Передача в оренду державного майна без погодження з Фондом держмайна України - правові наслідки (ВС/ВГС у справі № 903/946/17 від 30 листопада 2018р.)

Обставини справи: Державне підприємство звернулося з позовом до ФОП про застосування наслідків недійсності правочину (договір зберігання/оренди державного майна) та стягнення коштів за фактичне користування державним нерухомим майном, однак передача спірного майна відбулась без дозволу Фонду державного майна України.

Верховний суд вказує, що згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

(!!!) Між тим, вимога про виконання зобов'язання за недійсним договором не ґрунтується на законі. Належним способом захисту у такому випадку є звернення з вимогою про відшкодування вартості того, що одержано за недійсним правочином, за цінами, які існують на момент відшкодування (правова позиція, викладена Верховним Судом України в постанові від 19.10.2016 зі справи № 18/122-12/2).

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Статтею 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об'єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі, якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря (частини перша та друга статті 284 ГК України) (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 квітня 2018 року у справі № 923/485/17 (ЄДРСРУ № 73410780)).

(!!!) Визнання недійсним договору та визнання недійсним зобов'язання не є тотожними поняттями, оскільки в силу прямої вказівки закону договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а визнання недійсним зобов'язання за цим договором стосується наслідків недійсності такого договору. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 14.03.2018 №911/1391/17)

Врахувавши зазначене положення, а також приписи ст.235 ЦК України та 283 ГК України, суд дійшов висновку, що правом вимоги про відшкодування вартості того, що одержано за недійсним правочином, який містить ознаки удаваного правочину оренди, наділений орендодавець такого майна.

Приписами п. 1 ч. 1 ст. 287 ГК України та абз. 1 ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що єдиними орендодавцями державного майна - майна цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.

Зважаючи на викладене ДП не мало права передавати нерухоме майно у користування іншим особам та не могло бути належним орендодавцем за договором, укладеним з відповідачем, тобто позивач не наділений правом вимоги про застосування наслідків недійсності правочину у вигляді відшкодування плати за використання відповідачем державного майна.

ВИСНОВОК: Враховуючи той факт, що передача спірного державного майна відбулась без дозволу Фонду державного майна України, який і є правомочною особою на укладення договору оренди державного майна, тобто фактично між сторонами договору не могло бути укладено договору оренди, оскільки це майно є власністю не позивача, а держави, то ДП немало права на передачу державного майна у користування іншим особам без відповідного дозволу Фонду державного майна України.

Автор: Евгений Морозов, адвокат (судебная защита), магистр права

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 903/946/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Укрриба"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.07.2018

(головуючий - Мельник О.В., судді: Розізнана І.В., Бучинська Г.Б.)

та рішення Господарського суду Волинської області від 27.03.2018

(суддя Шум М.С.)

у справі №903/946/17

за позовом Державного підприємства "Укрриба"

до Фізичної особи-підприємця Круковського Юрія Васильовича

про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 54 474,53 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.Короткий зміст позовних вимог

1.1. Державне підприємство "Укрриба" звернулося з позовом до Фізичної особи-підприємця Круковського Юрія Васильовича про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 54 474,53 грн за фактичне користування державним нерухомим майном.

1.2. В обґрунтування позову посилається на договір зберігання державного майна №29/13 від 25.12.2013 з додатками (акт приймання-передачі гідротехнічних споруд на зберігання, що розташовані в с. Холонів, Горохівського району, Волинської області від 25.12.2013, додаткову угоду від 01.12.2014, рішення Господарського суду Волинської області від 17.05.2016 та норми ст.216 ЦК України.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

2.1. 25 грудня 2013 року між ФОП Круковським Ю.В. та ДП "Укрриба" укладено договір №29/13 зберігання державного майна.

Згідно з п.1 цього договору зберігання ФОП Круковський Ю.В. (зберігач) приймає на зберігання державне майно - гідротехнічні споруди рибницьких ставів, майно що перебуває у державній власності і знаходиться за адресою: Волинська область, Горохівський район, с.Холонів.

Відповідно до п.4 договору та протоколу про договірну ціну від 25.12.2013 щомісячна ціна за зберігання складає 10 гривень.

01 грудня 2014 року між ФОП Круковським Ю.В. та ДП "Укрриба" укладено додаткову угоду до договору зберігання №29/13 від 25.12.2013 щодо користування державним майном, переданим зберігачу на зберігання, з помісячною оплатою у 2200 гривень в т.ч. ПДВ, з подальшим помісячним коригуванням ціни згідно з індексом інфляції. Крім того, у п.11 додаткової угоди сторони погодили, що її умови застосовуються і до правовідносин, які виникли до укладення угоди. Відповідач зобов'язався сплатити позивачу 24 200 гривень.

2.2. Рішенням Господарського суду Волинської області від 17.05.2016 у справі №903/207/16 визнано недійсними договір зберігання державного майна від 25.12.2013 №29/13 та додаткову угоду від 01.12.2014 до договору зберігання державного майна №29/13 від 25.12.2013, укладені між Державним підприємством "Укрриба та Фізичною особою-підприємцем Круковським Юрієм Васильовичем.

У зазначеному рішенні суду встановлено, що в порушення вимог Законів України "Про управління об'єктами державної власності"(стаття 6), "Про оренду державного та комунального майна" (статті 5, 9-13, 19), "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (статті 7, 13), Глави 77 ЦК України, Методики оцінки об'єктів оренди, затвердженої Постановою КМУ від 10.08.1995 №629, при укладенні договору зберігання від 25.12.2013 №29/12 між ДП "Укрриба" та ФОП Крюковським Ю.В. та додаткової угоди від 01.12.2014 не проводилася оцінка майна, що передається у користування. До регіонального відділення ФДМ України не надходили заява про оренду, проект договору оренди, а також інші документи згідно з Переліком документів, які подаються орендодавцеві для укладення договору оренди майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом Фонду державного майна України 15.02.2013 № 201.

Додаткова угода щодо користування державним майном - гідротехнічними спорудами рибацьких ставів містить основні ознаки договору оренди (передача майна в користування, строковість, оплатність, мета - здійснення господарської діяльності).

Визнаючи вказані договір та додаткову угоду недійсними, суд дійшов висновку, що фактично між ДП "Укрриба" та Круковським Ю.В. не могло бути укладено договору оренди гідротехнічних споруд, оскільки ці споруди є власністю держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України у Волинські області, а ДП "Укрриба" не мало права на передачу державного майна в користування іншим особам без відповідного дозволу Фонду держмайна. Таким чином, укладений договір від 25.12.2013 та додаткова угода до нього від 01.12.2014 фактично приховували договір оренди гідротехнічних споруд, оскільки раніше у 2009 році між сторонами вже був укладений договір зберігання з правом користування, який є чинним (не розірваний, не припинений та не визнаний недійсним).

Обставини, встановлені у справі №903/207/16, суди попередніх інстанцій визнали преюдиціальними для цієї справи.

2.3. Визнання недійсними зазначених вище договору та додаткової угоди стали підставою для виникнення спору у цій справі, в якій позивач просить, застосувавши наслідки недійсності, зобов'язати відповідача відшкодувати кошти за фактичне користування державним нерухомим майном за цінами, які існують на момент відшкодування, у розмірі 54 474,53 грн.

3. Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 27.03.2018 відмовлено позивачу у задоволенні позову до Фізичної особи-підприємця Круковського Ю.В.

3.1.1. За висновком суду оскільки ДП "Укрриба" не мало права на передачу державного майна в користування іншим особам без відповідного дозволу Фонду державного майна України (наведене встановлено рішенням Господарського суду Волинської області від 17.05.2016 у справі №903/207/16), то правові підстави для застосування наслідків недійсності додаткової угоди від 01.12.2014 до договору зберігання державного майна №29/13 від 25.12.2013 та зобов'язання відповідача відшкодувати саме Державному підприємству "Укрриба" кошти за фактичне користування державним нерухомим майном, за цінами, які існують на момент відшкодування, у розмірі 54 474,53 грн, відсутні.

3.2. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.07.2018 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

3.2.1. В цілому погодившись з висновками суду першої інстанції, апеляційний господарський суд відхилив посилання позивача на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №923/485/17, вказавши, що у вказаній постанові судом касаційної інстанції не було здійснено висновків щодо застосування до спірних правовідносин ст. ст. 261 235 ЦК України, натомість було скасовано судові рішення першої та апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд з підстав неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанції.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, ДП "Укрриба" звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.2. В обґрунтування зазначених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що знайшло свій прояв у такому.

Посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, якою затверджено Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, скаржник вважає, що оскільки відповідач на виконання договору зберігання отримав у користування державне майно, то він повинен відшкодувати балансоутримувачу цього майна вартість його користування (орендну плату), визначену за цінами, що існують на момент відшкодування, для чого необхідно провести судову експертизу.

Як стверджує позивач, аналогічні висновки зробив суд касаційної інстанції у постанові від 16.04.2018 у справі №923/485/17.

Таким чином, скаржник вважає, що місцевому господарському суду необхідно було з'ясувати обставини обґрунтованості заявленої до відшкодування суми коштів за користування державним нерухомим майном, виходячи з періоду такого користування та цін, які існують на момент відшкодування, врахувавши при цьому вимоги, встановлені спеціальним законодавством у сфері оренди державного майна.

4.3. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав.

4.4. Склад суду касаційної інстанції змінено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи, що містить у матеріалах справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. Згідно з компетенцією, визначеною ст.300 ГПК України, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір у справі про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 54 474,53 грн за фактичне користування державним нерухомим майном.

5.2.2. Як встановили суди та зазначено вище у п. 2.2 цієї постанови, рішенням Господарського суду Волинської області від 17.05.2016 у справі №903/207/16 визнано недійсними договір зберігання державного майна від 25.12.2013 №29/13 та додаткову угоду від 01.12.2014 до договору зберігання державного майна №29/13 від 25.12.2013, укладені між державним підприємством "Укрриба" та Фізичною особою-підприємцем Круковським Юрієм Васильовичем.

Вказаним рішенням встановлено, що передача спірного державного майна (гідротехнічні споруди рибницьких ставів) відбулась без дозволу Фонду державного майна України, який і є правомочною особою на укладення договору оренди державного майна. Фактично між сторонами договору не могло бути укладено договору оренди гідротехнічних споруд, оскільки ці споруди є власністю не позивача, а держави, тобто ДП "Укрриба" не мало права на передачу державного майна у користування іншим особам без відповідного дозволу Фонду державного майна України.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Врахувавши зазначене положення, а також приписи ст.235 ЦК України та 283 ГК України, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що правом вимоги про відшкодування вартості того, що одержано за недійсним правочином, який містить ознаки удаваного правочину оренди, наділений орендодавець такого майна.

Єдиними орендодавцями державного майна - майна цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.

Зважаючи на встановлені у цій справі обставини того, що ДП "Укрриба" не мало права передавати нерухоме майно у користування іншим особам та не могло бути належним орендодавцем за договором, укладеним з відповідачем, позивач не наділений правом вимоги про застосування наслідків недійсності правочину у вигляді відшкодування плати за використання відповідачем державного майна.

Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для застосування наслідків недійсності додаткової угоди від 01.12.2014 до договору зберігання державного майна №29/13 від 25.12.2013 та зобов'язання відповідача відшкодувати саме Державному підприємству "Укрриба" кошти за фактичне користування державним нерухомим майном, за цінами, які існують на момент відшкодування, у розмірі 54 474,53 грн.

5.2.3. Скаржник зазначених висновків не спростовує, натомість помилково наполягає на необхідності додаткового з'ясування обставин обґрунтованості заявленої до відшкодування суми коштів за користування державним нерухомим майном, а також проведення судової експертизи для визначення розміру відшкодування (п.4.2 постанови).

Такі доводи позивача зводяться до неправильного тлумачення ДП "Укрриба" норм закону.

5.2.4. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №923/485/17 правильно відхилені апеляційним господарським судом, оскільки обставини, встановлені у зазначеній справі, відмінні від обставин, встановлених у цій справі.

5.2.5. Зважаючи на те, що належних аргументів, які б свідчили про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права касаційна скарга не містить, суд касаційної інстанції вважає її вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

6. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.2. З огляду на зазначене вище у розділі 5 цієї постанови, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги позивача без задоволення, а судових рішень - без змін.

7. Судові витрати

6.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Укрриба" залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.07.2018 та рішення Господарського суду Волинської області від 27.03.2018 у справі №903/946/17 залишити без змін.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді О. Мамалуй

Л. Стратієнко