25.04.2020 | Автор: Олександр Б.
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВС/КГС: Внесення змін до типового договору оренди землі не тягне за собою приведення договорів, укладених раніше, у відповідність до нових вимог, якщо це прямо не передбачено в постанові КМУ (ВС/КГС,№ 907/87/19,25.02.20)

ВС/КГС: Внесення змін до типового договору оренди землі не тягне за собою приведення договорів, укладених раніше, у відповідність до нових вимог, якщо це прямо не передбачено в постанові КМУ (ВС/КГС,№ 907/87/19,25.02.20) - 0_92024200_1587813578_5ea41ccae0b0f.png

Фабула судового акта: В цій справі судами було встановлено, що 18.01.2008 між Управлінням майном міста міської ради, правонаступником якого є Департамент міського господарства міської ради (позивач, орендодавець) і Приватним підприємством (відповідач, орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку під власним магазином. В подальшому позивач звертався до відповідача з проєктом додаткової угоди від 11.01.2019 до договору оренди землі, згідно з якою запропонував відповідачеві внести зміни до пунктів 5, 8, 10, 11, 14, 22, 30 договору (викласти їх у новій редакції) стосовно нормативної грошової оцінки землі на 2019 рік, розміру орендної плати та строків її внесення, відповідальності за порушення строків внесення орендної плати, строку дії договору тощо.

04.02.2019 відповідач повернув позивачеві підписану та скріплену печаткою додаткову угоду від 11.01.2019, однак із протоколом розбіжностей щодо пункту 14 договору. За змістом цього протоколу розбіжностей відповідач запропонував власну редакцію цього пункту договору щодо штрафних санкцій у разі невнесення орендної плати у строки, визначені у договорі.

Оскільки умови пункту 14 спірного договору оренди землі залишилися неврегульованими між сторонами, позивач звернувся до господарського суду із позовом. Він просив визнати укладеним у такій редакції п. 14 договору оренди землі: «У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10-ти денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати встановлено цим договором; справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення».

Позов мотивовано, зокрема, посиланням на положення ст.ст. 179, 187, 188 ГК України, ст.ст. 11, 627, 628, 638, 649, 792 ЦК України, постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 «Про затвердження Типової форми договору оренди землі» зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 890.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у позові відмовлено, з чим погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

За результатом розгляду справи ВС/КГС зазначив, що згідно зі ст. 630 ЦК України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 цього Кодексу.

У ч. 2 ст. 179 ГК України передбачено, що Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 «Про затвердження Типового договору оренди землі» затверджено типовий договір оренди землі.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 890 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», яка діє з 29.11.2017, серед іншого, було внесено зміни до постанови від 03.03.2004 № 220, зокрема п. 14 Типового договору оренди землі викладено у такій редакції: «14. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором; стягується пеня у розмірі ___ відсотків несплаченої суми за кожний день прострочення.» При цьому за змістом вказаної постанови Кабінету Міністрів України не вимагалося приведення договорів, укладених раніше, у відповідність до нових вимог стосовно типового договору, що і стало підставою для залишення без задоволення касаційної скарги відповідача.

Аналізуйте судовий акт: Типовий договір про надання послуг з утримання будинку є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від його положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд (Справа № 753/8393/15-ц, 06.11.17)

Визнання судом договору оренди землі укладеним без рішення місцевої ради про передачу земельної ділянки в оренду НЕМОЖЛИВЕ (Велика Палата ВС у справі № 32/563 від 4 грудня 2018р.)

Рішенням міської ради з метою конкретизації Типового договору оренди землі може бути затверджений зразок договору оренди землі, що є обов'язковим для виконання (ВС/КГС,справа № 908/2098/17, 11.07.18)

Укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо договір відповідає Типовому, тому відмова споживача послуг від його укладення в цьому випадку суперечить закону (Справа № 910/14243/16, 16.05.17)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 907/87/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Грузицька І. В.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 (судді: Кравчук Н. М., Кордюк Г. Т., Плотніцький Б. Д.) і рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2019 (суддя Ушак І. Г.) у справі

за позовом Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради

до Приватного підприємства "ГІД"

про визнання укладеним пункту договору,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У лютому 2019 року Департамент міського господарства Ужгородської міської ради звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Приватного підприємства "ГІД" (далі - ПП "ГІД"), в якому просив визнати укладеним у такій редакції пункт 14 договору оренди землі від 18.01.2008 (договір оренди землі у новій редакції від 23.11.2017): "У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10-ти денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати встановлено цим договором; справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення".

Позов із посиланням на положення статей 179, 187, 188 Господарського кодексу України, статей 11, 627, 628, 638, 649, 792 Цивільного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 "Про затвердження Типової форми договору оренди землі" зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 870, обґрунтовано недосягненням між сторонами згоди стосовно викладення пункту 14 спірного договору щодо відповідальності орендаря за порушення строків внесення орендної плати у виді стягнення штрафу у редакції, запропонованій позивачем.

1.2. У відзиві на позов ПП "ГІД" просило відмовити у його задоволенні, зазначило про необґрунтованість і незаконність позовних вимог, зокрема акцентувало, що за змістом постанови Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 870, якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 "Про затвердження Типової форми договору оренди землі", не вимагається приведення раніше укладених договорів оренди землі у відповідність до нових вимог, які застосовуються до типової форми договору оренди землі.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.12.2019, у позові відмовлено.

2.2. Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав позовні вимоги необґрунтованими та дійшов висновку, що правових підстав для задоволення позову у цьому випадку немає.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Департамент міського господарства Ужгородської міської ради, не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 і рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2019 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Підставами для скасування оскаржених судових рішень Департамент міського господарства Ужгородської міської ради вважає невідповідність змісту оскаржених судових рішень вимогам матеріального права та вважає, що додаткова угода від 11.01.2019 до договору оренди землі від 18.01.2008 є новим договором оренди землі, оскільки договірні відносини між сторонами було припинено, тому позивач правомірно застосував положення постанови Кабінету Міністрів України від 22.12.2017 № 890 при підготовці проєкту додаткової угоди від 11.01.2019, зокрема щодо відповідальності за невнесення орендної плати у визначені у договорі строки у виді штрафу. Скаржник також не погоджується із висновком судів про недоведеність підстав для внесення спірних змін до договору згідно зі статтями 651, 652 Цивільного кодексу України.

3.2. Від ПП "ГІД" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач акцентував правомірність висновків господарських судів попередніх інстанцій, викладених в оскаржених судових рішеннях.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди, згідно з рішенням від 29.12.2007 № 575 Ужгородська міська рада затвердила ПП "ГІД" проєкт відведення земельної ділянки площею 0,098 га під власним магазином по вул. Дворжака, 30.

18.01.2008 між Управлінням майном міста Ужгородської міської ради (правонаступником якого є Департамент міського господарства Ужгородської міської ради) - орендодавцем і ПП "ГІД" - орендарем укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку під власним магазином, розташовану в м. Ужгороді по вул. Дворжака, 30.

Договір зареєстровано Закарпатською регіональною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України" 05.02.2008 за № 2110100000-0408070000032.

За актом приймання-передачі від 18.01.2008 № 896 орендар прийняв у строкове платне володіння та користування земельну ділянку, розташовану у м . Ужгороді по вул . Дворжака, 30 .

Як установили суди попередніх інстанцій, 23.11.2017 між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та ПП "ГІД" було укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 18.01.2008, згідно з якою сторони домовилися викласти у новій редакції договір оренди землі, укладений між сторонами 18.01.2008.

Згідно з пунктом 1 зазначеної додаткової угоди орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку під власним магазином, розташовану в м. Ужгороді по вул. Антоніна Дворжака, 30; кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:59:003:0082.

У пункті 8 цієї додаткової угоди зазначено, що строк дії договору до 29.10.2018; після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк; у цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з пунктом 9 додаткової угоди від 23.11.2017 рішення про продовження договору оренди приймає Ужгородська міська рада відповідно до чинного законодавства.

У пункті 14 зазначеної додаткової угоди сторони домовилися, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені у цьому договорі, справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін, крім випадків, визначених в абзаці 1 пункту 27 договору; у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку (пункт 33 додаткової угоди).

За змістом пункту 40 додаткової угоди від 23.11.2017 цей договір набирає чинності з моменту підписання та є невід`ємною частиною договору оренди землі від 18.01.2008.

Як установили суди попередніх інстанцій під час вирішення спору та свідчать матеріали справи, згідно з рішенням Ужгородської міської ради від 13.12.2018 № 1354 ПП "ГІД" було поновлено договір оренди земельної ділянки площею 0,0980 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по вул. Дворжака, 30 строком на 5 років до 13.12.2023.

Господарські суди також установили, що позивач звертався до відповідача з проєктом додаткової угоди від 11.01.2019 до договору оренди землі від 18.01.2018 (у редакції від 23.11.2017), згідно з яким запропонував відповідачеві внести зміни до пунктів 5, 8, 10, 11, 14, 22, 30 договору (викласти їх у новій редакції) стосовно нормативної грошової оцінки землі на 2019 рік, розміру орендної плати та строків її внесення, відповідальності за порушення строків внесення орендної плати, строку дії договору тощо.

04.02.2019 відповідач повернув позивачеві підписану та скріплену печаткою додаткову угоду від 11.01.2019, однак із протоколом розбіжностей щодо пункту 14 договору. За змістом цього протоколу розбіжностей відповідач запропонував власну редакцію цього пункту договору щодо штрафних санкцій у разі невнесення орендної плати у строки, визначені у договорі, а саме: "У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10-ти денний строк сплачується штраф у розмірах, передбачених п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України; справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення".

Проте протокол розбіжностей до додаткової угоди до договору оренди землі від 18.01.2008 позивач не підписав.

Оскільки умови пункту 14 спірного договору оренди землі залишилися неврегульованими між сторонами, позивач звернувся до господарського суду із цим позовом.

4.3. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону (стаття 16 цього Закону).

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

У статті 30 зазначеного Закону передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін; у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, вимогу позивача про визнання укладеним пункту 14 спірного договору оренди землі у редакції, наведеній позивачем у прохальній частині позовної заяви, обґрунтовано прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 22.11.2017 № 890, згідно з якою, було зокрема, внесено зміни до Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220, а саме в частині визначення у типовому договорі відповідальності за несвоєчасну сплату орендної плати за землю у розмірі 100 % річної орендної плати.

Згідно зі статтею 630 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу.

У частині 2 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 "Про затвердження Типового договору оренди землі" затверджено типовий договір оренди землі.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 890 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України", яка діє з 29.11.2017, серед іншого, було внесено зміни до постанови від 03.03.2004 № 220, зокрема пункт 14 Типового договору оренди землі викладено у такій редакції: "14. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором; стягується пеня у розмірі ___ відсотків несплаченої суми за кожний день прострочення." При цьому за змістом постанови Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 890 не вимагалося приведення договору договорів, укладених раніше, у відповідність до нових вимог стосовно типового договору.

Здійснюючи судовий розгляд, господарські суди попередніх інстанцій урахували наведені положення законодавства, дослідили обставини справи та наявні у ній докази, надали оцінку аргументам обох сторін та дійшли висновку, що у цьому випадку правових підстав для визнання укладеним спірного пункту договору оренди землі у редакції, запропонованій позивачем, немає.

Як установили попередні судові інстанції, на час укладення між сторонами у справі договору оренди землі від 18.01.2008 діяла постанова Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 "Про затвердження Типового договору оренди землі"; додаткову угоду від 23.11.2017 до цього договору (згідно з якою викладено договір оренди землі від 18.01.2008 у новій редакції) укладено на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220; постановою Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 890, якою внесено зміни до форми типового договору оренди землі в частині встановлення відповідальності за несвоєчасну сплату орендної плати за землю не вимагається приведення договорів, укладених раніше, у відповідність до нових вимог стосовно типового договору.

Водночас апеляційний господарський суд наголосив, що додаткова угода від 11.01.2019 (підписана відповідачем із протоколом розбіжностей щодо пункту 14 договору) за своїм змістом є додатковою угодою до договору оренди землі від 18.01.2008 (у подальшому викладеного у новій редакції згідно з додатковою угодою від 23.11.2017) і його невід`ємною частиною, про що прямо зазначено у такій додатковій угоді, застережень щодо припинення договірних відносин або договору оренди землі ця додаткова угода не містить; згідно з рішенням Ужгородської міської ради від 13.12.2018 № 1354 ПП "ГІД" було поновлено укладений договір оренди спірної земельної ділянки строком на 5 років до 13.12.2023, а не укладено новий.

Крім того, суди попередніх інстанції акцентували відсутність підстав для зміни договору за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін згідно з положеннями статей 651, 652 Цивільного кодексу України, зважаючи на недоведеність наявності істотного порушення договору другою стороною, істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

4.4. Отже, дослідивши обставини справи, надавши правову кваліфікацію доказам, наданим сторонами, з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог, аргументів сторін, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що правових підстав для задоволення позову у цьому випадку немає.

4.5. Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставами для скасування рішення і постанови у справі, оскільки не отримали підтвердження під час касаційного провадження, дублюють доводи, зазначені в апеляційній скарзі, яким уже надав оцінку суд апеляційної інстанції і відхилив їх, навівши відповідні мотиви; такі твердження спростовуються встановленими судами у справі фактичними обставинами та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 08.02.2020, яка діяла на час відкриття касаційного провадження у цій справі), в якій визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 цього Кодексу).

5.2. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України (у зазначеній редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.3. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 і рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2019 у справі № 907/87/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак

1189
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные статьи
Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0