Критерієм визначення спору як майнового є характер вимог про скасування рішення відповідача – суб'єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача (ВС/КАС, № 826/4741/17, 30.10.18)

Фабула судового акта: В цій справі однією з вимог адміністративного позову стало скасування рішення суб'єкта владних повноважень - Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення (відповідач) про застосування до позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеканал СТБ» санкції «стягнення штрафу» у розмірі 1 654 688, 00 грн та зобов'язання протягом тридцяти днів з дня отримання цього рішення сплатити штраф.

Другою вимогою цього адміністративного позову було скасування розпорядження відповідача про усунення порушень, яким зобов'язано позивача привести свою діяльність у відповідність до вимог чинного законодавства і сплатити штраф у тридцятиденний термін з дня отримання рішення про його стягнення (тобто виконати вищевказане рішення) .

Рішенням адміністративного суду позов задоволено повністю, - визнано протиправним та скасовано рішення суб'єкта владних повноважень,визнано протиправним і скасовано зазначене розпорядження, з чим відповідач не погодився і подав апеляційну скаргу, до якої долучив платіжне доручення про сплату судового збору у розмірі 2 400грн.

Однак ухвалою апеляційного адміністративного суду цю скаргу залишено без руху, у зв'язку з її невідповідністю вимогам ст.296 КАС України, а саме: в порушення вимог п. 1 ч. 5 ст. 296 КАС України скаржником до апеляційної скарги додано документ про сплату судового збору у розмірі 2400 грн., який є меншим від розміру встановленого законом (39 630,48грн). Ця ухвала і стала предметом касаційного розгляду справи.

Залишаючи без змін ухвалу апеляційного суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що відповідно до сталої судової практики, звернення до суду з вимогами про скасування рішення відповідача – суб'єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими, а оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, які спонукають до вчинення певних дій, не пов'язаних зі сплатою коштів, є немайновими.

Таким чином, вказане рішення впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом стягнення штрафних санкцій.

Суд також нагадав, що згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

У зв’язку з цією справою варто нагадати про лист ВАСУ від 18.01.2012 № 165/11/13-12, в якому зазначалось наступне: «Окремі рішення, прийняті суб'єктом владних повноважень, можуть породжувати підстави для змін майнового стану фізичної чи юридичної особи. Зокрема, реалізація таких рішень може призводити до зменшення або збільшення майна особи. Відповідно оскарження такого рішення спрямоване на захист порушеного права у публічно-правових відносинах з метою збереження належного особі майна. Зі змісту рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав. Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою".

Аналізуйте судовий акт: Позовними вимогами немайнового характеру є вимоги які не підлягають вартісній оцінці (ВС/КЦС № 363/1741/16-ц від 04.04.2018)

Споживач, право якого порушене, звільняється від сплати судового збору за подання позовної заяви, але має обов’язок щодо його сплати при оскарженні рішення суду першої інстанції (справа № 6-916цс17, 11.10.17)

Квитанція про сплату судового збору за подання апеляційної скарги має містити інформацію про номер справи, у межах якої подається відповідна скарга, та дату прийняття судового акта, що оскаржується (ВС/КГС № 905/1057/18 від 16.01.2018)

Звільнення, зменшення, відстрочення, розстрочення сплати судового збору є правом суду, не його обов’язком, а сторона повинна довести суду таку необхідність (ВС/ВГС від 17 травня 2018р. у справі № 904/9117/17)

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 жовтня 2018 року

м. Київ

справа №826/4741/17

адміністративне провадження №К/9901/55474/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2018 року (суддя-доповідач Літвіна Н.М., судді: Федотов І.В., Сорочко Є.О.) про повернення апеляційної скарги на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 6 березня 2018 року у справі №826/4741/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеканал СТБ» до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання протиправним і скасування рішення та розпорядження, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 6 березня 2018 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеканал СТБ» задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення від 9 березня 2017 року №324. Визнано протиправним і скасовано розпорядження Національної ради з питань телебачення та радіомовлення від 20.03.2017 року №17/497.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 11 квітня 2018 року Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення подала апеляційну скаргу у цій справі. До апеляційної скарги було долучено платіжне доручення про сплату судового збору у розмірі 2400грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року апеляційну скаргу залишено без руху, у зв'язку з її невідповідністю вимогам ст.296 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: в порушення вимог п. 1 ч. 5 ст. 296 КАС України скаржником до апеляційної скарги додано документ про сплату судового збору у розмірі 2400 грн., який є меншим від розміру встановленого законом (39630,48грн). Судом надано строк для усунення недоліків - десять днів з дня отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для сплати апелянтом різниці несплаченої суми судового збору у розмірі 37230,48грн.

3 травня 2018 року за вх. № 14652 Національною радою з питань телебачення і радіомовлення подано до суду пояснення з приводу визначеної апелянтом суми сплати судового збору. Зокрема, апелянт зазначає, що ним правильно визначено і сплачено розмір судового збору, передбачений для спорів, що мають немайновий характер. На переконання відповідача предметом спору в таких справах є питання відповідності рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень вимогам закону, а не встановлення прав і обов'язків між учасниками справи, які стосуються майнових прав.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2018 року апеляційну скаргу повернуто апелянту, у зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Не погодившись з ухвалою суду про повернення апеляційної скарги, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що предметом спору у цій справі є питання відповідності рішень, дій або бездіяльності органу публічної влади вимогам закону, а не встановлення прав і обов'язків між учасниками справи, які стосуються майнових прав. Індивідуальні акти Національної ради не несуть у собі матеріальний характер адміністративного позову, натомість даним рішенням до позивача за порушення вимог Закону України «Про телебачення і радіомовлення» застосовано санкцію. Національна рада має право стягнути штраф прийнявши окреме рішення про звернення до суду з позовом про стягнення штрафу і лише в цьому випадку позовна вимога матиме майновий характер. Вказана позиція підтверджується і резолютивною частиною рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 6 березня 2018 року, яким вирішено питання розподілу судового збору шляхом стягнення судових витрат у розмірі 1600грн. З цих підстав скаржник вважає, що ним правильно було сплачено судовий збір у розмірі 2400грн. (150% від 1600грн.).

У відзиві на касаційну скаргу позивач, посилаючись на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги. Зазначає, що позов містив дві вимоги: одну майнового характеру, за яку сплачено судовий збір у розмірі 24812,32грн., а одну - немайнового, за яку сплачено судовий збір у розмірі 1600грн. Судом першої інстанції було вирішено питання розподілу судових витрат з урахуванням позиції позивача, який відмовився від компенсування інших судових витрат.

У відповіді на відзив Національна рада, посилаючись на відсутність права позивача відмовитись від відшкодування судових витрат, зазначає, що саме судовим рішенням чітко визначено суму судових витрат, яка становить 1600грн.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частиною п'ятою статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) передбачено, що до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Згідно з частиною другою статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року), що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року апеляційну скаргу залишено без руху і надано строк для усунення недоліків (подачі документу про доплату судового збору) - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали суду.

Копію вказаної ухвали суду отримано відповідачем 6 травня 2018 року, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення та про що зазначено в оскарженій ухвалі суду.

Проте, в межах встановленого ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року строку, заявником апеляційної скарги недоліки усунуто не було. Не усунуто ці недоліки і до 21 травня 2018 року (часу постановлення оскаржуваної ухвали про повернення апеляційної скарги).

Пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Отже, враховуючи те, що Національною радою не виконано вимоги ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про повернення апеляційної скарги.

Посилання скаржника на те, що спір носить виключно немайновий характер є безпідставними, виходячи з наступного.

В даному випадку однією з вимог адміністративного позову є скасування рішення суб'єкта владних повноважень про застосування до позивача санкції «стягнення штрафу» у розмірі 1' 654' 688,00грн. та зобов'язання протягом тридцяти днів з дня отримання цього рішення сплатити штраф. Отже, вказане рішення впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом стягнення штрафних санкцій.

Другою вимогою адміністративного позову є скасування розпорядження відповідача про усунення порушень, яким зобов'язано позивача привести свою діяльність у відповідність до вимог чинного законодавства і сплатити штраф у тридцятиденний термін з дня отримання рішення про його стягнення (тобто виконати вищевказане рішення) .

Відповідно до сталої судової практики, звернення до суду з вимогами про скасування рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими, а оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, які спонукають до вчинення певних дій, не пов'язаних зі сплатою коштів, є немайновими.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до підпункту першого пункту третього частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою становить 1,5 відсотка ціни позову.

Розмір прожиткового мінімуму на одну працездатну особу, відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік" становить 1600 гривень.

Таким чином, розмір судового збору, який має бути сплачено за подання апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції становить 1600,00 гривень (1600*1 - вимоги немайнового характеру) + (1' 654' 688,00*1,5% - вимоги майнового характеру) = 26420,32грн. - в суд першої інстанції за подачу адміністративного позову; в суд апеляційної інстанції - 26420,32 x1,5 (150 %) = 39630,48 гривень), як і було правильно визначено в ухвалі суду апеляційної інстанції від 20 квітня 2018 року.

Відповідно до ст.129 Конституції України та ст.2 КАС України однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Обов'язок сплати судового збору слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду. При цьому, судовий збір виконує не тільки фіскальну, а й дисциплінуючу функцію. Він є одним із способів стимулювання належного виконання учасниками відповідних правовідносин (у тому числі органами державної влади) своїх прав та обов'язків, передбачених законами України.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 травня 2008 року "Надточій проти України" принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судовий збір за подачу апеляційної скарги має обчислюватися саме із суми, визначеної судом першої інстанції у рішенні при розподілі судових витрат, суперечить нормам Закону України «Про судовий збір», відповідно до яких ставка судового збору за подачу апеляційної скарги становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, а не яка присуджена судом на користь позивача судовим рішенням.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, у зв'язку з чим касаційна скарга, в межах її доводів, не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 345 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2018 року про повернення апеляційної скарги у справі №826/4741/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду