При розгляді судам спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним (ВС/КАС, № 815/2092/17,21.03.19)

Фабула судового акта: Судами було встановлено, що позивач, що є громадянином Сирії, 23 квітня 2013 року залишив територію цієї держави (м.Дамаск) і потрапив до України. 31 травня 2013 року він вперше звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. 16 вересня 2013 року відповідним наказом цього Управління було прийнято рішення здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту позивача. Але 19 січня 2015 року за результатами розгляду особової справи вказане Управління склало висновок про доцільність відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 25 березня 2015 року рішенням Державної міграційної служби України (відповідач) позивачеві було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону, відсутні.

Наведені обставини і стали предметом розгляду адміністративних судів. При цьому Одеський апеляційний адміністративний суд скасував негативну для позивача постанову суду першої інстанції і визнав протиправним та скасував рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також зобов'язав Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З цим рішенням погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду. Постанова ВС/КАС містить розгорнуту мотивацію такого рішення, що базується на ретельному аналізі матеріалів справи та обставин, в тому числі, і політичного характеру. Виходячи з них суд вважає, що відповідач формально поставився до перевірки свідчень позивача, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, що призвело до прийняття неправомірного рішення щодо відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Отже, ВС/КАС дійшов висновків про наявність загальновідомих офіційних обставин, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт. В силу обставин, що змінилися позивач має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку, що є умовами для надання додаткового захисту у відповідності до вимог п.п.4,13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

При цьому Суд послався на ряд міднародно-правових документів, що стосуються проблеми біженців та війсково-політичної ситуації в Сірії, а саме:

- пунктом 171 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців визначено, що якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участь, засуджується міжнародним співтовариством як така, що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може з урахуванням всіх інших вимог визначення бути розцінено як переслідування;

- офіційною позицією Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй державам-членам ООН рекомендовано у зв'язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і дотепер, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення;

- конфлікт в Сирії триває вже п'ятий рік і гуманітарна ситуація, як і раніше швидко погіршується. Загальна кількість осіб, які потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 13,5 млн. осіб (тоді як в лютому їх було 12,2 млн.). Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість осіб, які потребують допомоги, зосереджено в провінціях Алеппо, Риф Дамаск і Ідліб;

- 12 березня 2015 року у Женеві Верховний комісар ООН у справах біженців ще раз наголосив, що необхідно зробити набагато більше для того аби звільнити сирійців від їхніх жахливих страждань: «Після років, прожитих у вигнанні, сирійські біженці давно витратили свої заощадження і все більша кількість вдається до жебракування, проституції чи дитячої праці, аби вижити. Родини, що належали до середнього класу зараз ледве виживають на вулицях».

Аналізуйте судовий акт: При визнанні статусу біженця ситуація в його країні є доказом того, що побоювання стати жертвою переслідування є обґрунтованими. Інформація про таку країну належить до загальновідомої (ВС/КАС, № 820/1309/16, 23.05.18)

ВС/КЦС: Встановив факт-вимушене переселення з окупованої території Донецької області відбулось внаслідок збройної агресії РФ, оскільки держава повинна вживати і судових заходів для забезпечення особистих прав заявника (ВС/КЦС, № 243/7029/17,12.04.18)

ВССУ: Обставини, які свідчать про факт збройної агресії Росії проти України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, і є такими, що не підлягають доказуванню (справа № 761/9437/15-ц, 16.08.17)

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2019 року

Київ

справа № 815/2092/17

адміністративне провадження №К/9901/46731/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №815/2092/17

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Яковлєва О.В., суддів: Федусика А.Г., Запорожана Д.В.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №660-16 від 28 грудня 2016 року;

- зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення, відповідач не прийняв до уваги реальні побоювання ОСОБА_1 за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності -Сирії. У випадку його повернення, життю позивача на свободі буде загрожувати небезпека, що суперечить вимогам статті 3 Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04 листопада 1950 року, де вказано, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. На думку позивача, рішення відповідача є незаконним, оскільки позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженні та він заслуговує на довіру, оскільки щодо нього не виявлено компрометуючої інформації.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. 20 вересня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення №660-16 від 28 грудня 2016 року та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не виявив достатності деталей і специфіки щодо обставин проживання в Сирії. Надана ним інформація при викладенні причин виїзду з країни громадянської належності є непослідовною, документів у підтвердження обґрунтованості звернення не надав, не довів жодного суттєвого факту заяви. Твердження позивача в позові та у судовому засіданні щодо існування на теперішній час небезпеки, яка йому загрожує в Сирії особисто є безпідставними і не має реального підґрунтя. Позивач не надав переконливих доказів щодо його особистого переслідування в разі повернення на батьківщину.

Аналіз матеріалів особової справи з точки зору оцінки тверджень позивача в контексті ситуації в країні його громадянської належності, а також підстав для виїзду з Сирії дозволяє зробити висновок, що позивач не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за критеріями визначеними пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 14 листопада 2017 року Одеський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Скасувати постанову Одеського окуржного адміністартивного суду від 20 вересня 2017 року та ухвалити у справі нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №660-16 від 28 грудня 2016 року.

Зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що висновок ДМС України не містить достатнього та належного аналізу ситуації, що склалася в Сирії, відповідачем не спростовано можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення до неї, що не відповідає вимогам статті 3 Європейської конвенції з прав людини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 02 квітня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної міграційної служби України.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року.

8. ОСОБА_5 - представник ОСОБА_1, надав до суду відзив на касаційну скаргу та письмові пояснення, в яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

9. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (відповідач у справі):

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Державна міграційна служба України, зазначає, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Перевіркою ДМС України підтверджено відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Позивач виїхав з країни громадянського походження 23 квітня 2013 року до Лівану, де пробув три дні, проте за захистом не звертався. До України позивач потрапив 26 квітня 2013 року, проте звернувся за захистом 31 травня 2013 року, тобто через місяць після потрапляння на територію України та через два роки після початку війни в Сирії. Крім цього, відповідач вказує на те, що мати, брат та дві сестри позивача проживають на Батьківщині у м. Дамаск, два інших брати перебувають у Кувейті, один з братів мешкає в Єгипті та ще один має посвідку на постійне проживання в Україні. Окрім цього, відповідач посилається на дані ЗМІ, що країни-сусіди Сирії без перешкод приймають сирійських біженців. Також позивач перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_6 і має інші законні підстави для легалізації свого проживання в Україні. З огляду на викладене, відповідач вважає, що спроба легалізації перебування позивача на території України шляхом подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, є зловживанням процедурою. Таким чином, під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, органом міграційної служи встановлено, що заявлена позивачем інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині його особисто за політичною, релігійною чи іншими ознаками. При цьому, касатор зазначає, що у рамках даного адміністративного спору не порушується питання про примусове видворення позивача за межі України, а оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено у наданні притулку в Україні, однак така відмова не позбавляє позивача можливості залишитись на території України, якщо він має інші для цього законні підстави. Також касатор зазначив, що відповідачем досліджено інформацію про країну походження, ситуація в Сирійській арабській республіці є загальновідомим фактом, але військові дії заполонили не всі міста Сирії, залишились і ті, які живуть та функціонують у звичайному режимі, позивач може скористатись альтернативою внутрішнього переміщення, його мати, дві сестри та брат залишились проживати у м. Дамаск, а наявними даними ЗМІ підтверджується, що країни-сусіди Сирії без перешкод приймають сирійських біженців.

10. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу (представника позивача у справі)

ОСОБА _5 - представник ОСОБА_1, посилається на те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є законними і не підлягає скасуванню. Міграційним органом при винесенні рішення при відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не взято до уваги інформацію по країні походження позивача, а саме того факту, що на теперішній час в Сирії триває громадянська війна з участю у конфлікті інших держав, у якій масово та систематично порушуються права людини.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирії, уродженцем м. Дамаск, за національністю араб, за віросповіданням мусульманин-суніт. Рідна мова арабська, розуміє російську мову, за сімейним станом - одружений на громадянці України ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1). Позивач має неповну середню освіту, протягом 1993 - 1999 років навчався в школі "Зубер" у м. Дамаск. В період з 1993 по 2013 роки працював поваром у закладі швидкого харчування в м.Дамаск. Позивач є військовозобов'язаним, проходив військову службу в Сирії з 2006 по 2008 рік

12. 23 квітня 2013 року ОСОБА_1 залишив територію Сирії (м.Дамаск) рейсовим автобусом до Лівану (м. Бейрут). До України позивач потрапив авіарейсом м. Бейрут (Ліван) - м. Шаржа (ОАЕ) - м. Одеса (Україна).

13. 31 травня 2013 року ОСОБА_1 вперше звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області з заявою №182 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

14. 16 вересня 2013 року наказом №92 першого заступника начальника Управління по роботі з іноземцями та біженцями ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту ОСОБА_1, особова справа №2013OD0188.

15. 19 січня 2015 року за результатами розгляду особової справи №2013OD0188 ОСОБА_1, Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області склало висновок про доцільність відмови громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

16. 25 березня 2015 року рішенням Державної міграційної служби України №220-15 ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону, відсутні.

17. Не погоджуючись з наведеним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із відповідним позовом, за результатами розгляду якого постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року у справ №815/2936/15, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 25 березня 2015 року №220-15 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути питання про визнання ОСОБА_1 біженцем особою, яка потребує додаткового захисту, в іншій частині позову відмовлено.

18. 22 січня 2016 року рішенням ДМС України №7-16 зобов'язано ГУ ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву позивача з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС України від 25 березня 2015 року №220-15.

19. Наказом т.в.о. першого заступника начальника ГУ ДМС України в Одеській області №24 від 05 лютого 2016 року визначено повторно розглянути вказану заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та 04 березня 2016 року наказом начальника Головного управління ДМС України в Одеській області прийнято рішення про продовження строку повторного розгляду заяви для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирії ОСОБА_1.

20. За результатами повторного розгляду та аналізу матеріалів особової справи заявника №2013OD0188, Управління дійшло до висновку про доцільність відмови громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов передбачених абз. 5 п. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

21. Рішенням Державної міграційної служби України №660-16 від 28 грудня 2016 року, з посиланням на статтю 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", висновок Головного управління державної міграційної служби в Одеській області підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

22. 03 квітня 2017 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №62 від 10 березня 2017 року.

23. Не погоджуючись з прийнятим рішенням ДМС України, позивач звернувся до суду з даним позовом.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

24. Конституція України.

24.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

25.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

25.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

26. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

26.1. Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

26.2. Пункт тринадцять частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

26.3. Частини1-3 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.

26.4. Частина перша статті 9. Розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

26.5. Частина друга статті 9. Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

26.6. Частина сьома статті 9. У разі відсутності у заявника документів, що посвідчують особу, або якщо такі документи є фальшивими, для встановлення особи заявника центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з відповідними органами Служби безпеки України згідно із законодавством проводиться ідентифікація особи.

26.7. Частина восьма статті 9. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

26.8. Частина одинадцята статті 9. Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

26.9. Частина третя статті 10. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

26.10. Частина п'ята статті 10. За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

27. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців.

27.1. Пункти 45. Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

28. Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04.

28.1. Пункт п'ятий статті 4. Заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

29. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25 червня 2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (зі змінами та доповненнями).

29.1. Пункт 23. При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо). Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

30. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

31. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог.

32. Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції позивач є громадянином Сирії, який не може та не бажає користуватися захистом своєї країни, оскільки не може повернутися до неї через військові дії та побоювання бути призваним до армії.

33. Пунктом 171 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців визначено, що якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участь, засуджується міжнародним співтовариством як така, що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може з урахуванням всіх інших вимог визначення бути розцінено як переслідування.

34. Станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, офіційною позицією Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) державам-членам ООН рекомендовано у зв'язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і дотепер, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення.

Враховуючи ситуацію в Сирії та рішучість влади утримувати контроль над усією країною, Департамент імміграційних питань Великобританії зазначив, що альтернатива внутрішнього переміщення в основному не вважається реальним способом уникнути переслідувань, які підтримуються владою чи які дозволяються владою. Переміщення також не буде раціональною опцією в тих регіонах, де вираження народного незадоволення вирішується із застосуванням сили із смертельним результатом. Також все частіше з'являються дані про порушення прав людини з боку озброєних опозиційних груп, включаючи тортури та страти, в Алеппо, Ідлібі та інших містах.

Також є повідомлення про використання опозиційними групами смертоносної сили, в тому числі й в житлових районах (Методичні рекомендації з розгляду справ шукачів притулку із Сирії. Січень 2013 року.

35. У Рекомендаціях УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що покинули Сирійську Арабську Республіку (редакція ІV від 15 листопада 2015 року) зазначено, що численні антиурядові озброєні групи з різними ідеологічними та політичними поглядами і що примикають до постійно мінливих альянсів - діють переважно в південних провінціях, зокрема в Алеппо.

Конфлікт в Сирії триває вже п'ятий рік і гуманітарна ситуація, як і раніше швидко погіршується. Загальна кількість осіб, які потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 13,5 млн. осіб (тоді як в лютому їх було 12,2 млн.). Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість осіб, які потребують допомоги, зосереджено в провінціях Алеппо, Риф Дамаск і Ідліб.

За оцінками, на кінець 2014 року понад чотири з кожних п'яти сирійців жили в бідності, при цьому майже 65 відсотків - в крайній бідності, маючи можливість забезпечити себе лише самими основними продовольчими і непродовольчими товарами, необхідними для виживання їх сімей. 30 відсотків населення, як встановлено, живе в крайній убогості: сім'ї не можуть навіть забезпечити нагальні потреби в їжі, а ті, що живуть в районах конфлікту, стикаються з проблемами голоду, недоїдання і виснаження.

36. 12 березня 2015 року у Женеві Верховний комісар ООН у справах біженців ще раз наголосив, що необхідно зробити набагато більше для того аби звільнити сирійців від їхніх жахливих страждань: «Після років, прожитих у вигнанні, сирійські біженці давно витратили свої заощадження і все більша кількість вдається до жебракування, проституції чи дитячої праці, аби вижити. Родини, що належали до середнього класу зараз ледве виживають на вулицях.

37. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про наявність загальновідомих офіційних обставин, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт. В силу обставин, що змінилися позивач має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку, що є умовами для надання додаткового захисту у відповідності до вимог п.п.4,13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

38. Колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, призвело до прийняття неправомірного рішення щодо відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

39. Вищенаведені обставини спростовують посилання касатора на те, що позивачем не зазначено обґрунтованих побоювань реальної загрози його життю та свободі у разі повернення до країни громадянської належності.

40. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що аналіз ситуації, яка склалася в Сирії в результаті озброєного конфлікту, свідчить про реальну загрозу життю та свободі позивача, у разі повернення його до цієї країни.

41. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

42. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року у справі №815/2092/17- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх