Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, а не тими, що були надані слідчому (ВС/ККС, № 328/912/17, 12.02.20)

Фабула судового акта: В цій кримінальній справі апеляційний суд своєю ухвалою залишив без задоволення апеляційні скарги прокурора і потерпілого, а вирок місцевого суду - без зміни, у зв’язку з чим прокурор звернувся з касаційною скаргою до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

У касаційній скарзі прокурор просив скасувати зазначену ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Зокрема прокурор зазначав, що оскільки суд першої інстанції докази сторони обвинувачення дослідив із порушеннями, в основу вироку поклав лише ті докази, які узгоджуються з показаннями обвинувачених, тому відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції за клопотанням прокурора мав повторно їх дослідити, однак цього не зробив, що перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Отже, обвинувачених визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 187 КК України та п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, й виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КК України у зв`язку з недоведеністю їх вини у вчиненні кримінальних правопорушень. За вчинення інших, інкримінованих злочинів, - двох обвинувачених було засуджено до значних строків позбавлення волі з конфіскацією майна. Третього виправдано у повному обсязі.

Розглянувши касаційну скаргу прокурора, ВС/ККС залишив наведені судові акти без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У цьому кримінальному провадженні суди вказали про недоведеність вини обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, зазначивши, що обвинувачення за цим епізодом фактично ґрунтується на показаннях одного з обвинувачених, наданих ним під час досудового розслідування як підозрюваним, та на його показаннях, зафіксованих в протоколі проведення слідчого експерименту, від яких у судовому засіданні він відмовився. Потерпілий же вказував, що лише припускав причетність обвинувачених до вчинення цього злочину, а інша потерпіла взагалі не змогла вказати на конкретну особу, яка вчинила розбійний напад. Інших доказів, які б доводили винуватість у вчиненні цього злочину, судам не надано.

ВС/ККС звернув увагу також на те, що єдиним доказом, на якому ґрунтуються обвинувачення у вчиненні цих злочинів є показання потерпілого, які є суперечливими, оскільки під час першого допиту він вказував про напад двох осіб і припускав присутність третьої особи. Під час повторного допиту вказав, що, нападників було троє, а свідок у суді першої інстанції показав, що одразу після того, як потерпілого доставили до лікарні, він розповідав про двох нападників.

В результаті ВС/ККС дійшов висновку, що згідно з ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, і не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Протокол огляду місця події, що отриманий з істотним порушенням вимог КПК, правильно визнано судом недопустимим доказом, як і зазначені в ньому дані (ВС/ККС, № 755/6685/17,13.02.20)

Прокурор без повноважень - особу виправдано. (ВС/ККС у справі № 761/33311/15-к від 11.02.2020р.)

ВИПРАВДУВАЛЬНИЙ ВИРОК ЗА Ч.3 СТ.368 КК УКРАЇНИ! ПІДСТАВА - ПРОВОКАЦІЯ ЗЛОЧИНУ! (ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД від 19 листопада 2019 р.)

Виправдовуючи підсудного, суд вірно зазначив, що спричинення ним легких тілесних ушкоджень працівникові поліції носило спонтанний і ситуативний характер, - як реакція на відібрання особистої власності (ВС/ККС, № 372/568/17, 08.11.19)

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 328/912/17

провадження № 51-3996км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Іваненка І. В.,

суддів Анісімова Г. М., Булейко О.Л.,

за участю:

секретаря судового засідання Мойсюка Є.М.,

прокурора Чабанюк Т.В.,

захисників (в режимі відеоконференції) Майсак В.О., Савченка В.С.,

Астаф`єва Г.В.

виправданого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 22 травня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080350000396, за обвинуваченням:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3, ч. 4 ст. 187; п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та зареєстрованого в АДРЕСА_2 ), фактично проживає в АДРЕСА_3 , раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3, ч. 4 ст. 187; п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України,

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця та зареєстрованого в АДРЕСА_2 ), фактично проживає в АДРЕСА_4 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187; п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Як зазначено у вироку, 05 грудня 2016 року ОСОБА_2 , проходячи біля будинку АДРЕСА_6 де проживали ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , діючи з умислом на таємне викрадення майна, керуючись корисливим мотивом, зайшов на подвір`я. У цей час на подвір`я вийшла ОСОБА_4 , оглянути територію домоволодіння. ОСОБА_2 , злякавшись, що буде викритим, діючи з умислом на заподіяння смерті ОСОБА_4 , дерев`яною палицею завдав їй декілька ударів, заподіявши тілесні ушкодження, від яких потерпіла померла на місці.

У цей час із будинку вибіг ОСОБА_5 ОСОБА_2 підбіг до нього і вдарив палицею по голові. Після цього ОСОБА_3 , приєднавшись на місці до розпочатого ОСОБА_2 нападу, почав бити потерпілого палицею у різні частини тіла. ОСОБА_5 став тікати до будинку, а ОСОБА_2 побіг за ним, завдав йому кілька ударів палицею, від чого потерпілий втратив свідомість. Перебуваючи у будинку, продовжуючи напад із метою заволодіння чужим майном, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 накрили ОСОБА_5 простирадлом та, застосовуючи насильство, вимагали гроші. Не отримавши від потерпілого відповіді, ОСОБА_2 почав шукати у будинку цінності. у цей час до подвір`я забіг ОСОБА_1 , і вони разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишили місце злочину. Від сукупності ударів, завданих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , потерпілий ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості та легкі тілесні ушкодження.

Крім того, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачувалися в тому, що вони 14 листопада 2016 року, приблизно о 19:00, маючи умисел на напад із метою заволодіння чужим майном, одягнувши заздалегідь заготовлені маски на обличчя, одяг, господарські рукавички, узявши ножі та дерев`яні палиці, зайшли на територію домоволодіння АДРЕСА_5 , де мешкають ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , і постукали у двері. ОСОБА_3 , побачивши ОСОБА_6 , який відчинив двері, умисно дерев`яною палицею завдав йому одного удару в голову, від чого останній впав на підлогу, потім ОСОБА_2 та ОСОБА_3 через відчинені двері незаконно проникли до будинку. ОСОБА_3 , притиснувши до спини ОСОБА_7 ніж, погрожуючи їй завданням тілесних ушкоджень, разом із ОСОБА_2 вимагали у ОСОБА_6 гроші. Після того як ОСОБА_7 передала ОСОБА_3 гроші в сумі 1300 грн, останній разом із ОСОБА_2 з місця злочину зникли.

За вироком Оріхівського районного суду Запорізької області від 06 листопада 2018 року ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 187 КК України - на строк 8 років із конфіскацією майна; за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України - на строк 13 років із конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю. ОСОБА_2 визнано невинуватим за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 187 КК України (розбійний напад на ОСОБА_6 ) та п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, й виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КК України у зв`язку з недоведеністю його вини у вчиненні кримінальних правопорушень.

ОСОБА_3 визнано винуватим і засуджено за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна. ОСОБА_3 визнано невинуватим за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 187 КК України (розбійний напад на ОСОБА_6 ) і пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КК України у зв`язку з недоведеністю його вини у вчиненні кримінальних правопорушень.

ОСОБА_1 визнано невинуватим за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187 , пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КК України у зв`язку з недоведеністю його вини у вчиненні кримінальних правопорушень.

Зараховано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 строк попереднього ув`язнення у строк відбування покарання за правилами ст. 72 КК України. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Запорізький апеляційний суд, ухвалою від 22 травня 2019 року апеляційні скарги прокурора, потерпілого ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_2 та захисника Майсак В.О. залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Запорізького апеляційного суду від 22 травня 2019 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Свої вимоги мотивує тим, що суд апеляційної інстанції усупереч вимогам статей 94 370 419 КПК України не надав належної оцінки всім доводам, викладеним в апеляційній скарзі прокурора, і відхилив їх без належного мотивування.

Зокрема прокурор зазначає, що оскільки суд першої інстанції докази сторони обвинувачення дослідив із порушеннями, в основу вироку поклав лише ті докази, які узгоджуються з показаннями обвинувачених, тому відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції за клопотанням прокурора мав повторно їх дослідити, однак цього не зробив, що перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Крім цього, прокурор вказує, що суд не надав оцінки постановам слідчих прокуратури Запорізької області про закриття кримінальних проваджень за заявами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно застосування до них насильства працівниками поліції з метою визнання ними вини, оскільки ці факти не були підтверджені, що, на думку сторони обвинувачення, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити.

Захисники та виправданий заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст.438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Доводи прокурора, викладені у касаційній скарзі, про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме щодо невідповідності ухвали суду апеляційної інстанції вимогам статей 370 419 КПК України, є безпідставними.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК Українивбачається, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, наводяться докази, що спростовують її доводи. У цьому кримінальному провадженні зазначені вимоги закону апеляційним судом виконано.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора та потерпілого ОСОБА_5 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив доводи про невідповідність викладених у вироку висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог КПК України, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність й обґрунтовано залишив без задоволення подані апеляційні скарги, мотивувавши належним чином своє рішення та зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу не може бути задоволено.

Зокрема, суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком суду першої інстанції про недоведеність вини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України (за епізодом нападу на ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ), зазначив, що обвинувачення за цим епізодом фактично ґрунтується на показаннях ОСОБА_2 , наданих ним під час досудового розслідування як підозрюваним, та на його показаннях, зафіксованих в протоколі проведення слідчого експерименту, від яких у судовому засіданні він відмовився. Інших доказів, які б доводили винуватість саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні цього злочину, судам не надано. Потерпілий ОСОБА_6 вказав, що лише припускає причетність обвинувачених до вчинення цього злочину, а потерпіла ОСОБА_7 взагалі не змогла вказати на конкретну особу, яка вчинила розбійний напад.

Оскільки згідно з ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, і не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанції про недоведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні розбійного нападу на потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Доводи прокурора щодо ненадання оцінки судами постановам слідчих прокуратури Запорізької області про закриття кримінальних проваджень за заявами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно застосування щодо них насильства працівниками поліції, що, на думку прокурора, є істотним порушенням вимог КПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки принцип безпосередності дослідження судом доказів не може залежати від зазначених вище обставин.

Також суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи, викладені в апеляційних скаргах, щодо безпідставного висновку про недоведеність вини ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, а останнім - і злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, і, зазначивши відповідні мотиви, визнав їх необґрунтованими.

Засуджений ОСОБА_2 в судовому засіданні суду першої інстанції показав, що вбивство потерпілої ОСОБА_4 він вчинив один, а розбійний напад на ОСОБА_5 вони вчинили разом з ОСОБА_3 , що підтвердив і останній. Обвинувачений ОСОБА_1 не брав участі як у вбивстві, так і в розбійному нападі, що він підтвердив у судовому засіданні.

Зокрема, як зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, єдиним доказом, на якому ґрунтуються обвинувачення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у вчиненні ними злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, є показання потерпілого ОСОБА_5 , які є суперечливими, оскільки під час першого допиту він вказував про напад двох осіб і припускав присутність третьої особи. Під час повторного допиту вказав, що, нападників було троє. Свідок ОСОБА_8 у суді першої інстанції показав, що одразу після того, як потерпілого доставили до лікарні, він розповідав про двох нападників.

Крім цього, суд зазначив, що наявність на килимках з автомобіля слідів крові, походження якої не виключається від потерпілих ОСОБА_4, засвідчує виключно те, що обвинувачений ОСОБА_1 був на місці злочину, що підтвердили і самі обвинувачені, проте жодним чином не доводить вчинення ним інкримінованих діянь.

Таким чином, перевіривши всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду про недоведеність поза розумним сумнівом винуватості обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, а ОСОБА_1 і у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, з чим погоджується й колегія суддів Верховного Суду.

Також апеляційний суд обґрунтовано відмовив прокурору в задоволенні клопотання про повторне дослідження окремих доказів, вказавши, що по суті прокурор наводить власну оцінку доказів на користь винуватості обвинувачених, що не узгоджується з вимогами ч. 3 ст. 404 КПК України, тому його доводи в цій частині суд вважає безпідставними.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що зміст ухвали апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення апеляційного суду, вмотивованість його висновків, прокурор у касаційній скарзі не навів. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону колегія суддів не встановила, а тому підстав для задоволення касаційної скарги прокурора не вбачає.

Керуючись статтями 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 22 травня 2019 року щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

І.В. Іваненко Г.М. Анісімов Булейко О.Л.