06.05.2019 | Автор: Олександр Боков
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВС/КАС: Стягнення судових витрат на користь суб’єкта владних повноважень можливе лише щодо тих витрат, що пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз (ВС/КАС, справа № 161/14389/16-а, 30.10.18)

Фабула судового акта: Позивач в цій адміністративній справі звертався до суду з позовом до Департаменту соціальної політики міської ради, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо перерахунку щорічної одноразової грошової допомоги; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок виплат; нарахувати і виплатити щорічну разову грошову допомогу як учаснику бойових дій.

Постановою міськрайонного суду позов був задоволений, але апеляційним адміністративним судом  це рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову.

Ці обставили обмуволили звернення відповідача до суду апеляційної інстанції із заявою про стягнення судових витрат, сплачених ним при поданні апеляційної скарги, посилаючись на положення ст. 98 КАС України та ч. 5 статті 94 КАС України, відповідно до яких у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат (що мало місце у даній справі), судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Держаного бюджету України.

Ухвалою апеляційного адміністративного суду у задоволенні цієї заяви Департаменту соціальної політики міської ради Департаменту відмовлено, з чим погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Постанова ВС/КАС мотивована, зокрема, наступними судженнями та приписами законодавства. Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони – суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються коштом Державного бюджету України.

З огляду на наведене загальне правило розподілу судових витрат полягає в тому, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. При цьому відповідачу - суб'єкту владних повноважень можуть компенсуватись лише документально підтвердженні витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз, оскільки суб'єкт владних повноважень повинен нести усі ризики, пов'язані з прийняттям ним рішень, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності, у тому числі необхідність відстоювати правомірність своєї поведінки в адміністративному суді. Такі обмеження у можливостях суб'єктів владних повноважень свідчать про загальну спрямованість адміністративного судочинства на захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у спірних відносинах із владою.

Отже, касаційний суд підтвердив помилковість посилань відповідача і, враховуючи, що відповідачем згідно з платіжними дорученнями було сплачено 1212,64 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, проте інших витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз ним не здійснювалось, дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового судового рішення шляхом стягнення на користь відповідача з Державного бюджету України коштів, сплачених за подання апеляційної скарги.

Аналізуйте судовий акт:  Строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) оскаржуваного нормативно-правового акту (ВС/КАС, справа №712/8985/17, від 13.03.19 р.)

Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (ВС/ВП № 755/10947/17 від 30.01.2019)

При розгляді справ за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної діями (бездіяльністю) органів доходів і зборів, співвідповідачами є відповідні органи Державної казначейської служби України (ВС/КГС, справа № 907/769/17, 26.07.18)

Держказначейство затримує перерахування коштів стягувачу під час виконавчого провадження – стягуємо пеню на підставі ст. 32 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (ВСУ від 5 липня 2017р. у справі № 6-1329цс16)


 

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 жовтня 2018 року

Київ

справа №161/14389/16-а

адміністративне провадження №К/9901/24601/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту соціальної політики Луцької міської ради Волинської області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року (головуючий суддя - Качмар В.Я., судді - Гінда О.М., Ніколін В.В.)

у адміністративній справі № 161/14389/16-а за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради Волинської області (далі - Департамент) про визнання бездіяльності протиправною,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом в якому просив: визнати бездіяльність відповідача щодо перерахунку щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016 рік протиправною; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок, нарахувати і виплатити позивачу 4730 грн. щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2016 рік відповідно до статті 12 Закону №3551-XII у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» на момент проведених виплат, з урахуванням раніше виплачених сум.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2016 року позов задоволено. Визнано відмову відповідача щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 до 5 травня в 2016 році разової грошової допомоги в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком протиправною. Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату недоплаченої разової щорічної грошової допомоги до 5 травня у 2016 році учаснику бойових дій ОСОБА_1 згідно з вимогами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 5 (п'яти) мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених коштів.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову.

7 березня 2017 року відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про стягнення судових витрат, сплачених ним при поданні апеляційної скарги, посилаючись на положення статті 98 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та частини п'ятої статті 94 КАС України відповідно до якого у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат (що мало місце у даній справі), судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Держаного бюджету України.

18 квітня 2017 року ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду відмовлено у задоволенні заяви Департаменту про ухвалення додаткового рішення.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив його в касаційному порядку. У скарзі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про його скасування та ухвалення додаткового судового рішення.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як встановлено апеляційним судом, за подання апеляційної скарги Департаментом сплачено 1 212,64 грн. судового збору, що підтверджується платіжними дорученнями від 1 грудня 2016 року №9609 на суму 606,34 грн. та 29 грудня 2016 року №10482 на суму 606,30 грн.

Відповідно до частини першої статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України; в редакції до 15 грудня 2017 року, що діяла на час прийняття рішення судом апеляційної інстанції) суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до статті 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Розподіл судових витрат врегульовано статтею 94 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Частиною п'ятою цієї ж статті передбачено, що у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що загальне правило розподілу судових витрат полягає в тому, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. При цьому відповідачу - суб'єкту владних повноважень, можуть компенсуватись лише документально підтвердженні витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз, оскільки суб'єкт владних повноважень повинен нести усі ризики, пов'язані з прийняттям ним рішень, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності, у тому числі необхідність відстоювати правомірність своєї поведінки в адміністративному суді. Такі обмеження у можливостях суб'єктів владних повноважень свідчать про загальну спрямованість адміністративного судочинства на захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у спірних відносинах із владою.

Тож апеляційний суд обґрунтовано вказав, що посилання відповідача на частину п'яту статті 94 КАС України, як на підставу повернення йому сплаченого судового збору є помилковим.

Враховуючи те, що відповідачем згідно платіжних доручень було сплачено 1212,64 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, проте інших витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз ним не здійснювалось, то апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового судового рішення, шляхом стягнення на користь відповідача з Державного бюджету України коштів, сплачених ним за подання апеляційної скарги.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України (в редакції від 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на те, що доводи касаційної скарги правильності висновку суду апеляційної інстанції не спростовують, суд під час розгляду справи не порушив норми процесуального права, підстави для скасування ухваленого ним рішення відсутні.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Департаменту соціальної політики Луцької міської ради Волинської області залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик,

Судді Верховного Суду

1533
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення