Учасники товариства не можуть скасувати попереднє рішення про виплату дивідендів учаснику, який вийшов зі складу учасників (ВС/КГС, справа № 908/1027/17, від 23.05.18)

Фабула судового акта: Позивач у справі за його позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) просив визнати недійсним рішення загальних зборів учасників цього ТОВ, обґрунтовуючи свої вимоги наступними обставинами, - позивач був учасником ТОВ з часткою у розмірі 12,25% статутного капіталу товариства станом на дату прийняття зборами учасників товариства рішення від 23.03.2016 про виплату дивідендів у розмірі 700 тис. грн. Оскільки відповідачем зобов'язання щодо виплати дивідендів не було виконано, він звертався до відповідача з листами про їх виплату. Листом від 08.07.2016 відповідачем було відмовлено у виплаті дивідендів з посиланням на те, що у позивача відсутнє право на отримання дивідендів, оскільки 27.05.2016 зборами учасників прийнято рішення, яким скасовано рішення від 23.03.2016 в частині виплати учасникам дивідендів.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено, що стало підставою для касаційної скарги відповідача, в який він наполягає, що на дату прийняття загальними зборами рішення позивач вже не був учасником товариства, а тому не мав права на звернення до суду з позовом про визнання недійсним рішень органів управління товариства.

Втім, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважав висновок господарських судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог обґрунтованим, оскільки позивачем було доведено порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів.

Мотивуючи свої рішення, ВС/КГС зазначив, що право на отримання частки прибутку (дивідендів) учасником передбачено ст. 116 ЦК України, ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» і з цього питання було прийнято рішення загальними зборами відповідача, які оформленні протоколом, і за які, в тому числі, голосував і позивач як учасник цього товариства.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про господарські товариства» прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків та сплати дивідендів, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

Отже, у разі прийняття загальними зборами товариства рішення про виплату дивідендів у такого товариства виникає обовязок сплатити учаснику товариства відповідну суму коштів у строк, визначений статутом чи загальними зборами.

Рішення загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обовязковий характер для субєктів цих відносин.

Відповідно до ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобовязана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином скасування загальними зборами товариства попереднього рішення про виплату учаснику товариства дивідендів після його виходу і втрати ним права голосу на загальних зборах є порушенням його законних очікувань щодо ефективного здійснення свого «права власності» (що є несправедливим) та призводить до зловживання іншими учасниками товариства своїми правами на прийняття рішення щодо прав учасника, який вийшов, без врахування його голосу (що є нерозумним та несправедливим). З урахуванням наведеного розумним та справедливим є те, що учасники товариства не можуть скасувати попереднє рішення про виплату дивідендів учаснику, який вийшов зі складу учасників товариства і щодо якого прийнято рішення про виплату йому дивідендів.

ВС/КГС також послався на правові висновки, що містяться у рішеннях ЄСПЛ у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України», відповідно до яких невиплата товариством дивідендів учаснику прирівнюється до порушення його права на мирне володіння майном.

Аналізуйте судовий акт: При затримці у виплаті дивідендів застосовується стаття 625 ЦК України, при цьому звернення із вимогою про виплату до емітента НЕ потрібне (ВС/КГС у справі № 910/11316/17 від 17 січня 2018р.)

Спори про визнання недійсним рішення загальних зборів, які порушують права осіб, які НЕ є учасниками товариства не розглядаються за правилами господарського судочинства –п 4, ч.1, ст. 12 ГПК України (ВСУ від 1 лютого 2017р., № 3-1299гс16)

Відсутній обов'язок укладати трудовий договір з директором, що є засновником підприємства, нараховувати та сплачувати йому заробітну плату, оскільки ці відносини є корпоративними (8 ААС, № 857/1476/19, 14.03.19)

Виплата вартості частини майна товариства, пропорційної частці учасника у статутному капіталі у зв’язку з його виходом з товариства не є підставою для відмови у виплаті йому дивідендів (ВС/КГС, справа № 908/660/17, 23.05.18)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 908/1027/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,

представники учасників справи:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.12.2017

(головуючий суддя - Дучал Н.М., судді - Геза Т.Д., Склярук О.І.)

та рішення Господарського суду Запорізької області від 11.07.2017

(суддя Горохов І.С.)

у справі № 908/1027/17

за позовом Фізичної особи - ОСОБА_4

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич"

про визнання недійсним рішення загальних зборів,

ВСТАНОВИВ :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" (далі - ТОВ "Агрофірма "Славутич") про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Агрофірма "Славутич", оформленого протоколом №3 від 27.05.2016.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач був учасником ТОВ "Агрофірма "Славутич" з часткою у розмірі 12,25% статутного капіталу товариства станом на дату прийняття зборами учасників товариства рішення від 23.03.2016 про виплату дивідендів у розмірі 700 тис. грн. Оскільки відповідачем зобов'язання щодо виплати дивідендів не було виконано, позивач звертався до відповідача з листами про виплату йому дивідендів. Листом від 08.07.2016 відповідачем відмовлено у виплаті дивідендів з посиланням на те, що у позивача відсутнє право на отримання дивідендів, оскільки 27.05.2016 зборами учасників прийнято рішення, яким скасовано рішення від 23.03.2016 в частині виплати учасникам дивідендів.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. Відповідно до статуту ТОВ "Агрофірма "Славутич" (друга редакція), затвердженого загальними зборами учасників (протокол від 31.07.2015 №1), державну реєстрацію змін проведено 04.08.2015 запис №10831050019014534, ТОВ "Агрофірма "Славутич" створено і діє згідно з цим статутом Цивільним кодексом України Господарським кодексом України, Законом України "Про господарські товариства" та іншими законодавчими актами України.

Згідно з п. 1.4 статуту учасниками товариства є громадяни України, в тому числі, ОСОБА_4.

Товариство створено для здійснення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Товариство має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається статутом (п. 2.1, п. 3.1 статуту).

Учасники товариства, відповідно до п. 5.1 статуту, мають право, зокрема: брати участь в управлінні справами товариства шляхом участі у вищому органі товариства; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); вийти в передбаченому цим статутом порядку зі складу товариства; інші права передбачені чинним законодавством та цим статутом.

Для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів учасників формується статутний капітал в розмірі 7 400,00 грн, який поділений на 100 (сто) часток. Розмір однієї частки становить 74,00 грн. (п. 6.1 статуту).

Згідно із положеннями п. 6.2 статуту учасники товариства беруть участь в створенні статутного капіталу в таких частках, зокрема: ОСОБА_4 - 906,50 грн, що становить 12,25 часток статутного капіталу - 12,25%.

Розмір частки інших засновників товариства складає: ОСОБА_5 - 11%, ОСОБА_6 - 12,25%, ОСОБА_7 - 12,25%, ОСОБА_8 - 12,25%, ОСОБА_9 - 20% та ОСОБА_10 - 20%.

На дату підписання цього статуту статутний капітал внесено повністю (абзац 2 пункту 6.2 статуту).

Пунктом 8.1 статуту передбачено, що чистий прибуток товариства, за винятком коштів, які спрямовуються на сплату податків та інших обов'язкових платежів, коштів які спрямовуються на створення та поповнення фондів товариства, розвиток виробництва та благодійні цілі розподіляється між учасниками пропорційно їх часткам у статутному капіталі у 90-денний термін після закінчення фінансового року. Якщо по завершенню календарного року в результаті господарської діяльності у товариства виявився прибуток, то учасники мають право на отримання дивідендів.

Відповідно до п. 9.1 статуту органами управління товариства є загальні збори учасників (вищий орган); директор (виконавчий орган).

Вищим органом товариства є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників або призначених ними представників (п. 9.2).

2.2. 12.02.2016 ОСОБА_4 як учасник товариства звернувся до товариства (в порядку ст.ст. 10, 60 Закону України "Про господарські товариства") з пропозицією про включення до порядку денного загальних зборів учасників товариства, призначених на 23.03.2016, питання щодо виплати дивідендів за 2009-2016 роки учасникам ТОВ "Агрофірма "Славутич", яке було включено товариством до порядку денного зборів.

2.3. 23.03.2016 відбулися загальні збори учасників ТОВ "Агрофірма "Славутич", оформлені протоколом №1 від 23.03.2016 на яких, окрім іншого, розглянуто питання (№3) про виплату дивідендів за 2009-2015 роки учасникам ТОВ "Агрофірма "Славутич". За результатами розгляду третього питання зборами прийнято рішення - виплатити дивіденди учасникам товариства в розмірі 700 тисяч гривень. Голосували - одностайно. З протоколу вбачається присутність на зборах учасників, частки яких складають 100% голосів.

2.4. 25.05.2016 відбулися загальні збори учасників ТОВ "Агрофірма "Славутич" (оформлено протоколом №2 від 25.05.2016), на яких, окрім іншого, розглянуто питання (№1 порядку денного) стосовно розгляду заяви учасника товариства ОСОБА_4 про вихід зі складу учасників товариства, виплату йому вартості частини майна товариства та частину прибутку товариства. Зборами прийнято рішення: задовольнити заяву ОСОБА_4 про вихід зі складу учасників товариства. Провести розрахунки з ОСОБА_4 відповідно до чинного законодавства України.

2.5. 27.05.2016 на позачергових загальних зборах учасників ТОВ "Агрофірма "Славутич", які оформлені протоколом №3 від 27.05.2016, прийнято рішення про скасування рішення загальних зборів учасників ТОВ "Агрофірма "Славутич", яке оформлене протоколом №1 від 23.03.2016 в частині виплати дивідендів учасникам товариства з нерозподіленого прибутку в розмірі 700 тисяч гривень; спрямувати прибуток на поповнення матеріально-технічної бази ТОВ "Агрофірма "Славутич". ОСОБА_4 участі у зборах не брав.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до Господарського суду Запорізької області з позовом про захист своїх порушених прав та інтересів.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 11 липня 2017 року рішенням Господарського суду Запорізької області позов задоволено. Визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Агрофірма "Славутич" від 27.05.2016, оформлене протоколом №3 від 27.05.2016.

3.2. 12 грудня 2017 року постановою Донецького апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Запорізької області від 11.07.2017 залишено без змін.

3.3. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди виходили з обґрунтованості заявлених позовних вимог, порушенням оспорюваними рішеннями зборів учасників ТОВ "Агрофірма "Славутич" прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. 07 лютого 2018 року ТОВ "Агрофірма "Славутич" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.12.2017, рішення Господарського суду Запорізької області від 11.07.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

4.2. Скаржник обґрунтовує вимоги, що містяться у касаційній скарзі, зокрема, такими доводами.

4.2.1. Відповідач наполягає, що на дату прийняття загальними зборами учасників ТОВ "Агрофірма "Славутич" рішення від 27.05.2016 позивач вже не був учасником товариства, тому ОСОБА_4 не мав права на звернення до суду з позовом про визнання недійним рішень органів управління товариства.

4.2.2. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку. Отже, моментом виходу позивача з товариства є 13 травня 2016 року.

4.3. 13 квітня 2018 року відповідач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_4 просить судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

4.4. Відзив мотивовано такими аргументами.

4.4.1. Враховуючи те, що станом на дату прийняття оскаржуваного рішення зборів встановлений ст. 148 ЦК України 3-місячний строк для виходу не сплив; друга діюча редакція статуту містила відомості про учасника ОСОБА_4; відомості про зміну складу учасників не були внесені до ЄДРПОУ, а, отже, відомості про ОСОБА_4 як учасника товариства були достовірними; позивач не був присутній на зборах 25.05.2016 і не знав про рішення щодо зміни складу учасників (оскільки був запрошений на інший порядок денний), наведене є доказом наявності у ОСОБА_4 статусу повноправного учасника товариства станом на 27.05.2016 в силу закону та другої (діючої) редакції статуту, що підтверджується достовірними офіційними відомостями з Державного реєстру юридичних осіб.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір по справі стосується визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Агрофірма "Славутич", оформленого протоколом №3 від 27.05.2016, який виник між позивачем та товариством.

У цьому зв'язку, господарські суди правильно виходили з того, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства.

5.2.2. Відносини між товариством і його учасниками (акціонерами) щодо виконання ними своїх обов'язків врегульовані насамперед ЦК України ГК України, Законами України "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства" і внутрішніми (корпоративними) локальними нормами статутів конкретних товариств. Таке врегулювання створює в цих відносинах правовий порядок, який вимагає від їх суб'єктів певної правової поведінки.

Згідно з частинами першою та третьою статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

5.2.3. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що особа, маючи корпоративні права, вправі очікувати від їх реалізації, зокрема, матеріальне благо, не може бути обмежена у судовому захисті своїх прав; має право будь-яким не забороненим способом захищати свої права і свободи від порушення і протиправних посягань.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Цивільні права здійснюються особою у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

За положеннями ст. 140 Цивільного кодексу України, ст. 50 Закону України "Про господарські товариства" товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ст. 97 Цивільного кодексу України).

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі (ст. 58 Закону України "Про господарські товариства").

За приписами ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів), пропорційне частці кожного з учасників, мають особи, які є учасниками товариства на початку строку виплати дивідендів.

Відповідно до ст. 15 зазначеного закону прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків та сплати дивідендів, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

Отже , у разі прийняття загальними зборами товариства рішення про виплату дивідендів у такого товариства виникає обов'язок сплатити учаснику товариства відповідну суму коштів у строк, визначений статутом чи загальними зборами.

Рішення загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Відповідно до ст. 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що згідно з принципами, які закріплені у його практиці (див., між іншим, "Пудас проти Швеції", рішення від 27.10.1987), спір щодо "права", про яке можна стверджувати - принаймні на підставах, котрі можна довести, - що воно визнається в національному праві, а також є реальним і важливим. Спір може стосуватись як фактичного існування права, так і обсягів та способу його реалізації. Зрештою, результат провадження повинен безпосередньо впливати на можливість реалізації права, про яке йдеться у справі. Крім того, чи буде право розглядатись як право цивільного характеру в світлі відповідних положень Конвенції має визначатися не тільки за юридичною галузевою кваліфікацією, а й за його матеріально-правовим змістом та наслідками реалізації цього права у межах національної правової системи (див. "Кьоніг проти Німеччини", рішення від 28.06.1978).

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) № 18-рп/2004 від 01.12.2004 визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Отже, "законний інтерес" передбачає можливість користування певними благами та реалізацію поведінки, спрямованої на задоволення як індивідуальних, так і колективних потреб.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже , сплата учаснику дивідендів, щодо виплати яких було прийнято рішення загальними зборами відповідача, надає такому учаснику, на користь якого таке рішення прийняте, "законне очікування", що йому будуть такі дивіденди виплачені. Невиплата товариством таких дивідендів учаснику прирівнюється до порушення права останнього на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166).

Право на отримання частки прибутку (дивідендів) учасником передбачено ст. 116 ЦК України, ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" і з цього питання було прийнято рішення загальними зборами відповідача, які оформленні протоколом №1 від 23.03.2016, і за які в тому числі голосував позивач як учасник цього товариства.

Згідно з ч. 3 ст. 509 ЦК зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, тоді як скасування рішення загальних зборів про виплату дивідендів після виходу учасника зі складу цього товариства, якому цим рішенням товариства зобов'язувалося сплатити суму дивідендів, порушує право позивача на мирне володіння майном та призводить до порушення принципу добросовісності, справедливості та розумності.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що розумним та справедливим є те, що після виходу учасника з товариства рішення загальних зборів, які приймалися за його участі, зокрема щодо виплати цьому учаснику дивідендів, є обов'язковими для товариства. Адже скасування загальними зборами товариства попереднього рішення про виплату учаснику товариства дивідендів після його виходу і втрати ним права голосу на загальних зборах, є порушенням його законних очікувань щодо ефективного здійснення свого "права власності" (що є несправедливим) та призводить до зловживання іншими учасниками товариства своїми правами на прийняття рішення щодо прав учасника, який вийшов без врахування його голосу (що є нерозумним та несправедливим). З урахуванням наведеного розумним та справедливим є те, що учасники товариства не можуть скасувати попереднє рішення про виплату дивідендів учаснику, який вийшов зі складу учасників товариства і щодо якого прийнято рішення про виплату йому дивідендів.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ "Агрофірма "Славутич" від 27.05.2016, оформленого протоколом №3 від 27.05.2016.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Верховний Суд вважає висновок господарських судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог обґрунтованим, оскільки позивачем доведено порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів. При цьому, доводи відповідача у касаційній скарзі фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією Верховного Суду, враховуючи вимоги ст. 300 ГПК України.

6.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" без задоволення, а судових рішень, що оскаржуються,- без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.12.2017 та рішення Господарського суду Запорізької області від 11.07.2017 у справі №908/1027/17 залишити без змін.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І. Ткач

Судді : О. Мамалуй

Л. Стратієнко