28.10.2019 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВС/ККС: Грабіж «малозначним» бути не може (ВС/ККС № 401/2806/16-к від 08.02.2018)

ВС/ККС: Грабіж «малозначним» бути не може (ВС/ККС № 401/2806/16-к від 08.02.2018) - 0_18530000_1572188926_5db5b2fe2d42f.jpg

Фабула судового акту: Кримінальним кодексом України визначено, що не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Натомість жодна з норм кримінального закону поняття «малозначності» не розкриває та відносить оцінку наявності такої ознаки виключно на розсуд суду.

Як на мене – законодавство в принципі не має містити жодних оціночних понять для чіткого та вірного його застосування.

Проте, ми юристи, повинні працювати із тим, що маємо…

Аналізуючи дане судове рішення у мене постало питання – чи все так однозначно у вирішення питанні про наявність або відсутність малозначності у особи яка формально вчинила злочин? Чи може поняття малозначності застосовуватись до особи, яка вчинила фактично малозначний злочин у період іспитового строку?

Я категорично не погоджуюсь цим рішенням суду, але ж читач має оцінити його на власний розсуд.

У даній справі особу, яку було раніше звільнено від відбування покарання із іспитовим строком, засуджено за вчинення грабежу (ст. 186 КК України) за те, що вона у відкритий спосіб, у період іспитового строку, викрала із магазину дві пляшки пива вартістю 55 гривень 76 копійок.

За вироком суду горе-грабіжника було засуджено до 4 років 6 місяців позбавлення волі.

Апеляційний суд із таким вироком погодився.

На вказані рішення сторона захисту подала касаційну скаргу, яку вмотивувала тим, що судом першої інстанції при постановленні вироку необґрунтовано не було застосовано положення ч. 2 ст. 11 КК України, чим допущене неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність оскільки розмір завданої злочином шкоди є незначним, у зв'язку із чим судам необхідно було застосувати положення ч. 2 ст. 11 КК України.

Натомість Касаційний кримінальний суд із такими доводами не погодився та зазначив наступне.

Відповідно до частини другої статті 11 КК України не визнається злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Отже малозначність має місце у разі наявності наступних ознак:

1) формальна наявність у вчиненому діянні ознак складу злочину, передбаченого КК України, тобто всіх тих передбачених у законі об'єктивних і суб'єктивних ознак, що у відповідній статті (частині статті) Особливої частини КК України характеризують певний склад злочину. Діяння, яке не містить хоча б однієї ознаки складу злочину, не може визнаватись малозначним. Якщо істотність матеріальної (майнової чи фізичної) шкоди визначена безпосередньо в кримінальному законі шляхом закріплення конкретного розміру шкоди, яка має бути завдана при вчиненні відповідного злочину, то недосягнення цього рівня шкоди свідчить про відсутність у діях особи кримінальної протиправності, що унеможливлює звернення до частини другої статті 11 КК України;

2) малозначне діяння не становить суспільної небезпеки, яка є типовою для певного злочину. Це виражається в тому, що воно не заподіює взагалі шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі, або заподіює їм явно незначну (мізерну) шкоду;

3) малозначне діяння не повинно бути суб'єктивно спрямоване на заподіяння істотної шкоди. Якщо існує невідповідність між фактично вчиненим малозначним діянням і умислом, спрямованим на заподіяння істотної шкоди, має наставати кримінальна відповідальність за замах на той злочин, який особа бажала вчинити.

На думку Касаційного кримінального суду, виходячи із того, що диспозиція складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, не передбачає конкретно визначений розмір спричиненої шкоди, суди обох інстанцій, дали належну оцінку обставинам кримінального правопорушення, та, врахувавши особу засудженого, не знайшли підстав вважати, що вчинене ним діяння є малозначним, оскільки конкретні обставини скоєння злочину не вказують на наявність у діянні винної особи малозначності, оскільки він є особою, яка раніше неодноразово притягувалася до кримінальної відповідальності та, будучи звільненим від відбування покарання з випробуванням, у період іспитового строку вчинив новий більш тяжкий злочин.

Аналізуйте судовий акт: При визнанні діяння малозначним потрібно враховувати не тільки фактично заподіяну шкоду, але й те, на що було направлено діяння і до яких втрат могло це призвести (ВС/ККС № 401/2807/16-к від 13.11.2018)

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж (ВС/ККС № 335/1893/16-к від 15.11.2018)

Наявність попередніх судимостей за якими особу було звільнено від відбування покарання з випробуванням є перепоною для застосування щодо такої особи положень ст. 75 КК України (ВС/ККС № 755/6254/17 від 19.07.2018)

При розмежуванні грабежу та розбою визначальним є не тільки наслідки, що настали в результаті застосування насильства до потерпілого, але й сам спосіб дії винних осіб (ВС/ККС № 405/3734/16-к від 31.07.2018)

Кваліфікація дій особи за ст. 185 або ст. 186 КК України залежить від усвідомлення останньою таємності або відкритості її дій (ВС/ККС № 192/2621/16-к від 15.03.2018)

Постанова

Іменем України

08 лютого 2018 р.

м. Київ

Справа № 401/2806/16-к

Провадження № 51 - 175 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів Марчука О.П., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Іванової Г.В.,

прокурора Жукова О.В.,

засудженого ОСОБА_1 в режимі відеоконференції,

розглянув в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12016120270001475 від 08 серпня 2016 року щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Світловпіль Олександрійського району Кіровоградськоїобласті, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,

за ст. 186 ч. 2 КК України,

за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Обрізківа І.В. на вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 липня 2017 року щодо ОСОБА_1

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 квітня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 186 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 71 ч.1 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_1 до призначеного покарання частково приєднано покарання за вироком Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2016 року та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

Обрано ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Строк відбуття покарання вказано рахувати з 13 квітня 2017 року.

На підставі ст. 72 ч. 5 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк відбуття покарання час його попереднього ув'язнення з 13 квітня 2017 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

Так, ОСОБА_1 07 серпня 2016 року о 14 годині 37 хвилин за зазначених у вироку обставин відкрито, повторно, викрав з приміщення магазину ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2», що по АДРЕСА_3 Кіровоградської області, дві пляшки пива марки «Чернігівське світле», вартістю 27 гривень 88 копійок кожна, чим завдав ОСОБА_3 матеріальну шкоду на суму 55 гривень 76 копійок.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 липня 2017 року вказаний вирок суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляційні скарги засудженого та захисника - без задоволення.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У своїй касаційній скарзі, з врахуванням доповнень до неї, засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок щодо нього та закрити кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 11 ч. 2 КК України, врахувавши висновок Верховного Суду України зазначений у постанові від 24 грудня 2015 року. Також вказує на те, що суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про необґрунтованість апеляційних скарг, допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та не зазначив підстав, з яких залишив їх без задоволення.

У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи фактичних обставин кримінального правопорушення, які суд першої інстанції вважав доведеними, просить вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 скасувати, а кримінальне провадження закрити у зв'язку з відсутністю в діях останнього складу кримінального правопорушення, передбаченого VIII від 12.02.2015 року.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 підтримав подану ним касаційну скаргу та касаційну скаргу захисника.

Прокурор вважав касаційні скарги необґрунтованими та просив залишити їх без задоволення.

Мотиви суду

Відповідно до частини другої статті 11 КК України не визнається злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Специфіка встановлення малозначності діяння полягає в обов'язковій сукупності трьох умов:

1) формальна наявність у вчиненому діянні ознак складу злочину, передбаченого статті 11 КК України;

2) малозначне діяння не становить суспільної небезпеки, яка є типовою для певного злочину. Це виражається в тому, що воно не заподіює взагалі шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі, або заподіює їм явно незначну (мізерну) шкоду;

3) малозначне діяння не повинно бути суб'єктивно спрямоване на заподіяння істотної шкоди. Якщо існує невідповідність між фактично вчиненим малозначним діянням і умислом, спрямованим на заподіяння істотної шкоди, має наставати кримінальна відповідальність за замах на той злочин, який особа бажала вчинити.

Поняття істотної шкоди у контексті частини другої КК України використовує загальні оціночні поняття: тяжкі наслідки, інші тяжкі наслідки (відносно визначені правові норми).

Якщо істотність шкоди знаходить своє чітке відображення у визначенні об'єктивних ознак того чи іншого складу злочину, тобто характер шкоди є фіксованим і не може оцінюватись на розсуд правозастосувача (абсолютно визначені правові норми), застосування кримінально-правової норми про малозначність виключається.

Суд першої інстанції, правильно встановивши, що ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений 374 КПК України.

При розгляді апеляційних скарг обвинуваченого та захисника суд апеляційної інстанції їх доводи, які аналогічні доводам касаційних скарг, щодо наявності умов для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 419 КПК України. З такими висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів.

Отже, доводи касаційних скарг щодо неправильного застосування судами обох інстанцій закону України про кримінальну відповідальність, а саме - незастосування положень ст. 11 ч. 2 КК України, є безпідставними.

Висновки судів обох інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до ОСОБА_1 положень статті 11 КК України положення передбачає встановлення малозначності лише в тому разі, коли законодавець вирішення питання про межі заподіяної шкоди залишає на розсуд правозастосувача (суду). Щодо злочинів, конструкція складів яких передбачає конкретно визначений розмір спричиненої шкоди, констатація малозначності діяння виключається.

З урахуванням того, що конструкція складу злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, не передбачає конкретно визначений розмір спричиненої шкоди, суди обох інстанцій, не відступаючи від вищезазначеного висновку Верховного Суду України, дали належну оцінку обставинам кримінального правопорушення, та, врахувавши особу ОСОБА_1, не знайшли підстав вважати, що вчинене ним діяння є малозначним.

Отже, доводи касаційних скарг щодо невиконання судами обох інстанцій вимог ст. 458 Закону № 192-VIII від 12.02.2015 року є необґрунтованими.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг, скасування вироку та ухвали щодо ОСОБА_1 та закриття кримінального провадження з огляду на малозначність діяння не знаходить.

Керуючись ст.ст. VІІІ, Суд

ухвалив:

Вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 липня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Обрізківа І.В. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

1037
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


1
Популярные судебные решения
Популярные события
ЕСПЧ