В контексті наявності кваліфікуючою ознаки «проникнення в інше сховище» огороджену територію не можна вважати таким, адже нею встановлюють лише видимі межі території (ВС/ККС, справа № 569/6988/16-к, 10.04.18)

Фабула судового акта: В цій судовій справі колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, змінивши вирок міського суду, залишений без змін апеляційним, виключила з указаних судових рішень кваліфікуючу ознаку злочину «крадіжка, поєднана з проникненням в інше сховище». Верховний Суд виключив із рішень судів нижчих інстанцій таку кваліфікуючу ознаку злочину, як «крадіжка, поєднана з проникненням в інше сховище», зважаючи на те, що в конкретному випадку огороджена територія подвір’я не була сховищем, оскільки огорожа лише встановлювала видимі межі території.

ВС наголосив, що злочин вчинено шляхом вільного доступу на територію подвір’я. За наведених обставин цю територію, навіть якщо вона мала огорожу, не можна вважати сховищем, адже у конкретному випадку її наявність суд фактично визначив як таку, що встановлює лише видимі межі території, а не як сховище.

У зв’язку з цією справою доречно нагадати висновок Великої Палати Верховного Суду, що міститься в постанові від 18 квітня 2018 року у справа №569/1111/16-к, а саме: «при вирішенні питання про застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище» в складі кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 187 КК України, вирішальне значення мають режим доступу до приміщення (вільний/обмежений) під час вчинення розбою та наявність у особи умислу на незаконне входження (потрапляння) до приміщення або незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном». Щоправда він стосується іншого складу злочину (розбій), але є підстави вважати, що в частині питання, що обговорюється, ці висновки кореспондуються один з одним.

Аналізуйте судовий акт:

ВС/ВП: Наявність вільного доступу до приміщення при вчиненні злочинів проти власності унеможливлює застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у приміщення» (ВС/ВП № 569/1111/16-к від 18.04.2018)

Порушенням недоторканості житла особи вважається будь-яке незаконне проникнення будь-кого навіть, якщо особа не має на це житло юридичних документів, але фактично проживає (ВСУ у справі № 5- 299кс15)

ВС/ККС: Крадіжка із проникнення до «тамбурного» приміщення квартир повинна кваліфікуватись за ч. 3 ст. 185 КК України (ВС/ККС № 643/6629/16-к від 08.02.2018)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 569/6988/16-к

Провадження № 51-2714км18

10 квітня2018 року

м. Київ

Колегія суддів Першої палати Касаційного кримінального суду

Верховного Суду у складі:

головуючої Григор'євої І.В.,

суддів: Бущенка А.П., Голубицького С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Шибінської В.В.,

прокурора Тридуба М.С.,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника Ляшка Д.В. на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 17 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 16 серпня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016180010001768, щодо

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1

уродженця та жителя АДРЕСА_1,

раніше судимого за вироком Дзержинського районного

суду м. Харкова від 1 лютого 2013 року за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

За вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 17 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 16 серпня 2017 року, ОСОБА_2 було засуджено за ч. 3 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 71 КК частково приєднано до покарання, призначеного за цим вироком, невідбуту частину покарання за вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 1 лютого 2013 року і визначено ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Суд визнав ОСОБА_2 винуватим у незакінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднаному з проникненням у сховище, вчиненому за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, ОСОБА_2 21 березня 2016 року о 23:50, повторно, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу проник на подвір'я домоволодіння на АДРЕСА_2, звідки намагався викрасти належний ОСОБА_3 велосипед вартістю 570 грн. Однак довести злочин до кінця ОСОБА_2 не вдалося з причин, що не залежали від його волі, оскільки його протиправні дії на території згаданого подвір'я помітив і припинив потерпілий.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

Захисник ЛяшкоД.В. просить на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати постановлені щодо ОСОБА_2 судові рішення і закрити кримінальне провадження. Аргументуючи заявлену вимогу, захисник зазначає про неповноту судового розгляду, відсутність у справі належних та допустимих доказів реальної вартості викраденого велосипеда. Також, на думку захисника, суд необґрунтовано визнав сховищем огороджену територію подвір'я. Заперечуючи по суті встановлені фактичні обставини, достовірність показань потерпілого, належну оцінку доказів та правильність кваліфікації за ч. 3 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК, скаржник стверджує, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад злочину. Разом із цим захисник наголошує на тому, що вчинене засудженим діяння необхідно було перекваліфікувати на ч. 1 ст. 185 вказаного Кодексу. Оскільки апеляційний суд залишив поза увагою допущені порушення, не усунув їх, вважає незаконною його ухвалу.

Крім того, у поданій скарзі міститься прохання про здійснення касаційного розгляду без участі сторони захисту.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторони обвинувачення, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія судів дійшла висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами нижчого рівня норм матеріального тапроцесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах, зокрема через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень, а виходить з обставин, установлених судом.

У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, захисник заперечує правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, достовірність доказів, а також посилається на неповноту судового розгляду, тоді як їх перевірки в силу ст. 433 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення зроблено з дотриманням ст. 23 КПК на підставі ретельного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних у судовому засіданні як обвинуваченого ОСОБА_2, потерпілого ОСОБА_3, свідка ОСОБА_4, експерта ОСОБА_5; даних, що містяться у протоколі огляду місця події, у висновку товарознавчої експертизи, зміст яких детально викладено у вироку.

Усупереч доводам захисника вартість викраденого майна було встановлено в порядку, передбаченому законом, згідно з приписами статей 242 243 КПК, а отриманий у цій справі експертний висновок не суперечить положенням статей 101, 102 цього Кодексу.

Крім того, суд допитав експерта ОСОБА_5, який роз'яснив, що при проведенні експертизи йому було надано достатньо даних для встановлення вартості велосипеда на момент вчинення злочину. При цьому стороні захисту надавалася можливість ставити експерту запитання, і таким правом Ляшко Д.В. скористався.

З урахуванням установленої судом сукупності фактів, що належать до предмета доказування у провадженні, суд дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_2 злочину проти власності. Натомість твердження захисника про протилежне, відсутність у діянні засудженого складу такого злочину та про наявність підстав для закриття справи є неприйнятними.

До того ж аналогічні за змістом доводи сторони захисту були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який умотивовано їх відхилив. У цій частині ухвала згаданого суду відповідає ст. 419 КПК.

Разом із тим, як видно з результатів перевірки матеріалів кримінального провадження, встановивши фактичні обставини замаху на крадіжку, суд першої інстанції помилково кваліфікував діяння ОСОБА_2 як замах на таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням в інше сховище. Зокрема, у постановленому вироку суд установив, що злочин було вчинено шляхом вільного доступу на територію подвір'я. За наведених обставин цю територію, навіть якщо вона мала огорожу, не можна вважати сховищем, адже у конкретному випадку її наявність суд фактично визначив як таку, що встановлює лише видимі межі території, а не як сховище. На зазначене апеляційний суд не звернув уваги, на що слушно вказує захисник у касаційній скарзі.

З урахуванням викладеного, виходячи з установлених фактичних обставин кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність виключення з оспорюваних судових рішень кваліфікуючої ознаки злочину - крадіжки, поєднаної з проникненням в інше сховище. У зв'язку з цим, з огляду також на наявність іншої ознаки - повторність - діяння засудженого має бути перекваліфіковано з ч. 3 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 на ч. 3 ст. 15 і ч. 2 ст. 185 КК із призначенням йому покарання за вказаним законом України про кримінальну відповідальність.

Таким чином, оскаржувані вирок та ухвала підлягають зміні на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК.

Істотних порушень норм права у кримінальному провадженні при його перегляді судом касаційної інстанції не встановлено, а тому відсутні передбачені ст. 438 КПК підстави для скасування судових рішень і закриття справи за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, про що просить захисник у скарзі.

Тому подану касаційну скаргу слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, п. 15 розділу XI «Перехідні положення КПК (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу захисника Ляшка Д.В. задовольнити частково.

Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 17 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 16 серпня 2016 року щодо ОСОБА_2 змінити:

- виключити з указаних судових рішень кваліфікуючу ознаку злочину «крадіжка, поєднана з проникненням в інше сховище»;

- перекваліфікувати дії ОСОБА_2 з ч. 3 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 на ч. 3 ст. 15 і ч. 2 ст. 185 КК,призначити йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, а за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 1 лютого 2013 року і призначити ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 1 місяць.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

А.І. Бущенко І.В. Григорєва С.С. Голубицкий