Виходячи зі змісту ст. 43 ГПК України, подання апеляційних скарг на ухвали, які не підлягають окремому оскарженню від рішення суду першої інстанції, є зловживанням процесуальними правами (ВС/КГС,справа № 918/361/18, 12.03.19)

Фабула судового акта: Ухвалою апеляційного господарського заяву Національного банку України (НБУ) про визнання дій зловживанням процесуальними правами задоволено частково, - суд застосував до товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) захід процесуального примусу у вигляді стягнення штрафу та стягнув в дохід Державного бюджету України з ТОВ штраф у розмірі 3 524, 00 грн. Своє рішення суд мотивував, зокрема тим, що предметом апеляційного оскарження у даній справі є ухвали господарського суду, оскарження яких окремо від рішення суду першої інстанції не передбачено ст. 255 ГПК; ухвалами господарського суду дії ТОВ визнавались зловживанням процесуальними правами і до відповідача було застосовано захід процесуального примусу у вигляді попередження, що свідчить про систематичність зловживання процесуальними правами у діях ТОВ.

Розглянувши касаційну скаргу ТОВ, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погодився з рішенням апеляційного господарського суду, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ТОВ подано апеляційні скарги на ухвалу господарського суду про відмову у задоволенні клопотань ТОВ про зупинення провадження та призначення судової оціночно-будівельної експертизи, відповідачем також подано апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду про залишення без розгляду заяви про відвід судді та застосування до представника відповідача заходу процесуального примусу у вигляді попередження щодо зловживання процесуальними правами.

Втім, згідно з ч.2 ст. 254 ГПК ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених ст. 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені ст. 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Отже, перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, наведений у ст. 255 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним.

Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких проміжних ухвал місцевого господарського суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі.

Отже, оскільки ТОВ було подано апеляційні скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі та про відмову в призначенні судової оціночно-будівельної експертизи, а також на ухвалу про залишення без розгляду заяви про відвід судді та застосування до представника відповідача заходу процесуального примусу у вигляді попередження, оскарження яких окремо від рішення суду першої інстанції не передбачено ст. 255 ГПК України, то ВС/КГС погодився з визнанням таких дій зловживанням процесуальними правами.

А такі дії відповідно до ч.2 ст. 135 ГПК України у випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов'язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд, з урахуванням конкретних обставин, передбачають стягнення в дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штрафу у сумі від п'яти до п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Аналізуйте судовий акт: Спори про визнання недійсним рішення загальних зборів, які порушують права осіб, які НЕ є учасниками товариства не розглядаються за правилами господарського судочинства –п 4, ч.1, ст. 12 ГПК України (ВСУ від 1 лютого 2017р., № 3-1299гс16)

Відсутність у ГПК прямої вказівки на заборону оскарження ухвали зобов’язують суд апеляційної та/або касаційної інстанції прийняти правильно оформлену скаргу до розгляду (ВГСУ від 29 листопада 2016 р. у справі № 910/14968/14)

ГПК не встановлений перелік обставин для відновлення пропущеного строку на оскарження; у кожному випадку суд приймає рішення на власний розсуд (ВС/КГС у справі № 32/177 від 26 січня 2018р.)

ВС/КГС: Суд має право зупинити провадження на підставі п.7, ст. 228 ГПК України НЕ з моменту ухвали про передачу подібної справи до ВС, а лише тоді, коли ВС постановив ухвалу про прийняття подібної справи до перегляду (№906/1349/15, від 27. 03 2019р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 918/361/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"

на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Мельник О.В., судді: Розізнана І.В., Грязнов В.В.)

від 12.12.2018

у справі № 918/361/18

за позовом Національного банку України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "ПриватБанк"

про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду 12.12.2018 заяву Національного банку України про визнання дій зловживанням процесуальними правами задоволено частково. Суд застосував до ТОВ "Приватофис" захід процесуального примусу у вигляді стягнення штрафу та стягнув в дохід Державного бюджету України з ТОВ "Приватофис" штраф у розмірі 3 524, 00 грн (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 21.12.2018).

1.2. Ухвала суду мотивована таким:

- ТОВ "Приватофис" подано апеляційні скарги вх.№1102/18 та вх.№954/18 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 15.11.2018 про відмову у задоволенні клопотань ТОВ "Приватофис" про зупинення провадження та призначення судової оціночно-будівельної експертизи у справі №918/361/18.

- окрім того, відповідачем подано апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 15.11.2018 у справі №918/361/18 про залишення без розгляду заяви ТОВ "Приватофис" про відвід судді Войтюка В.Р. та застосування до представника відповідача Ярличенка І.В. заходу процесуального примусу у вигляді попередження щодо зловживання процесуальними правами;

- тобто, предметом апеляційного оскарження у даній справі є ухвали Господарського суду Рівненської області, оскарження яких окремо від рішення суду першої інстанції не передбачено статтею 255 Господарського процесуального кодексу України;

- виходячи зі змісту статті 43 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про визнання дій ТОВ "Приватофис" щодо подання апеляційних скарг на ухвали, які не підлягають окремому оскарженню від рішення суду першої інстанції згідно із статтею 255 Господарського процесуального кодексу України, зловживанням процесуальними правами.

При цьому судом апеляційної інстанції було враховано, що ухвалами Господарського суду Рівненської області від 15.11.2018 та 26.11.2018 у справі №918/361/18 дії ТОВ "Приватофис" визнавались зловживанням процесуальними правами і до відповідача було застосовано захід процесуального примусу у вигляді попередження, тобто вбачається систематичність зловживання процесуальними правами у діях ТОВ "Приватофис".

З метою спонукання ТОВ "Приватофис" до запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства, необхідним і достатнім заходом процесуального примусу суд апеляційної інстанції вважав застосування штрафу в визначеному частиною 1 статті 135 Господарського процесуального кодексу України розмірі, а саме в розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що дорівнює 3 524, 00 грн.

2. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

2.1. Не погоджуючись з ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 у справі №918/361/18, ТОВ "Приватофис" подало касаційну скаргу на зазначене судове рішення.

2.2. Узагальнені доводи касаційної скарги:

- судом апеляційної інстанції порушено статтю 43 Господарського процесуального кодексу України;

- судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми статті 255 Господарського процесуального кодексу України, оскільки товариство має право на апеляційне оскарження ухвали про відмову в зупиненні провадження у справі та про відмову в призначенні судової оціночно-будівельної експертизи, що передбачено статтею 129 Конституції України, яка гарантує рівність учасників справи та право на апеляційне оскарження, а також статтями 3 7 Господарського процесуального кодексу України. Однак, суд апеляційної інстанції неправомірно відмовив у відкритті апеляційного провадження у справі;

- судом апеляційної інстанції порушено пункт 3 частини 1 статті 135 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судом не витребовувалось жодних доказів по справі;

- судом апеляційної інстанції не враховано, що безпосередньо до ТОВ "Приватофис" заходи процесуального примусу судом першої інстанції не застосовувались, такі були застосовані до представника товариства та до директора товариства;

- судом апеляційної інстанції неправильно застосовано частину 2 статті 246 Господарського процесуального кодексу України, виходячи зі змісту якої окрема ухвала у випадку зловживання процесуальними правами може стосуватись лише адвоката чи прокурора. При цьому апеляційна скарга була підписана директором товариства, який не є адвокатом. Окрім того, директор, який не є адвокатом, не обізнаний з процесуальними правами, у зв'язку з чим в його діях відсутня вина;

- суд апеляційної інстанції порушив статтю 236 Господарського процесуального кодексу України, не дотримався вимог статті 246 Господарського процесуального кодексу України, не дослідив всі обставини та не застосував норми матеріального права, а саме: статті 237 239 Цивільного кодексу України;

- судом апеляційної інстанції порушено статтю 11 господарського процесуального кодексу України, оскільки не застосовано практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Саф'яннікова проти України", "Сілін проти України", "Беллет проти Франції".

2.3. У відзиві на касаційну скаргу Національний банк України просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін.

3. Висновки Суду з посиланням на норми права, якими керувався Суд

3.1. Відповідно до статті 131 Господарського процесуального кодексу України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.

3.2. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 132 Господарського процесуального кодексу України одним із заходів процесуального примусу є штраф.

3.3. Суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадку зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству (пункт 2 частини 1 статті 135 Господарського процесуального кодексу України).

3.4. Частинами 1, 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню.

3.5. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ "Приватофис" подано апеляційні скарги вх.№1102/18 та вх.№954/18 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 15.11.2018 про відмову у задоволенні клопотань ТОВ "Приватофис" про зупинення провадження та призначення судової оціночно-будівельної експертизи у справі №918/361/18. Окрім того, відповідачем подано апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 15.11.2018 у справі №918/361/18 про залишення без розгляду заяви ТОВ "Приватофис" про відвід судді Войтюка В.Р. та застосування до представника відповідача Ярличенка І.В. заходу процесуального примусу у вигляді попередження щодо зловживання процесуальними правами.

3.6. У статті 129 Конституції України у числі основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

3.7. Згідно з частиною 2 статті 254 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Отже, перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, наведений у статті 255 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним.

3.8. Системне тлумачення статті 255 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні.

3.9. Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких проміжних ухвал місцевого господарського суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі.

3.10. Оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції ТОВ "Приватофис" було подано апеляційні скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі та про відмову в призначенні судової оціночно-будівельної експертизи, а також на ухвалу про залишення без розгляду заяви про відвід судді та застосування до представника відповідача заходу процесуального примусу у вигляді попередження, оскарження яких окремо від рішення суду першої інстанції не передбачено статтею 255 Господарського процесуального кодексу України, то колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції обґрунтовано було визнано такі дії зловживанням процесуальними правами.

3.11. Окрім того, відповідно до частини 2 статті 135 Господарського процесуального кодексу України у випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов'язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд, з урахуванням конкретних обставин, стягує в дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від п'яти до п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

3.12. З огляду на викладене та з врахуванням конкретних обставин, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що систематичність подання відповідачем апеляційних скарг на зазначені судові рішення, оскарження яких окремо від рішення суду першої інстанції не передбачено статтею 255 Господарського процесуального кодексу України, призводить до затягування судового процесу та позбавляє суд можливості розглянути даний спір забезпечивши реалізацію права позивача на розгляд його позовної заяви.

3.13. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі №910/1873/17).

3.14. Відповідно до частини 3 статті 135 Господарського процесуального кодексу України у випадку невиконання процесуальних обов'язків, зловживання процесуальними правами представником учасника справи суд, з урахуванням конкретних обставин справи може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника.

3.15. З огляду на викладене, врахувавши застосування судом першої інстанції до відповідача попередження щодо зловживання процесуальними правами, не зважаючи на що, останній продовжив і надалі зловживати процесуальними правами у даній справі, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до ТОВ "Приватофис" заходу процесуального примусу у виді штрафу в розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що дорівнює 3 524, 00 грн.

3.16. Отже, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної станції статті 129 Конституції України, норм процесуального права, а саме статей 43 255 3 7 Господарського процесуального кодексу України не знайшли свого підтвердження.

3.17. Щодо доводів касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції порушено пункт 3 частини 1 статті 135 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає таке.

Так, пунктом 3 частини 1 статті 135 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин.

Як вбачається з мотивувальної частини ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2018, судом було застосовано пункт 2 частини 1 статті 135 Господарського процесуального кодексу України, оскільки підставою для постановлення ухвали про стягнення штрафу визначено - зловживання ТОВ "Приватофис" процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.

Помилкове посилання суду апеляційної інстанції на пункт 3 частини 1 статті 135 Господарського процесуального кодексу України у тексті оскаржуваної ухвали не призвело до прийняття незаконного рішення та саме по собі не може бути підставою для його скасування, оскільки відповідно до частини 2 статті 309 Господарського процесуального кодексу України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

3.18. Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано, що безпосередньо до ТОВ "Приватофис" заходи процесуального примусу судом першої інстанції не застосовувались, такі були застосовані до представника товариства та до директора товариства, колегією суддів відхиляються з огляду на таке.

Виходячи зі змісту норми частини 2 статті 135 Господарського процесуального кодексу України, повторне чи неодноразове зловживання процесуальними правами має бути встановлене в діях відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, ухвалами Господарського суду Рівненської області від 15.11.2018 та 26.11.2018 у справі №918/361/18 дії ТОВ "Приватофис" визнавались зловживанням процесуальними правами і до відповідача було застосовано захід процесуального примусу у вигляді попередження.

Відповідно до статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Згідно з частиною 1 статті 61 Господарського процесуального кодексу України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки.

Отже, як представник юридичної особи, так і її керівник (в даному випадку директор) здійснюють процесуальні права та обов'язки саме від імені особи, яку вони представляють.

При цьому згаданою ухвалою Господарського суду Рівненської області від 26.11.2018 у справі №918/361/18 захід процесуального примусу застосовувався саме до ТОВ "Приватофис" в особі директора.

Наведеним спростовуються також доводи касаційної скарги щодо не застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: статей 237 239 Цивільного кодексу України, оскільки описані вище правовідносини регулюються згаданими нормами процесуального права.

3.19. Посилання скаржника у касаційній скарзі на незастосування судом апеляційної інстанції частини 2 статті 246 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів відхиляються, оскільки підстави постановлення окремої ухвали (які врегульовані загаданою статтею 246 Господарського процесуального кодексу України) та підстави постановлення ухвали про стягнення в дохід державного бюджету штрафу (які врегульовані статтею 135 Господарського процесуального кодексу України), є різними та застосовуються судами, виходячи із конкретних обставин справи.

3.20. Щодо доводів касаційної скарги в частині не застосування судом апеляційної інстанції практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Саф'яннікова проти України", "Сілін проти України", "Беллет проти Франції", колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Частиною 1 статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" зробив висновок про те, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

При цьому у справі "Саф'яннікова проти України" Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що у даній справі тривалість провадження була надмірною та не було дотримано вимоги "розумного строку". Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції. В іншій частині щодо порушення за пунктом 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з результатом та несправедливістю провадження у справі, заява оголошена неприйнятною як повністю необґрунтована відповідно до пунктів 1, 3 та 4 статті 35 Конвенції. Європейський суд з прав людини також зазначив, що не переконаний тим аргументом Уряду, що заявниці слід докоряти за оскарження рішень, винесених на її користь, оскільки три з чотирьох її апеляційних скарг були задоволені судами вищої інстанції. Разом з тим у даній справі товариством подавилися апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду, оскарження яких окремо від рішення суду першої інстанції не передбачено статтею 255 Господарського процесуального кодексу України, і судом апеляційної інстанції обґрунтовано було визнано такі дії зловживанням процесуальними правами

У справі "Сілін проти України" Європейський суд з прав людини з огляду на затримки, що мали місце під час провадження у суді першої інстанції, та обставини справи в цілому, вважав, що тривалість цієї справи була надмірною та порушувала вимогу "розумного строку", а отже, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Разом з тим Європейський суд з прав людини наголосив також на тому, що відповідно до українського законодавства суди мали повноваження застосувати до сторін, які сприяють безпідставному затягуванню провадження, адміністративні та кримінальні санкції.

У справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.

Водночас, Європейський суд з прав людини також зазначає, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див., наприклад, Monnel and Morris v. the United Kingdom, рішення від 02.03.1987, серія A, N 115, с. 22, п. 56, а також Helmers v. Sweden, рішення від 29.10.1996, серія A, N 212-A, с. 15, п. 31).

4. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

4.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

4.2. Виходячи із встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, беручи до уваги доводи касаційної скарги та з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення прийняте з додержанням норм процесуального права, підстав для його зміни чи скасування немає.

5. Судові витрати

5.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236 238 240 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" залишити без задоволення, а ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 у справі № 918/361/18 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

Г. Вронська