Військові частини на праві оперативного управління володіють закріпленим за ними військовим майном, яке створює підвищену небезпеку, що покладає саме на них встановлену законом відповідальність (ВС/КГС, № 910/21069/17, 15.02.19)

Фабула судового акта: Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду частково задовольним касаційну скаргу Міністерства оборони України (МОУ), скасувавши рішення господарського суду та постанову апеляційного господарського у справі в частині задоволення позовних вимог до МОУ і стягнення з МОУ на користь товариства з обмеженою відповідальністю 702 106 грн. Мправу передано на новий розгляд до господарського суду.

Справа стосується ситуації, що трапилась 23 березня 2017 р. на найбільшому складі боєприпасів в Україні у місті Балаклія, що на Харківщині. Там сталася пожежа, внаслідок цього боєприпаси, що зберігались на складі, вибухали кілька днів поспіль. Як сповіщали ЗМІ, за висновками експертів, пошкоджено було 265 будівель, сума збитків перевищила 200 мільйонів гривень. В результаті детонації боєприпасів були і постраждалі. За період з 2014 по 2018 роки подібні події в України мали місце вже вшосте, тому і по цій причині висновки Верховного Суду є важливими.

Як вже зазначалось, справа була вирішена судами попередніх судових інстанцій на користь позивача – сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю, що володиє комплексом теплиць. Задовольняючи позов, господарські суди попередніх інстанцій посиладись на положення ст. 1187 ЦК України і вважали встановленим факт завдання позивачу шкоди та недоведеність наявності непереборної сили чи умислу потерпілого, що свідчить про наявність підстав для відшкодування заподіяної позивачу шкоди.

Судові рішення були мотивовані нормами ст. ст. 3, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", ст. ст. 1, 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", а також позицією, викладену в постанові Верховного Суду України від 21.10.2014р. у справі №3-86гс14.

Втім, ВС/КГС зазначив, що за приписами ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать, зокрема, боєприпаси; відповідно до ст. 2 цього ж Заону МОУ як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування); згідно зі ст. 3 цього ж Закону військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" майно, закріплене за військовими частинами Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління.

За ч. 1 ст. 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними МОУ військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, саме вони несуть відповідальність згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №243/10982/15-ц провадження №14-81цс18, в якій Суд відступив від висновку Верховного Суду України, зазначеного у постанові від 21.10.2014 р. у справі № 3-86гс14 щодо застосування ст. 1187 ЦК України.

Досліджуючи питання про наявність обставин непереборної сили, до я ких може бути віднесена і диверсі, ВС/КГС зазначив, що висновки МОУщодо наявності факту диверсії є передчасними, оскільки на даний час досудове розслідування у кримінальному провадженні триває.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: На міську комунальну службу, яка не забезпечила належний догляд за зеленими насадженнями, внаслідок чого дерево пошкодило автомобіль, покладається відповідальність за спричинену шкоду (ВС/КЦС, справа № 211/1489/13-ц, 28.02.19)

ВС/КЦС: Саме служба автомобільних доріг несе відповідальність перед учасниками ДТП за шкоду, заподіяну користувачам автодоріг внаслідок неналежного утримання автомобільних доріг загального користування (ВС/КЦС,справа № 185/8229/16-ц, 20.12.18)

Енергопостачальник несе відповідальність за шкоду, заподіяну споживачу або його майну в розмірі і порядку, що визначені законодавством (ВС/КЦС,справа № 456/232/17, 21.03.18)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 910/21069/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О.О. Мамалуй - головуючий, О.М. Баранець, І.В. Ткач

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України

на постанову Київського апеляційного господарського від 26.07.2018 р.

у складі колегії суддів: Смірнова Л.Г., Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.

та на рішення господарського суду міста Києва від 29.03.2018 р.

у складі судді Ковтун С.А.

за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Троянда"

до Міністерства оборони України,

Управління Служби безпеки України в Харківській області,

військової частини А 1352 Міністерства оборони України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Харківська обласна державна адміністрація,

Генеральний штаб Збройних Сил України

про стягнення 702 106, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

СТОВ "Троянда" звернулося до господарського суду з позовом до Міністерства оборони України, Управління Служби безпеки України в Харківській області та військової частини А1352 Міністерства оборони України про стягнення з них солідарно 702 106, 00 грн. шкоди, з посиланням на норми ст. ст. 1166, 1187 ЦК України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок потужних вибухів 23.03.2017р. на території 65-го ракетно-артилерійського арсеналу боєприпасів (військова частина А 1352) було пошкоджено майно позивача, чим завдано збитків на суму 702 106, 00 грн.

Солідарний обов'язок відповідачів, на думку позивача, полягає в тому, що Міністерство оборони України та військова частина А 1352 здійснювали діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням вибухонебезпечних речовин, а Служба безпеки України здійснює досудове розслідування за ознаками злочину, передбаченого ст. 113 КК України (диверсія), за фактом вказаної вище пожежі.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.03.2018р. у справі № 910/21069/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2018р., позов до Міністерства оборони України задоволено повністю, стягнуто з Міністерства оборони України на користь СТОВ "Троянда" 702106,00 грн. та 10531,59 грн. судового збору. У позові до Управління Служби безпеки України в Харківській області відмовлено. У позові до військової частини А 1352 Міністерства оборони України відмовлено.

Господарські суди попередніх інстанцій, посилаючись на положення ст. 1187 ЦК України, встановивши факт завдання позивачу шкоди та недоведеність наявності непереборної сили чи умислу потерпілого, дійшли висновку про наявність підстав для відшкодування заподіяної позивачу шкоди.

Посилаючись на норми ст. ст. 3, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", ст. ст. 1, 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", та враховуючи позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 21.10.2014р. у справі №3-86гс14, суди дійшли висновку, що обов'язок відшкодувати заподіяну позивачу шкоду покладається на Міністерство оборони України.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями, Міністерство оборони України звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до Міністерства оборони України відмовити.

Скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції не взято до уваги, що надзвичайна подія сталася внаслідок вчинення невстановленими особами диверсійних дій. На думку скаржника, факт диверсії в даному випадку є тією непереборною силою, яка виключає відповідальність відповідачів згідно з ч. 5 ст. 1187 ЦК України.

У скарзі стверджується, що висновки судів попередніх інстанцій мають ознаки припущень стосовно пошкоджень, заподіяних внаслідок вибухів боєприпасів, що зберігалися на території військової частини А1352. Посилаючись на акт обстеження руйнування від 27.03.2017р., суди не врахували, що ним не встановлено період, спосіб та характер, причину завданих пошкоджень чи причинний зв'язок із відповідною надзвичайною ситуацією. При цьому складення згаданого акту здійснювалось позивачем без повідомлення представників відповідачів.

Також скаржник вважає необґрунтованими висновки щодо розміру завданих позивачу збитків.

Крім того вказує на неправильне тлумачення судами ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України". За твердженням скаржника, Міністерство оборони України не є належним відповідачем у даній справі.

Скаржником подано до Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в якому Міністерство оборони України вказує на помилковість прийняття судами попередніх інстанцій викладеної в постанові Верховного Суду України від 21.10.2014р. у справі №3-86гс14 позиції та просить відступити від неї.

До Верховного Суду надійшов лист від Міністерства оборони України з проханням врахувати та приєднати як доказ до справи №910/21069/17 документ "Руководство для арсеналов, баз и складов ракет и боеприпасов (Часть1)", який має гриф секретності "Таємно", а також подальший розгляд зазначеної справи здійснювати у закритому режимі з урахуванням вимог нормативних документів з питань охорони державної таємниці.

4. Позиції інших учасників справи

Управління Служби безпеки України в Харківській області у відзиві на касаційну скаргу вважає обґрунтованими судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, заявлених до Управління Служби безпеки України в Харківській області.

Також Управління у запереченнях на клопотання скаржника про розгляд справи у закритому судовому засіданні стверджує, що висновки Міністерства оборони України щодо наявності факту диверсії є передчасними, оскільки на даний час досудове розслідування у кримінальному провадженні триває.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

23 березня 2017 р. на території військової частини А 1352 (65-ий ракетно-артилерійський арсенал боєприпасів) у м. Балаклія Харківської області сталася надзвичайна ситуація - пожежа, внаслідок якої відбулась детонація та вибухи боєприпасів, що зберігались на території військової частини.

27 березня 2017р. комісією у складі представника позивача - директора Пивовара В.М., та міського голови міста Балаклія - Столбового І.М., здійснено обстеження руйнування будівель та споруд в результаті надзвичайної ситуації, за результатами чого складено відповідний акт обстеження руйнування (далі - акт). Предметом обстеження був тепличний комплекс СТОВ "Троянда" у м. Балаклія по вул. Центральній, 36. У акті зазначено, що оглядом виявлені пошкодження скляного покрову теплиці та тканини на зашторювальних елементах кліматичної установки. Зокрема, виявленні такі пошкодження:

- розбиті та потріскані скляні стіни теплиця площею 360,9 кв.м., склопакети розміром 1365х730 та частково пошкоджено гумовий ущільнювач склопакетів;

- частково розбиті та потріскані скляні елементи покрівлі теплиці розміром 1650х485, 1650х990, штора кліматичної установки площею 1320 кв.м.

Пошкодження, які зафіксовані у акті, виявлені безпосередньо (через 4 дні) після надзвичайної ситуації на території військової частини А 1352 у м. Балаклія. Причиною обстеження будівель і споруд позивача була саме надзвичайна ситуація у м. Балаклія, про що зазначено у акті.

12 червня 2017р. суб'єктом оціночної діяльності - фізичною особою-підприємцем Оніщенком Валентином Миколайовичем (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №643/15 від 14.08.2015р.), на підставі укладеного з позивачем договору на проведення незалежної оцінки від 14.04.2017р., складено звіт про оцінку розміру збитків. Згідно з цим звітом станом на дату оцінки - 27.03.2017р. вартість завданих прямих збитків об'єкту (вартість заміщення пошкодженого майна), а саме: нежитловій будівлі-конторі з котельнею та оранжереєю (літ. "А-1"), загальною площею 1907,90 м2 по вул. Центральній, 36 в м. Балаклія Харківської області, без урахування зносу становить 702106 грн. (з ПДВ), та 585 088 грн. (без ПДВ), а з урахуванням зносу - 547 652 грн.(без ПДВ).

13 лютого 2018р. виконавчий комітет Балаклійської міської ради на запит СТОВ "Троянда" від 12.02.2018р. щодо надання матеріальної допомоги громадянам, нерухоме майно яких знаходиться за адресами розташованими неподалік тепличного комплексу "Троянда" та характеру пошкоджень цього майна, повідомив, що внаслідок пожежі на складах боєприпасів військової частини А 1352, державна допомога у вигляді одноразової грошової адресної виплати була надана постраждалим громадянам за такими адресами: вул. Центральна, б. 21 (1 квартира), б.15 (8 квартир), б. 13 (2 квартири), б. 11 (8 квартир), б.9 (6 квартир), б.7 (2 квартири), б.5 (2 квартири), б.2-А (29 квартир), б.2-Б (6 квартир); вул. Соборна, б. 6, 12, 13, 18, 20, 21, 43, 63 (приватні домоволодіння), б. 26 (30 квартир), б.29 (1 квартира), б. 30 (11 квартир), б. 34 (29 квартир), б. 36 (7 квартир), б. 38 (13 квартир), б.42 (23 квартири), б.46 (33 квартири), б. 48 (24 квартири), б. 50 (27 квартир), б.52 (2 квартири), б. 54 (5 квартири), б.55 (1 квартира), б. 56 (1 квартира), б. 65 (7 квартир), б. 66 (5 квартир), б. 72 (1 квартира), б. 73 (6 квартир), б.74 (3 квартири), б.75 (3 квартири), б.76 (1 квартира), б.77 (1 квартира), б.79 (2 квартири), б.81 (2 квартири), б. 82 (2 квартири), б.85 (2 квартири), б.90 (1 квартира), б.94 (2 квартири), б. 102 (4 квартири); вул. 1-го Травня, б.1 (7 квартир), б. 4 (5 квартир), б. 6 (1 квартира), б. 7 (3 квартири), б. 23 (4 квартири); пров. 1-го Травня, б. 7 (7 квартир), б. 27 (5 квартир); - пров. Нижньо-Садовий, б. 2 (2 квартири); вул. Вербна - б. 1-Б, 2, 41 (приватні домоволодіння); вул. Московська - б. 46 (приватне домоволодіння). У цьому листі виконавчий комітет Балаклійської міської ради зазначив, що відповідно до актів обстеження пошкодженого нерухомого майна, в більшій частині пошкоджено склопакети, балконні рами, рами лоджій, скло балконних блоків та міжкімнатних дверей.

Враховуючи сукупність наявних у справі доказів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що пошкодження скляного покрову теплиці та тканини на зашторювальних елементах кліматичної установки позивача заподіяні внаслідок вибухів боєприпасів, що зберігались на території військової частини А 1352.

6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з положеннями ч. ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

За ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Судами встановлено, що зберігання боєприпасів на території військової частини А 1352 є діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки.

Встановивши, що заподіяна позивачу шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, суди дійшли висновків про наявність підстав для її відшкодування на підставі положень ст. 1187 ЦК України.

Як вбачається з положень ст. 263 ЦК України та ст. 218 ГК України, непереборною силою є надзвичайні або невідворотні за даних умов обставини.

Частина 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначає поняття форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), якими є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Верховний Суд констатує, що в силу ст. 113 Кримінального кодексу України диверсія є злочином проти основ національної безпеки України, за який встановлена кримінальна відповідальність.

Факт того, чи мало місце діяння та чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений, встановлюється судом при ухваленні вироку (ст. 368 ГПК України).

Отже за відсутності вироку суду, в якому встановлено обставини щодо виникнення пожежі саме через диверсію, факт наявності диверсії є недоведеним.

З огляду на це відхиляються доводи скаржника про наявність диверсії.

Суди попередніх інстанцій, врахувавши, що факт диверсії не є доведеним, дійшли правильного висновку про відсутність обставин для звільнення від відповідальності на підставі ч. 5 ст. 1187 ЦК України.

Проте Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій про стягнення з Міністерства оборони України 702 106 грн. шкоди передчасними, оскільки їх зроблено з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами встановлено, зокрема згідно звіту про оцінку розміру збитків від 12.06.2017р., що вартість завданих збитків об'єкту позивача становить без урахування зносу - 702 106 грн. (з ПДВ) та 585 088 грн. (без ПДВ), а з урахуванням зносу - 547 652 грн. (без ПДВ).

Дійшовши висновку про необхідність стягнення вартості завданих збитків без урахування зносу, господарські суди попередніх інстанцій не обґрунтували та не вмотивували наведених висновків з посиланням на норми законодавства, та не надали оцінки аргументам МОУ щодо завищення розміру збитків.

Крім того, з огляду на норми ч. 2 ст. 1187 ЦК України, для вирішення питання про особу, що зобов'язана відшкодувати заподіяну позивачу шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, слід встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що обов'язок відшкодування позивачу шкоди внаслідок вибухів боєприпасів, що зберігались на території військової частини А 1352, покладається на Міністерство оборони України.

Верховний Суд вважає такі висновки помилковими з огляду на наступне.

За приписами ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать, зокрема, боєприпаси.

Статтею 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування).

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" майно, закріплене за військовими частинами Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління.

За ч. 1 ст. 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, саме вони несуть відповідальність згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №243/10982/15-ц провадження №14-81цс18, в якій Суд відступив від висновку Верховного Суду України, зазначеного у постанові від 21.10.2014 р. у справі № 3-86гс14 щодо застосування ст. 1187 ЦК України. З огляду на це відсутні підстави для задоволення клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступлення від висновків Верховного Суду України у справі №3-86гс14.

Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що у спірних правовідносинах на Міністерство оборони України покладається обов'язок відшкодування позивачу шкоди внаслідок вибухів боєприпасів, що зберігались на території військової частини А 1352.

Передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій є такими, що прийняті без належного встановлення всіх обставин справи та при неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема ст. 1187 ЦК України та ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України", а тому рішення та постанова у даній справі підлягають частковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення розміру завданих позивачу збитків та особи, яка повинна відшкодувати ці збитки.

При цьому Суд погоджується з висновками судів про відмову у задоволенні позовних вимог до Управління Служби безпеки України в Харківській області, що за змістом касаційної скарги не є предметом касаційного оскарження, тому судові рішення в цій частині підлягають залишенню в силі.

Щодо поданих скаржником до Верховного Суду документів Суд звертає увагу, що в силу ст. 300 ГПК України Верховний Суд не має права приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7. Висновки суду касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги та дії, які повинен виконати суд першої інстанції при новому розгляді

На підставі вищевикладеного, Верховний Суд, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених господарськими судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що оскаржувані рішення та постанова підлягають частковому скасуванню, а касаційна скарга - частковому задоволенню.

При новому розгляді суду слід належним чином врахувати наведені вище норми права, достеменно встановити розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу та встановити особу, яка повинна цю шкоду відшкодувати.

За результатами розгляду даної справи господарському суду слід здійснити розподіл судових витрат згідно з нормами процесуального законодавства.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 29.03.2018р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2018р. у справі №910/21069/17 в частині задоволення позовних вимог до Міністерства оборони України, стягнення з Міністерства оборони України на користь СТОВ "Троянда" 702 106 грн. та 10 531, 59 грн. судового збору та в частині відмови в задоволенні позовних вимог до військової частини А 1352 Міністерства оборони України скасувати.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В решті рішення господарського суду міста Києва від 29.03.2018р. та постанову Київського апеляційного господарського від 26.07.2018р. у справі №910/21069/17 (в частині відмови в позові до Управління Служби безпеки України в Харківській області) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Суддя О.М. Баранець

Суддя І. В. Ткач