Наявність паркану захищає домогосподарство від сторонніх осіб, що дозволяє ідентифікувати вказану територію як таку, що є сховищем (ВС/ККС,№ 630/731/17,26.06.19)

Фабула судового акта: За вироком суду особу було визнано винуватим у тому, що він за попередньою змовою із іншою особою середині липня 2017 року таємно викрали з неогородженої земельної ділянки належне потерпілому майно. Крім того, він же 03 грудня 2017 року переліз через паркан та проник на територію дачної ділянки, звідки повторно таємно викрав залізничну рейку, яку витягнув за межі земельної ділянки за допомогою мотузки, а наступного дня приблизно в той же час аналогічним способом викрав таку ж рейку, чим спричинив потрепілому матеріальної шкоди. Вироком суду першої інстанції викрадача засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 185 КК України - на строк 1 рік; за ч. 3 ст. 185 КК України - на строк 3 роки; призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Апеляційний суд вирок місцевого суду залишив без змін.

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Захисник, зокрема, зазначає, що дії засудженого неправильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 185 КК за ознакою проникнення у сховище, оскільки земельна ділянка на території дачного кооперативу не є таким сховищем. На думку сторони захисту дії засудженого за вказаним епізодом слід було кваліфікувати за ч. 2 ст. 185 КК з призначенням менш суворого покарання, з урахуванням конкретних обставин злочину та даних про особу засудженого.

Однак Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду судові рішення захишив без змін, зазначивши, що огороджена територія, у тому числі приватного домоволодіння, може бути віднесена за своїми ознаками до поняття «сховище», виходячи з характеру огорожі (розміру, конструкції, цілісності тощо), наявності інших пристосувань, засобів (охорони, сигналізації, собак, освітлення, засувів, гачків, замків на воротах і хвіртках тощо), які об’єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інших ознак, які дозволяють ідентифікувати вказану територію як таку, що має призначення постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей (тобто є сховищем).

Надаючи оцінку діям підсудного, слід виділяти фізичний та юридичний критерії розуміння поняття «проникнення». Зокрема, для визначення фізичного критерію підлягають встановленню: 1) факт входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища); 2) час, спосіб, місце та обставини входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища) з урахуванням режиму доступу до нього та до майна, яким бажає заволодіти особа.

Для з`ясування юридичного критерію слід встановлювати: 1) незаконність входження (потрапляння) у приміщення (житло, інше приміщення чи сховище) або перебування в ньому, що обумовлюється відсутністю в особи права на перебування там, де знаходиться майно, яким вона бажає незаконно заволодіти; 2) мету, яку досягає особа, вчиняючи обрані дії, усвідомлення нею характеру вчиненого суспільно небезпечного діяння, зокрема й факту незаконного входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища) чи перебування в ньому, передбачення наслідків вчиненого діяння.

Обовязковою ознакою «проникнення» є його незаконність, тобто відсутність у особи права перебувати у перелічених місцях, де знаходиться майно.

Отже правильним є висновок суду про те, що паркан, через який перелазив засуджений, був захистом домогосподарства від сторонніх осіб, що обєктивно перешкоджав вільному доступу сторонніх осіб, а також дозволяв ідентифікувати вказану територію як таку, що має призначення постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей (тобто є сховищем).

Аналізуйте судовий акт: В контексті наявності кваліфікуючою ознаки «проникнення в інше сховище» огороджену територію не можна вважати таким, адже нею встановлюють лише видимі межі території (ВС/ККС, справа № 569/6988/16-к, 10.04.18)

Відсутність загальної доступності подвір'я, наявність на ньому засобів, які перешкоджають доступу сторонніх осіб вказує на те, що таке подвір'я є сховищем (ВС/ККС № 205/5830/16-к від 19.11.2018)

Приквартирний «тамбур» є «іншим сховищем» для визначення кримінально-правової кваліфікації (ВС/ККС № 754/17292/15-к від 21.05.2019)

Постанова

Іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 630/731/17

провадження № 51-9865км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Могильного О.П., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Замкового І.А.,

прокурора Руденко О.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Кас`янова І.В. на вирок Люботинського міського суду Харківської області від 05 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2018 року в об`єднаному кримінальному провадженні, внесеномудо Єдиного реєстру досудових розслідувань за №№ 12017220780000819, 12017220780000943, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що згідно ст. 89 КК не має судимостей,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вищевказаним вироком ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 185 КК - на строк 1 рік; за ч. 3 ст. 185 КК -на строк 3 роки; на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за попередньою змовою із особою, засудженою за цей злочин 20 листопада 2017 року, в середині липня 2017 року таємно викрали з неогородженої земельної ділянки АДРЕСА_3 належну ОСОБА_2 металеву ємність вартістю 615 грн.

Крім того, ОСОБА_1 03 грудня 2017 року близько 18:00 переліз через паркан та проник на територію дачної ділянки АДРЕСА_2, звідки повторно таємно викрав залізничну рейку, яку витягнув за межі земельної ділянки за допомогою мотузки, а наступного дня приблизно в той же час аналогічним способом викрав таку ж рейку, чим спричинив ОСОБА_3 матеріальної шкоди на загальну суму 1368 грн.

Апеляційний суд вирок місцевого суду залишив без змін, а апеляційну скаргу захисника Кас`янова І.В. - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Зазначає, що злочинні дії ОСОБА_1

неправильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 185 КК за ознакою проникнення у сховище, оскільки земельна ділянка на території дачного кооперативу не є таким сховищем. Вважає, що дії засудженого за вказаним епізодом слід було кваліфікувати за ч. 2 ст. 185 КК з призначенням менш суворого покарання, з урахуванням конкретних обставин злочину та даних про особу ОСОБА_1 .

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника, просила залишити ухвалу апеляційного суду без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено.

Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 185 КК у касаційній скарзі захисник не оспорює.

Зі змісту скарги убачається, що захисник не погоджується з кваліфікацією дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК, при цьому не оспорює встановлених судом фактичних обставин кримінального правопорушення, а вказує на відсутність такої кваліфікуючої ознаки крадіжки, як проникнення у сховище.

Однак ці доводи касаційної скарги захисника є безпідставними з огляду на таке.

Так, у постанові від 19 листопада 2018 року (справа № 205/5830/16-к, провадження № 51-2436кмо18) Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що огороджена територія, у тому числі приватного домоволодіння, може бути віднесена за своїми ознаками до поняття «сховище», виходячи з характеру огорожі (розміру, конструкції, цілісності тощо), наявності інших пристосувань, засобів (охорони, сигналізації, собак, освітлення, засувів, гачків, замків на воротах і хвіртках тощо), які об`єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інших ознак, які дозволяють ідентифікувати вказану територію як таку, що має призначення постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей (тобто є сховищем).

При цьому необхідно встановити об`єктивні обставини, які дозволяють ідентифікувати відповідне місце чи територію як «сховище». Ці обставини з огляду на положення статей 91-94 КПК підлягають обов`язковому доказуванню, а зібрані та надані суду докази - відповідній оцінці, в кожному конкретному кримінальному провадженні, де обвинувачення включає таку кваліфікуючу ознаку, як проникнення у сховище.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 вчинив таємне викрадення чужого майна з проникненням у сховище, чого в судовому засіданні не заперечував і сам обвинувачений, який надав детальні пояснення щодо здійснення крадіжки з огородженої території приватного домоволодіння та не заперечував проти розгляду кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК.

Незважаючи на це, позиція захисту в частині кваліфікації дій засудженого за ч. 3 ст. 185 КК зводиться до відсутності кваліфікуючої ознаки проникнення у сховище.

Однак , при здійсненні такої правової оцінки необхідно виділяти фізичний та юридичний критерії розуміння поняття «проникнення». Зокрема, для визначення фізичного критерію підлягають встановленню: 1) факт входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища); 2) час, спосіб, місце та обставини входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища) з урахуванням режиму доступу до нього та до майна, яким бажає заволодіти особа.

Для з`ясування юридичного критерію слід встановлювати: 1) незаконність входження (потрапляння) у приміщення (житло, інше приміщення чи сховище) або перебування в ньому, що обумовлюється відсутністю в особи права на перебування там, де знаходиться майно, яким вона бажає незаконно заволодіти; 2) мету, яку досягає особа, вчиняючи обрані дії, усвідомлення нею характеру вчиненого суспільно небезпечного діяння, зокрема й факту незаконного входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища) чи перебування в ньому, передбачення наслідків вчиненого діяння.

При цьому обов`язковою ознакою проникнення є його незаконність, тобто відсутність у особи права перебувати у перелічених місцях, де знаходиться майно.

З показань ОСОБА_1 вбачається, що він вирішив украсти залізничну рейку, яку побачив через паркан на подвір`ї одного з домоволодінь у садовому товаристві «Хімік». Він переліз через паркан, підійшов до місця, де лежала рейка, та виявив не одну, а дві рейки, по 3 метри кожна, які вирішив викрасти пізніше. Увечері він повернувся, за допомогою мотузки підтягнув одну рейку до паркану, через невеликий отвір просунув її на вулицю, там знову прив`язав мотузку і потягну в рейку до пункту прийому металобрухту, де продав. Аналогічним способом ОСОБА_1 заволодів другою рейкою ввечері наступного дня.

Тобто паркан, через який перелазив ОСОБА_1 , був захистом домогосподарства від сторонніх осіб, що об`єктивно перешкоджав вільному доступу сторонніх осіб, а також дозволяв ідентифікувати вказану територію як таку, що має призначення постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей (тобто є сховищем), як зазначено у згаданій постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.

Доводи захисника стосовно того, що наявність огорожі не свідчить

про можливість визнання відповідної території сховищем або такою, що запобігає вільному перетинанню її меж, є безпідставними, оскільки у вказаному кримінальному провадженні встановлено наявність перешкод для потрапляння особи на територію, а саме відсутність вільного доступу на таку територію. Посилання на те, що земельна ділянка була відведена та використовувалася для вирощування продукції чи випасу тварин, також необґрунтоване, оскільки матеріалами кримінального провадження підтверджено, що крадіжка вчинена з домоволодіння на території садового товариства.

Отже , місцевий суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у сховище та вчинене повторно. Підстав вважати таку кваліфікацію дій засудженого неправильною колегія суддів не вбачає.

Покарання ОСОБА_1 призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК та є справедливим.

На підставі зазначеного Суд вважає, що під час розгляду цього кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили істотних порушень норм процесуального та матеріального закону.

Враховуючи наведене, Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив :

Вирок Люботинського міського суду Харківської області від 05 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційну скаргу захисника Кас`янова І.В. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Т .В. Матієк О.П. Могильний С.В. Яковлєва