На відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок цього корисних властивостей землі (ВС/КГС, № 920/22/18, 19.06.19)

Фабула судового акта: Рішенням господарського суду позов місцевої прокуратури був задоволений, - визнано недійсним на майбутнє договір про спільну діяльність укладений між відповідачами - державним підприємством, що володії земельною ділянкою на підставі державного акту на право постійного користування (ДП), і товариством з обережною відповідальністю (ТОВ), останнє зобов'язано звільнити зазначені земельні ділянки.

Рішення суду мотивовано тим, що оспорюваний договір про спільну діяльність є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам законодавства, а також не відповідає статтям 96, 116 ЗК і частині 4 статті 4 Закону України «Про оренду землі» щодо розпорядження земельними ділянками неповноважним суб'єктом, що є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до частин 1, 2, 5 статті 203, статті 215 ЦК і частини 1 статті 207 Господарського кодексу України та зобов'язання ТОВ звільнити зазначені земельні ділянки з огляду на їх використання товариством без достатніх правових підстав. Але постановою апеляційного господарського суду зазначене судове скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

При цьому апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що оспорюваний договір відповідно до статті 1130 ЦК України містить всі умови договору про спільну діяльність щодо здійснення спільних дій його сторін і про спільну мету таких дій; наявність у цьому договорі умов про строковість, платність та отримання у користування певної земельної ділянки не змінює правової природи зазначеного договору як договору про спільну діяльність і не встановлює правовідносини з оренди землі, тому відсутні підстави для визнання такого договору недійсним.

Втім, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду з висновками апеляційного суду не погодився, його рішення скасував і справу направив на новий розгляд до того ж суду.

Незважаючи на неостаточний характер судового рішення, висновки ВС/КГС заслуговують на увагу. Зокрема, суд касаційної інстанції зауважив, що згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) – використання майна (земельної ділянки).

Як видно зі спірного договору, його пунктом 5.2 та шляхом укладення додаткових угод до нього, сторони дійшли згоди щодо розподілу результатів спільної діяльності і розрахунку грошових коштів, що підлягають сплаті на підставі діючого договору відповідачем ТОВ відповідачу ДП, проте, суд апеляційної інстанції не врахував, що такий перерозподіл коштів, згідно з наведеними вимогами Закону України «Про оренду землі», є фактично орендною платою за право користування земельними ділянками, у даному випадку, для вирощування сільськогосподарської продукції та отримання ДП плати за користування цими земельними ділянками.

ВС/КГС також нагадав, що державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Аналогічний правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18.

Аналізуйте судовий акт: У справах про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому передбаченої законом істотної умови суд повинен установити, чи дійсно цим були порушені права орендодавця і у чому це полягає (ВССУ,390\433\16-ц, 23.11.17)

Відсутність систематичності невиплати орендної плати як підстава відмови в розірванні договору оренди землі (ВС/КЦС у справі № 469/905/15-ц від 13.05.2019 р.)

Розмір орендної плати регулюється виключно договором оренди землі, тому ЛИШЕ зміна індексації нормативної грошової оцінки ділянки не створює додаткових податкових зобов’язань для орендаря (ВС/КАС, №813/3819/17, від 20 червня 2018 р.)

Необхідною умовою для внесення змін до договору оренди землі щодо її площі, є формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, виготовлення технічної документації щодо визначення площі цієї ділянки (ВС/КГС, справа № 915/825/17, 20.06.2018)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 920/22/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. – головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання – Корнієнко О.В.,

за участю представників: Генеральної прокуратури України – Гудименко Ю.В.,

Головного управління Держгеокадастру у Сумській області – не з'явився, Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№130)" – Буряка О.І., Товариства з обмеженою відповідальністю "Городнянське хлібоприймальне підприємство" – Крищенко Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 (у складі колегії суддів: Разіна Т.І.(головуючий), Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.)

у справі № 920/22/18

за позовом Заступника керівника Конотопської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області

до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№130)", Товариства з обмеженою відповідальністю "Городнянське хлібоприймальне підприємство"

про визнання недійсним договору та зобов'язання звільнити земельні ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року Заступник керівника Конотопської місцевої прокуратури (далі – Прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі – ГУ Держгеокадастру) до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№130)" (далі – ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№130)"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Городнянське хлібоприймальне підприємство" (далі – ТОВ "Городнянське хлібоприймальне підприємство"), у якому просив визнати недійсним на майбутнє договір про спільну діяльність від 02.02.2012 № 65, укладений між відповідачами; зобов'язати ТОВ "Городнянське хлібоприймальне підприємство" звільнити земельні ділянки загальною площею 1 150 га, які знаходяться на території Дяківської сільської ради Буринського району Сумської області на полях № 1-11, та використовуються товариством на підставі договору про спільну діяльність від 02.02.2012 № 65.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір про спільну діяльність від 02.02.2012 № 65 є удаваним правочином, який вчинено відповідачами з метою приховати інший правочин – оренди землі, зміст якого суперечить вимогам Цивільного та Земельного кодексів України (далі – ЦК ЗК), Закону України "Про оренду землі", тому цей договір має бути визнано недійсним з підстав, передбачених статтею 215 ЦК.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 11.05.2018 позов задоволено. Визнано недійсним на майбутнє договір про спільну діяльність від 02.02.2012 № 65, укладений між відповідачами; зобов'язано ТОВ "Городнянське хлібоприймальне підприємство" звільнити зазначені земельні ділянки.

Рішення суду мотивовано тим, що оспорюваний договір про спільну діяльність є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам законодавства, а також не відповідає статтям 96 116 ЗК і частині 4 статті 4 Закону України "Про оренду землі" щодо розпорядження земельними ділянками неповноважним суб'єктом, що є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до частин 1, 2, 5 статті 203, статті 215 ЦК і частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі – ГК) та зобов'язання ТОВ "Городнянське хлібоприймальне підприємство" звільнити зазначені земельні ділянки з огляду на їх використання товариством без достатніх правових підстав.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 рішення Господарського суду Сумської області від 11.05.2018 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що оспорюваний договір відповідно до статті 1130 ЦК містить умови договору про спільну діяльність щодо здійснення спільних дій його сторін і про спільну мету таких дій; наявність у цьому договорі умов про строковість, платність та отримання у користування певної земельної ділянки не змінює правової природи зазначеного договору як договору про спільну діяльність і не встановлює правовідносини з оренди землі, тому відсутні підстави для визнання такого договору недійсним.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у березні 2019 року Заступник прокурора міста Києва подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права (статей 12, 15 Закону України "Про оренду землі", статей 203 215 1130 1139 ЦК) і порушення норм процесуального права (статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2019, а рішення Господарського суду Сумської області від 11.05.2018 залишити в силі.

Касаційну скаргу Заступник прокурора міста Києва обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи не враховано, що положення оспорюваного договору та фактичні відносини сторін, що склалися на підставі цього договору, не відповідають умовам спільної діяльності, передбаченим статтями 1130-1134 ЦК; оспорюванй договір не передбачає умов щодо досягнення сторонами певної спільної мети, оскільки кожна сторона договору є власником визначеного результату своїх дій, а дохід державного підприємства згідно з пунктом 5.2 цього договору є гарантованим; при цьому питання користування земельною ділянкою для вирощування товарної сільськогосподарської продукції є предметом регулювання спеціальних норм земельного законодавства, якими не передбачено право постійного користувача землею розпоряджатися земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам в платне користування, що фактично відбулося у цьому випадку; умови укладеного між сторонами договору відповідають змісту договору оренди, визначеному статтею 12 Закону України "Про оренду землі", за яким ТОВ "Городнянське хлібоприймальне підприємство" на платній основі отримало право користування земельною ділянкою для вирощування сільськогосподарських культур, а ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№130)" отримувало плату за користування цією земельною ділянкою; також судом не враховано, що ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№130)", взявши на себе певні права та обов'язки за оспорюваним договором, у порушення статті 116 ЗК і статті 4 Закону України "Про оренду землі" розпорядилося земельними ділянками, не маючи на це відповідних правових підстав і повноважень. Отже, за всіма ознаками оспорюваний договір є прихованим договором оренди землі, а його зміст не відповідає вимогам законодавства, що є підставою для визнання його недійсним.

ГУ Держгеокадастру" у судове засідання свого представника не направило, хоча було повідомлено про дату, час і місце судового засідання належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Ураховуючи наведене, те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що згідно з розпорядженням голови Буринської районної державної адміністрації Сумської області від 19.06.2009 № 226 Державному підприємству Конотопського виправного центру № 130 (попередня назва відповідача ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№130)") надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 1 393,0315 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі якого видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 10.09.2009 серії ЯЯ № 288938, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 030962700019.

Відповідно до плану меж земельної ділянки вона складається з п'яти земельних ділянок. Цільове призначення земельних ділянок – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місцезнаходження Дяківська сільська рада Буринського району Сумської області, кадастрові номери земельних ділянок – 5920983200:10:001:0001 площею 547,0112 га, 5920983200:10:002:0001 площею 621,3802 га, 5920983200:09:004:0001 площею 37,8517 га, 5920983200:11:001:0120 площею 179,3254 га, 5920983200:11:001:0121 площею 7,4631 га.

Згідно з наказом Міністерства юстиції України від 06.12.2016 № 3520/5 Державне підприємство "Підприємство Конотопського виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Сумській області (№ 130)" було перейменовано в ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№130)".

Відповідно до пунктів 2.1, 2.4, 4.1, 4.14 статуту ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№130)", затвердженого зазначеним наказом Міністерства юстиції України, підприємство утворено з метою залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності. Майно підприємства перебуває у державній власності, закріплюється за ним на праві господарського відання. Підприємство здійснює володіння, користування землею та іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності згідно із законодавством.

Таким чином зазначені вище земельні ділянки надано в постійне користування ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№130)" з метою залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності.

02.02.2012 між Державним підприємством "Підприємство Конотопського виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Сумській області (№130)" (яке перейменовано в ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№130)") і ТОВ "Городнянське хлібоприймальне підприємство" укладено договір № 65 про спільну діяльність, за умовами якого сторони зобов'язуються на основі співробітництва, без об'єднання вкладів, майном (грошовими коштами, матеріалами, майновими правами тощо), яке належить сторонам на відповідних правових підставах, а також спільної участі та організації співпраці, спільно діяти у сфері сільськогосподарського виробництва для досягнення таких спільних господарських цілей: вирощування сільськогосподарської продукції на площі 1 100,00 га ріллі; збирання та розподіл сільськогосподарської продукції (пункт 1.1); вирощування продукції рослинництва здійснюватиметься на земельних ділянках, перелік яких визначається у додатку № 1 до цього договору (пункт 1.2).

У розділі 2 договору визначено вклади сторін.

Так, відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору для досягнення цілей, визначених у пункті 1.1 цього договору, вклад ТОВ "Городнянське хлібоприймальне підприємство" становить грошові кошти, які використовуватимуться для здійснення всього комплексу сільськогосподарських робіт, що входять до предмета спільної діяльності; фінансування придбання необхідних товарно-матеріальних цінностей, робіт і послуг сторонніх організацій, включаючи охорону об'єктів, земельних ділянок, врожаю, окремі сільськогосподарські роботи; трудова участь (здійснення сільськогосподарських робіт відповідно до програми робіт (додаток № 2 до цього договору); вклад ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№130)" становить фінансування придбання необхідних товарно-матеріальних цінностей, робіт і послуг сторонніх організацій, включаючи охорону об'єктів, земельних ділянок, врожаю, окремі сільськогосподарські роботи; участь земельними ділянками, зазначеними у пункті 1.2 цього договору; трудова участь засуджених (здійснення сільськогосподарських робіт відповідно до програми робіт (додаток № 2 до цього договору).

ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№130)" зобов'язалося надати ТОВ "Городнянське хлібоприймальне підприємство" можливість виконання технологічних процесів у межах спільної діяльності на земельних ділянках не пізніше 01.05. поточного року (пункт 2.3. договору) і, зокрема, забезпечити ТОВ "Городнянське хлібоприймальне підприємство" вільний доступ на земельні ділянки для виконання робіт (пункт 3.3.1).

За змістом пункті 5.1 і 5.2 зазначеного договору, всі доходи, що будуть отримані в результаті спільної діяльності, використовуються в першу чергу на відшкодування матеріальних витрат на проведення такої діяльності. Валовий врожай, що буде отриманий сторонами від спільної діяльності, підлягає розподілу в такому порядку: 95 % – ТОВ "Городнянське хлібоприймальне підприємство"; 5 % – ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№130)" але не менше: за 2012 рік – 378 154,00 грн, за 2012-2016 роки – 504 204,00 грн щороку.

У пункті 10 договору визначено, що він діє до 31.12.2016.

Додатковою угодою від 27.03.2013 № 1 до договору від 02.02.2012 внесено зміни в частині площі земельних ділянок та розподілу результатів спільної діяльності, а саме: змінено площу земельних ділянок з 1 100,00 га на 1 150,00 га, та змінено суму розподілу отриманого врожаю, а саме за 2013-2016 роки на 527 122,36 грн; додатки № 1 і № 2 викладено в новій редакції.

Згідно з додатком № 1 на 2013 рік до договору від 02.02.2012 визначено перелік земельних ділянок, які обробляються в процесі виконання умов Договору, а саме: земельні ділянки, що розташовані на полях № 1-11 загальною площею 1 150,00 га.

Згідно з додатком № 2 до договору від 02.02.2012 на 2013 рік визначено програму робіт, що будуть виконуватися за договором про спільну діяльність.

Додатковою угодою від 09.02.2015 № 2 до договору від 02.02.2012 внесено зміни до пункту 5.2, а саме: змінено суму розподілу отриманого врожаю за 2013-2014 роки на 527 122,36 грн., за 2015-2016 роки на 925 628,00 грн.

Додатковою угодою від 04.02.2016 № 3 до договору від 02.02.2012 внесено зміни до пункту 5.2, а саме: змінено суму розподілу отриманого врожаю за 2013-2014 роки на 527 122,36 грн, за 2015 рік – 925 628,00 грн, за 2016 рік – 1 619 849,00 грн. У 2016 році ТОВ "Городнянське хлібоприймальне підприємство" зобов'язалося щомісячно у строк до 25 числа перераховувати на користь ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№130)" грошові кошти у розмірі 6 000,00 грн у рахунок коштів, належних підприємству, від розподілу валового врожаю згідно з умовами договору; до 01.08.2016 перерахувати кошти у розмірі 773 924,50 грн у рахунок коштів, належних підприємству, від розподілу валового врожаю згідно з умовами договору, і решту суми перерахувати з 15 по 25.12.2016.

Додатковою угодою від 01.03.2017 № 4 поновлено термін дії договору про спільну діяльність від 02.02.2012; до договору від 02.02.2012 внесено зміни до пункту 5.2, а саме: змінено суму розподілу отриманого врожаю за 2017-2019 роки – 3 100 000,00 грн щороку. У 2017-2019 роках ТОВ "Городнянське хлібоприймальне підприємство" зобов'язалося щомісячно у строк до 25 числа перераховувати на користь ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№130)" грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн у рахунок коштів, належних підприємству, від розподілу валового врожаю згідно з умовами договору. Крім того, внесено зміни до пункту 10.1 договору від 02.02.2012, та продовжено термін дії договору до 31.12.2019.

Звертаючись до суду з позовом, Прокурор зазначав, що вказаний договір є удаваним, оскільки його вчинено для приховання іншого правочину – договору оренди земельної ділянки. При цьому сам прихований договір оренди укладений з порушенням земельного законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним та припиненню на майбутнє, та зобов'язання ТОВ "Городнянське хлібоприймальне підприємство" звільнити земельні ділянки загальною площею 1 150 га, які знаходяться на території Дяківської сільської ради Буринського району Сумської області на полях № 1-11, і використовуються товариством на підставі договору про спільну діяльність від 02.02.2012 № 65.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що за своєю правовою природою оспорюваний договір є саме договором про спільну діяльність, а не договором оренди земельної ділянки, що свідчить про помилковість доводів Прокурора щодо удаваності цього правочину.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 ЦК.

Так, відповідно до частини 1 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини 1 статті 207 ГК, згідно з якою господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 235 ЦК удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За таким правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають з його змісту.

У статті 1130 ЦК визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до положень статті 1131 ЦК умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання осіб для досягнення спільної мети.

При цьому суд касаційної інстанції зазначає, що зміст оспорюваного договору та його правова природа не залежать від його назви. Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) – використання майна (земельної ділянки).

Так, судами встановлено, що розділом 5, зокрема пунктом 5.2, договору та шляхом укладення додаткових угод до нього, сторони дійшли згоди щодо розподілу результатів спільної діяльності і розрахунку грошових коштів, що підлягають сплаті на підставі діючого договору відповідачем ТОВ "Городнянське хлібоприймальне підприємство" відповідачу ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№130)", проте, суд апеляційної інстанції не врахував, що такий перерозподіл коштів, згідно з наведеними вимогами Закону України "Про оренду землі", є фактично орендною платою за право користування земельними ділянками, у даному випадку, для вирощування сільськогосподарської продукції (пункт 1.1 договору) та отримання ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№130)" плати за користування цими земельними ділянками.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК ЦК, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом статті 2 ЗК земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами – землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Згідно з частинами 1, 8 статті 93 ЗК право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

З огляду на зазначене, державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Аналогічний правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18.

Крім того, за змістом статті 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Частиною 4 статті 15 цього Закону (у відповідній редакції) передбачено, що невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

З огляду на зазначене, апеляційний господарський суд мав дослідити відповідність оспорюваного договору вимогам наведеного вище законодавства для договору оренди землі.

Отже, зважаючи на викладене, висновки суду апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Згідно зі статтею 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскільки наведеним вимогам оскаржене рішення суду апеляційної інстанції не відповідає, його не можна визнати законним і обґрунтованим.

Вищевказане свідчить про порушення судом апеляційної інстанції зазначених норм процесуального права, які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень частини 3 статті 310 ГПК постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всіх передбачених законом засобів для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та згідно з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дослідження усіх наданих у матеріали справи доказів в сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності (або відсутності) підстав для задоволення позову за наведених у позовній заяві підстав.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК).

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 у справі № 920/22/18 скасувати.

3. Справу № 920/22/18 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: І. С. Міщенко В. Г. Суховий