Порушенням державних будівельних норм є розташування АЗС та АГП з недотриманням розривів та відстаней від багатоквартирного будинку – виходячи з розрахунку забруднення повітря, але не менше 50 м (ВС/КАС, №521/4789/17,08.09.18)

Фабула судового акта: Ситуація, що склалась у зв’язку з розміщенням товариством з обмеженою відповідальністю автозаправної станції та газозаправного пункта на землях, що межують з територією громадської забудови і не відносяться до категорії «земель автомобільного транспорту», стала предметом розгляду двох судових справа. Одну з них, - що розглядалась господарським судом, вже коментував юридичний інтернет-ресурс Протокол у статті «Розміщення автозаправних станцій може здійснюватися лише на землях з цільовим призначення - «землі автомобільного транспорту» (Південно-західний апеляційний господарський суд, справа № 915/47/17,07.10.19)», назва якої говорить сама за себе.

Що стосується іншої справи, то вона належить до адміністративної юрисдикції, оскільки той же позивач (вказане товариство з обмеженою відповідальністю) зверталось до того ж самого відповідача - Миколаївської міської ради з позовом про визнання протиправними та скасування того ж самого рішення міської ради «Про розірвання договору оренди землі … і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від…», але вже в частині пунктів 3 та 4 цього рішення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач отримав всі документи щодо будівництва об'єкта, які є чинними, всі норми щодо проекту будівництва об'єкта є дотримані та відповідають чинному законодавству; на підставі отриманих містобудівних умов та обмежень позивачем вже побудовано та прийнято в експлуатацію автосервісний комплекс з офісними приміщеннями, автозаправною станцією, магазином промислових товарів, закусочною та автомобільним газозаправним пунктом. У зв'язку з цим, позивач вважав, що міська рада не мала повноважень щодо скасування раніше виданих містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.

Постановою районного суду, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні адміністративного позову було відмовлено. При цьому суди, керуючись приписами чинного законодавства у цій сфері, виходили також з того, що оскаржуване рішення міської ради приймалось з огляду на виявлення невідповідності намірів будівництва вимогам містобудівної документації, а саме, - земельна ділянка передавалась для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною, однак крім того, виявлено будівництво автозаправної станції та газозаправного пункту.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з судовими рішеннями погодився.

Враховуючи актуальність теми, що обумовлена чинниками охорони навколишнього середовища, безпеки громадян та інтересами бізнес-середовища, варто звернути увагу на наступні встановлені судами обставини та висновки.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, надана у користування земельна ділянка межує з територією громадської забудови і безпосередньо з багатоквартирним будинком. Вона знаходиться поміж двох автозаправних станцій, що свідчить про відсутність загальної потреби в її розміщенні. Розташування автозаправної станції та автомобільного газозаправного пункту на вказаній земельній ділянці не відповідає Генеральному плану міста Миколаєва.

Згідно з пунктом 5.28 Державних санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 року № 173, станції технічного обслуговування і ремонту автомобілів, автозаправні станції (АЗС) слід розміщувати в промислових і комунально-складських зонах, на магістральних вулицях і дорогах за межами житлового району.

Відповідно до пункту 7.55* Державних будівельних норм України «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92*», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, у населених пунктах АЗС, АЗК слід розміщувати на земельних ділянках, планувально-відокремлених від кварталів житлової та громадської забудови, з урахуванням загальної потреби в залежності від рівня автомобілізації населеного пункту, інтенсивності руху та споживчого попиту. Вибір типу АЗС для конкретного місця розташування слід проводити в залежності від потужності та технологічних рішень, згідно з класифікацією, наведеною у таблиці 7.8*, а також з урахуванням містобудівних обмежень і вимог природоохоронного законодавства.

Згідно з пунктом 5.32 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 року № 173, відстань від автозаправних станцій з підземними резервуарами для зберігання рідкого палива до меж ділянок дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, шкіл-інтернатів, лікувально-профілактичних закладів, до стін житлових та інших громадських будівель і споруд, дитячих ігрових майданчиків і місць відпочинку населення слід приймати за розрахунком забруднення атмосферного повітря шкідливими викидами АЗС, але не менше 50 м.

Відповідно до пункту 7.61* Державних будівельних норм України «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92*», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, розміщення нових та реконструкцію існуючих АЗС необхідно здійснювати з дотриманням санітарних розривів та протипожежних відстаней від найближчої споруди АЗС до найближчих будинків, споруд та інженерних мереж у відповідності з таблицею 7.9* та додатком 8.3* з урахуванням правил безпеки дорожнього руху.

На підставі системного аналізу наведених правових норм ВС/КАС дійшла до висновку, що розташування автозаправної станції та автомобільного газозаправного пункту з недотриманням встановлених розривів та відстаней від багатоквартирного будинку є порушенням державних будівельних норм.

Крім того ВС/КАС зазначив, що розмістивши на землях іншого призначення, що межують з територією громадської забудови, автозаправну станцію та газозаправний пункт, позивач змінив цільове призначення наданої в оренду земельної ділянки, оскільки будівництво зазначених об'єктів, передбачено, зокрема, на землях транспорту.

Втім, Земельний кодекс України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 05 березня 2013 року у справі № 21-417а12.

Аналізуйте судовий акт: Суд: Розміщення автозаправних станцій може здійснюватися лише на землях з цільовим призначення - «землі автомобільного транспорту» (Південно-західний апеляційний господарський суд, справа № 915/47/17,07.10.19)

Передання земельної ділянки, віднесеної, навіть, частково, до територій зелених насаджень загального користування, для будівництва житлового будинку без зміни її цільового призначення суперечить закону (ВП ВС,№ 761/31121/14-ц,12.12.18)

Погодження меж земельної ділянки із суміжними власники (користувачами) є обов'язковим при виділенні земельної ділянки у власність (ВС/КЦС від 11 липня 2018р. у справі № 263/11779/16-ц)

Фактичний користувач земельної ділянки, який безпідставно за рахунок її власника зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування, зобов'язаний повернути ці кошти власнику ст. 1212 ЦК України (ВП ВС справа № 629/4628/16-ц, 23.05.18)

Фактичне використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, ще НЕ є достатньою підставою для застосування відповідальності за самовільне зайняття цієї ділянки (ВС/КГС від 15 лютого 2018р. у справі №910/5702/17)

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 травня 2018 року

Київ

справа №521/4789/17

адміністративне провадження №К/9901/40966/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЕРТІ» до Миколаївської міської ради про визнання протиправними та скасування пунктів 3 та 4 рішення Миколаївської міської ради № 9/1 від 29 вересня 2016 року за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЕРТІ» на постанову Малиновського районного суду м. Одеси в складі судді Гуревського В.К. від 08 листопада 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Зуєвої Л.Є., Шевчук О.А., Федусика А.Г. від 14 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року ТОВ «ОВЕРТІ» звернулось до суду з адміністративним позовом до Миколаївської міської ради, в якому просить суд визнати протиправними і скасувати пункти 3 та 4 рішення Миколаївської міської ради № 9/1 від 29 вересня 2016 року «Про розірвання договору оренди землі від 25 травня 2015 року № 10859 і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07 липня 2015 року № 56/17-4031».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ «ОВЕРТІ» отримало всі документи щодо будівництва об'єкта, які є чинними, всі норми щодо проекту будівництва об'єкта є дотримані та відповідають чинному законодавству; на підставі отриманих містобудівних умов та обмежень позивачем вже побудовано та прийнято в експлуатацію автосервісний комплекс з офісними приміщеннями, автозаправною станцією, магазином промислових товарів, закусочною та автомобільним газозаправним пунктом. У зв'язку з цим, позивач вважає, що міська рада не має повноважень щодо скасування раніше виданих містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року, у задоволенні адміністративного позову ТОВ «ОВЕРТІ» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що автозаправна станція та автомобільні газозаправні пункти відносяться до об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, а за такого їх розміщення в межах міста повинно здійснюватися з суворим дотримання екологічної безпеки територій з метою створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища. На цій підставі суди дійшли до висновку, що Миколаївською міською радою обґрунтовано та з дотриманням норм чинного законодавства було скасовано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 07 листопада 2015 року № 56/17-4031, які були видані управлінням містобудування та архітектури Миколаївської міської ради з порушенням вимог законодавства та державних будівельних норм.

Не погоджуючись з постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2017 року та постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ТОВ «ОВЕРТІ» звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій зроблено неправильний висновок про те, що позивачем при розміщення автозаправної станції було змінено цільове призначення земельної ділянки, оскільки ТОВ «ОВЕРТІ» було змінено вид використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель. Так само, на думку скаржника, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що видача містобудівних умов була видана з порушенням законодавства, зокрема, про те, що мало місце невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації, що не відповідає дійсності. Крім того, скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, зокрема: висновку державної епідеміологічної експертизи від 25 грудня 2015 року № 05.03.02-07/57333, який спростовує посилання на те, що об'єкт будівництва становить підвищену екологічну небезпеку.

Від Миколаївської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ «ОВЕРТІ», в якому вказується на необґрунтованість вимог касаційної скарги та зазначається, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, а тому мають бути залишені без змін.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Миколаївської міської ради № 4/30 від 18 серпня 2006 року «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва» було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання договору оренди на земельну ділянку площею 2676 кв. м, залишивши її в землях іншого призначення для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною по вул. Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи, передано ТОВ «ОВЕРТІ» земельну ділянку в оренду строком до 01 квітня 2010 року для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною по вул. Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи.

На підставі цього рішення між позивачем та відповідачем 11 вересня 2006 року було укладено договір оренди землі, зареєстрований у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 24 жовтня 2006 року за №040600100586.

Пунктом 24 рішення Миколаївської міської ради № 48/62 від 06 вересня 2010 року «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва» було продовжено ТОВ «ОВЕРТІ» на 2 роки термін оренди земельної ділянки площею 2676 кв. м, залишивши її в землях іншого призначення, для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною по вул. Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи.

На підставі зазначеного рішення між позивачем та відповідачем було укладено договір про зміни № 062-11 від 06 червня 2011 року до договору оренди землі, згідно з яким термін оренди земельної ділянки було продовжено на 2 роки до 01 квітня 2012 року.

18 березня 2015 року відповідачем було прийнято рішення № 46/45 «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва», згідно з пунктом 3 якого ТОВ «ОВЕРТІ» було продовжено на 5 років оренду земельної ділянки загальною площею 2676 кв. м. Зазначеним рішенням Миколаївська міська рада підтвердила право позивача на користування земельною ділянкою з 01 квітня 2012 року ще на 5 років.

На підставі зазначеного рішення 25 травня 2015 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір оренди землі № 10859, зареєстрований у Миколаївській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 25 травня 2015 року за № 10859. Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 25 травня 2015 року Миколаївська міська рада передала, а ТОВ «ОВЕРТІ» прийняв в оренду земельну ділянку в м. Миколаєві по вул. Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи загальною площею 2676 кв. м.

02 червня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис № 9876258 про право оренди зазначеної земельної ділянки на підставі договору оренди строком до 01 квітня 2017 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 38404938 від 02 червня 2015 року.

Згідно з пунктом 2.1. договору оренди в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2676 кв. м. (за функціональним призначенням - землі іншого призначення). Відповідно до пункту 3.1. договору оренди він діє до 01 квітня 2017 року.

29 вересня 2016 року Миколаївською міською радою було прийнято рішення № 9/1 «Про розірвання договору оренди землі від 25 травня 2015 року № 10859 і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07 липня 2015 року № 56/17-4031», згідно з пунктами 3 та 4 якого було, зокрема, скасовано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по вул. Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи, від 07 липня 2015 року № 56/17-4031, видані ТОВ «ОВЕРТІ»; вирішено звернутись до ДАБІ у Миколаївській області про скасування декларації про початок будівельних робіт та про завершення будівництва на земельній ділянці по вул. Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи.

Підставою прийняття такого рішення Миколаївською міською радою стало виявлення невідповідності намірів будівництва вимогам містобудівної документації, зокрема, земельна ділянка передавалась для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною, однак крім того, виявлено будівництво автозаправної станції та газозаправного пункту.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2017 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі вимоги скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Згідно із положеннями статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про основи містобудування» (у редакції чинній на момент видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07 липня 2015 року № 56/17-4031) головними напрямами містобудівної діяльності є, зокрема, реалізація містобудівної документації та інвестиційних програм розвитку населених пунктів і територій, захист життєвого та природного середовища від шкідливого впливу техногенних і соціально-побутових факторів, небезпечних природних явищ.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про основи містобудування» (у редакції чинній на момент видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07 липня 2015 року № 56/17-4031) при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути, зокрема, забезпечені: розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил; розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів; раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня); забудова здійснюється у нерозривному взаємозв'язку територій у місті з врахуванням оточуючих об'єктів і безумовно повинна відповідати містобудівній документації.

Склад, зміст, порядок надання містобудівних умов та обмежень визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Відповідно до пункту 2.4 розділу II Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 07 липня 2011 року № 109 (у редакції чинній на момент видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07 липня 2015 року № 56/17-4031; далі - Порядок № 109) підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради при видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07 липня 2015 року № 56/17-4031 було зобов'язано перевірити відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації міста Миколаєва.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до Генерального плану м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009 року № 35/18, земельна ділянка надана у користування відноситься до земель, на яких розташовуються СТО, та межує з територією громадської забудови. Автозаправна станція знаходиться поміж двох автозаправних станцій, що свідчить про відсутність загальної потреби в її розміщенні. Крім того, вона межує безпосередньо з багатоквартирним будинком. Таким чином, розташування автозаправної станції та автомобільного газозаправного пункту на вказаній земельній ділянці не відповідає Генеральному плану міста Миколаєва.

У преамбулі Державних будівельних норм України «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92*», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, встановлено, що ці норми обов'язкові для органів державного управління, місцевого і регіонального самоуправління підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об'єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських поселень.

Згідно з пунктом 5.28 Державних санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 року № 173, станції технічного обслуговування і ремонту автомобілів, автозаправні станції (АЗС) слід розміщувати в промислових і комунально-складських зонах, на магістральних вулицях і дорогах за межами житлового району.

Відповідно до пункту 7.55* Державних будівельних норм України «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92*», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, АЗС за умови дотримання санітарно-гігієнічних, екологічних, протипожежних та інших нормативних вимог можуть проектуватися також як автозаправні комплекси з приміщеннями і окремими об'єктами сервісного обслуговування водіїв і транспортних засобів: для роздрібної торгівлі, швидкого харчування, технічного обслуговування, миття і змащування автомобілів.

У населених пунктах АЗС, АЗК слід розміщувати на земельних ділянках, планувально-відокремлених від кварталів житлової та громадської забудови, з урахуванням загальної потреби в залежності від рівня автомобілізації населеного пункту, інтенсивності руху та споживчого попиту. Вибір типу АЗС для конкретного місця розташування слід проводити в залежності від потужності та технологічних рішень, згідно з класифікацією, наведеною у таблиці 7.8*, а також з урахуванням містобудівних обмежень і вимог природоохоронного законодавства.

Згідно з пунктом 5.32 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 року № 173, відстань від автозаправних станцій з підземними резервуарами для зберігання рідкого палива до меж ділянок дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, шкіл-інтернатів, лікувально-профілактичних закладів, до стін житлових та інших громадських будівель і споруд, дитячих ігрових майданчиків і місць відпочинку населення слід приймати за розрахунком забруднення атмосферного повітря шкідливими викидами АЗС, але не менше 50 м.

Відповідно до пункту 7.61* Державних будівельних норм України «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92*», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, розміщення нових та реконструкцію існуючих АЗС необхідно здійснювати з дотриманням санітарних розривів та протипожежних відстаней від найближчої споруди АЗС до найближчих будинків, споруд та інженерних мереж у відповідності з таблицею 7.9* та додатком 8.3* з урахуванням правил безпеки дорожнього руху.

На підставі системного аналізу наведених правових норм, колегія суддів доходить до висновку, що розташування автозаправної станції та автомобільного газозаправного пункту з недотриманням встановлених розривів та відстаней від багатоквартирного будинку є порушенням державних будівельних норм.

З огляду на це, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що неврахування державних будівельних норм як управлінням містобудування та архітектури Миколаївської міської ради при наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07 липня 2015 року № 56/17-4031, так і ТОВ «ОБЕРТІ» при будівництві автозаправної станції та автомобільного газозаправного пункту є порушенням встановленого порядку реалізації містобудівної документації та вимог до будівництва таких об'єктів.

Стосовно доводів скаржника про те, що побудова автозаправної станції та автомобільного газозаправного пункту на землях іншого призначення не є зміною цільового призначення використання земель, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Склад та цільове призначення земель України визначено главою 4 розділу II Земельного кодексу України, згідно з вимогами якого землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, встановлення та зміна яких здійснюється у визначеному законом порядку, і недотримання цього порядку тягне відповідні наслідки. В склад земель України входять, зокрема, землі іншого призначення.

Умови використання земель іншого призначення, їх склад Земельним кодексом України не визначений. Логічний аналіз положень Земельного кодексу України дозволяє дійти до висновку, що землі іншого призначення - це землі, що не охоплюються визначеннями інших категорій земель та інших видів земель в межах категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони.

Отже, землі іншого призначення - це землі, відмінні від земель транспорту, промисловості, зв'язку, енергетики, оборони.

При цьому, статтею 71 Земельного кодексу України до земель автомобільного транспорту віднесено землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

Системний аналіз наведених правових норм, дає підстави констатувати, що розміщення автозаправних станцій здійснюється на землях з цільовим призначення - землі автомобільного транспорту.

З огляду на це колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що ТОВ «ОВЕРТІ», розмістивши на землях іншого призначення, що межують з територією громадської забудови, автозаправну станцію та газозаправний пункт, змінило цільове призначення наданої в оренду земельної ділянки, оскільки будівництво зазначених об'єктів, передбачено, зокрема, на землях транспорту.

Стосовно умов використання земель іншого призначення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива, але порядок вирішення цього питання не встановлений. Виходячи з принципу Земельного кодексу України щодо раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.

Земельний кодекс України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 05 березня 2013 року у справі № 21-417а12.

Умови використання землі, що передана в оренду ТОВ «ОВЕРТІ», конкретизовані в договорі оренди та можуть бути змінені лише шляхом внесення змін до цього договору.

Так, згідно пункту 5.1. договору оренди землі від 25 травня 2015 року № 10859 земельна ділянка передається ТОВ «ОВЕРТІ» в оренду для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною.

Статтею 2 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, ТОВ «ОБЕРТІ» побудувало на відведеній в оренду земельній ділянці автозаправний комплекс та автомобільний газозаправний пункт, експлуатація яких змінила як, цільове призначення ділянки, так і режим її використання.

Статтею 21 Земельного кодексу України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:

а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;

б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;

в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною;

г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

На цій підставі колегія суддів погоджується з тим, що рішення Миколаївської міської ради про розірвання договору оренди та скасування містобудівних умов є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню.

Колегія суддів також приймає до уваги, що за фактом вчинення порушення службовими особами управлінням містобудування та архітектури Миколаївської міської ради щодо надання ТОВ «ОВЕРТІ» містобудівних умов та обмежень на будівництво автозаправної станції та автомобільного газозаправного Миколаївською місцевою прокуратурою № 1 29 липня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016151030000265 внесено відомості про кримінальне правопорушення за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України.

Стосовно доводів скаржника щодо відсутності у Миколаївської міської ради повноважень щодо скасування містобудівних умов, оскільки це належить до компетенції ДАБІ у Миколаївській області, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Згідно з частиною другою статті 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.

Пунктом 1.2 Положення про управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 12 грудня 2013 року № 36/2 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради є підзвітним та підконтрольним міській раді, підпорядкованим виконавчому комітету Миколаївської міської ради, міському голові та заступнику міського голови за підпорядкованістю.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується, зокрема, питання скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.

Комплексний аналіз наведених правових норм дозволяє колегії судді дійти до висновку, що оскаржуване рішення № 9/1 від 29 вересня 2016 року Миколаївська міська рада прийняла в межах повноважень, визначених законом, з дотримання встановленої процедури, обґрунтовано, добросовісно та пропорційно.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Враховуючи, що касаційний суд залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЕРТІ» залишити без задоволення.

Постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців Н.В. Коваленко