Законодавство пов'язуює податковий обов'язок по сплаті орендної плати за землю з наявністю чинного договору та фактичним перебуванням землі у користуванні орендаря (ВС/КАС, справа №817/4268/13-а, 16.05.18)

Фабула судового акта: Перебіг подій в цій справи такий, - договір оренди земельної ділянки між платником податку (позивач) і міською радою був укладений 27 грудня 2011 року, зареєстрований в управлінні Держкомзему, а земельна ділянка фактично передана позивачу 17 лютого 2012 року, а тому, як зазначили суди першої та апеляційної інстанції, в силу вимог Закону України «Про оренду землі» та підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14, статей 269, 270, пункту 287.1 статті 287, статті 288 Податкового кодексу України обов'язок позивача зі сплати орендної плати виник з моменту набуття права користування земельною ділянкою за договором оренди, у зв'язку з чим нарахування податкового зобов'язання по орендній платі з фізичних осіб у період до 17 лютого 2012 року є безпідставним.

Отже позов до ДПІ про визнаня протиправним та скасування відповідного податкового повідомлення-рішення був повністю задоволений, з чим погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Верховний Суд сприйняв критично доводи відповідача про те, що оскільки згідно положень цього договору оренди сторони домовились про справляння орендної плати з моменту прийняття міською радою рішення від 17 березня 2011 року про надання земельної ділянки в оренду, а тому ДПІ правомірно визначено суму грошового зобов'язання з орендної плати за землю за період з 17 березня 2011 року по 31 грудня 2011 року.

Колегя суддів ВС/КАС при цьому зазначила, що приписи законодавства пов'язують податковий обов'язок орендаря по сплаті орендної плати за землю з наявністю чинного договору про оренду земельної ділянки та фактичним перебуванням землі у користуванні орендаря. Рішення ж відповідного органу виконавчої влади про передачу в оренду земельної ділянки є підставою для укладення договору оренди землі.

Таким чином укладення договору оренди земельної ділянки 27 грудня 2011 року та її передача орендарю з моменту державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі земельної ділянки від 17 лютого 2012 року, а також відсутність доказів, які свідчили про фактичне користування землею орендарем до цього, свідчать про те, що саме з 17 лютого 2012 року позивач набув статус суб'єкта орендної плати за землю та, як наслідок, обов'язок її сплати.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2018 року

Київ

справа №817/4268/13-а

адміністративне провадження №К/9901/3182/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду у складі судді Дорошенко Н.О. від 24 грудня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Шидловського В.Б., суддів Євпак В.В., Капустинського М.М. від 06 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - позивач/ОСОБА_2.) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - відповідач/Інспекція), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20 червня 2013 року №0003601744.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначав про неправомірність нарахування податкового зобов'язання по орендній платі з фізичних осіб у період до 17 лютого 2012 року, оскільки договір оренди земельної ділянки був зареєстрований, а земельна ділянка фактично передана позивачу 17 лютого 2012 року, а отже саме з цього моменту виникло право оренди земельної ділянки та обов'язок сплати орендної плати за неї.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2014 року, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20 червня 2013 року №0003601744.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що договір оренди від 27 грудня 2011 року, укладений між позивачем та Рівненською міською радою, був зареєстрований в управлінні Держкомзему у м. Рівному, а земельна ділянка передана позивачу 17 лютого 2012 року, а тому в силу вимог Закону України «Про оренду землі» та підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14, статей 269, 270, пункту 287.1 статті 287, статті 288 Податкового кодексу України обов'язок позивача зі сплати орендної плати виник з моменту набуття права користування земельною ділянкою за договором оренди, у зв'язку з чим нарахування податкового зобов'язання по орендній платі з фізичних осіб у період до 17 лютого 2012 року є безпідставним.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначив про помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки згідно положень пункту 9 договору оренди від 27 грудня 2011 року, укладеного між позивачем та Рівненською міською радою, сторони домовились про справляння орендної плати з моменту прийняття Рівненською міською радою рішення про надання земельної ділянки в оренду від 17 березня 2011 року №321, а тому Інспекцією правомірно визначено суму грошового зобов'язання з орендної плати за землю за період з 17 березня 2011 року по 31 грудня 2011 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 квітня 2014 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 грудня 2011 року між Рівненською міською радою (Орендодавець) та ОСОБА_2 (Орендар) укладено договір оренди, відповідно до якого Орендодавець на підставі рішення Рівненської міської ради від 17 березня 2011 року №321 передає в строкове платне користування земельну ділянку площею 85 кв.м. для обслуговування частини будинку, в якому розташована квартира АДРЕСА_1.

Згідно з пунктом 9 Договору орендна плата за землю справляється з моменту прийняття Рівненською міською радою рішення про надання земельної ділянки в оренду (рішення від 17 березня 2011 року №321). Розмір орендної плати в рік за земельну ділянку складає 5738,65 грн., що становить 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку №04-10/61-1, виконаний управлінням Держкомзему у м.Рівному, станом на 17 березня 2011 року.

Передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення. Орендар має право приступити до використання земельної ділянки, відповідно до її цільового призначення, після набрання чинності цим договором. Передача земельної ділянки Орендарю здійснюється після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі (пункти 18-20 Договору).

Пунктом 41 Договору передбачено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договором визначено, що його невід'ємною частиною є, зокрема, акт визначення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та акт приймання-передачі об'єкта оренди.

Договір оренди від 27 грудня 2011 року зареєстрований в управлінні Держкомзему у м. Рівному, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 17 лютого 2012 року за №561010004000293.

Між сторонами складено акт приймання-передачі земельної ділянки від 17 лютого 2012 року, згідно якого Орендодавець (Рівненська міська рада) передав, а Орендар (ОСОБА_2.) прийняв в оренду земельну ділянку площею 85 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_1

В подальшому, Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 червня 2013 року №0003601744, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання по орендній платі з фізичних осіб за період з 17 березня 2011 року по 31 грудня 2011 року у розмірі 4539,77 грн.

Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства оскарженого податкового повідомлення-рішення з огляду на наступне.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ПК України) плата за землю є загальнодержавним податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

У відповідності до підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Як визначено пунктами 288.2 та 288.3 статті 288 ПК України, платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом ж оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Пунктом 287.1 статті 287 ПК України встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

За змістом пункту 288.1 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Статтею 16 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, вищенаведені положення законодавства пов'язують податковий обов'язок орендаря по сплаті орендної плати за землю з наявністю чинного договору про оренду земельної ділянки та фактичним перебуванням землі у користуванні орендаря. Рішення ж відповідного органу виконавчої влади про передачу в оренду земельної ділянки є підставою для укладення договору оренди землі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За встановлених у даній справі обставин укладення договору оренди земельної ділянки 27 грудня 2011 року та її передачі орендарю з моменту державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі земельної ділянки від 17 лютого 2012 року, а також відсутністю доказів, які свідчили про фактичне користування землею орендарем до цього, касаційний суд вважає, що з 17 лютого 2012 року позивач набув статус суб'єкта орендної плати за землю та, як наслідок, обов'язок її сплати.

Відтак, оскільки станом на момент виникнення спірних відносин плата за землю (у формі орендної плати) належала до загальнодержавних податків, порядок та строки сплати яких установлено ПК України, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанції, що нарахування ОСОБА_2 податкового зобов'язання за період з 17 березня 2011 року по 31 грудня 2011 року, тобто до виникнення права користування земельною ділянкою, не є правомірним.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2014 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду