Експертні висновки не є підставою для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами (ВС/ККС № 711/4114/17 від 06.09.2018)

Фабула судового акту: Пунктом 4 частини 2 статті 459 Кримінального процесуального кодексу визначено, що однією з підстав для перегляду судових рішень за ново виявленими обставинами є обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

Проте чинне законодавство не дає виключеного переліку таких обставин та/або документів, які однозначно є ново виявленими обставинами.

У даній справі засуджений звернувся до суду із заявою про перегляд судових рішень постановлених стосовно за ново виявленими обставинами.

Так за доводами засудженого висновок експертного дослідження, предметом якого були положення п. «б» ст. 254-2 КК України 1960 року його безпідставно засуджено за вказаним пунктом статті кримінального закону.

Ухвалою апеляційного суду вказану заяву залишено без задоволення.

Обґрунтовуючи свої доводи апеляційний суд вказав на те, що відповідно до ч. 1 ст. 242 КПК України не допускається проведення експертизи для з'ясування питань права і тлумачення, визначене вказаним висновком не є офіційним в розумінні п. 4 ч. 2 ст. 459 КПК України, а тому підстави для задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами відсутні.

Одночасно тлумачення права не може бути нововиявленою обставиною.

Зазначене рішення стало предметом розгляду Касаційного кримінального суду, який із таким рішенням апеляційного суду погодився і касаційну скаргу засудженого відхилив.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Засудження за дезертирство оособи, що призвана під час мобілізації. Факт прийняття чи не прийняття військовослужбовцем військової присяги не має значення для визнання його суб'єктом цього злочину (ВС/ККС, № 274/2299/15-к, 31.05.18)

Якщо особа оскаржує кримінально-правову кваліфікацію вчиненого, обмежувати право на апеляційне оскарження неприпустимо, навіть і у випадку не заперечення обставин, які не оспорювалися під час судового розгляду (ВП ВС, № 756/5578/15-к, 27.02.18)

Верховний Суд надав роз’яснення щодо змісту судової дискреції у кримінальному судочинстві ( ВС/ККС від 1 лютого 2018р.)

Постанова

Іменем України

06 вересня 2018 р.

м. Київ

справа № 711/4114/17

провадження № 51-161 км 17

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Шевченко Т. В.,

суддів: Бущенка А. П., Голубицького С. С., за участю секретаря судового засідання Михальчука В. В., прокурора Шошури А. П., засудженого ОСОБА_1,

розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2017 року щодо його заяви про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Військового суду Центрального регіону України від 29 серпня 2000 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Військового суду Черкаського гарнізону від 10 лютого 2000 року засуджено:

ОСОБА_1 за п. «б» ст. 254-2 КК України 1960 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

ОСОБА_2 за п. «б» ст. 254-2 КК України 1960 року із застосуванням ст. 44 цього ж Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 46-1 КК України 1960 року виконання вироку відстрочено на 01 рік зі сплатою штрафу. Клопотання загальних зборів офіцерів і командира в/ч А-1112 задоволено частково, передано їм засуджених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на поруки для виправлення і перевиховання, в іншій частині про звільнення засуджених від кримінальної відповідальності відмовлено.

Ухвалою Військового суду Центрального регіону України від 29 серпня 2000 року зазначений вирок місцевого суду залишено без зміни.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Військового суду Центрального регіону України від 29 серпня 2000 року залишено без задоволення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ставить вимогу про скасування оскарженої ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Вважає, що апеляційний суд безпідставно не визнав нововиявленою обставиною висновок експертного дослідження Державного підприємства «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України» № 056/124 від 12 жовтня 2012 року та залишив без задоволення його заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Зазначає, що судовий розгляд здійснювався без повідомлення усіх сторін кримінального провадження, зокрема, потерпілих, і під час судового розгляду його заяви не проводились дебати.

Крім того, зазначає, що в оскарженій ухвалі апеляційного суду не зазначено усіх сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження, а також не зазначено порядку набрання цією ухвалою законної сили і дати її проголошення.

Вважає за необхідне передати дане кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, визначених у ч. 5 ст. 434-1 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги, засуджений підтримав касаційну скаргу.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 5 ст. 434-1 КПК України суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з ч. 1 ст. 434-2 КПК України питання про передачу кримінального провадження на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

У правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 червня 2018 року (справа № 556/2020/15-ц, провадження № 14-217цс18), визначено, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний вимір ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального права були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.

Оскільки у касаційній скарзі немає доводів про наявність вище зазначених обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність достатніх підстав вважати, що дана справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Глава 34 КПК України визначає підстави та порядок здійснення провадження за нововиявленими обставинами, строки звернення й вимоги до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Частинами 2, 3 ст. 464 КПК України встановлено, що суддя перевіряє заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами на відповідність вимогам ст. 462 цього Кодексу і вирішує питання про відкриття кримінального провадження за нововиявленими обставинами. Якщо таку заяву не оформлено згідно з вимогами, передбаченими ст. 462 КПК України, застосовуються правила ч. 3 ст. 429 цього Кодексу, відповідно до яких заява повертається у визначених цією статтею випадках. Процесуальним законом не передбачено можливості відмови у відкритті провадження за заявою про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами на жодній із стадій такого провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 459 КПК України (в редакції, яка діяла на момент постановлення оскарженого судового рішення) нововиявленими обставинами визнаються:

1) штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок;

2) зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути;

4) визнання Конституційним Судом України неконституційності закону України, іншого акта (їх окремих положень) або надання Конституційним Судом України офіційного тлумачення положень Конституції України, що є відмінним від того, як їх застосував суд при вирішенні справи;

5) інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

З матеріалів кримінального провадження видно, що засуджений ОСОБА_1 звернувся до Апеляційного суду м. Києва із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Військового суду Центрального регіону України від 29 серпня 2000 року, в якій зазначав про наявність обставини, передбачені п. 5 ч. 2 ст. 459 КПК України. Зокрема, такою обставиною вважав висновок експертного дослідження Державного підприємства «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України» № 056/124 від 12 жовтня 2012 року, предметом якого були положення п. «б» ст. 254-2 КК України 1960 року. В результаті цього дослідження з урахуванням лексичних і граматичних вимог до оформлення текстів нормативно-правових документів було зроблено висновок про таке тлумачення п. «б» ст. 254-2 КК України 1960 року, яке, на думку засудженого, свідчіть про безпідставність його засудження за вказаним пунктом статті кримінального закону.

Апеляційний суд м. Києва розглянув заяву засудженого у відповідності до положень глави 34 КПК України та, пославшись на те, що відповідно до ч. 1 ст. 242 КПК України не допускається проведення експертизи для з'ясування питань права і тлумачення, визначене вказаним висновком не є офіційним в розумінні п. 4 ч. 2 ст. 459 КПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

З такими висновками апеляційного суду, зокрема, про те, що тлумачення права не може бути нововиявленою обставиною, погоджується і колегія суддів Верховного Суду, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 у цій частині не підлягає задоволенню.

Положеннями ч. 1 ст. 412 КПК України визначено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 425 КПК України касаційну скаргу мають право подати засуджений, його законний представник чи захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 427 КПК України у касаційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, яка подала касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення;

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 вказує на те, що судове провадження здійснено за відсутності потерпілих, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, однак не наводить обґрунтування, що відсутність потерпілих вплинула на його права.

Доводи ОСОБА_1 про те, що в оскарженій ухвалі апеляційного суду не зазначено всіх сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження, а також не зазначено дати її проголошення, не ґрунтуються на законі, оскільки таких вимог не містить ст. 419 КПК України. При цьому в оскарженій ухвалі зазначені учасники апеляційного розгляду.

Крім того, зі змісту ухвали апеляційного суду видно, що хоч в її резолютивній частині не зазначено порядок набрання нею законної сили, але вказано порядок її оскарження. Тому, враховуючи положення ст. 412 КПК України, ці порушенням не можна визнати істотними.

Інші порушення, викладені в касаційній скарзі, зокрема, щодо не проведення дебатів у даному кримінальному провадження, також не можна визнати істотними.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та в повній мірі відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для зміни чи скасування оскарженої ухвали апеляційного суду, в провадженні не встановлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення цієї скарги.

Керуючись ст.ст. 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2017 року щодо заяви засудженого ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Військового суду Центрального регіону України від 29 серпня 2000 року залишити без зміни, а касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: