Питання про дотримання ст. 29 КПК щодо залучення перекладача слід вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням принципу «рівності можливостей» та справедливості судового розгляду в цілому (ВС/ККС, справа №219/5455/16, 11.06.19)

Фабула судового акту: Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 219/5455/16, провадження № 51-7382 км18, залишено без змін вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26.06.2017 та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 26.04.2018 щодо ОСОБА_1, на які захисником останнього подано касаційну скаргу, в якій касатор посеред іншого скаржився на недотримання судом апеляційної інстанції вимог ст. 29 КПК України, зокрема на те, що обвинувачений під час апеляційного розгляду був позбавлений свого права на перекладача.

Суд касаційної інстанції прийшов до висновку про необхідність відхилення касаційної скарги захисника з таких підстав: «Враховуючи зазначене, колегія суддів касаційного суду вважає, що питання про дотримання вимог ст. 29 КПК щодо залучення перекладача слід вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи не призвело це до порушення рівності перед законом і судом (принципу «рівності можливостей») та несправедливості судового розгляду в цілому у розумінні положень ст. 6 Конвенції.

Згідно з аудіозаписом судового засідання в суді першої інстанції, який міститься на технічному носії інформації, під час розгляду кримінального провадження за клопотанням ОСОБА_1 був залучений перекладач.

Однак, під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції ні ОСОБА_1, ні його захисник Поліщук Д.П. не вказували про необхідність залучення перекладача. Як убачається з аудіозапису судового засідання в суді апеляційної інстанції, у ОСОБА_1 не було складнощів у розумінні української мови, він самостійно висловлював свою думку щодо поданих апеляційних скарг, а також виступав у судових дебатах та з останнім словом.

До того ж засуджений ОСОБА_1 є уродженцем с. Відродження Бахмутського району Донецької області та громадянином України.

За таких обставин і враховуючи те, що ні сам ОСОБА_1, ні його захисник Поліщук Д.П. не вказували про необхідність залучення перекладача під час апеляційного розгляду вказаного кримінального провадження, у суду апеляційної інстанції не було об`єктивних підстав для залучення перекладача за власною ініціативою.

Таким чином, колегія суддів касаційного суду не вбачає жодних даних, які би свідчили про обмеження за мовними ознаками ОСОБА_1 у його процесуальних правах чи про несправедливість судового розгляду щодо нього в цілому, а тому дійшла висновку про відсутність істотних порушень кримінального процесуального закону, про які зазначається в касаційній скарзі захисника».

Отже, суд касаційної інстанції вказав, на те, що, по-перше, питання про залучення перекладача має вирішуватись в кожному конкретному випадку з урахуванням положень щодо рівності перед законом і судом та справедливості судового розгляду в цілому, а по-друге, на те, що в ході апеляційного судового розгляду, під час якого на думку касатора неправомірно не було залучено перекладача, сторона захисту не вказувала на необхідність залучення перекладача для обвинуваченого, який не мав складнощів в розумінні української мови (як вбачається із аудіозапису).

P.S. Дякую пані Макаренко Л.А. за тему для допису. =)

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Замах є стадією злочину та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру його вчинити (ВС/ККС № 204/1956/16-к від 13.06.2019)

Суд: Наркотичні засоби та психотропні речовини є різними предметами злочинних посягань і ототожнювати їх неможливо, оскільки це вказує на неконкретність пред'явленого обвинувачення (справа №364/771/17)

ВС/Велика Палата: Сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства (ВС/ВП від 03.07.2019, справа № 288/1158/16-к)

Спір про оскарження дій слідчого або прокурора щодо внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства (ВП ВС, справа № 826/2253/18, 05.12.18)

Постанова

Іменем України

11 червня 2019 року

м. Київ

справа № 219/5455/16

провадження № 51-7382 км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Короля В.В.,

суддів: Крет Г.Р., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Дрозда Р.І.,

прокурора Цигана Ю.В.,

захисника Поліщука Д.П. (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Поліщука Д.П. на вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 26 квітня 2018 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016050150000666, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останній раз 25 червня 2012 року вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області за п.п. 1, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді довічного позбавлення волі.

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк десять років.

На підставі ч. 2 ст. 71 КК за сукупністю вироків шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за цим вироком, довічним позбавленням волі, призначеним за вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 червня 2012 року, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 6 березня 2016 року приблизно о 1 годині 50 хвилин знаходячись у приміщенні камери № 206 Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань № 6» Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області, що розташована за адресою: Донецька область, м. Бахмут, вул. Ціолковського, 4, на ґрунті неприязних стосунків, що виникли раптово, колючо-ріжучим предметом, який органом досудового розслідування не встановлений, умисно, з метою заподіяння смерті іншій людині наніс співкамернику ОСОБА_2 по черзі не менше десяти ударів в область правого ока, голови, обличчя та шиї, спричинивши останньому тяжкі тілесні ушкодження, але свій злочинний намір, спрямований на вбивство ОСОБА_2 , до кінця не довів з причин, незалежних від його волі, внаслідок того, що останньому своєчасно було надано медичну допомогу.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 26 квітня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведений неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що ОСОБА_1 погано володіє українською мовою, що було встановлено судом першої інстанції і йому було надано перекладача, а в суді апеляційної інстанції останній був позбавлений свого права на перекладача. Окрім того, вказує на те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки в ній не зазначено підстави, через які апеляційна скарга захисника визнана необґрунтованою.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Циган Ю.В. вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив її залишити без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника Поліщука Д.П., котрий підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити, та прокурора Цигана Ю.В., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник вказує на неповноту судового розгляду та не погоджуються із встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки у касаційному порядку.

Натомість зазначені захисником доводи були перевірені судом апеляційної інстанції, який проаналізував усі доводи апеляційної скарги, навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку діям ОСОБА_1

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин та підтверджений доказами, які досліджено та оцінено за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК.

Цей висновок підтверджується показаннями свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які показали, що працюють в установі виконання покарань, де відбулася подія злочину, в камері утримувалось лише два засуджених до довічного позбавлення волі, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2, також зазначили, що почувши певні звуки з камери, де знаходились останні, вони намагалися заглянути в камеру через двірне вічко, але його затуляв спиною ОСОБА_1, коли він відійшов у сторону, вони побачили ОСОБА_2, який лежав на підлозі, а біля його голови були сліди крові, після чого вони подали сигнал тривоги, після прибуття інших працівників установи камера була відкрита та був виявлений ОСОБА_2 зі слідами поранень, якому стали надавати медичну допомогу; свідка ОСОБА_8 , який показав, що працює фельдшером та прибув по сигналу тривоги на пост № 17, коли прийшов, камера, де утримувався ОСОБА_1 була відкрита, він надав ОСОБА_2 першу медичну допомогу, оскільки у нього були множинні рвані рани голови, рук з тильної та зовнішньої сторін, в області шиї, одна глибока рана біля кадика, пошкодження трахеї, м`язи були назовні, вказані ушкодження небезпечні для життя, так як у нього була велика крововтрата, геморагічний шок третього ступеня, вважав, що ОСОБА_2 навряд чи зміг би сам собі нанести такі рани.

Наведені вище показання свідків узгоджуються з висновком судово-медичної експертизи, в якому зазначено, що тілесні ушкодження заподіяні ОСОБА_2 у своїй сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя, які супроводжувалися рясною кровотечою та важким геморагічним шоком; вкрай малоймовірно, що ОСОБА_2 міг заподіяти вказані ушкодження власноручно.

Крім того, версія про власноручне заподіяння ОСОБА_2 собі тілесних ушкоджень з метою самогубства обґрунтовано спростовується й іншими доказами.

Так, експерт ОСОБА_9 підтвердив, що ОСОБА_2 було заподіяно в загальній кількості не менше десяти ушкоджень, що мали характер колото-різаних ран, і пошкодження в різних частинах голови та на тильній поверхні кистей рук є характерним для самооборони. Також експерт зазначив, що множинність виявлених тілесних ушкоджень та їх локалізація свідчить про те, що їх заподіяння ОСОБА_2 власноруч є малоймовірним.

До того ж, згідно з протоколом огляду місця події знаряддя злочину знайдено не було, проте сліди крові локалізувалися тільки біля тіла ОСОБА_2 , який лежав на підлозі камери біля ліжка та на самому ліжку, що з огляду на характер поранень і сильну кровотечу виключає можливість власноручного приховування ОСОБА_2 предмета травмування.

Окрім того, доводи захисника про невстановлення умислу та мотиву щодо заподіяння смерті іншій людині є безпідставними, оскільки умисел ОСОБА_1 на вбивство об`єктивно підтверджується встановленими обставинами кримінального провадження - нанесення ОСОБА_2 у життєво важливі органи не менше 10 ушкоджень, що мали характер колото-різаних ран, а мотивом посягання на життя ОСОБА_2 місцевим судом встановлено неприязні стосунки засудженого з останнім, що виникли раптово.

Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. При цьому всім наявним доказам суд першої інстанції відповідно до вимог КПК дав оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вирок суду за змістом відповідає вимогам ст. 374 КПК.

Враховуючи наведене, висновок місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні зазначених у вироку злочинних дій обґрунтовано визнаний апеляційним судом таким, що підтверджується зібраними та дослідженими в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим.

Доводи ж захисника про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону в зв`язку з незалученням перекладача у суді апеляційної інстанції є безпідставними і не підтверджуються матеріалами кримінального провадження.

Так, участь перекладача у кримінальному провадженні зумовлена конституційною засадою рівності перед законом і судом (ч. 2 ст. 24 Конституції України, ст. 10 КПК), за якою, серед іншого, не допускається привілеїв чи обмежень (в т. ч. й у процесуальних правах, передбачених КПК) за мовними ознаками.

Проявом принципу «рівності можливостей», згідно з яким кожна сторона під час розгляду справи повинна мати рівні можливості і жодна із сторін не повинна мати якихось вагомих переваг над опонентом, розглядаються й права обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, закріплені у підпунктах «а», «е» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод (далі - Конвенції):

а) бути негайно i детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер i причину обвинувачення проти нього;

e) якщо він не розуміє мову, яка використовується у суді, або не розмовляє нею, - отримувати безоплатну допомогу перекладача.

Згідно зі ст. 29 КПК кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою. Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом (частини 1 і 3).

Залучення перекладача для проведення процесуальних дій має на меті забезпечити особам, які беруть участь у кримінальному провадженні та не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, можливість користуватися рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють (п. 18 ч. 3 ст. 42, п. 9 ч. 1 ст. 56, п. 11 ч. 3 ст. 64-1, п. 4 ч. 1 ст. 66 КПК).

Як зазначено у ч. 1 ст. 68 КПК, у разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).

При цьому кримінальним процесуальним законом не регламентовано самого порядку залучення перекладача, зокрема не встановлено й безумовного обов`язку слідчого судді, суду, прокурора, слідчого самостійно (за відсутності відповідного клопотання з боку учасника провадження) залучати перекладача.

Відповідно ж до ч. 6 ст. 22, ч. 3 ст. 26 КПК суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків і вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами.

Враховуючи зазначене, колегія суддів касаційного суду вважає, що питання про дотримання вимог ст. 29 КПК щодо залучення перекладача слід вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи не призвело це до порушення рівності перед законом і судом (принципу «рівності можливостей») та несправедливості судового розгляду в цілому у розумінні положень ст. 6 Конвенції.

Згідно з аудіозаписом судового засідання в суді першої інстанції, який міститься на технічному носії інформації, під час розгляду кримінального провадження за клопотанням ОСОБА_1 був залучений перекладач.

Однак, під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції ні ОСОБА_1, ні його захисник Поліщук Д.П. не вказували про необхідність залучення перекладача. Як убачається з аудіозапису судового засідання в суді апеляційної інстанції, у ОСОБА_1 не було складнощів у розумінні української мови, він самостійно висловлював свою думку щодо поданих апеляційних скарг, а також виступав у судових дебатах та з останнім словом.

До того ж засуджений ОСОБА_1 є уродженцем с. Відродження Бахмутського району Донецької області та громадянином України.

За таких обставин і враховуючи те, що ні сам ОСОБА_1, ні його захисник Поліщук Д.П. не вказували про необхідність залучення перекладача під час апеляційного розгляду вказаного кримінального провадження, у суду апеляційної інстанції не було об`єктивних підстав для залучення перекладача за власною ініціативою.

Таким чином, колегія суддів касаційного суду не вбачає жодних даних, які би свідчили про обмеження за мовними ознаками ОСОБА_1 у його процесуальних правах чи про несправедливість судового розгляду щодо нього в цілому, а тому дійшла висновку про відсутність істотних порушень кримінального процесуального закону, про які зазначається в касаційній скарзі захисника.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 і попередження нових злочинів та відповідає вимогам ст.ст. 50 65 КК України.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі захисника, в тому числі і тим, на які захисник посилається у касаційній скарзі, та обґрунтовано відмовив у її задоволенні. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено.

На думку колегії суддів, в процесі судового та апеляційного розгляду кримінального провадження істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, Суд

у х в а л и в:

Вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 26 квітня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Поліщука Д.П. - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

Король В.В. Крет Г.Р. Огурецький В.П.