ДПІ не вправі визначити джерела погашення узгоджених платником податкових зобов'язань оскільки право визначати призначення платежу належить виключно платнику (ВС/КАС, справа №2а-664/11/1370, 07.08.18)

Фабула судового акта: Приводом для адміністративного позову ПАТ до спеціалізованої ДПІ з обслуговування великих платників стало прийняття відповідачем чотирьох податкових повідомлень-рішень. В обґрунтування своєї позиції ДПІ посилалась на приписи пункту 7.7 статі 7, підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», стверджуючи, що у зв'язку із наявністю у підприємства заборгованості, кошти, що надходили на сплату податкових зобов'язань, правомірно зараховувалися податковим органом в порядку календарної черговості на погашення податкового боргу позивача.

Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду позов задоволено частково, скасовано одне податкове повідомлення-рішення. В решті позовних вимог відмовлено.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з цими рішеннями погодився і касаційну скаргу ДПІ залишив без задоволення, виходячи з наступного.

Право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Норми закону, на які посилалась ДПІ, не позбавляють платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону.

Аналізуйте судовий акт: В ДПІ відсутнє право вживати заходи щодо стягнення суми боргу у разі спливу 1095-денного строку з дня його виникнення, він визнається безнадійним і підлягає списанню разом штрафними санкціями (ВС/КАС, № К/9901/99/17 807/2097/16, 06.02.18)

Неможливість проведення ДПІ зустрічної звірки не свідчить про порушення підприємством податкового законодавства, оскільки не є самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення спірних операцій (№804/8943/13-а, 17.01.18)

Встановлення місцезнаходження платника податків передбачає проведення певних заходів ДПІ, і недотримання цього порядку обумовить незаконність інформації щодо відсутності юрособи за адресою (Спр. № К/800/22705/16, 10.11.16)

Сам вид перевірки (позапланова невиїзна) без надання платнику податків права на подання відповідних пояснень та документів, позбавляє ДПІ можливості дійти обґрунтованих висновків стосовно податкового правопорушення (справа №821/371/17, 21.02.18)

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 серпня 2018 року

Київ

справа №2а-664/11/1370

касаційне провадження №К/9901/3116/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.02.2011 (головуючий суддя Потабенко В.А.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 (головуючий суддя Старунський Д.М., судді: Багрій В.М., Кухтей Р.В.) у справі №2а-664/11/1370 за позовом Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго» звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.06.2010 №0000091511/0/10647, від 19.08.2010 №0000091511/1/16036, від 05.11.2010 №0000091511/2/21274 та від 24.01.2011 №0000091511/3/1099.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21.02.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 09.06.2010 №0000091511/0/10647. В решті позовних вимог відмовлено.

Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів подала касаційну скаргу, в якій просила постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.02.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема пункту 7.7 статі 7, підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Зокрема, зазначає, що у зв'язку із наявністю у підприємства заборгованості, кошти, що надходили на сплату податкових зобов'язань, правомірно зараховувалися податковим органом в порядку календарної черговості на погашення податкового боргу позивача.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією в місті Львові проведено невиїзну документальну перевірку дотримання позивачем вимог пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме, своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на прибуток за 9 місяців 2006 року.

Перевіркою встановлено несвоєчасну сплату позивачем узгодженої суми податкового зобов'язання в розмірі 3758485,18грн. - із затримкою на 149 календарних днів.

За результатами перевірки податковим органом складено акт від 27.05.2010 №1-ш/15-1/00131587 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.06.2010 №0000091511/0/10647, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 1879242,59грн.

Судами також встановлено, що 08.11.2006 позивачем до контролюючого органу подано декларацію з податку на прибуток за 9 місяців 2006 року, якою самостійно визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток. Станом на 21.11.2006 у ВАТ «Львівобленерго» підприємства виникла недоїмка перед в розмірі 11694898,85грн.

У зв'язку з відмовою Державною податковою інспекцією в місті Львові реструктуризувати податкові зобов'язання з податку на прибуток та укласти відповідний договір, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області, постановою якого від 07.02.2007 по справі №5/3398-2/192А Державну податкову інспекцією в місті Львові зобов'язано укласти договір про реструктуризацію податкової заборгованості з податку на прибуток сумі 11695987,38грн., який виник у зв'язку із застосуванням механізмів погашення заборгованості, визначених Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу». Вказана постанова набрала законної сили 19.04.2007. Договором від 19.02.2007 №1 розстрочено вказане податкове зобов'язання терміном з 19.02.2007 по 20.04.2007.

Позивачем сплачено податок на прибуток за 2006 рік в повному об'ємі з урахуванням розстрочених податкових зобов'язань згідно графіку платіжними дорученнями:

від 19.02.2007 №1575 на суму 1269633,40грн., платіж за призначенням: податок на прибуток за податковий період 2006 рік;

від 20.03.2007 №2641 на суму 1495858,58грн., платіж за призначенням: податок на прибуток за 2006 рік згідно з графіком, визначеним договором про розстрочення податкових зобов'язань від 19.02.2007 №1;

від 18.04.2007 №3925 на суму 992993,20грн., платіж за призначенням: податок на прибуток за 2006 рік згідно з графіком, визначеним договором про розстрочення податкових зобов'язань від 19.02.2007 №1.

Сплачені позивачем кошти податковим органом за принципом черговості було зараховано в рахунок погашення податкового боргу, що має більш ранні терміни виникнення.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у податкового органу відсутнє право самостійно змінювати призначення платежу, визначеного платником податків при їх сплаті з метою погашення податкового боргу. Позивач, перерахувавши кошти, не порушив строків сплати заборгованості.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

За змістом підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно підпункту 7.7 статті 7 вказаного Закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) і у рівних пропорціях.

Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами», джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку черговості погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 09.06.2010 №0000091511/0/10647 є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів без задоволення, а оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.02.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 у справі №2а-664/11/1370 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

............................

...........................

...........................

Т.М.Шипуліна,

Л.І.Бившева,

В.В.Хохуляк,

Судді Верховного Суду