01.02.2019 | Автор: Кузьменко Михаил
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВС/КАС: Вимога про скасування запису про реєстрацію місця проживання дитини, проведену без згоди одного із батьків, є похідною при вирішенні самого спору між батьками про місце проживання їх дитини (ВС/КАС, №495/367/17 від 05 грудня 2018р)

Фабула судового акту: Позивач (батько) звернувся з адміністративним позовом до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області в особі органу реєстрації місця проживання (відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (мати), про визнання протиправними дій відповідача щодо скасування запису про реєстрацію місця проживання дитини за старою адресою та про реєстрацію нового місця проживання дитини без згоди батька. До справи у якості третьої особи залучено Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, як орган опіки та піклування.

Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області  від 18 травня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що усі члени сім´ї були зареєстровані разом за однією адресою, а тому згода другого з батьків (позивача) не була потрібна. Суд зазначив, що відсутність реєстрації місця проживання дитини, за місцем її фактичного проживання суперечить її інтересам та суттєво обмежує реалізацію її прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров'я та соціальний захист. У своєму рішенні послався на статтю 3 Конвенції "Про права дитини», згідно якої в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Порушення прав дитини обґрунтував відсутністю належних санітарно-гігієнічних та побутових умов у будинку де вона була зареєстрована до перереєстрації.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову суду. Адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії органу реєстрації місця проживання щодо скасування запису про реєстрацію місця проживання дитини за старою адресою та про реєстрацію її місця проживання за новою адресою без згоди батька (позивача). В своєму рішенні суд апеляційної інстанції зазначив, що незважаючи на відсутність згоди одного з батьків, орган реєстрації місця проживання, приймаючи рішення про скасування запису про реєстрацію та про реєстрацію місця проживання дитини діяв всупереч вимогам Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»  та Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого  Наказом МВС України №1077 від 22 листопада 2012. Суд вказав на те, що суд першої інстанції, приймаючи рішення, не дав належної правової оцінки діям відповідача та вдавшись до з'ясування житлових умов проживання  і визначення кращого для неповнолітнього місця проживання, що не є предметом цього позову, залишив без уваги і дослідження публічно-правові відносини, що склалися між сторонами.

23 жовтня 2017 року третя особа (мати) звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року, в якій просила скасувати зазначене судове рішення, а постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області  від 18 травня 2017 року залишити в силі. Позивачем надано відзив.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ:

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Разом з тим участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак, не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим. 

В своїй позовній заяві позивач вказує на те, що між ним та третьою особою не вирішувалось питання щодо його згоди на зміну місця проживання та реєстрації місця проживання їх спільної дитини та вказує на те, що він заперечує проти зміни реєстрація місця проживання його дитини, оскільки це надає матері можливість чинити йому перешкоди у спілкуванні з дитиною у спосіб утримання сина у квартирі, яка належить на праві власності іншій особі та доступ до якої позивачу заборонений його власником.

Отже, фактично між позивачем та третьою особою існує спір про місце проживання їх спільної дитини та можливість реалізації їх батьківських прав, тоді як вимоги позивача до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області в особі органу реєстрації місця проживання є похідними від вирішення цього спору.

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу захисту сімейних прав та інтересів позивача, а отже, існує спір про право, можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства відсутня.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад, розглянули справу, що не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Оскільки суди помилково прийняли до свого провадження і розглянули справу з порушенням правил предметної юрисдикції, ухвалені в цій справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 грудня 2018 року

Київ

справа №495/367/17

адміністративне провадження №К/9901/3337/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) -           Данилевич Н.А.,

суддів -  Бевзенка В. М., Шарапи В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року (головуючий суддя - Димерлій О.О., судді - Бойко А.Г., Єщенко О.В.) у справі

за позовом ОСОБА_4

до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області в особі органу реєстрації місця проживання

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 та Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, як органу опіки та піклування

про визнання дій протиправними, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1.           23.01.2017 року ОСОБА_4 (далі по тексту - позивач) звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з адміністративним позовом до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області в особі органу реєстрації місця проживання (далі по тексту - відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 (далі по тексту - третя особа-1) про визнання протиправними дій відповідача щодо скасування запису про реєстрацію місця проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1, та про реєстрацію місця проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_2, без згоди батька - ОСОБА_4.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2.          Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області    від 18 травня 2017 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області в особі органу реєстрації місця проживання за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 та Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, як органу опіки та піклування про визнання дій протиправними відмовлено повністю.

3.          Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4, ОСОБА_3 та їх син - ОСОБА_5, були зереєстровані разом за однією адресою: у житловому будинку по АДРЕСА_1, а тому в даному випадку, у відповідності до зазначених вище положень чинного законодавства згода другого з батьків (позивача - ОСОБА_4) не була потрібна. Суд зазначив, що відсутність реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем його фактичного проживання суперечить його інтересам та суттєво обмежує реалізацію його прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров'я та соціальний захист.

Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції

4.          Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено повністю.

4.1.          Постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 травня 2017 скасовано та прийнято нову постанову суду.

4.2.          Адміністративний позов ОСОБА_4 задоволено повністю.

4.3.          Визнано протиправними дії органу реєстрації місця проживання Білгород-Дністровської міської ради Одеської області щодо скасування запису про реєстрацію місця проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою : АДРЕСА_1, та про реєстрацію його місця проживання за адресою: АДРЕСА_2, без згоди батька - ОСОБА_4.

5.          В своєму рішенні суд апеляційної інстанції зазначив, що незважаючи на відсутність згоди одного з батьків, орган реєстрації місця проживання Білгород-Дністровської міської ради Одеської області прийняв рішення про скасування запису про реєстрацію місця проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та реєстрацію місця проживання дитини за адресою: АДРЕСА_2, яка на праві власності належить ОСОБА_6. Отже, орган реєстрації місця проживання Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, приймаючи рішення про скасування запису про реєстрацію та про реєстрацію місця проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, діяв всупереч вимогам    Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»    та Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого    Наказом МВС України №1077 від 22 листопада 2012. Суд вказав на те, що Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області, приймаючи рішення від 18 травня 2017, не дав належної правової оцінки діям відповідача та вдавшись до з'ясування житлових умов ОСОБА_5 і визначення кращого для неповнолітнього місця проживання, що не є предметом цього позову, залишив без уваги і дослідження публічно-правові відносини, що склалися між сторонами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

6.           23 жовтня 2017 року ОСОБА_3 (далі - скаржник) звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року, в якій скаржник просить скасувати зазначене судове рішення, а постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області    від 18 травня 2017 року залишити в силі. 

7.          В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, оскільки першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Також судом порушено норми процесуального права, що виразилось у зупиненні промови адвоката у судових дебатах, чим порушено принцип змагальності сторін.

8.          Позивачем до Суду надано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач заперечує проти доводів касаційної скарги. Позивач вважає вірними висновки суду апеляційної інстанції щодо протиправності здійсненого відповідачем запису про реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька та наголошує, що судом апеляційної інстанції надана належна правова оцінка всім обставинам справи. Позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

9.          Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2018 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10.          Судами встановлено, що 11.02.2012 року між позивачем - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, та третьою особою - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, було зареєстровано шлюб Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, про що 11.02.2012 року складено відповідний актовий запис за № 22, що підтверджується копією повторно виданого 01.09.2016 року свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1.

11.          Від сумісного шлюбу у ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Римі народився син - ОСОБА_5, що підтверджується копією виданого 27.11.2012 року Управлінням з демографічних питань та Відділом РАЦС міської ради Риму свідоцтва.

12.          ОСОБА_4, ОСОБА_3 та їх син - ОСОБА_5, були зереєстровані у житловому будинку по АДРЕСА_1, який на праві власності належить ОСОБА_3, про що свідчить копія відповідної домової книги для прописки громадян за вказаною адресою.

13.           22.09.2016 року ОСОБА_3 звернулася до Управління з питань надання адміністративних послуг ВК Білгород-Дністровської МР із заявами, якими просила зняти з реєстрації місця проживання себе та її сина - ОСОБА_5, у житловому будинку по АДРЕСА_1 та здійснити їх реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2.

14.          На підставі зазначених вище заяв ОСОБА_3, Білгород-Дністровською МР в особі органу реєстрації місця проживання 22.09.2016 року було знято ОСОБА_3 та її сина - ОСОБА_5, з реєстрації місця проживання у житловому будинку по АДРЕСА_1 та здійснено їх реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2, що на даний час і оскаржується позивачем - ОСОБА_4

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

15.          Частина 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

16.          Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 19 ЦПК України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

17.          Стаття 17 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017): юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій &?д;…&?о;.

          Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності &?і;…&? ;.

18.          Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 19 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017).

19.          Частина 4 статті 29 Цивільного кодексу України: місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження начального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

20.          Частина 1 статті 242 Цивільного кодексу України: батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

21.          Частина 1 статті 160 Сімейного кодексу України: місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

22.          Частина 1 статті 161 Сімейного кодексу України: якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

23.          Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

24.          Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі    статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

25.          Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

26.          Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

27.          Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

28.          Разом з тим участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак, не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим. 

29.          Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №337/2535/2017 (провадження №14-130цс18).

30.          В своїй позовній заяві позивач вказує на те, що між ним та ОСОБА_3 не вирішувалось питання щодо його згоди на зміну місця проживання та реєстрації місця проживання їх спільної дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_4 вказує на те, що він заперечує проти зміни реєстрація місця проживання його дитини, оскільки це надає ОСОБА_3 можливість чинити йому перешкоди у спілкуванні з дитиною у спосіб утримання сина у квартирі, яка належить на праві власності іншій особі та доступ до якої позивачу заборонений його власником.

31.          Отже, фактично між позивачем та третьою особою - ОСОБА_3 існує спір про місце проживання їх спільної дитини та можливість реалізації їх батьківських прав, тоді як вимоги позивача до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області в особі органу реєстрації місця проживання є похідними від вирішення цього спору.

32.          Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу захисту сімейних прав та інтересів позивача, а отже, існує спір про право, можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства відсутня.

33.          Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17.

34.          Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

35.          Таким чином, суди попередніх інстанцій, ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад, розглянули справу, що не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

36.          Пунктом 5 ч.1 ст.349 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

37.          Згідно п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

38.          Відповідно до ч.1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

39.          Оскільки суди помилково прийняли до свого провадження і розглянули справу з порушенням правил предметної юрисдикції, ухвалені в цій справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.

40.          Керуючись статтями 238, 239, 341,    343,    349, 354,    356,    359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,-

 

п о с т а н о в и в :

1.          Касаційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

2.          Постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області    від 18 травня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року - скасувати, а провадження у справі закрити.

3.          Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич         

Судді                                                                                           В.М. Бевзенко

                                                                                                    В.М. Шарапа

0
Нравится
  
1438 Просмотров
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення