвана під час мобілізації. Факт прийняття чи не прийняття військовослужбовцем військової присяги не має значення для визнання його суб'єктом цього злочину (ВС/ККС, № 274/2299/15-к, 31.05.18)

Фабула судового акта: 29 травня 2018 р. Головний військовий прокурор на міжнародній конференції "Реформування системи військової юстиції України: сучасний стан і перспективи", яка відбулась в Харкові, розповів, що серед злочинів, до яких вдаються військовослужбовці, найпоширенішими є дезертирство(8 тисяч 418 справ) і самовільне залишення військової служби (13 тисяч 470 справ). Справа, що пропонується увазі читачів – одна з них, і розглянута була колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у зв’язку з касаційною скаргою захисника засудженого на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів.

Згідно з вироком суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, чоловік був засуджений за ч. 1 ст. 408 Кримінального кодексу України (дезертирство). Під час проходження військової служби у Збройних Силах України старший сержант, що був 21 березня 2014 року призваний на військову службу за мобілізацією на особливий період, умисно, без дозволу командування, без поважних причин, року незаконно припинив виконувати свій конституційний обов’язок щодо захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності та 29 березня 2014 самовільно залишив військову частину.

Залишаючи без змін ці судові рішення, Верховний Суд назвав безпідставними доводи касаційної скарги про те, що чоловік не мав умислу ухилятися від проходження військової служби та надалі підтримував зв’язок із командуванням частини, допомагав їй матеріально. Адже ці дії не стосуються проходження військової служби та не звільняють особу від відповідальності за самовільне залишення військової частини.

Безпідставними є також доводи захисника і про те, що на час вчинення кримінального правопорушення, в Законі України «Про військовий обов'язок та військову службу» не було окремо визначено такого виду військової служби − як служба за призовом під час мобілізації, а це вказувало на відсутність в його діях складу згаданого злочину.

ВС звернув увагу на те, що вказаний Закон у редакції, яка діяла станом на 29 березня 2014 року, передбачав, що порядок проходження громадянами України військової служби, їхні права та обов’язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. В Указі Президента України від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» передбачалося: оголосити та провести часткову мобілізацію на територіях м. Києва та 24 областей, призвати військовозобов’язаних, у тому числі резервістів, до яких належав і засуджений, для забезпечення потреб ЗСУ, Національної гвардії України.

Безпідставними є і доводи про те, що неприйняття чоловіком військової присяги виключало виникнення в нього військового обов’язку. Адже тимчасове положення «Про порядок прийняття Військової присяги», затверджене Указом Президії Верховної Ради України від 14 листопада 1991 року, на яке посилався адвокат, не визначає умови та підстави виникнення в особи військового обов’язку, а лише встановлює процедуру складення військової присяги.

У зв’язку з цим доречно зауважити, що факт прийняття чи не прийняття військовослужбовцем військової присяги не має значення для визнання його суб'єктом військових злочинів. Із цього правила є лише два винятки: оскільки ст. 128 Статуту гарнізонної та вартової служб і ст. 335 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України забороняється призначати до варти і на бойове чергування військовослужбовців, які не склали військової присяги, такі військовослужбовці не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за ст. ст. 418 і 420 КК України. У деяких інших випадках (скажімо, при вчиненні злочинів, пов'язаних з ухиленням від військової служби) цей факт може розглядатися лише як обставина, що пом'якшує покарання (ч. 2 ст. 66 КК України).

Вірогідні ці та інші обставини були враховані судом, який призначив покарання, не пов’язане з позбавленням волі, звільнивши а підставі ст. 75 КК України обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням протягом одного року шести місяців іспитового строку, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обовязки.

Аналізуйте судовий акт: ВССУ: Обставини, які свідчать про факт збройної агресії Росії проти України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, і є такими, що не підлягають доказуванню (справа № 761/9437/15-ц, 16.08.17)

СУД: Призов працівника на строкову військову службу в особливий період є підставою для збереження за ним робочого місця та середнього заробітку (Луцький міськрайонний суд у справі № 161/8802/16-ц від 29.09.2016)

Палата КАС/ВС: у разі встановлення інвалідності після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання одноразової допомоги у військовослужбовця строковика не виникає (постанова від 26.06.2018 р. у справі № 750/5074/17)

Під час дії особливого періоду військовослужбовці звільнені від штрафних санкцій та сплати процентів за кредитними договорами (ВС/КЦС № 521/12726/16-ц від 30.05.2018)

Постанова

Іменем України

31 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 274/2299/15-к

Провадження № 51 - 281 км 17

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів Марчука О.П., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Тімчинської І.О.,

прокурора Єременка М.В.,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015060360000101 від 30 березня 2015 року щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Новоозерянка Олевськогорайону Житомирської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

за ст. 408 ч. 1 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката НестеренкаМ.М. на вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 25 вересня 2017 року щодо ОСОБА_1

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 грудня 2015 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 408 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі статей 75 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців і на нього покладено відповідні обов'язки.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_1 не обирався.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за вчинення дезертирства, тобто самовільному залишенні військової частини з метою ухилитися від військової служби за наступних обставин.

Так, 21 березня 2014 року Коростишівським РВК Житомирської області старшого сержанта ОСОБА_1 було призвано на військову службу за мобілізацією на особливий період та направлено для проходження служби до військової частини А3091 (польова пошта В3231).

Наказом командира військової частини А3091 (польова пошта В3231) від 21 березня 2014 року № 61 старшого сержанта ОСОБА_1 зараховано до списків частини та на всі види забезпечення. Того ж дня наказом командира військової частини за № 3 старшого сержанта ОСОБА_1 призначено на посаду командира гармати гаубичного самохідно-артилерійського взводу.

Під час проходження військової служби у Збройних Силах України всупереч вимог статей 17 65 Конституції України, статей 11, 16, 119, 120 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 29 березня 2014 року у невстановлений слідством час військовослужбовець військової частини A3091 (польова пошта В 3231) старший сержант ОСОБА_1 умисно, без дозволу командування та інших поважних причин, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності та самовільно залишив територію військової частини A3091 (польова пошта В3231), яка знаходиться за адресою м. Бердичів, вул. Червона Гора, 1, і в подальшому проводив час на власний розсуд, обов'язки військової служби не виконував.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 25 вересня 2017 року зазначений вирок суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника Нестеренка М.М. - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 скасувати і закрити кримінальне провадження щодо нього в зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 408 ч. 1 КК України. Обґрунтовує таку вимогу тим, що ОСОБА_1 не є суб'єктом даного злочину, на що суди обох інстанцій не звернули уваги та належним чином не з'ясували усіх обставин вказаного кримінального провадження.

В запереченнях на касаційну скаргу прокурор військової прокуратури Житомирського гарнізону Молот Д.А. вказує на безпідставність її доводів та просить залишити її без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

На підтвердження винуватості ОСОБА_1 та доведеності його вини у вчиненні злочину, передбаченого ст. 408 ч. 1 КК України, суд обґрунтовано послався на: - показання свідка ОСОБА_4, який вказав на обставини виконання ним Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» як командира 26 артилерійської бригади в березні 2014 року та після прибуття ОСОБА_1 у військову частину було віддано наказ про призначення його на посаду, були доведені законодавчі акти, які регламентують проходження військової служби, роз'яснено наслідки у виді кримінальної відповідальності за порушення законодавства. Зазначив свідок і про обставини виниклого у військовій частині обурення з боку великої кількості військовослужбовців щодо підстав для перебування у військовій частині, та які вимагали відпустити їх додому, внаслідок чого з метою збереження майна таким особам повернули особисті речі на руки, а останні, в тому числі і ОСОБА_1, залишили військову частину. Дозволу військовослужбовцям залишати військову частину він не давав;

- показання свідка ОСОБА_5, який підтвердив показання свідка ОСОБА_4 та зазначив, що він є старшими офіцером відділу по роботі з особовим складом військової частини В 3231. Із ОСОБА_1, який 20 березня 2014 року отримав повістку про призов за мобілізацією, 21 березня 2014 року він був призваний за мобілізацією до військової частини В3231, перебував у службових стосунках. На той час був заступником командира частини. Усім прибулим військовослужбовцям, в тому числі і ОСОБА_1, доводились положення законів та нормативних актів із залученням юриста, військового комісара, представників служби військового правопорядку. Вони робили витяги з законів та доводили військовослужбовцям, що ті призвані по мобілізації згідно Указу Президента «Про мобілізацію». Про призначення на посаду військовослужбовців видавався наказ командира частини. Про факт дезертирства вони доповіли керівництву, склали довідки та відповідні накази;

- витяг з наказу командира військової частини А 3091 за № 61 від 21.03.2014 року, відповідно до якого військовозобов'язаного старшого сержанта ОСОБА_1 з 21 березня 2014 року зараховано до списків особового складу військової частини на всі види забезпечення та направлено для відпрацювання завдань бойової підготовки на полігон частини с. Скраглівка Бердичівського району;

- витяг з наказу командира військової частини А 3091 за № 3 від 21.03.2014 року, відповідно до якого старшого сержанта ОСОБА_1 призначено командиром гармати гаубичного самохідно-артилерійського взводу гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону ВОС 134181А ;

- витяг з наказу командира військової частини А 3091 за № 68 від 01.04.2014 року, відповідно до якого ОСОБА_1 вказано вважати таким, що самовільно залишив частину, знятий з 02 квітня 2014 року з котлового забезпечення частини та призупинено виплату грошового забезпечення.

Крім того, сам ОСОБА_1 в судовому засіданні сам не заперечував обставини того, що він, прибувши 21 березня 2014 року до військової частини на 10 днів, залишив її 29 березня 2014 року, тобто до спливу 10-денного терміну.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ст. 408 ч. 1 КК України, а саме дезертирства, тобто самовільне залишення військової частини з метою ухилитися від військової служби.

При цьому, суд не знайшов підтвердження обвинувачення ОСОБА_1 в частині порушення ним вимог Військової присяги, оскільки суду не надано відомостей про її прийняття обвинуваченим, обґрунтовано виключивши таке з обвинувачення. Також суд виключив з обвинувачення ОСОБА_1 порушення ст. 67 Конституції України, оскільки його дії не пов'язані з порядком подання декларацій про доходи.

Вирок суду за змістом відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Нестеренка М.М., доводи яких аналогічні доводам касаційної скарги захисника щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу злочину та недоведеності обвинувачення, визнав безпідставними, належним чином мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.

Таким чином, апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 408 ч. 1 КК України, виходячи із встановлених обставин та наявних доказів, яким була дана належна оцінка і зроблені правильні висновки.

При цьому, доводи апеляційних скарг про те, що ОСОБА_1 не мав умислу ухилятись від проходження військової служби та в подальшому підтримував зв'язок з командуванням військової частини, допомагав військовій частині матеріально, які аналогічні доводам касаційної скарги, обґрунтовано визнані апеляційним судом безпідставними, оскільки ці дії не мають відношення до проходження ОСОБА_1 військової служби у військовій частині - польова пошта В3231 та не звільняють його від відповідальності за самовільне залишення військової частини.

Доводи апеляційної скарги захисника про те, що на момент вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» не було окремо визначено такого виду військової служби як військова служба за призовом під час мобілізації, що вказувало на відсутність в його діях складу злочину, передбаченого ст. 408 ч. 1 КК України, обґрунтовано визнані апеляційним судом безпідставними з огляду на наступне. Так, апеляційний суд зазначив, що призив ОСОБА_1 відбувався у зв'язку з проведенням антитерористичної операції на сході країни відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року, і станом на 29 березня 2014 року діяла норма частини першої статті 408 КК України, що передбачала дезертирство і встановлювала відповідальність за самовільне залишення військової частини з метою ухилитися від військової служби.

Відповідно до статей 17 65 106 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України, а Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави, в тому числі і шляхом видання указів. Частиною 2 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції, що діяла станом на 29 березня 2014 року, було передбачено, що порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом № 1126-VII від 17.03.2014 року у зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі та відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106, статті 112 Конституції України було постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію на територіях міста Києва та 24 областей, в тому числі і Житомирської області. Пунктом 5 вказаного Указу було вказано провести призов військовозобов'язаних, у тому числі резервістів, до яких відносився ОСОБА_1, для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України в обсягах, визначених мобілізаційними планами з урахуванням резерву.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 408 ч. 1 КК України, є безпідставними.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України та постановлена з врахуванням вказівок суду касаційної інстанції, зазначених в ухвалах ВССУ від 20 вересня 2016 року та від 22 червня 2017 року, які відповідно до статті ст. 439 КПК України є обов'язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді.

Доводи касаційної скарги захисника про те, що неприйняття ОСОБА_1 військової присяги виключало виникнення у нього військового обов'язку є безпідставними, оскільки тимчасове положення «Про порядок прийняття Військової присяги», затверджене Указом Президії Верховної Ради України від 14 листопада 1991 року N 1813а-XII, на яке посилається захисник, не визначає умови та підстави виникнення у особи військового обов'язку, а лише встановлює процедуру складення військової присяги.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 408 ч. 1 КК України, та правильність кваліфікації його дій.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника, скасування вироку та ухвали і закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд

ухвалив:

Вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 25 вересня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Нестеренка М.М. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.В. Наставний О.П. Марчук О.П. Могильний

справа 274/2299/15-к провадження: 1-кп/0274/272/15

В И Р О К І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.12.2015 року м. Бердичів

Бердичівський міськрайонний суд в складі головуючого-судді Заїки Г.М., за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бердичеві кримінальне провадження відносно

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, на утриманні одна неповнолітня дитина, відповідно до ст. 89 КК України раніше несудимого, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, - за ст. 408 ч. 1 КК України,

за участю сторін: прокурора Молота Д.А.; захисника ОСОБА_3 обвинуваченого ОСОБА_2,-

В С Т А Н О В И В:

21 березня 2014 року Коростишівським РВК Житомирської обл. старшого сержанта ОСОБА_2 було призвано на військову службу за мобілізацією на особливий період та направлено для проходження служби до військової частини А3091 (польова пошта В3231).

Наказом командира військової частини А3091 (польова пошта В3231) від 21 березня 2014 року № 61 старшого сержанта ОСОБА_2 зараховано до списків частини та на всі види забезпечення. Того ж дня, наказом командира військової частини за №3, старшого сержанта ОСОБА_2 призначено на посаду командира гармати гаубичного самохідно-артилерійського взводу.

Відповідно до вимог ст.ст. 17 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України. Ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначають, що військовий обов'язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення Збройних Сил України військовослужбовцями.

Так, під час проходження військової служби старший сержант ОСОБА_2, відповідно до положень ст.ст. 11, 16, 119, 120 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок та вимоги військових статутів.

Однак, старший сержант ОСОБА_2, під час проходження військової служби у Збройних Силах України, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів вирішив стати на злочинний шлях.

Реалізуючи задумане, 29 березня 2014 року у невстановлений слідством час, військовослужбовець військової частини A3091 (польова пошта В 3231) старший сержант ОСОБА_2, в порушення вимог ст.ст. 17 65 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 119, 120 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом та з метою ухилення від проходження військової служби, знаючи про те, що він повинен проходити військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, без дозволу командування та інших поважних причин, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності та самовільно залишив територію військової частини A3091 (польова пошта В3231), яка знаходиться за адресою м. Бердичів, вул. Червона Гора, 1, з метою ухилитися від проходження військової служби та в подальшому проводив час на власний розсуд, обов'язки військової служби не виконував.

Своїми умисними діями, які виразились у дезертирстві, тобто самовільному залишенні військової частини з метою ухилитися від військової служби, ОСОБА_2 вчинив злочин, передбачений ст. 408 ч. 1 КК України.

В ході судового розгляду ОСОБА_2 свою вину в скоєні злочину не визнав. По суті обвинувачення пояснив, що в березні 2014 року його викликали до сільради, де повідомили про необхідність явки до військомату. Там їх зібрали біля 20 чоловік, надали автобус і завезли до Коростишівського військомату, де вручили повістки та наказали з»явитися наступного дня з речами. В повістці було вказано, що його забирають на 10 днів для перепідготовки. Про мобілізацію мова не йшла. Наступного дня з м. Коростишева їх привезли в артилерійську частину в м. Бердичів. Там він пробув 8 днів і хлопці з Бердичева почали бунтувати, щоб їх відпустили додому. Наступного дня командир частини ОСОБА_4 пошикував перший дивізіон і сказав, що якщо хтось хоче додому, то може вийти зі строю. Обвинувачений вийшов зі строю, оскільки 10 днів мало закінчуватися в неділю, а це була субота. Їх завели переодягнутися та забрати власні речі. Потім вивели за прохідну і відпустили. Скільки тоді було чоловіків він не памятає, мабуть біля 50. Він поїхав додому, бо необхідно було робити операцію. Через днів 5 йому зробили операцію, після чого в нього був реабілітаційний період. Потім йому зателефонували з військомату і запитали про місце його перебування. Він відповів, що в лікарні. Коли їхав з лікарні, то завіз довідку военкому. Потім проходив амбулаторне лікування. Далі до нього прийшла повістка у військову прокуратуру. В прокуратурі йому повідомили, що він самовільно залишив військову частину.

У військовій частині його зарахували до першого гаубичного дивізіону. В частині він пробув 9 днів. За цей період вистрелив 11 патронів і більше нічого не робив. Йому видали форму, годували. В наряди він не ходив. ОСОБА_4 сказав, що їх призвали на 10 днів і він не може їх затримувати, але потім їх знову можуть призвати. В підрозділах їх не збирали і Укази Президента України не доводили. Вимоги Кримінального кодексу не розяснювали. Про скарги на здоров»я командирам він не повідомляв. Він думав, що його призвали лише на 10 днів. Він військовозобовязаний, служив у м. Чіта з 1988 по 1990 роки. Перепідготовку не проходив. Присягу на вірність України не приймав. Йому не доводили, що він призваний на особливий період. Суть наказів про зарахування його до списків військової частини йому не відома. Медичну комісію він не проходив. У військовій частині йому запропонували пройти флюорографію, але він вже її проходив. У військовій частині він отримав військову форму та протигаз. Документи в нього забрали, потім повернули. В бунті він участі не приймав. Не вимагав його звільнити, бо 10 днів ще не пройшло.

В подальшому він підтримував стосунки з хлопцями, з якими був у військовій частині. Він назбирав грошей, купив зварювальний апарат, болгарку, ключі, молотки та кувалди. Усе це відправив на адресу полігона, де проходили навчання хлопці. За це він отримав подяку. Це було влітку 2014 року.

Заперечення обвинуваченим своєї вини суд розцінює як його намагання уникнути кримінальної відповідальності за вчинення злочину.

Не дивлячись на те, що обвинувачений свою вину заперечив, його винуватість повністю підтверджується показами свідків та матеріалами кримінального провадження, а саме:

показами свідка ОСОБА_4 який пояснив, що в березені 2014 року він був командиром 26 артилерійської бригади, яка розташована в м. Бердичеві. Перша хвиля мобілізації була оголошена відповідно до Указу Президента України в березні 2014 року, яка передбачала призов на військову службу військовозобовязаних. Він отримав директиви, які зобовязували його виконати якісний призов військовозобовязаних. В той період було призвано біля 1000 військовослужбовців. Обвинувачений був розподілений у 1 дивізіон. Він порушив законодавство України щодо проходження військової служби і без дозволу залишив межі військової частини.

Після прибуття обвинуваченого у військову частину було віддано наказ про призначення ОСОБА_2 на посаду, були доведені законодавчі акти, які регламентують проходження військової служби. Доведено про кримінальну відповідальність за порушення законодавства. Певна категорія військовослужбовців почала підбурювати інших. Вони казали, що прибули на збори і через 10 днів мають покинути військову частину. Керівництво військової частини повідомляло, що це не правдива інформація. З військовослужбовцями проводили бесіди, при цьому були присутні представники військової служби правопорядку, служби безпеки України. На той час ситуація виходила з-під контролю. Заколотники вимагали відпустити їх додому. Свідок та інші командири пояснювали їм, що їх обовязок проходити військову службу. Певна категорія військових вимагали повернути їм військові квитки та особисті речі. З метою, щоб не було знищено майно, їм повернули особисті речі на руки.

Дозволу військовослужбовцям залишати військову частину він не давав. Він наголошував, що вони прибули не на збори, а прибули для проходження військової служби. Жодних розпоряджень залишати військову частину він не надавав. Розяснювальна робота з ними проводилась спершу у військоматах, а потім командирами підрозділів на загальних зборах. Доводилась уся інформаця. Їм доводилось, що вони є військовослужбовцями з правами та обовязками. Командири не мали права будь-кого відпускати. Колотнеча у частині почалась 25-26 числа.

Після залишення військової частини певною категорією військовослужбовців він повідомив своє керівництво, військову службу правопорядку та військову прокуратуру. Якщо були відомі номера мобільних телефонів, то їм та їхнім родичам телефонували та розяснювали, що їм необхідно повернутися. З цього приводу також направляли листи у військомати по місцю проживання осіб, які залишили частину.

Після розяснювальної роботи деякі військові повернулися до частини.

Прийом військовослужбовців до частини здійснювався згідно з керівними документами. Їм видавалась форма одягу, заводився облік, розмішувались по підрозділам. Доводились накази по військовій частині, збирались військові квитки, до яких заносились номери наказів. Командирам доводилось на яких посадах військові будуть проходити службу. Усе це фіксувалось у відповідних формах. Термін, на який вони призивались, не вказувався. Процес оформлення документів був тривалий, у звязку з великою кількість військових.

Повістки для свідка не мають значення. Для нього основний документ - список осіб, які будуть проходити службу.

Згідно вимог вони проходять обстеження у військоматах, а в частині лише опитування щодо стану здоровя. Якщо можливо надати медичну допомогу у бригаді, то її надають військовослужбовцям. Якщо ні, то направляють у військовий шпиталь. Якщо важка хвороба, то доводилось військовому комісару. Багато осіб скаржились на стан здоровя.

По мірі можливості він спілкувався з кожною командою. Були загальні шикування. Чи знайомився з обвинуваченим особисто, не памятає. Після залишення частини їх усіх відкликали назад. Про подяку обвинуваченому йому нічого не відомо;

показами свідка ОСОБА_5 який пояснив, що він є старшими офіцером відділу по роботі з особовим складом військової частини В 3231. З обвинуваченим перебував у службових стосунках. На той час був заступником командира частини. Усім прибулим військовослужбовцям доводились закони та нормативні акти. При цьому залучали юриста, військового комісара, представників служби військового правопорядку. Вони робили витяги з законів та доводили військовослужбовцям, що ті призвані по мобілізації згідно Указу Президента «Про мобілізацію». Про призначення на посаду військовослужбовців видавався наказ командира частини. В кінці березня 2014 року в частині почалися мітинги. Деякі військовослужбовці підбурювали інших не виконувати накази. В частині проводились заходи щодо запобіганню таким проявам. Командир доводив їм, що вони діють незаконно. Чи був обвинувачений серед заколотників, свідок сказати не може.

Командир військової частини ОСОБА_4 не надавав дозвіл військовослужбовцям залишати військову частину. Він їм доводив, що вони призвані відповідно до Указу Президента. Однак запобігти залишенню частин військовслужбовцями не було можливості. Їх було дуже багато і вони проривалися. Про факт дезертирства вони доповіли керівництву, склали довідки та відповідні накази. Після цього телефонували їм, щоб ті повернулися.

Розподіл по підрозділам проводив штаб. Свідок проводив вивчення особових справ, доводив закони. Військовослужбовці задавали питання, що їх зібрали на 10 днів. Командири частини, представники служби правопорядку та СБУ роз»яснювали їм, що вони проходять службу на підставі Указу Президента.

Хто скаржився на здоровя, то звертався до медпункту та шпиталю. Лише комісія може прийти до висновку щодо непридатності особи до військової служби.

Коли свідок прибув у частину з Херсонщини, то підрозділи вже були сформовані. Військовослужбовці отримали форму, протигази та інші речі. В частині було визначено місце для зберігання особистих речей. Воно було під охороною. На особисту вимогу їх видавали. Був графік оформлення військових квитків, після чого їх повертали особам. Для свідка документом є наказ командира частини, а не повістка;

показами свідка ОСОБА_6 який пояснив, що він є військовим комісаром Коростишівського обєднаного військового комісаріату. З обвинуваченим не знайомий, стосунків ніяких немає. Перша хвиля мобілізації була відповідно до Указу Президента « Про часткову мобілізацію». Відповідно до нарядну вони забезпечували доставку військовозобовязаних у 26 артбригаду. Було проведено оповіщення військовозобовязаних, які стоять на обліку, щодо проведення мобілізації. ОСОБА_7 20.03.2014 року отримав повістку про призов за мобілізацією. 21.03.2014 року він був призваний за мобілізацією до військової частини В3231. Що він призваний по мобілізації йому повідомили відповідні особи військомату. Мова про військові збори не йшла, говорилося за мобілізацією. В законодавстві терміну доброволець немає. Він міг добровільно прийти, але його призивали як військовозобовязаного. Відомості про військову присягу не складались.

За відповідними директивами особі повідомляється в яку частину його направляють, а посаду відзначають у військовій частині. Відповідно директиви, яка є таємною, медичні комісії з військовозобовязваними не проводяться. Проводиться опитування як у військоматі, так і у військовій частині з приводу скарг на здоровя. Якщо виявлялись скарги, то комісія вирішувала, чи придатний, чи ні. На адресу військомату було повідомлення з військової частини, що обвинувачений незаконно покинув частину. Через сільського голову та міліцію його викликали та повідомляли, що необхідно зявитися у військову частину. Також цим займалась військова служба правопорядку. Повістку вручали через сільську раду. Виписувалась повістка комісаріатом. Зразок повістки розробляється Генеральним штабом ЗСУ. В ті дні проходили медкомісію 3-4 чоловіки. Інші не висловлювали скарг щодо стану здоров»я.

Згідно облікової картки свідку відомо, що обвинувачений проходив військову службу. Чи приймав присягу, таких даних в них немає. Інформація в повістці про 10 днів адресується керівнику підприємства, на якому особа працює.

Чи давав обвинувачений виписку з лікарні свідок не памятає. Про стан здоров»я обвинувачений повинен був повідомити військову частину;

витягом з наказу командира військової частини А 3091 за № 61 від 21.03.2014 року, відповідно до якого військовозобовязаного старшого сержанта ОСОБА_2 з 21.03.2014 року зараховано до списків особового складу військової частини на всі види забезпечення та направлено для відпрацювання завдань бойової підготовки на полігон частини с. Скраглівка Бердичівського району (т. 1 а. п. 15);

витягом з наказу командира військової частини А 3091 за № 3 від 21.03.2014 року, відповідно до якого старшого сержанта ОСОБА_2 призначено командиром гармати гаубичного самохідно-артилерійського взводу гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону ВОС 134181А (т. 1 а. п. 14);

витягом з наказу командира військової частини А 3091 за № 68 від 01.04.2014 року, відповідно до якого рядового ОСОБА_2 вважати таким, що самовільно залишив частину, знятий з 02.04.2014 року з котлового забезпечення частини та призупинено виплату грошового забезпечення (т. 1 а .п 13).

Суд виключає з обвинувачення ОСОБА_2 порушення вимог Військової присяги, оскільки суду не надано відомостей про прийняття обвинуваченим зазначеної присяги. Також суд виключає з обвинувачення ОСОБА_2 порушення ст. 67 Конституції України, оскільки дії обвинуваченого жодним чином не повязані з порядком подання декларацій про доходи.

Доводи сторони захисту щодо недоведеності вини обвинуваченого у скоєні злочину, передбаченого ст. 408 ч.1 КК України, є безпідставними, оскільки винуватість обвинуваченого повністю підтверджується наведеними вище доказами, які є допустимими і належними.

Твердження сторони захисту про те, що обвинувачений не є субєктом злочину, передбаченого ст. 408 КК України, оскільки він залишив військову частину до вступу в законну силу Закону України „ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації, також є безпідставними, оскільки злочин, передбачений ст. 408 ч.1 КК України, є триваючим, тобто діяння, ознаки якого передбачені зазначеною вище статтею, безперервно здійснюють протягом невизначеного часу.

Таким чином, дослідивши усі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у скоєні злочину.

Суд знаходить вину ОСОБА_2 у дезертирстві, тобто самовільному залишення військової частини з метою ухилитися від військової служби, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ст. 408 ч. 1 КК України, повністю доведеною.

Призначаючи міру покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину - злочин середньої тяжкості, особу винного, який характеризується позитивно, відповідно до ст. 89 КК України раніше несудимий, на утриманні має неповнолітню дитину та жінку інваліда 3 групи.

Обставин, що відповідно до ст.ст. 66 67 КК України помякшують та обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про призначення обвинуваченому ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі. Однак, враховуючи, що обвинувачений за місцем проживання характеризується позитивно, раніше несудимий, на утриманні має неповнолітню дитину та дружину інваліда 3 групи, суд вважає можливим, відповідно до ст. 75 КК України, звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, що буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Цивільний позов у провадженні не заявлено. Процесуальних витрат немає.

Керуючись ст.ст. 369- 371 373- 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

визнати винуватим ОСОБА_2 у скоєні злочину, передбаченого ст. 408 ч. 1 КК України, та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням протягом одного року шести місяців іспитового строку, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обовязки.

На підставі ст. 76 ч.1 п. 3 КК України зобовязати ОСОБА_2 . повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання.

До вступу вироку в законну силу міру запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2 не обирати.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Житомирської області через Бердичівський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Головуючий Г.М. Заїка