Ст. 270 КК України (порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки) Суб’єктом зазначеного злочину є будь-яка фізична особа, яка досягла 16-річного віку (ВС/ККС справа № 657/692/15-к, 17.05.18)

Фабула судового акта: Військовослужбовець, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, погрожував іншому вбивством. Після цього він спричинив пожежу в наметі свого підрозділу, полум’я від якої поширилось на чотири сусідні намети. Внаслідок цього шестеро військовослужбовців загинули, одинадцятеро – отримали тілесні ушкодження різних ступенів тяжкості. Також під час пожежі була знищена зброя, бойові припаси та інше військове майно. Відповідно до вироку місцевого суду військовослужбовець був засуджений за ч. 1 ст. 129 КК України (погроза вбивством) та за ч. 2 ст. 412 КК України (необережне знищення або пошкодження військового майна). Але за ч. 2 ст. 270 КК України військовослужбовець був виправданий.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що суб’єктом зазначеного злочину є особа, на яку покладаються обов’язки щодо дотримання відповідних правил. У зв’язку з тим, що на засудженого такі обов’язки покладені не були, суд прийняв рішення про відсутність у діях останнього складу зазначеного правопорушення. З таким висновком погодився і апеляційний суд.

Однак колегія суддів ККС ВС, розглянувши касаційну скаргу потерпілих, не погодилася з таким висновком місцевого суду з огляду на таке.

У ст. 187 Закону України від 24 березня 1999 року № 548-XIV «Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України» зазначається: пожежна безпека в Збройних Силах України забезпечується здійсненням комплексу організаційних і технічних заходів, спрямованих на запобігання виникненню пожежі та системою пожежного захисту. Усі військовослужбовці повинні знати й виконувати вимоги пожежної безпеки і вміти користуватися засобами пожежогасіння. Їм забороняється користуватися несправними печами, застосовувати для розпалення вогню запалювальні рідини, залишати матеріали, що можуть горіти, й майно поблизу печей та самі печі без нагляду.

Крім того, відповідно до положень Кодексу цивільного захисту України громадяни зобов’язані виконувати правила пожежної безпеки.

З огляду на наведене ВС зауважив - при вирішенні питання щодо кваліфікації дій за ст. 270 КК України слід виходити з того , що суб'єктом зазначеного злочину є будь-яка фізична особа, яка досягла шістнадцятирічного віку.

ВС скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Принцип «Non bis in idem» може застосовуватись лише у разі притягнення особи за правопорушення з ідентичними наслідками (ВС/ККС № 493/1096/15-к від 02.10.2018)

ВС/ККС: Кримінальне провадження є таким, що здійснюється у формі приватного обвинувачення у разі, якщо не містить обтяжуючих обставин викладених у диспозиції відповідної статті КК (ВС/ККС № 750/7366/15-к від 16.10.2018)

Стаття 309 КК України – докази обвинувачення недопустимі, тому виправдати за недоведеністю винуватості у вчиненні цього діяння (Вирок Новоодеського районного суду Миколаївської області від 24 травня 2016р., суддя Гажа О. П.)

Отримання грошей нібито для передачі як хабар, без наміру їх передавати кваліфікуються як шахрайство та підбурювання на дачу хабара (ВССУ у справі № 296/8511/13-к, від 07.02.2017 р.)

Постанова

Іменем України

17 травня 2018 року

м. Київ

справа № 657/692/15-к

провадження № 51-3781 км 18

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Остапука В. І.,

суддів Білик Н. В., Кишакевича Л. Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання Кириленка М. О.,

прокурора Єременко М. В.,

представника потерпілої

ОСОБА_1 ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 07 вересня 2016 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015230270000016, за обвинуваченням

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Рівне, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 129, ч. 2 ст. 270, ч. 2 ст. 412 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 червня 2016 року ОСОБА_9 засуджено: за ч. 1 ст. 129 КК України на 2 роки обмеження волі; за ч.2 ст. 412 КК України на 3 роки позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, ОСОБА_9 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

За ч. 2 ст. 270 КК України ОСОБА_9 виправдано.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зараховано ОСОБА_9 в строк відбутого покарання строк його попереднього ув'язнення.

Вирішено цивільний позов військової частини - польова пошта В0122 та питання процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 07 вересня 2016 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зараховано ОСОБА_9 в строк відбутого покарання строк його попереднього ув'язнення.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_9 визнано винуватим та засуджено за те, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, наказом командира військової частини А0409 (військова частина - польова пошта В2731) № 48 від 04 березня 2014 року призначеним на посаду сержанта з матеріального забезпечення 1 танкової роти танкового батальйону військової частини - польова пошта В2731 та маючи військове звання «сержант», 01 лютого 2015 року, близько 01.00 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння в одному з наметів військової частини, розташованої в господарському приміщенні колишнього фермерського господарства поблизу с. Ставки Каланчацького району Херсонської області, після отримання повідомлення про важке поранення товариша у районі проведення антитерористичної операції (далі - АТО), повідомив присутнім, у тому числі солдату ОСОБА_10 про те, що він боїться та не бажає їхати до АТО, з чим останній не погодився та висловив іншу думку. Будучи невдоволеним відповіддю ОСОБА_10, ОСОБА_9, шляхом демонстрації автомату АКС-74, в якому запобіжник вже був приведений у бойове положення, а патрон знаходився в патроннику, вчинив погрозу вбивством ОСОБА_10, направивши в бік останнього зброю та здійснивши два постріли вгору, таким чином створивши реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози. В подальшому, присутніми при цьому військовослужбовцями військової частини ОСОБА_9 було роззброєно.

Після цього, ОСОБА_9, порушуючи вимоги ч. 2 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України, п. 5.2.12 Правил пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій від 19 жовтня 2004 року № 126 (які діяли станом на 01 лютого 2015 року) та вимоги статей 11, 13, 16, 121, 122, 187 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України і п. 2 додатку 19 цього Статуту, близько 01.10 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, в наметі свого підрозділу на території зазначеного польового табору, залишивши поряд з опалювальною піччю пластмасову ємність із 20 л легкозаймистої речовини, плеснув у топковий отвір пічки цю речовину, що зумовило її різке займання та потрапляння на зазначену пластмасову ємність і її спалаху, а у подальшому - до пожежі у всьому наметі, під час якої, полум'я поширилось на чотири сусідні намети військової частини польова пошта В0122, внаслідок чого загинули військовослужбовці вказаної частини: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, спричинено інші тяжкі наслідки у вигляді заподіяння військовослужбовцям військових частин тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_17,тілесних ушкоджень середньої тяжкості ОСОБА_18, ОСОБА_10, ОСОБА_19, ОСОБА_20, легких тілесних ушкоджень ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26

Також під час пожежі знищено зброю, бойові припаси та інше військове майно військових частин - польова пошта В0122 та В2731, яке детально перераховане у вироку суду першої інстанції на загальну суму 142 3,48, 58 грн. та таким чином спричинено тяжкі наслідки.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпілі ставлять питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у вказаному суді через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого. Вважають, що апеляційний суд, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не перевірив належним чином доводів апеляційних скарг про безпідставність виправдання ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 270 КК України. Стверджують, що останній є суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 270 КК України та, з огляду на його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 412 КК України, рішення про виправдання останнього за вказані дії є неправильним. Визнання ОСОБА_9 невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 270 КК України, на думку потерпілих, призвело до призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі останнього.

Позиції інших учасників судового провадження

Представник потерпілої ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 підтримав подану потерпілими касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Прокурор вважав, що підстав задоволення касаційної скарги потерпілих немає, а тому просив оскаржуване судове рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність.

При цьому ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведенні належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.

Відповідно до ст. 419 КПК України у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду належить наводити мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Таким чином закон вимагає від суду проаналізувати усі доводи апеляційної скарги та дати на них мотивовані відповіді.

З огляду на ухвалу суду апеляційної інстанції у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9, ці вимоги закону належним чином не виконані при перевірці доводів апеляційних скарг потерпілого.

Як убачається зі справи, ОСОБА_9 визнано винуватим та засуджено за погрозу вбивства, а також за необережне знищення та пошкодження зброї, бойових припасів та іншого військового майна, що спричинило загибель людей та інші тяжкі наслідки.

Водночас, ОСОБА_9 виправдано за раніше пред'явленим йому обвинуваченням за ч. 2 ст. 270 КК України, яке під час судового розгляду було змінено прокурором, однак, відповідно до положень ч. 3 ст. 338 КПК України, підтримане потерпілими в раніше пред'явленому обсязі.

Приймаючи рішення про виправдання ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 270 КК України, суд виходив з того, що основним безпосереднім об'єктом цього злочину є пожежна безпека, тобто частина громадської безпеки, яка стосується попередження виникнення і поширення пожеж, а суб'єктом злочину є особа, на яку покладено обов'язки з дотримання відповідних правил. В зв'язку з тим, що на ОСОБА_9 такі обов'язки покладені не були, суд прийняв рішення про відсутність в діях останнього складу зазначеного правопорушення.

Однак, з наведеним висновком суду першої інстанції колегія суддів погодиться не може.

Диспозиція ч. 2 ст. 270 КК України передбачає кримінальну відповідальність за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, якщо воно спричинило загибель людей, майнову шкоду в особливо великому розмірі або інші тяжкі наслідки.

Згідно з встановленими під час розгляду даного кримінального провадження обставинами, ОСОБА_9 в наметі свого підрозділу на території зазначеного польового табору, залишивши поряд з опалювальною піччю пластмасову ємність із 20 л легкозаймистої речовини, плеснув у топковий отвір пічки цю речовину, що зумовило її різке займання та потрапляння на зазначену пластмасову ємність і її спалаху, а у подальшому - до пожежі у всьому наметі.

Статтею 187 Закону України «Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року № 548 - XIV встановлено, що пожежна безпека в Збройних Силах України забезпечується здійсненням комплексу організаційних і технічних заходів, спрямованих на запобігання виникненню пожежі та системою пожежного захисту. Усі військовослужбовці повинні знати й виконувати вимоги пожежної безпеки (додаток 19 до цього Статуту) і вміти користуватися засобами пожежогасіння.

Відповідно до п. 2 Вимог пожежної безпеки Додатку 19 до Статуту внутрішньої служби з метою пожежної безпеки заборонено користуватися несправними печами, застосовувати для розпалення вогню запалювальні рідини, залишати матеріали, що можуть горіти, й майно поблизу печей та самі печі без нагляду.

Згідно з рекомендаціями п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про знищення та пошкодження державного чи колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки» № 4 від 02 липня 1976 року, суб'єктом порушення правил пожежної безпеки можуть бути як посадові особи, так і громадяни, винні в порушенні встановлених законодавством вимог пожежної безпеки.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України зобов'язані виконувати правила пожежної безпеки.

Враховуючи зазначене, висновок суду про те, що ОСОБА_9 не є суб'єктом складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 270 КК України, так як на нього не покладено обов'язків по дотриманню правил пожежної безпеки, є неправильним.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку за апеляційними скаргами потерпілих, зазначене неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, залишив поза своєю увагою та відповідей, які б ґрунтувалися на положеннях чинного законодавства в сфері дотримання правил пожежної безпеки, на доводи апеляцій не дав, прийнявши необґрунтоване рішення про залишення вироку суду першої інстанції в частині виправдання ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 270 КК України без зміни.

Враховуючи зазначене, ухвалу суду апеляційної інстанції не можна вважати законною та обґрунтованою, а тому, на підставах п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України, вона підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції, суду необхідно врахувати все наведене в постанові, ретельно перевірити викладені в апеляційних скаргах потерпілих доводи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам та постановити законне, обґрунтоване і умотивоване рішення.

Висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах

При вирішенні питання щодо кваліфікації дій за ст. 270 КК України слід мати на увазі, що суб'єктом зазначеного злочину є будь-яка фізична особа, яка досягла шістнадцятирічного віку.

Керуючись статтями 433 434 436 - 438 441 442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, колегія суддів

ухвалила:

Касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 07 вересня 2016 року щодо ОСОБА_9 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. І. Остапук Н.В. Білик Л. Ю. Кишакевич