Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обовязково, щоб контрагент особисто здійснював насильство - достатньо, щоб він знав про це і використав (ВС/КГС,справа № 910/19566/14,06.03.18)

Фабула судового акта: Рішенням господарського суду, яке залишено без змін постановою апеляційного господарського суду, позов товариства з обмеженою відповідальністю «Телец» до товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» про визнання недійсним договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності був задоволений. Предметом цього договору булу приймання відповідачем права власності на комбіновані знаки для товарів і послуг.

Рішення суду мотивоване тим, що оспорюваний договір був укладений внаслідок застосування до керівника та засновників позивача психологічного тиску з боку керівництва відповідача.

При цьому суд врахував, що у провадженні Печерського РУГУ МВС України в місті Києві знаходяться матеріали кримінального провадження за ознаками ч. 1 ст. 189 КК України (вимагання). Станом на 23.10.2015 у цьому кримінальному провадженні триває досудове розслідування. Під час досудового розслідування зазначеного кримінального провадження були встановлені ознаки морального та психологічного тиску на директора позивача, спрямовані на примушення вчиняти дії проти її волі; як видно з показань свідків у цьому досудовому розслідуванні, вони підтвердили обставини морального та психологічного тиску на директора позивача, спрямованого на примушення її до вчинення дій (проти її волі) при підписанні оспорюваного оговору. Тиск не здійснювався безпосередньо з боку відповідача чи його посадових осіб.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, залишаючи судові рішення без змін, зауважив, що відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3,5,6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно з ч.1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Насильство, у розумінні ЦК України, може виражатися у незаконних, але не обовязково злочинних діях. Такі дії можуть вчинятися як стороною правочину, так і іншою особою. Факт насильства, в тому числі психічного тиску, не обовязково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі. Психічне насильство може виражатися у залякуванні, погрозах вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень самій особі чи її близьким тощо. Характерною рисою насильства є його незаконність, а також те, що воно є результатом поведінки винного. Факт насильства для визнання правочину недійсним може встановлюватися не лише в кримінальному, а й у господарському судовому процесі.

Виходячи з наведеного, ВС/КГС дійшов висновку про те, що для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обовязково, щоб контрагент особисто здійснював насильство, - достатньо, щоб він знав про факт насильства та використав це для примушування особи до вчинення правочину.

Аналізуйте судовий акт: Спонукання, або вчинення правочину в безпорадному стані – є недійсним (КЦС/ВС від 14.11.2018 у справі №756/7579/16-ц)

Визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення (ВС/КГС у справі № 904/5212/17 від 04 квітня 2018 р.)

Визнання договору дарування недійсним у частині одного обдарованого законом не передбачене, а помилка щодо мотивів цього правочину істотного значення не має (ВС КЦС, справа № 641/1102/17, 24.10.18)

ВС/КЦС: Правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо його вчинено представником з перевищенням повноважень, і цей правочин в наступному не був схвалений довірителем (ВС/КЦС, справа № 711/8571/16-ц, 03.10.19)

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року

м. Київ

справа № 910/19566/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Телец",

представник позивача - не з'яв.,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд",

представник відповідача - не з'яв.,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (далі - Міністерство);

представник Міністерства - не з'яв.,

ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4.),

представник ОСОБА_4 - не з'яв.,

ОСОБА_8 (ОСОБА_8),

представник ОСОБА_8 - не з'яв.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4

на рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2015

(головуючий суддя - Гумега О.В.) та

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 (головуючий суддя - Сотніков С.В., судді: Чорна Л.В. і Буравльов С.І.)

у справі № 910/19566/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Телец"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд"

про визнання недійсним договору,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерство;

ОСОБА_4;

ОСОБА_8 (ОСОБА_8).

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телец" (далі - Позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" (далі - Відповідач) про: визнання недійсним договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності від 13.09.2011; застосування двосторонньої реституції; відновлення права власності Позивача на знаки для товарів і послуг (далі - ЗТП) за свідоцтвами НОМЕР_1 і НОМЕР_2 шляхом внесення змін до державного реєстру.

У подальшому Позивач зменшив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, укладений 13.09.2011 Позивачем і Відповідачем (далі - Договір).

Позовна заява мотивована тим, що оспорюваний договір був укладений внаслідок застосування до керівника та засновників Позивача психологічного тиску з боку керівництва Відповідача та інших невідомих осіб, які представлялися представниками інтересів Відповідача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.10.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017: позов задоволено; Договір визнано недійсним; з Відповідача стягнуто на користь Позивача 1 218 грн. судового збору та 5 076,20 грн. витрат на проведення судової експертизи.

Судові рішення попередніх судових інстанцій мотивовано тим, що Позивач належними засобами доказування довів, що оспорюваний правочин було укладено Позивачем проти його справжньої волі, внаслідок застосування психічного тиску з боку іншої сторони та інших осіб, що є підставою для визнання його недійсним згідно із статтею 231 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

ОСОБА _4, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові акти місцевого і апеляційного господарських судів зі справи скасувати та передати справу на новий розгляд до господарського суду міста Києва й вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Так, згідно з доводами ОСОБА_4, викладеними у касаційній скарзі:

- судами попередніх інстанцій не з'ясовано належним чином обставини, що входять до предмета доказування у ній;

- господарський суд не призначив повторну судову експертизу у справі;

- суд першої інстанції "здійснив однобокий, неповний і суб'єктивний розгляд справи", порушивши статтю 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а апеляційний господарський суд цих порушень не виправив;

- судом апеляційної інстанції не було належно сповіщено іншого співвласника торговельної марки - громадянку США " Зарченко Ларіса ".

Оскільки Позивачем не подано відзив на касаційну скаргу у встановлений судом строк та не зазначено й не обґрунтовано поважних причин пропуску цього строку, Верховний Суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке. Представники учасників справи у судове засідання не з'явилися.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- оспорюваний Договір укладено Позивачем і Відповідачем у письмовій формі, підписано представниками обох сторін, скріплено печатками обох контрагентів та сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов цього договору;

- за умовами Договору: Позивач передає, а Відповідач приймає право власності на: комбінований знак "ІНФОРМАЦІЯ_1" для товарів і послуг 29, 30, 31, 39, 42 класів МКТП (за свідоцтвом НОМЕР_1); знак "ІНФОРМАЦІЯ_1" для товарів і послуг 29, 30, 39 класів МКТП (за свідоцтвом НОМЕР_2). При цьому загальна вартість відчужуваних ЗТП становить 2,00 грн. (у т. ч. ПДВ 20%);

- у справі було призначено судову психологічну експертизу, проведення якої доручено Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України;

- судовий експерт дійшов таких висновків:

момент вчинення правочину (підписання договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на ЗТП "ІНФОРМАЦІЯ_1" за свідоцтвами НОМЕР_1 і НОМЕР_2) ОСОБА_6 (директор Позивача) містить ознаки лонгованого (подовженого у часі, тривалого) психологічного тиску;

загроза (насильство, примус) у процесі прийняття ОСОБА_6 рішення про вчинення правочину (підписання Договору) суттєво знизила резистентну здатність особистості підекспертної до ефективної протидії стресогенним чинникам оточуючого соціального середовища, викликала пригнічення індивідуалізованих проявів реальних інтересів та поглядів, спричинила зміщення акцентів пріоритетності у ціннісно-мотиваційній сфері в сторону ситуативних цілей та істотно вплинула на процес прийняття підекспертною рішення про вчинення означеного правочину;

здатність ОСОБА_6 вільно виявляти свої справжні бажання і наміри при вчиненні правочину (підписанні Договору) була обмежена;

- судова експертиза проведена судовим експертом Семенцем А.В., який має повну вищу психологічну освіту за спеціальністю "психологія", кваліфікацію судового експерта з правом проведення судової психологічної експертизи, стаж експертної роботи з 2011 року. Судового експерта попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384 та 385 Кримінального кодексу України;

- судовим експертом надано відповіді на порушені питання, ці відповіді є обґрунтованими та узгоджуються з іншими матеріалами справи. Судовим експертом дотримано вимог законодавства; він був компетентним, і обставин, що виключали б його участь у справі, судом не встановлено;

- у провадженні Печерського РУГУ МВС України в місті Києві знаходяться матеріали кримінального провадження від 06.10.2014 № 12014100060005477 за ознаками частини першої статті 189 Кримінального кодексу України (вимагання). Станом на 23.10.2015 у цьому кримінальному провадженні триває досудове розслідування.

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано таке:

- під час досудового розслідування зазначеного кримінального провадження були встановлені ознаки морального та психологічного тиску на особу (ОСОБА_6 та ін.), спрямовані на примушення вчиняти дії проти її волі;

- органом досудового розслідування спільно з процесуальним керівником у кримінальному провадженні вирішується питання щодо погодження та повідомлення про підозру винних осіб у кримінальному правопорушенні;

- свідки у досудовому розслідуванні № 12014100060005477 підтвердили обставини морального та психологічного тиску на ОСОБА_6, спрямованого на примушення її до вчинення дій (проти її волі) при підписанні Договору.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину (Договору) недійсним.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з приписами статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частиною першою статті 231 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Насильство , у розумінні цієї норми ЦК України, може виражатися у незаконних, але не обов'язково злочинних діях. Такі дії можуть вчинятися як стороною правочину, так і іншою особою. Факт насильства, в тому числі психічного тиску, не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі. Психічне насильство може виражатися у залякуванні, погрозах вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень самій особі чи її близьким тощо. Характерною рисою насильства є його незаконність, а також те, що воно є результатом поведінки винного. Факт насильства для визнання правочину недійсним може встановлюватися не лише в кримінальному, а й у господарському судовому процесі.

Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов'язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство, - достатньо, щоб він знав про факт насильства та використав це для примушення особи до вчинення правочину.

З урахуванням викладеного Касаційний господарський суд, беручи до уваги встановлені попередніми судовими інстанціями обставини справи, погоджується з висновками цих судових інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.

Судом не приймаються аргументи касаційної скарги з огляду на таке.

Попередні судові рішення в даній справі (рішення місцевого господарського суду від 12.01.2015 та постанова апеляційної інстанції від 24.02.2015) про відмову в позові скасовано за результатами їх перегляду в касаційному порядку, й відтак вони не можуть мати преюдиційного значення для розгляду даної справи.

Відсутність (на час прийняття оскаржуваних судових рішень) відомостей про результати (стан) здійснення досудового розслідування у згаданому кримінальному провадженні № 12014100060005477 не могла вважатися перешкодою для розгляду даної господарської справи, оскільки, як зазначалося, факт насильства, у т.ч. психічного, може встановлюватися не тільки у кримінальному, але і в господарському судовому процесі.

Незгода скаржника із зазначеним висновком судового експерта не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки даний висновок, за змістом статті 104 ГПК України, є доказом у справі, а згідно з частиною другою статті 300 названого Кодексу суд касаційної інстанції не має права, зокрема, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу або додатково перевіряти докази.

Не може бути взято до уваги посилання скаржника на те, що "експертом у своєму висновку не надано відповіді на питання", зазначені в пункті 6.7 розділу VI Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та судових досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5. По-перше, як вбачається вже з назви та й зі змісту даного документа, він має не обов'язковий (імперативний), а методично-рекомендаційний характер, і вміщені в ньому питання є орієнтовними (для органу, який призначає експертизу). По-друге, згідно з частиною другою статті 41 і частиною першою статті 42 ГПК України в редакції, чинній на час призначення і проведення судової експертизи, коло питань, які мають бути роз'яснені судовим експертом, встановлювалося господарським судом (а не згаданими Науково-методичними рекомендаціями), і висновок судового експерта повинен був містити, зокрема, відповіді саме на питання, поставлені судом (а не на будь-які інші).

Що ж до призначення та проведення повторної судової експертизи, то відповідно до частини четвертої статті 42 ГПК України (в тій же редакції) вона могла бути призначена судом при необхідності. Тобто зазначена норма передбачала можливість (а не обов'язковість) призначення повторної судової експертизи, а необхідність у ній визначалася самим судом з урахуванням обставин конкретної справи та наявних у ній доказів.

У зв'язку з цим суд вважає за необхідне звернути увагу ще й на таке.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов 'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Призначення в даній господарській справі, яка й без того розглядається судами тривалий час, повторної судової експертизи мало б наслідком подальше затягування без виправданих причин судового розгляду та порушення зазначеного права на розгляд справи упродовж розумного строку.

Стосовно доводів скаржника про те, що "судом апеляційної інстанції не було належно сповіщено іншого співвласника торгової марки", а саме громадянку США ОСОБА_8, суд зазначає таке. Апеляційним господарським судом у розгляді даної справи встановлено, що: ОСОБА_8 залучено до участі у даній справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача, згідно з ухвалою, надісланою патентним повіреним дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями "Інтелс Інтернешнл Нетворк Україна" (м. Київ), які є повіреними згідно з довіреністю; Позивачем суду надано докази на підтвердження повідомлення поіменованої особи про дату й час судового засідання 25.07.2017; матеріали справи свідчать про повідомлення ОСОБА_8 про розгляд даної справи Київським апеляційним господарським судом, і вона не позбавлена була права особисто або через представника брати участь у судових засіданнях. Водночас за приписами частин першої і другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та не має права, зокрема, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанцій - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, на скаржника покладаються витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129 308 309 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 у справі № 910/19566/14 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов