20.03.2020 | Автор: Олександр Б.
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВС/КАС: Міська влада вправі демонтувати малу архітектурну форму чи тимчасову споруду виключно у тому випадку, якщо це самостійно не здійснив її власник в строки, зазначені приписі (ВС/КАС,№ 826/14017/17,27.02.20)

ВС/КАС: Міська влада вправі демонтувати малу архітектурну форму чи тимчасову споруду виключно у тому випадку, якщо це самостійно не здійснив її власник в строки, зазначені приписі (ВС/КАС,№ 826/14017/17,27.02.20) - 0_87057000_1584696656_5e748d50d48f8.png

Фабула судового акта: Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ, позивач) звернулось до окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства «Київблагоустрій», в якому просило: визнати протиправним та скасувати доручення вказаного Департаменту від 21.09.2015 в частині нежитлового будинку, який належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Технобуд»; визнати протиправними дії Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з демонтажу та знесення нежитлового будинку, який належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Технобуд»; стягнути з вказаного Департаменту на користь ТОВ матеріальну шкоду у розмірі 320 122,29 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що демонтаж та знесення нежилого будинку, належного на праві власності позивачу, відбувся з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна споруда не належить до тимчасових споруд, а є нежилим приміщенням, згідно з договором купівлі-продажу останнього. Крім того, позивач зазначав, що демонтаж та знесення відбулося з порушеннями п. 13 Правил благоустрою міста Києва, оскільки на адресу ТОВ не надходив припис про необхідність усунення відповідних порушень.

Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов був задоволений частково, - визнано протиправним та скасовано доручення Департаменту в частині споруди, яка належить на праві власності ТОВ. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. При ухваленні оскаржуваних судових рішень суди дійшли висновку, що доручення Департаменту є протиправним та підлягає скасуванню, тому що Департаментом було порушено процедуру його винесення, оскільки позивача, як власника спірної споруди, не було повідомлено про майбутній її демонтаж із зазначенням законодавчо мотивованих на це підстав. Позовні ж вимоги ТОВ до КП «Київблагоустрій» суд відхилив, оскільки безпосередньо цим підприємством дії щодо демонтажу майна позивача не вживалися, а здійснювались іншим товариством з обмеженою відповідальністю на підставі відповідного договору, що само по собі не є підставою для задоволення позову в цій частині. Вимог до нього позивачем не заявлялося.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглядав цю справу у зв’язку з касаційними скаргами як позивача, так і відповідача, - Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), і погодився з висновками судів попередніх інстанцій.

Варто звернути увагу на наступні висновки ВС/КАС у цій справі.

Департамент міського благоустрою виконавчого органу міської ради вправі вживати дії щодо демонтажу малої архітектурної форми чи тимчасової споруди виключно у тому випадку, якщо власник такої малої архітектурної форми чи тимчасової споруди не здійснив самостійно демонтаж в строки, зазначені у направленому йому приписі.

Направлення припису іншій особі, зокрема, попередньому власнику чи користувачу спірної споруди, не є належним виконанням вимог Правил благоустрою міста Києва та не породжує у Департаменту права вживати дії щодо демонтажу такої споруди.

І хоча питання належності демонтованої споруди до категорії малої архітектурної форми чи тимчасової споруди не стосувалось предмету доказування у даній справі, ВС/КАС наголосив, що зазначений порядок демонтажу стосується виключно малих архітектурних форм та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності. Як встановлено судами, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що демонтована споруда була виготовлена з полегшених конструкцій без улаштування фундаменту, що властиво для малих архітектурних форм. Навпаки, фотоматеріали та документи, які наявні в матеріалах справи, свідчать, що споруда визначена як нежилий будинок; мала бетонний фундамент, стіни виготовлені з цегли, зовні облицьовані керамічною плиткою, споруда мала цегельні перегородки, бетонну монолітну стелю та цементну підлогу.

Отже суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що самого лише посилання Департаменту на той факт, що спірній споруді не присвоювалася поштова адреса, недостатньо для визнання її тимчасовою спорудою у розумінні ст. 1 Закону України від 06 вересня 20058 року № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» та для цілей застосування порядку демонтажу згідно п. 13 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051, порушенням яких з боку відповідача в основному і мотивоване судове рішення.

Мотивуючи постанову, ВС/КАС також звернувся до практики ЄСПЛ, нагадавши, що одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Аналізуйте судовий акт: СУД ПО МАФ: Незаконність дій міської влади в особі постійної комісії при міській раді з питань містобудування та архітектури (Суд у справі № 208/4618/17 від 11 лютого 2019 р.)

Підставою для встановлення тимчасової споруди є отримання паспорта прив'язки на підставі рішення органу самоврядування і наявність договору щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою (ВП ВС, № 905/1552/16, 12.06.18)

Розміщення тимчасової споруди за відсутності документів, які підтверджують право користування землею, є незаконним, навіть, при наявності паспорту прив'язки тимчасової споруди для підприємницької діяльності (ВС/КГС, № 918/633/16, 16.05.18)

Позови ДАБІ про зобов'язання знесення самочинного будівництва повинні розглядатись в порядку адміністративного судочинства (ВС/ВП № 161/14920/16-а від 11.04.2018)

Отримання права оренди на земельну ділянку під тимчасовою спорудою, у відповідності до приписів ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України, має здійснюватися на конкурентних засадах (ВС/КГС,справа № 920/1195/16, 28.02.18)

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2020 року

м. Київ

справа №826/14017/17

адміністративне провадження №К/9901/58212/18, К/9901/59890/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

Судді-доповідача Саприкіної І. В. Суддів Єзеров А. А., Чиркін С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Технобуд», Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва (у складі головуючого судді Скочок Т. О.) від 24 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Сорочка Є. О., суддів: Літвіної Н. М., Федотова І. В.) від 17 липня 2018 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технобуд» до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства «Київблагоустрій» про визнання протиправним та скасування доручення, визнання дій протиправними та стягнення матеріальної шкоди,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Технобуд» (далі - ТОВ «Технобуд») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент), Комунального підприємства «Київблагоустрій» (далі - КП «Київблагоустрій»), у якому просило:

- визнати протиправним та скасувати доручення Департаменту від 21 вересня 2015 року № 004-9476 в частині нежилого будинку, який належить на праві власності ТОВ «Технобуд» та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сосюри Володимира, 2-А;

- визнати протиправними дії КП «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з демонтажу та знесення нежилого будинку, який належить на праві власності ТОВ «Технобуд» та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сосюри Володимира, 2-А;

- стягнути з Департаменту на користь ТОВ «Технобуд» матеріальну шкоду у розмірі 320 122,29 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що демонтаж та знесення нежилого будинку, належного на праві власності позивачу, відбувся з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна споруда не належить до тимчасових споруд, а є нежилим приміщенням, згідно з договором купівлі-продажу останнього. Крім того, позивач зазначив, що демонтаж та знесення відбулося з порушеннями п. 13 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051 (далі - Правила № 1051/1051, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), оскільки на адресу ТОВ «Технобуд» не надходив припис про необхідність усунення відповідних порушень.

Окружним адміністративним судом міста Києва рішенням від 24 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано доручення Департаменту від 21 вересня 2015 року № 004-9476 в частині споруди, яка належить на праві власності ТОВ «Технобуд» та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сосюри Володимира, 2-А. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з такими судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, у серпні 2018 року ТОВ «Технобуд» звернулось до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ТОВ «Технобуд» зазначило, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права і не дослідили належним чином усі обставини справи. Судами не враховано, що демонтаж нежилої споруди проведено Товариством з обмеженою відповідальністю «Вістекс - Компані» ( далі - ТОВ «Вістекс - Компані») на підставі договору з КП «Київблагоустрій» від 10 травня 2017 року № 68, а тому заявлені позовні вимоги до КП «Київблагоустрій» є належним захистом порушених прав позивача.

Також, у серпні 2018 року Департамент звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В касаційній скарзі Департамент вказує на те, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, судами не враховано що споруду за адресою: м. Київ, вул. Сосюри Володимира, 2-А включено до доручення контролюючого органу від 21 вересня 2015 року № 064-9476, оскільки ТОВ «Технобуд» не було виконано вимоги припису від 21 червня 2010 року № 1026222. Скаржник зазначає, що судами не спростовано факт відсутності в матеріалах справи доказів права володіння/користування позивачем земельною ділянкою та присвоєння поштової адреси спірній споруді.

Ухвалою від 03 липня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 26 лютого 2020 року призначив її до розгляду.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

Як убачається з матеріалів справи, на підставі припису від 21 червня 2010 року № 102622 Департаментом винесено доручення від 21 вересня 2015 року № 004-9476, згідно з яким КП «Київблагоустрій» доручено вжити заходи шляхом демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою, зокрема, споруди, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , належного фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 .

З акту демонтажу від 30 жовтня 2017 року № 03-642/13К вбачається, що ТОВ «Вістекс- Компані» на підставі припису від 21 червня 2010 року № 102622 та доручення Департаменту від 21 вересня 2015 року № 004-9476 проведено демонтаж споруди, що знаходиться за вказаною вище адресою.

Вважаючи вказане доручення та такі дії відповідачів протиправними та незаконними, ТОВ «Технобуд» звернулося до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Судові рішення, ухвалені за результатом розгляду цього позову, є предметом касаційного перегляду в даній справі.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків.

При ухваленні оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що доручення Департаменту від 21 вересня 2015 року № 004-9476 є протиправним та підлягає скасуванню, тому що Департаментом було порушено процедуру його винесення, оскільки позивача, як власника спірної споруди, не було повідомлено про майбутній її демонтаж із зазначенням законодавчо мотивованих на це підстав. Крім того, суди попередніх інстанцій вважають, що КП «Київблагоустрій» у межах спірних правовідносин прав та охоронюваних законом інтересів позивача не порушило, оскільки саме ТОВ «Вістекс-Компані», а не КП «Київблагоустрій» проведено демонтаж спірного майна. З огляду на це, суди і відмовили в задоволені позовної вимоги про стягнення коштів з Департаменту, яка є похідною від вимог, у задоволенні яких було відмовлено.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 06 вересня 20058 року № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» (далі - Закон № 2807-IV) благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля; заходи з благоустрою населених пунктів - роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації упорядкування об`єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання.

Відповідно до п. 2, 3 ч. 1, п. 1, 9 ч. 2 ст. 10 Закону № 2807-IV до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб).

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить: забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; залучення на договірних засадах коштів і матеріально-технічних ресурсів юридичних та фізичних осіб для здійснення заходів з благоустрою населених пунктів.

Частиною 1 ст. 34 Закону № 2807-IV передбачено, що правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.

Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту (далі - Типові правила) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.

Згідно з п. 13.2.3 Правил № 1051/1051 самовільно встановлені (розміщені) малі архітектурні форми та тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив`язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, підлягають демонтажу власником об`єкта (особою, яка здійснила встановлення (розміщення) об`єкта) за власні кошти у строки, визначені в приписі Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

У разі якщо власник малої архітектурної форми або тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (особа, яка здійснила встановлення (розміщення) об`єкта) не провів демонтажу відповідно до абзацу першого цього пункту, демонтаж об`єкта здійснюється в порядку, встановленому п. 13.3 Правил № 1051/1051.

Пунктами 13.3.1, 13.3.2 Правил № 1051/1051 передбачено, що у разі виявлення самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, в т. ч. тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив`язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, самовільно розміщених (встановлених) засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі (автомагазини, автокафе, автокав`ярні, авторозвозки, автоцистерни, лавки-автопричепи, візки, спеціальне технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки) тощо) (далі - засоби пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі), об`єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі (на розміщення яких відсутні оформлені в установленому порядку документи) уповноважені особи Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), структурних підрозділів з питань контролю за благоустроєм районних в місті Києві державних адміністрацій, комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київблагоустрій» (далі - КП «Київблагоустрій») вносять припис його власнику (користувачу або особі, яка здійснила розміщення (встановлення)) з вимогою усунення порушень шляхом проведення демонтажу малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, демонтажу (переміщення) засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі із зазначенням строку демонтажу (переміщення) відповідно до абзаців другого і третього цього підпункту.

Малі архітектурні форми, тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності мають бути демонтовані протягом трьох днів з моменту отримання припису, крім тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, відсутніх в матеріалах єдиної цифрової топографічної основи території міста Києва, демонтаж яких має бути здійснений протягом одного дня з моменту отримання припису.

Протягом зазначеного у приписі строку власник (користувач або особа, яка здійснила розміщення (встановлення)) зобов`язаний за власний рахунок здійснити демонтаж самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, демонтаж (переміщення) засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі та провести відновлення порушеного благоустрою на місці їх розміщення (встановлення).

У разі якщо власники (користувачі або особи, які здійснили розміщення (встановлення)) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі не здійснили демонтаж в строки, зазначені в приписі, Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районні в місті Києві державні адміністрації вживають заходів щодо демонтажу самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, а Департамент промисловості та розвитку підприємництва - щодо демонтажу об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі на підставі рішень, зазначених у підпункті 13.3.3 пункту 13.3 цих правил, за кошти міського бюджету або з інших джерел, не заборонених законодавством, з наступним відшкодуванням усіх витрат згідно з абзацом 3 цього підпункту.

Відповідно до п. 13. 3. 3 Правил № 1051/1051 рішення про демонтаж самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі приймається Департаментом, районними в місті Києві державними адміністраціями, Департаментом промисловості та розвитку підприємництва (щодо об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі).

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів звертає увагу, що Департамент вправі вживати дії щодо демонтажу малої архітектурної форми чи тимчасової споруди виключно у тому випадку, якщо власник такої малої архітектурної форми чи тимчасової споруди не здійснив самостійно демонтаж в строки, зазначені у направленому йому приписі.

З матеріалів справи вбачається, що спірна споруда (нежилий будинок - виробничий, загальною площею 26, 6 кв. м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сосюри, 2-А) належала на праві приватної власності ТОВ «Технобуд» на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 08 липня 2014 року, що укладений ТОВ «Бонап».

Підставою для демонтажу згаданої споруди слугував припис Департаменту від 02 червня 2010 року № 102622, адресований фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , як власнику такої споруди. Проте, матеріали справи не містять будь-яких відомостей про направлення ТОВ «Технобуд» вказаного припису з вимогою усунення порушень шляхом проведення демонтажу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що направлення припису іншій особі, зокрема, попередньому власнику чи користувачу спірної споруди, не є належним виконанням вимог п. 13. 3. 1 Правил № 1051/1051 та не породжує у Департаменту права вживати дії щодо демонтажу такої споруди у відповідності до п. 13. 3. 2 Правил № 1051/1051. Відомостей про прийняття будь-яких рішень про демонтаж спірної споруди матеріали справи не містять, а тому вжиття Департаментом дій щодо її демонтажу шляхом видачі відповідного доручення є необґрунтованим.

Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що зазначений порядок демонтажу стосується виключно малих архітектурних форм та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно положень розд. 1 Правил № 1051/1051 тимчасова споруда - це споруда функціонального (в тому числі для здійснення підприємницької діяльності), декоративно-технологічного призначення, в тому числі мала архітектурна форма, яка виготовляється з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту тощо.

Пунктами 1. 3, 2. 1. Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244 (далі - Порядок № 244) передбачено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що демонтована споруда була виготовлена з полегшених конструкцій без улаштування фундаменту. Навпаки, фотоматеріали та документи, які наявні в матеріалах справи, свідчать, що споруда визначена як нежилий будинок; мала бетонний фундамент, стіни виготовлені з цегли, зовні облицьовані керамічною плиткою, споруда мала цегельні перегородки, бетонну монолітну стелю та цементну підлогу.

При цьому, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що самого лише посилання Департаменту на той факт, що спірній споруді не присвоювалася поштова адреса, недостатньо для визнання її тимчасовою спорудою у розумінні с.т 1 Закону № 2807-IV та для цілей застосування порядку демонтажу згідно п. 13 Правил № 1051/1051.

Щодо посилання скаржника, що ТОВ «Технобуд» не довів виконання вимог припису від 21 червня 2010 року № 102622, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки позивач не є особою, якій припис був адресований, а отже він не мав його виконувати.

Крім того, колегія суддів погоджується з твердженнями судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність доводів Департаменту щодо ненаданих позивачем доказів права власності та/або користування земельною ділянкою, на якій була розміщена споруда, оскільки вказані обставини не стосуються предмету доказування у даній справі.

Згідно зі ч. 1 ст. 2 Кодексу адмінстративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, у даному випадку, є визнання протиправним та скасування доручення Департаменту від 21 вересня 2015 року № 004-9476 в частині споруди, яка належить на праві власності ТОВ «Технобуд».

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, зокрема зі змісту акту демонтажу від 30 жовтня 2017 року № 03-642/13К, демонтаж спірного майна було здійснено не КП «Київблагоустрій», а ТОВ «Вістекс-Компані», до якого позивачем не заявлялося вимог у даній справі.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги ТОВ «Технобуд» до КП «Київблагоустрій» не можуть бути задоволені, оскільки безпосередньо цим підприємством дій щодо демонтажу майна позивача не вживалися. Укладення КП «Київблагоустрій» договору з ТОВ «Вістекс-Компані» не свідчить про вчинення КП «Київблагоустрій» оскаржуваних дій та не може бути розцінено, як підстава для задоволення позову в цій частині.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з Департаменту на користь позивача матеріальної шкоди, пов`язаної із демонтажем його майна та упущеною вигодою, з огляду на таке.

За змістом ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

При цьому, шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Таким чином для вирішення питання про відшкодування матеріальної шкоди необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Кожна із цих складових є обов`язковою умовою для відшкодування завданої шкоди. При цьому, враховуючи специфіку адміністративних правовідносин, відповідно до 1173 ЦК України вина органу місцевого самоврядування як обов`язкова підстава матеріальної відповідальності виключається.

Так, причиною збитків, пов`язаних із демонтажем майна позивача та упущеною вигодою, є, власне, дії щодо демонтажу цього майна. При цьому, як зазначалось вище, підставою для вчинення дій щодо демонтажу цього майна слугувало оскаржуване доручення Департаменту, тобто таке не є безпосередньою підставою завдання збитків, так як є виключно підставою для вчинення відповідними особами дій щодо демонтажу, які, власне, і може бути розцінено, як безпосередня причина збитків.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, а тому у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій КП «Київблагоустрій» щодо демонтажу спірного майна відмолено правильно.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у п. 70 - 71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), № 33202/96, п. 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), № 48939/99, п. 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, п. 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, п. 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74 від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), № 36548/97, п. 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), п. 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 32457/05, п. 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), № 35298/04, п. 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), п. 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), п.38).

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Технобуд», Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Саприкіна

Судді А. А. Єзеров

С. М. Чиркін

2446
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные статьи
Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0