Застосування податковим органом фінансових санкції у вигляді штрафу до фізичної особи-підприємця після припинення діяльності останньої суперечить закону (ВС/КАС,справа №813/2113/16, 11.12.18)

Фабула судового акта: 15 лютого 2016 року працівниками відділу поліції складено протокол про адміністративне правопорушення, у якому зафіксовано факт продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів особі, яка не досягла 18 років продавцем Приватного підприємства. Але 06 червня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності вказаної фізичної особи-підприємця (ФОП, позивач).

Між тим, через чотири дня після цього, 10 червня 2016 року, об'єднаною державною податковою інспекцією (відповідач) було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, яким відповідно до абзацу 9 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" до позивача у справі застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 13 600,00 гривень.

Судові рішення про задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасовання податкового повідомлення-рішення податкового органу були прийняті на користь позивача, з чим також погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

При цьому суд касаційної інстанції сформував правову позицію, відповідно до якої відповідальність за порушення ч. 2 ст. 17 зазначеного Закону повинна нести виключно фізична особа-підприємець, проте на момент перевірки та винесення спірного податкового повідомлення-рішення діяльність цієї ФОП вже було припинено.

Отже, на момент припинення діяльності фізичної особи-підприємця зобов'язання щодо сплати санкцій відповідно до оскаржуваного рішення у фізичної-особи підприємця ще не було.

Як зазначається в постанові ВС, - «Доводи податкового органу про те, що фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу річну податкову декларацію за звітний рік, у якому проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця Суд вважає неприйнятним з огляду на те, що в зазначеній нормі йдеться виключно про податкові зобов'язання, тоді як до позивача застосовні фінансові санкції у вигляді штрафу, що не є податком в розумінні національного законодавства».

В обґрунтування рішення ВС послався зокрема і на норму статті 61 Конституції України, в якій зазначається, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У зв’язку з цією темою варто зауважити, що наведена ситуація жодним чином не буде стосуватись випадків цивільно-правової відповідальності колишньої ФОП. Так, в постанові від 5 липня 2017 року у справі № 6-687цс17 Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України зазначала:

«У постанові Верховного Суду України від 4 грудня 2013 року міститься висновок про те, що в разі припинення суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи (виключення з реєстру суб’єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа – підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном».

Аналізуйте судовий акт: Контролюючі органи лише в порядку, установленому законом, мають право звертатися до суду про винесення судового рішення щодо припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності ФОП (справа № К/800/16865/16, 04.10.16)

Накладений управлінням Держпраці штраф в сумі 87 000 грн. за порушення абзац 2, частина 2, ст. 265 КЗпП України на ФОП залишено в силі (Хмельницький окружний адміністративний суд від 21 грудян 2016р. у справі № 822/2316/16)

У випадку припинення ФОП її зобов'язання за договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою(Апеляційний суд Запорізької області, справа № 320/9471/15-ц, 27.05.17)

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

11 грудня 2018 року

справа №813/2113/16

адміністративне провадження №К/9901/41971/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року (суддя - Клименко О.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року (судді - Ніколін В.В., Гінда О.М., Качмар В.Я.) у справі №813/2113/16 за позовом ОСОБА_1 до Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

У червні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернулася до суду з позовною заявою до Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - податковий орган, відповідач у справі, скаржник у справі), в якій просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення відповідача у справі №000146301300 від 10 червня 2016 року.

02 серпня 2016 року постановою Львівського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року, адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення податкового органу №000146301300 від 10 червня 2016 року.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з необґрунтованості посилань податкового органу на Порядок обліку платників податків і зборів, затверджений Наказом Міністерства фінансів України №1588 від 09 грудня 2011 року (далі - Порядок), оскільки норми вказаного порядку не встановлюють права контролюючого органу застосовувати фінансові санкції до фізичних осіб після державної реєстрації припинення їхньої підприємницької діяльності. Окрім того, суди попередніх інстанцій зазначили про помилковість нарахування позивачу у справі фінансових санкцій в розмірі 13600,00 гривень, оскільки нормами на які посилається податковий орган (як на порушенні позивачем) встановлені санкції в розмірі 6800.00 гривень.

25 травня 2017 року на адресу Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга позивача у справі, в якій заявник посилаючись на необґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, внаслідок неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

22 серпня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито провадження за касаційною скаргою позивача та витребувано справу №813/2113/16 з суду першої інстанції.

12 вересня 2017 року справа №813/2113/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

20 березня 2018 року справу №813/2113/16 разом з матеріалами касаційного провадження № К/9901/41971/18 передано до Верховного Суду.

Відповідач не скористався своїм правом на подання заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

15 лютого 2016 року працівниками Золочівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області складено протокол про адміністративне правопорушення, у якому зафіксовано факт продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів особі, яка не досягла 18 років, ОСОБА_2, продавцем Приватного підприємства «ОСОБА_1» в селі Жуків Золочівського району Львівської області.

06 червня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

10 червня 2016 року відповідачем у справі прийнято податкове повідомлення-рішення № 000146301300, яким відповідно до абзацу 9 частини 2 статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (далі - Закон) до позивача у справі застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 13600,00 гривень.

Здійснюючи касаційний перегляд в межах доводів та вимог касаційної скарги, Суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 11 статті 15 Закону роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

Статтею 15-3 Закону встановлено заборону продажу пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів, зокрема, особам, які не досягли 18 років.

Згідно з частиною 2 статті 17 Закону до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі порушення вимог статті 15-3 цього Закону - 6800 гривень.

Застосування штрафних санкцій, передбачених частиною 2 статті 17 Закону, можливе лише за умови встановлення та доведення складу правопорушення, а саме встановлення факту продажу працівником підприємства (організації) торгівлі алкогольних напоїв, особі, яка не досягла 18 років.

Порядок застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02 червня 2003 року № 790.

Відповідно до пункту 5 «Порядку застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" підставою для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій є, зокрема, матеріали правоохоронних, податкових та інших органів виконавчої влади щодо недотримання суб'єктами підприємницької діяльності вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відповідач у справі виходив з того, що в діях позивача наявний склад правопорушення визначений частиною 2 статті 17 Закону підтверджений постановою №1 адміністративної комісії Жуківської сільської ради Залочівського району Львівської області.

Проте податковим органом не враховано положення статті 61 Конституції України, в якій зазначається, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно відповідальність за порушення частини 2 статті 17 Закону повинна нести виключно фізична особа-підприємець, в даному випадку фізична особа-підприємець ОСОБА_1, проте на момент перевірки та винесення спірного податкового повідомлення-рішення діяльність цієї особи вже було припинено.

Суд вважає неприйнятними доводи скаржника у справі щодо посилання на підпункти 5, 6 пункту 11.22 Порядку (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) враховуючи, те що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та безпідставним у зв'язку з припиненням діяльності суб'єкта, який несе відповідальність за порушення частини 2 статті 17 Закону. Окрім того, Суд зазначає про те, що на момент припинення діяльності фізичної особи-підприємця зобов'язання щодо сплати санкцій відповідно до оскаржуваного рішення у фізичної-особи підприємця ще не було.

Доводи податкового органу про те, що фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу річну податкову декларацію за звітний рік, у якому проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця Суд вважає неприйнятним з огляду на те, що в зазначеній нормі йдеться виключно про податкові зобов'язання, тоді як до позивача застосовні фінансові санкції у вигляді штрафу, що не є податком в розумінні національного законодавства.

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

З огляду на вищевикладене суд вважає неприйнятним посилання відповідача на положення пункту 11.19 Порядку, а саме на те, що саме з моменту видачі довідки за формою № 12-ОПП такий платник податків уважається знятим з обліку у контролюючому органі за умови реєстрації його припинення відповідно до законодавства або внесення запису про припинення до відповідного державного реєстру. Невидача довідки форми № 12-ОПП не означає, що діяльність платника податків як фізичної особи-підприємця не припинена.

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Суд погоджується з доводами відповідача щодо неврахування та не дослідження судами попередніх інстанцій наявності в діях фізичної особи-підприємця складу двох правопорушень, однак не приймає їх з огляду на протиправність та безпідставність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності спірного податкового повідомлення-рішення та погоджується з їхніми висновками щодо відсутності у відповідача правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на припинення діяльності особи, яка повинна нести відповідальність за вчинене правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року у справі №813/2113/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.

Судді Р.Ф. Ханова

І.А. Гончарова

І.Я. Олендер